Дитинство:
Я народився у місті Дніпро . Моя сім'я була як у всіх, звичайна квартира та звичайне сіреньке життя, як у багатьох у столиці. Я завжди проводив час із мамою, так як вона була домогосподарка і майже завжди, приділяла мені час пограти. Мій батько... Я майже не бачив його. Він приїжджав лише на вихідні і то не завжди. Коли мені виповнилося 6 років, ми з мамою вирішили, що настав час йти до школи. Я був радий, що піду вчиться, бо хотілося нових знайомств, але чогось більшого, ніж просто гуляти та грати в іграшки. Через деякий час несподівано приїхав батько. Він був у гарному білому, парадному костюмі та смачно пахнув. Я був приємно вражений появою батька, але не зовсім розумів, що відбувається. Батько покликав матір на кухню і зачинив двері. Я не надав цьому значення і сидів далі в кімнаті бавився з машинками. Через невелику кількість тато поспішно пішов, а мама з посмішкою стала збирати по тихеньку речі... Я взагалі не розумів, що і навіщо. Я спитав у мами навіщо вона це робить, а у відповідь я почув: "Бенні, ти побачиш життя з іншого боку, з іншого ракурсу. Переїзд змінить все, але ти не повинен змінюватись. Залишайся самим собою." Після того, як я почув слово "переїзд" я був у легкому шоці. Я не хотів кидати свій будинок, але мені було дуже цікаво, що ж там, за межами міста.
Юність:
У 17 років після закінчення школи я задумувався куди б мені вступити. Батько наполягав, щоб я пішов у вищу школу бізнесу, але в мене не було потягу до великих грошей, так, я не "зіпсувався", як бажали батьки. Мені завжди подобалися літаки і все, що з ними було пов'язано.Завжди мріяв керувати літаком і просто летіти і ні про що не думати, просто летіти... але батько був проти. Я чітко вирішив, що піду служити у повітряні сили. Батьки не були проти і з першим закликом вирушив до військкомату. І тут мені кажуть, що до армії призов лише з 18 років. Я був засмучений і зателефонував батькові, щоб попросити надіслати водія. Після моїх слів він сказав, щоб я чекав там, де стою. Через 15 хвилин очікування приїхав батько на своїй улюбленій машині знову ж таки з водієм. Він вийшов і сказав, щоб я сів у машину. Через 20 хвилин він вийшов із майором і вони дружно попрощалися. Сідаючи в машину, він сказав: "Мрія - є життя" і передав мені сумку. Я відкрив її і впав у ступор. Там лежала форма і жетон, на яких було написано моє ім'я. Я був дуже радий і обійняв батька. Після 2-х днів радості будинку водій на прохання батька відвіз мене на базу Повітряних сил.
Служба:
Все було просто чудово. З перших днів я знайшов багато знайомих і потоваришував із ними. Звичайно, ті, хто дізнався, що я з багатої родини одразу не полюбили мене і я намагався триматися від них далі. Через рік я дослужив до звання сержанта і вирішив вирушити до батьків додому. Описувати, як мене радісно зустрічали і як усі були щасливі я не буду, просто скажу, що все було в ряді і наступні 4 дні я розповідав, що та як було за весь цей час.
Приїзд додому:
Після 4-х днів перебування в будинку мене покликав батько до себе в кабінет і сказав, що є місце в іншому штаті у повітряних силах. І я через 3 дні і почав збирати речі. Я не скільки не став на себе намовляти, що довго не бачитиму батьків, бо я якось я парився. Можна ж будь-якої миті приїхати. Тим більше є телефон. Ну та гаразд...
Мене та батька відвезли в аеропорт, там перед трапом він сказав мені одну річ: "Якщо хочеш чогось досягти - роби це з розумом і душею. Головне не зупинятися на досягнутому". Я запам'ятав ці слова і він передав мені конверт, сказавши, щоб я відкрив його після прильоту в Блу. Переліт був недовгим, 3-4 години.
У комфортабельному салоні літака все пройшло швидко. Після приїзду я одразу відкрив конверт, який мені віддав батько. Там була картка та записка з пінкодом. Я вставив у банкомат картку і мало не очманів! Там було 100.000 гривень! Я мало не впав там. З подивом вирушив на базу і там же розташувався, я там прожив 5 років, потім приїхав до України та прожив там ще 7 років
Я народився у місті Дніпро . Моя сім'я була як у всіх, звичайна квартира та звичайне сіреньке життя, як у багатьох у столиці. Я завжди проводив час із мамою, так як вона була домогосподарка і майже завжди, приділяла мені час пограти. Мій батько... Я майже не бачив його. Він приїжджав лише на вихідні і то не завжди. Коли мені виповнилося 6 років, ми з мамою вирішили, що настав час йти до школи. Я був радий, що піду вчиться, бо хотілося нових знайомств, але чогось більшого, ніж просто гуляти та грати в іграшки. Через деякий час несподівано приїхав батько. Він був у гарному білому, парадному костюмі та смачно пахнув. Я був приємно вражений появою батька, але не зовсім розумів, що відбувається. Батько покликав матір на кухню і зачинив двері. Я не надав цьому значення і сидів далі в кімнаті бавився з машинками. Через невелику кількість тато поспішно пішов, а мама з посмішкою стала збирати по тихеньку речі... Я взагалі не розумів, що і навіщо. Я спитав у мами навіщо вона це робить, а у відповідь я почув: "Бенні, ти побачиш життя з іншого боку, з іншого ракурсу. Переїзд змінить все, але ти не повинен змінюватись. Залишайся самим собою." Після того, як я почув слово "переїзд" я був у легкому шоці. Я не хотів кидати свій будинок, але мені було дуже цікаво, що ж там, за межами міста.
Юність:
У 17 років після закінчення школи я задумувався куди б мені вступити. Батько наполягав, щоб я пішов у вищу школу бізнесу, але в мене не було потягу до великих грошей, так, я не "зіпсувався", як бажали батьки. Мені завжди подобалися літаки і все, що з ними було пов'язано.Завжди мріяв керувати літаком і просто летіти і ні про що не думати, просто летіти... але батько був проти. Я чітко вирішив, що піду служити у повітряні сили. Батьки не були проти і з першим закликом вирушив до військкомату. І тут мені кажуть, що до армії призов лише з 18 років. Я був засмучений і зателефонував батькові, щоб попросити надіслати водія. Після моїх слів він сказав, щоб я чекав там, де стою. Через 15 хвилин очікування приїхав батько на своїй улюбленій машині знову ж таки з водієм. Він вийшов і сказав, щоб я сів у машину. Через 20 хвилин він вийшов із майором і вони дружно попрощалися. Сідаючи в машину, він сказав: "Мрія - є життя" і передав мені сумку. Я відкрив її і впав у ступор. Там лежала форма і жетон, на яких було написано моє ім'я. Я був дуже радий і обійняв батька. Після 2-х днів радості будинку водій на прохання батька відвіз мене на базу Повітряних сил.
Служба:
Все було просто чудово. З перших днів я знайшов багато знайомих і потоваришував із ними. Звичайно, ті, хто дізнався, що я з багатої родини одразу не полюбили мене і я намагався триматися від них далі. Через рік я дослужив до звання сержанта і вирішив вирушити до батьків додому. Описувати, як мене радісно зустрічали і як усі були щасливі я не буду, просто скажу, що все було в ряді і наступні 4 дні я розповідав, що та як було за весь цей час.
Приїзд додому:
Після 4-х днів перебування в будинку мене покликав батько до себе в кабінет і сказав, що є місце в іншому штаті у повітряних силах. І я через 3 дні і почав збирати речі. Я не скільки не став на себе намовляти, що довго не бачитиму батьків, бо я якось я парився. Можна ж будь-якої миті приїхати. Тим більше є телефон. Ну та гаразд...
Мене та батька відвезли в аеропорт, там перед трапом він сказав мені одну річ: "Якщо хочеш чогось досягти - роби це з розумом і душею. Головне не зупинятися на досягнутому". Я запам'ятав ці слова і він передав мені конверт, сказавши, щоб я відкрив його після прильоту в Блу. Переліт був недовгим, 3-4 години.
У комфортабельному салоні літака все пройшло швидко. Після приїзду я одразу відкрив конверт, який мені віддав батько. Там була картка та записка з пінкодом. Я вставив у банкомат картку і мало не очманів! Там було 100.000 гривень! Я мало не впав там. З подивом вирушив на базу і там же розташувався, я там прожив 5 років, потім приїхав до України та прожив там ще 7 років
