Глава I. Пост-радянські крики.
Дитинство Тадея було повністю пов'язано лише з сварками через його ідеї та розваги. Батьки були прихильниками Російської Федерації та вважали, що всі країни пост-радянського світу повинні працювати на Москву, як це було й раніше. Вони не визнавали ні культури, ні політики українізації, ні незалежності Батьківщини. Малого Тадея привчали читати російську літературу, слухати радянську музику та розмовляти лише мовою сусіда, коли ж дід був навпаки істориком, що цікавився походженням свого роду, розмовляв на українсько-російському суржику та писав роботи на тему: "Донські козаки та їх товарищі". У перші класи школи батьки були повинні виїхати на зоробітки до ближніх міст Російської Федерації, а дитину залишили у діда через власні причини, котрі й сам малий не знав. Дід навчив Тадея розмовляти українською, а з часом й читати та писати. Ще 5-ти річною хлопчик розумів, що його країна не є молодшою сестрою сусіда.Пішовши в шість років в школу, малий Тадей не розумів чому всі навколо розмовляють російською, якщо вони вчаться в україномовній школі та живуть в Україні. Тоді він вже встиг відчути на собі приниження зі сторони інших дітей. Його часто не слухали, коли він розмовляв рідною мовою, а інколи й просто відверталися та йшли. Це було дивним і образливим, але дід пояснював це тим, що його однокласники малі й не вивчили поки, що мови. У третьому класі Тадей почав відвідувати курси шахів і по-малому вчився грати в них. Перше його досягнення - друге місце у шкільному турнірі з шахів, він програв у фіналі четвертокласнику. Батьки все ще були в *********************************** і не поспішали повертатися додому - схоже, що тоді для них дитини не існувало. В п'ятому класі дід відправив Тадея у іншу школу, а якщо точніше то гімназію в якій вчителі розмовляли, звичайно ж, російською, але викладали виключно українською. Директор школи був знайомим діда Тадея. Середня і старша школи були не складними - пролетіли достатньо швидко. Про шахи юнак, у решті-решт, забув.
Глава II. Період дорослішання.
Тадей разом з дідом обрали один університет і спеціальність на котру юнак вже готовий був йти одразу після школи - журналістика. Хлопець досить вже тоді навчився комунікувати з однолітками та старшими й був неконфліктним. Студентське життя - то, чого чекає кожен школяр. Вступивши в ДНУЖ(Донецький національний університет журналістики) хлопець переїхав до старшного раднського гуртожитку в якому і провів перший курс. Юнак мав багато вільного часу й тому пішов працювати мерчендайзером в магазин в центрі міста. Заробляв не багато, але вистачало на його потреби та іноді прогулятися з якоюсь дівчиною. Доречі, щодо дівчини, перше його кохання та перший "дорослий" досвід був з студенткою з факультету історії - Любою. Вони познайомилися на студентській ярморці, гуляли до ранку та й вже на наступний день заявили про початок своїх відносин. Цей досвід звичайно ж був, але хлопець намагався фокусуватися більше на своєму навчанні. Звільнившився, Тадей пішов у гурток істориків, створив свою спілку та почав писати роботи - початок третього курсу юнака. Він хотів бути чимось схожим на свого діда, але водночас мати свою тверду позицію, яку зміг би аргументувати кожному. Переглянути вкладення
Проблем з іншими студентами не було через малу відвідуванність хлопця, але взаємовідносини з викладачами були на вищому рівні - йому пробачали багато та ставили автомати одним за одним. Як раз цей момент став ключовим у житті Тадея: він зрозумів, що якщо не конфліктувати з іншими та розвиватися окремо працюючи тільки на себе, то успіху добитися набагато легче. Він поставив собі основну ціль - стати людиною, що не буде сидіти в куту та працювати шахтарем, що було досить трендово в його рідному місті, а розвиватися у напрямку журналістики або, якщо повезе, політики. Його спілка, про яку згадувалося раніше, "Донецькі культорологи" не була великою, налічували тринадцять студентів та директора його школи, але вона публіковала свої роботи кожень тиждень у газеті "Донецька правда" та розповідали читатчам про культуру селян, що проживали на території Донецької області. Справи у Тадея шли й угору.
Глава III. Перший й останній страх.
Почалася війна... Російські війська вторглися на територію Україні та почали військові дії. День, коли Тадей прокинувся не від будильнику, а від пострілів він запам'ятаю назавжди. Все крахнуло: студентське життя, спілка, амбіції та цілі. У перший тиждень війни юнак подав електронні письма до університетів всієї країни, щоб закінчити четвертий курс навчання, бо йому принципіально був потрібен диплом та місце де він зможе жити. Відповідь він довго не чекав - його прийняли до університету в Дніпрі, якщо бути точнішим, то в Дніпровський університет внутрішних справ. Переїхавши через два тиждні після початку війни, йому довелося почати все своє життя зпочатку, а це він вважав своєю основною слабкістю й страхом - втратити все. Пійшовши на роботу в невеличку фірму, він працював бухгалтером десь три місяці й заробляв гроші, як для студента тоді були мрією. Весь час поки працював мав тільки одне на умі: "Що я можу зробити, щоб знову побудувати все, що мав?". Він знайшов відповідь, хлопець накопичив певну сумму грошей та й пійшов навчатися до магістратури в університет внутрішніх справ. Переглянути вкладення
Що цікаво - його нова спеціальність, взагалі не мала відношення до минулої. Він почав вивчати податкове діло й мав певні успіхи у навчанні до такої степені, що його надіслали на стажування та практику до податкової поліції. На цій практиці він, звичайно зрозумів, що хоче рухатися трошки у іншому напрямі, а не працювати за столом з цифрами усе життя. У 2016 році, закінчивши магістратуру, вступає до аспірантури та починає повертатися до написання робіт на теми: "Податки - як ознака свободи", "Політичне життя - це частинна кожного громадянина", "Мовне питання - принципійне". Одна з його робіт, а саме друга, потрапила до газети "Правда" та була досить відома. Його ім'я вже хоч знав, а точніше ті, хто дочитав статтю до кінця.
Глава IV. Двигун нового життя (Епілог).
Один з викладачів аспірантури, тодишній депутат Верхновної ради, звернув увагу на аспіранта й запропунував йому працювати на нього - викладати статті для журналістів на суспільно-політичні теми, запропонувавши солідну зарплатню. Студент погодився й почав працювати майже ж одразу. Хлопець настільки полюбляв висказувати свою думку у письменному вигляді, що сидів днями напроліт. Він забув про своє минуле та свою родину, бо вважав, що досягнув всього лише сам та пройшов через досить великі труднощі, щоб стати кимось. Тепер його основна ціль в житті трошки зкорегувалася, а саме замість того, щоб працювати лише звичайним журналістом, котрий не прав достатніх прав для того щоб щось змінити або донести до суспільства правду, він вирішив стати політиком, але поки, що про це ніхто не знав.Далі буде...
