Дитинство:
Мене звати Сергій Фічер, народився 13 травня 1991 року в м.Харків.В мене була доволі велика сім'я.Мама Наталя Фічер, тато Михайло Фічер, і сестра Ліза Фічер, якій було 1 рочок.Тато був Генералом в Сухопутних Військ,тому він мені приділяв мало часу, а мама була мером в м.Харків.Коли мені було 2 роки я пішов у садочок.Там я провчився 4 роки, знайшов нових друзів,з якими спілкуюся і до тепер.У садочку часто проходили вистави в яких я брав участь, тому що я був дуже артистичним, але нажаль мої батьки до мене на виступ не приходили, тому що у них не було на мене часу.Після чого я відчув що означає бути самотнім.Так і пройшло моє дитинство, навчаючись у садку до 6 років.
Юність:
Коли я пішов у перший клас з мене знущалися мої одонолітки.Одного дня до нашого класу перевівся один хлопець з іншої школи, якого звали - Влад.Наша вчителька посадила нас за одну парту, спочатку ми не спілкувалися один з одним, але через деякий час ми знайшли з ним спільну мову і почали спілкуватися.Одного разу ми з Владом грали лови в шкільному коридорі де бігали і інші діти.Коли я біг я дуже сильно вдарився головою з іншим хлопцем в коридорі.В мене почав крутитися світ і потім я знепритомнів,але все було добре, дякуючи нашим лікарям.Після цієї ситуації у мене був страх, який запам'ятався мені на все життя.Цей день я запам'ятав на все своє життя.Я дуже любив вчитися, тому получав одні десятки а то і одинадцятки.Також я ходив на секцію по футболу разом зі своїм другом Владом, де ми весело проводили час.Я був відмінником до 5 класу, після чого мої знання в школі почали погіршуватися.Ще на уроці біології коли вчителька розказувала про павуків і літучих мишей, я зрозумів що боюся їх.В девятому класі я закохався в дівчину яку звали Вероніка.В нас закрутився роман як в фільмах кохання.Ось мені уже 17 років і потібно йти вчитися.
Студентські роки:
З здобуттям середньої освіти я задумався про подальшу освіту. У 2007 році я вступив до Медичного університету, але наприкінці вересня забрав документи та вирушив до Університету Юридичних та Політичних наук у м.Харків, особисто до видного юриста, професора Ілона Маска. У Харкові я захворів, дуже сильно. Залишок навчального року я провів у лікарні. Ледве не загинув вже настільки було сильне захворювання.У серпні 2008 року його знову прийняли до Медичного університету, приймальна комісія якого винесла про мене свій вердикт: «Сергій геніальний, але не має глибокого інтересу до навчання… є підстави вважати, що він може вступати до армії». У Медичному я вчився краще, ніж у Політичному університеті багато читав, не залишав заняття спортом.Після закінчення ним університету у 2009 році його батьки загинули в автокатастрофі. Це стало однією з причин переїхати в абсолютно новий для себе на той момент місто - Київ, де він вирішив, що продовжить кар'єру батька і стане генералом Сухопутних Військ.
Переїзд в Київ:
Я вирішив піти в армію, пройшовши медкомісію, був визнаний придатним до служби, після чого був посланий до Сухопутних військ, де зокрема його підсобив Микита Гурцев старий друг мого батька.За весь час служби досяг офіцерського звання Старший лейтенант Сухопутних військ, отримав багато нагород, у тому числі й Золотий Хрест. За мужність виявлену під час служби його хвалили безліч офіцерів та керівників: "Сергій також як і його батько дуже відважний ми сподіваємося всім старшим складом, що Сергій зможе просунутися в кар'єрі військового".Після служби у Сухопутних військах. Залишився на пенсії.
Доросле життя:
Я служив у Сухопутних військах побував бойових точок. У Сирії. Отримав безліч поранень.
і був нагороджений медаллю за "Бойові заслуги".В армії я відслужив лише 5 років діставшись до посади "Старший лейтенант" у Сухопутних Військах!
Наш час:
У наш час Сергію 31 та через поганий стан здоров'я перебуває на пенсії. Задоволений собою і сподівається, що батьки з неба задоволені ним.
Мене звати Сергій Фічер, народився 13 травня 1991 року в м.Харків.В мене була доволі велика сім'я.Мама Наталя Фічер, тато Михайло Фічер, і сестра Ліза Фічер, якій було 1 рочок.Тато був Генералом в Сухопутних Військ,тому він мені приділяв мало часу, а мама була мером в м.Харків.Коли мені було 2 роки я пішов у садочок.Там я провчився 4 роки, знайшов нових друзів,з якими спілкуюся і до тепер.У садочку часто проходили вистави в яких я брав участь, тому що я був дуже артистичним, але нажаль мої батьки до мене на виступ не приходили, тому що у них не було на мене часу.Після чого я відчув що означає бути самотнім.Так і пройшло моє дитинство, навчаючись у садку до 6 років.
Юність:
Коли я пішов у перший клас з мене знущалися мої одонолітки.Одного дня до нашого класу перевівся один хлопець з іншої школи, якого звали - Влад.Наша вчителька посадила нас за одну парту, спочатку ми не спілкувалися один з одним, але через деякий час ми знайшли з ним спільну мову і почали спілкуватися.Одного разу ми з Владом грали лови в шкільному коридорі де бігали і інші діти.Коли я біг я дуже сильно вдарився головою з іншим хлопцем в коридорі.В мене почав крутитися світ і потім я знепритомнів,але все було добре, дякуючи нашим лікарям.Після цієї ситуації у мене був страх, який запам'ятався мені на все життя.Цей день я запам'ятав на все своє життя.Я дуже любив вчитися, тому получав одні десятки а то і одинадцятки.Також я ходив на секцію по футболу разом зі своїм другом Владом, де ми весело проводили час.Я був відмінником до 5 класу, після чого мої знання в школі почали погіршуватися.Ще на уроці біології коли вчителька розказувала про павуків і літучих мишей, я зрозумів що боюся їх.В девятому класі я закохався в дівчину яку звали Вероніка.В нас закрутився роман як в фільмах кохання.Ось мені уже 17 років і потібно йти вчитися.
Студентські роки:
З здобуттям середньої освіти я задумався про подальшу освіту. У 2007 році я вступив до Медичного університету, але наприкінці вересня забрав документи та вирушив до Університету Юридичних та Політичних наук у м.Харків, особисто до видного юриста, професора Ілона Маска. У Харкові я захворів, дуже сильно. Залишок навчального року я провів у лікарні. Ледве не загинув вже настільки було сильне захворювання.У серпні 2008 року його знову прийняли до Медичного університету, приймальна комісія якого винесла про мене свій вердикт: «Сергій геніальний, але не має глибокого інтересу до навчання… є підстави вважати, що він може вступати до армії». У Медичному я вчився краще, ніж у Політичному університеті багато читав, не залишав заняття спортом.Після закінчення ним університету у 2009 році його батьки загинули в автокатастрофі. Це стало однією з причин переїхати в абсолютно новий для себе на той момент місто - Київ, де він вирішив, що продовжить кар'єру батька і стане генералом Сухопутних Військ.
Переїзд в Київ:
Я вирішив піти в армію, пройшовши медкомісію, був визнаний придатним до служби, після чого був посланий до Сухопутних військ, де зокрема його підсобив Микита Гурцев старий друг мого батька.За весь час служби досяг офіцерського звання Старший лейтенант Сухопутних військ, отримав багато нагород, у тому числі й Золотий Хрест. За мужність виявлену під час служби його хвалили безліч офіцерів та керівників: "Сергій також як і його батько дуже відважний ми сподіваємося всім старшим складом, що Сергій зможе просунутися в кар'єрі військового".Після служби у Сухопутних військах. Залишився на пенсії.
Доросле життя:
Я служив у Сухопутних військах побував бойових точок. У Сирії. Отримав безліч поранень.
і був нагороджений медаллю за "Бойові заслуги".В армії я відслужив лише 5 років діставшись до посади "Старший лейтенант" у Сухопутних Військах!
Наш час:
У наш час Сергію 31 та через поганий стан здоров'я перебуває на пенсії. Задоволений собою і сподівається, що батьки з неба задоволені ним.
