Терористичне угрупування BARINOV
ПЕРЕДІСТОРІЯ:
ДЕРЖАВНА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА СЛУЖБА
Для когось ДКВС - це просто назва держаної фракції, а для інших - початок історії. 2024 рік - у фракції зʼявляється новобранець, який з часом переверне все з ніг на голову, зробить фракцію найвпливовішою та внесе великий вклад в її розвиток, а також стане для державних структур загальним проявом прогресу з однієї сторони та обʼєктом прихованої ненависті з іншої.
Михайло Барінов, людина, яка вступила в лави ДКВС з величезним бажанням розвиватись та боротись зі злочинною діяльністю на всіх її рівнях, - лише за 2 місяці він отримав звання полковника та був призначений до звання генерала по довірі. Карʼєра Барінова розвивалась стрімко, але без гучних публічних заяв. Він став впізнаваним у закритих колах як людина, що без пострілу може загасити ****************************, він був тим, хто ламав психологію криміналітету без застосування кийків, і найголовніше - Барінов завжди тримав контроль там, де інші давно його втрачали. Три місяці розвивалась під керівництвом Михайла Барінова фракція та стала взірцем для одних та кісткою поперек горла для інших. Хтось промовляв його імʼя з гордістю бути особисто знайомими, хтось же шепотів імʼя крізь зуби, стримуючи ненависть, що межувала зі страхом.
Що ж загалом змінилось у самій фракції?
- з 50 співробітників фракція виросла до 120+ людей, які працювали цілодобово, захищаючи правопорядок та беручи на себе обовʼязки інших окремих державних структур
- змусили змінити «Кримінальний» та «Процесуальний» кодекси, що вдалось не одразу, але зчинило справжній **************************** у структурі функціонування державних органів
- викреслили всі існуючі на той момент підрозділи, а на їх місце прийшли такі підрозділи, як "ПАУ" та "ОМЕГА" - структура фракції була повністю реорганізована
- фракція перестала бути відстороненою та почала приймати участь в усіх заходах поза межами раніше дозволених повноважень
- стало доступним: патрулювання міста на ОТЗ, охорона ВРУ, захист перших облич держави, організація боротьби зі злочинністю та звільнення заручників, учасники фракції почали приймати участь в судових засіданнях - як секретарі, а також до юрисдикції фракції додалось відбиття нападів на стратегічні обʼєкти.
- найвищі зарплати та високий рівень знань закону України про "Національну поліцію України" - стали візитівкою фракції та приводом для заздрощів
- 24/7 - повна співпраця з увʼязненими для можливості отримати законне право на працю, відвідування рідних, або перерозгляд справ.
- масові відбиття нападів на ДКВС
- заборонили будь-який самовільний вʼїзд СБУ та НПУ без дозволу прокурора чи Президента на територію ДКВС, фракція посіла чільне місце у ієрархії державних структур.
Під керівництвом генерала фракція змінилася до невпізнаваності. Генерал знав кожну людину в обличчя, її бажання, мотивацію та стимулював розвиток кожного, шукаючи індивідуальний підхід. Росли звʼязки, як в державних установах так і в кримінальних організаціях, а з ними і можливості, вплив та влада. В ДКВС не процвітала корупція, кожен знав, хто переступить закон - буде принижений публічно, незважаючи на звання, а покарання буде найжорсткішим, адже втративши довіру, людина втрачала все, включаючи свій розвиток в інших організаціях. «Корупція - зло», це були не просто слова, а негласне правило, що означало "Взяв хабара - втратив довіру генерала". Кожен співробітник працював як єдиний організм великої машини, яка змушувала кожного відповідати за свої вчинки, навчатись та бути частиною сімʼї, а не просто учасником робочих моментів. Михайло Барінов отримав звання одного із трьох найращих лідерів державних організацій.
Якщо відкинути суху статистику успішного функціонування Михайла Барінова як керівника фракції, що повстала з попелу, усі, хто були поруч, бачили й іншу сторону його діяльності. Зі звичного новобранця він поступово ставав хижаком - виваженим, спостережливим, робив кожен крок вивірено та відчував зраду заздалегідь. Він походив на велетенського ведмедя - володаря лісу, неквапливого, міцного, готового у моменті розірвати ціль, якщо його бездоганний нюх підказував, що поруч ворог.
Його неповторне чуття, стійкість, гострий розум та уміння психологічного впливу на оточуючих швидко проклали йому шлях туди, куди не ступала нога будь-кого із фракційних діячів ДКВС. Для нього були відкриті двері у кулуари законотворення, його ненавиділи спецпризначенці, що відчували свавілля та опинились під впливом Сірого Кардинала Барінова, котрий зміг руками інших, наче у театрі маріонеток, притиснути кожного, хто повсякчас залишався безкарним. Крок за кроком Барінов все частіше стикався із брудом, яким були сповнені таємні закутки державних структур, відчуваючи відразу до кожного «винного», але жодного разу він не наносив прямий удар. Він діяв у тіні, крок за кроком ліквідуючи кожного, хто на це заслуговував. Ставало зрозуміло, Барінов не бʼє в голову, він знищує, не залишаючи й сліду. Ненависть серед деяких представників НПУ та СБУ зростала, паралельно із амбіціями та розквітом співслужбовців Барінова, котрі стали єдиним організмом, сильним та безкомпромісним. Йому вдалось дотиснути владну верхівку та особисто прийняти участь у внесенні змін до Кримінального кодексу України, створити умови, що унеможливлюють злочинну діяльність всередині державних структур, тимчасово прибрати можливість СБУ відкривати кримінальні справи. Чи було це легко? Зовсім ні, але кожна витрачена нервова клітина вартувала ненависті у очах шакалів у формі, що могли лише здалеку кидати пронизуючий погляд у спину генералу, та тікали з жалюгідним скавчанням, щойно зустрічали його погляд.
У моменти, коли генерал залишався один на один із собою, в його підсвідомості вимальовувалась картина, котра йшла у розріз із його світоглядом, який панував на початку шляху в ДКВС. Виявилось, структури, здавалось би на перший погляд, покликані захищати громадян та правопорядок, міцно сковані законодавчою базою, насправді чим далі тим більше відкривали брудні обличчя багатьох, хто наче пліснява намагався поглину честь та гідність держслужбовців. На противагу ж цьому у свідомості Барінова вимальовувалась картина, яка ще кілька місяців тому не вкладалась в голові - він стикався з особами, причетними до кримінального світу, котрі мали в рази більше честі, ніж відомі діячі державних структур. Прийняття факту того, що не усе поділяється на чорне та біле, стало початком перелому свідомості. Він не мав незаконної діяльності із кримінальним світом, але він мав міцні людяні звʼязки із так званою темною стороною законності.
З часом, коли фракція знаходилась на піку свого розквіту, влада почала контролювати співробітників та намагалася створити штучний вакуум, щоб зупинити процес формування найсильнішої фракції. Через амбіції Барінова у владних колах почалось занепокоєння, чи не застигне зненацька їх та ж участь, що й службовців СБУ. Кожен, хто раніше купався у лаврах безкарності та корупційного свавілля, не бажав стати наступною здобиччю, адже ніхто не міг прорахувати, хто цього разу стане мішенню генерала. Почались перевірки, створення меншовартості досягнень фракції та приниження старшого складу, включаючи створення необґрунтованих кримінальних справ. Все було марно, але відраза та злість всередині Барінова зростали. Генерал прийняв рішення, або їм дадуть зелене світло, що означало б більше можливостей та фінансового забезпечення, зупинять утиснення фракції та людей, які перебувають в ній, або генерал разом із відданими службовцями назавжди покине фракцію. Почувши тільки обіцянки, кожен працівник послідував прикладу генерала, - написав заяву на звільнення, скинув погони та змусив державу відчути, що означає йти проти людей. Після чого НПУ Д послідувало тому ж прикладу. Барінов підтримав цей вчинок, адже саме цей момент не дав йому повністю зненавидіти державні структури та залишив віру у людяність та честь, яка залишається непохитною серед особистостей, що мають силу не прогинатись та йти вперед попри будь-які перепони. Для ДКВС 2024 рік був золотим часом, і хто б що не говорив, факти залишаться фактами.
ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ ТА ПОЧАТОК КРИМІНАЛЬНОГО ШЛЯХУ
Михайло Барінов не з тих, кому потрібно багато часу для прийняття рішень. У колі близьких довірених осіб, які разом з ним впевнено назавжди покинули тенета ДКВС, було вирішено розпочати зовсім інший шлях, про який ще кілька місяців тому не було навіть думки.
За вікном панувала осінь, разом із кольором листя змінювався світогляд. Усі відчували, - настав час змін, твердих рішень та впевненої координованої діяльності проти системи, що дозволила собі прогнити зсередини, пожираючи кожного, хто не мав стержня. Барінов розумів, система не терпить тих, хто знає забагато. А він знав, він розумів занадто багато того, що не вклалось би у голові стороннього споглядача. Він чітко бачив картину, коли політики торгували впливом, він мав доказову базу тісного переплетіння держави та брудної частини кримінального світу. Він чітко знав, що закон існує тільки там, де це вигідно. Такі знання могли б коштувати життя, якби на місці Барінова був хтось інший. Усі наближені, як і він сам, розуміли, що держава на даному етапі розвитку не є ціллю, держава була інструментом у негідних руках. Держава потребувала змін. Він залишив посаду без гучних скандалів, у власній манері - тихо, виважено, але такі дії дали чітко зрозуміти - грядуть зміни, і навряд чи багатьом вони стануть до вподоби. Для тих, хто залишився у структурах з надією на краще майбутнє, надія у певному вимірі згасла, адже держава втратила міцну руку Сірого Кардинала, що завдавав нищівної поразки кожному, хто безчесно ставав на шляху.
Але події розвивались не зовсім так, як здавалось зі сторони. Фракція ДКВС у розрізі функціонування як державна структура втратила усе, але отримала нове життя - в іншому вимірі, на іншій стороні законності. З найближчими довіреними особами на чолі з Михайлом Баріновим було створено незаконне угрупування під кодовою назвою DKVS - ті ж люди, ті ж принципи, та ж рішучість та честь, але у вже зовсім іншому вимірі, на іншій стороні дзеркала законності. Тепер держава не мала жодного рушія впливу на їх діяльність, жоден злочинний закон не чинив опір та більше не стримував. Жоден негідник у державній формі тепер не мав захисту та не міг спати спокійно, адже вночі панували вони, колишні захисники владних посадовців, безпрецедентні охоронці із реакцією звіра, виваженими кроками - машина, яку неможливо зупинити.
Перші кроки у кримінальному світі були складними. Поринаючи у таємничість вуличного життя, що відкривало своє нічне закулісся, угрупування DKVS притримувалось правила «менше шуму, максимум контролю». Сам Барінов вже був знайомий з особами, що займали чільні місця у кримінальному світі, але розумів, що попри знайомства, він створює нову ланку терористичного світу, яка можу порушити баланс у темному вимірі. Події, що відбувались надалі були очікуваними та зрозумілими для нього, але здавались загрозливими для інших членів угрупування. Через власну амбітність та впевненість, хотіли вони того чи ні, та ставали на шляху владних верхівок кримінального світу. Вони виборювали своє, але це «своє» було частиною «поділеного мʼяса», яку DKVS прагнули урвати. І це не було замахом на чужу територію, це було частиною закону виживання у світі, де є місце тільки для найсильніших.
DKVS не прагнули поглинати, вони прагнули отримати своє, маючи гідність та сили спротиву гідним противникам. Так, перші кроки були тернисті. Перші кошти тіньового світу зароблялися у поті та крові, адже доводилось вигризати кожен шмат. Перші кроки у світ виготовлення та збуту заборонених речовин щодня окроплялись кровʼю, вони прийшли на територію, де кожен прагнув зайняти чільне місце. Барінову доводилось приймати участь у всіх найдрібніших діяльностях, якими б не мав займатись лідер. Але він бачив острах у очах близьких, коли кримінальні верхівки оголошували війну, утискали та намагались зламати віру. Він мав бути прикладом незламності та рішучості, йти вперед, ламаючи кригу та прокладати шлях послідовникам. Незламний дух, який бачили інші, багато разів був на грані. Він вивчав нічні вулиці міста, воював із самим собою, не даючи права здатись. Кожна ніч, коли надія покидала його, змінювалась ранком, коли зʼявлялись ті, хто був поруч не один місяць. І надія поверталась, повертались сили, зʼявлялись нові звʼязки, росли амбіції, віра та прагнення.
Головними його принципами були повна відсутність хаосу, адже хаос - це ворог, який провадить руйнацію зсередини. Він вважав, що зайве насилля - це слабкість, але пролиття крові в імʼя власної честі - законність. Для нього зрада була смертним вироком, який йому довелось виносити не один раз. Формою його влади став порядок. З часом він розумів, DKVS починають боятись не через жорстокість, а через невідворотність наслідків.
Усі члени незаконного угрупування ставали сильнішими, зіштовхуючись зі зрадою тих, кому раніше довіряли. Вони вчились переступати та відкидати кожного, хто прагнув зруйнувати чіткій устрій зсередини. Вони діяли чітко, крок за кроком підвищуючи власне становище та значимість у кримінальному світі. На шляху розвитку зʼявлялись перші союзники та перші вороги. З часом приходило розуміння, що у особі союзників були ті, хто падав нижче дозволеного, а вороги були достойними суперниками. Чим ширше заявляло про себе угрупування, тим більшим ставав тиск. Вперше зіштовхнувшись з представниками картелів, DKVS не втратили себе, вони продовжували будувати свій шлях, дотримуюсь негласних правил та підмічаючи честь противників.
Прийшов час здійснити перші гучні кроки - зазіхання на кришування бізнесів. Кроки були гучними, адже не кожен наважився б піти проти тих, хто мав майже монополізовану владу, але гучність не означала одностайний успіх. Знову болісно, знову з кровʼю та стиснутими зубами, але час грав на руку DKVS. Настав момент, коли вони здійснили те, чого ніхто не очікував від дрібного угрупування, тимпаче колишніх службовців законопорядку, - місто Харків стало їх власністю, вони досягли кришування 80% усіх бізнесів, розташованих на території міста. Це було зухвало та мало наслідки. Паралельно із розвитком угрупування Михайло Барінов розумів, що без якісного фінансового забезпечення він не зможе надати гідну підтримку поплічникам, тож він був змушений піти на ще один зухвалий крок - увірватись у закрите коло осіб, що мали вплив, забезпечений якісним фінансовим становищем. Його імʼя все частіше зʼявлялось на вустах у закритих колах. Про нього говорили, він знав, але не подавав виду, продовжуючи тихо йти до своєї мети. Із ростом амбіційності угрупування заводило нові звʼязки. На перший погляд вони ставали підтримкою, але Барінов ніколи не втрачав пильність. Він відчував заздрість навіть серед союзників. І одного разу це зіграло з ним злий жарт. Коли тист картелів ставав наджорстким у боротьбі за кришування бізнесів, спільним рішенням було визначено, що в той проміжок часу буде краще передати кришування союзникам, котрі за допомогою лебіювання зі сторони владних прошарків досягли більших висот у кримінальному світі та виглядали як ті, хто зможе відстояти бізнеси у боротьбі з противниками. Але все склалось зовсім інакше.
Так, постійні війни з гідними супротивниками за бізнеси вимагали постійного значного фінансового забезпечення, безперервного постачання зброї та заборонених речовин, але хвилина слабкості зруйнувала вплив незаконної організації у Харкові. Це було уроком, що відступати від власних принципів не варто ні за що, потрібно воювати за своє, скільки б крові це не коштувало.
Стійкість та внутрішня сила угрупування на дала їм здатись. Навпаки, поразки стимулювали розвиток. Це й досі була машина, яку не зупинити. Прийшов час, коли почались зміни у верхівці кримінального світу. Були ті, хто беззмінно посідав чільне місце, заробивши непохитний авторитет роками. Але були також і ті, хто втрачав свою владу, підтримку та знаходився на грані провалу. Цей момент варто було використати на власну користь, тож DKVS зазіхнули на найбажаніше для кожного учасника кримінального світу - вони почали робити перші кроки до картелю. Зусилля були марними, вижимали усі соки та коштували забагато. Барінов розумів, що на кону репутація, і саме завдяки його репутації як лідера та репутації членів його угрупування, кожна поразка сприймалась кримінальним світом гідно.
Усі розуміли, що не кожен матиме стільки сміливості, щоб зазіхнути на верхівку влади тими, хто нещодавно утримував криміналітет в кайданках.
Час йшов, союзники виявились слабшими за новачків, межі довіри було зруйновано. Паралельно відбувалось прийняття того факту, що держава зі сторони законності прогнила остаточно. Колишні гідні посадовці давно залишили свої місця при владі, пліснява всередині держструктур розросталась ще сильніше. Тепер члени терористичного угрупування відчували неприйняття всередині світу, який став їм рідним - криміналітет не приймав будь яку форму державної структурності, а сама назва угрупування - DKVS - була постійною формою нагадування про безчинства влади навіть для тих, хто був готовий приєднатись та підтримувати Барінова з його відданими особами. Це було наступним сигналом, стимулом до наступного кроку, наступного щабля зростання та становлення.
BARINOV - ІДЕНТИЧНІСТЬ ХАРКІВСЬКОГО КАРТЕЛЮ
Час минав занадто стрімко, оточення змінювалось, справи у діяльності угрупування йшли дедалі краще. З початком весни, коли Барінов спільним рішенням позбувся усіх негідних в оточенні, стало зрозуміло, що тепер навколо справжня родина. Можливо, не Сицилійська “La Famiglia”, але у вірності кожного він був впевнений на 100%. Разом зі снігом розтанула уся ілюзорність віри у те, що чинне правління держави та представники державних силових структур можуть бути виправдані у своїх злодіяннях. Незаконні утискання кримінального світу змушували відкрито виступати проти законності. Було прийнято рішення - минуле має залишатись минулим. Тепер назва «DKVS» має залишитись чітким відбитком у спогадах, але не більше. Не мало бути жодних звʼязків з державними структурами, жодних асоціацій - принципи угрупування давно розходились із «поглядами» успішної в минулому організації ДКВС. Барінов обрав шлях - ні кроку назад, тепер немає сторін, є тільки один світ, який має поглинути інший. Вони чинитимуть правосуддя над тими, хто мав його оберігати, вони більше ніколи не повернуться, кожен, хто був поруч - не мав шляху назад.
Навесні, відкриваючи нову сторінку історії кримінального угрупування, клан представив себе кримінальному світу як щось нове, більш цілісне, структуроване та з чітко визначеним курсом угрупування - тепер кожен з членів клану носив гідне імʼя - кримінальна родина стала кримінальним угрупуванням BARINOV.
Зміни не змушували себе чекати. Категоричність у прийнятті рішень зіграла на руку - поруч почали зʼявлятись нові особи, відкриті до розвитку. На противагу тим, хто підтримував, були також і ті, хто висміював, у темних закутках, не маючи сміливості висловити думку відкрито у очі. Вони боялись, багато хто відчував, що кримінальний світ очікують зміни. І вони не помилились. Нова назва угрупування свідчила не про пусту амбіційність лідера, а про його внутрішнє чуття змін. Барінов чітко розумів, вони на новому етапі зростання, і на той момент був ідеальний час, щоб дати собі гучне імʼя, підтримуване репутацією лідера, яке супроводжуватиме угрупування, відкриваючи абсолютно нові двері.
Одного вечора Барінов отримав сповіщення - на екрані мобільного було лише кілька рядків, але вони заклали фундамент майбутнього розвитку - «Ти готовий змінити кримінальний світ? Я покладаю на тебе великі сподівання. Ви маєте спробувати захопити владу на Харківському Картелі». Він не відкривав повідомлення. Сповіщення підсвічувалось місячним світлом. Він сидів у темряві, в пустому бункері на шкіряному дивані. На прийняття рішення - лічені хвилини. Він розумів, що внутрішньо давно готовий до більшого, але не знав, як відреагують учасники угрупування. Вигоди влади це не лише яскрава обгортка, це велика відповідальність та не більш менші проблеми. Але рішення було прийнято. За годину бункер був повний однодумців - загальні збори, впевнений погляд лідера - він коротко та чітко повідомив, що вони мають спробувати свої сили. На той момент Барінов розумів, що навіть з підтримкою союзників здобути владу буде надто тяжко. Часу на підготовку не було. Усі сили розподілено і на боротьбу мали вийти ті, хто був поруч. Вони не мали права відмовитись, інакше це спаплюжить репутацію у світі криміналу.
За кілька днів відбулась «битва», кінець якої був преднаписаний - поразка, гучна, але не критична. Барінов не зламався, він з самого початку розумів, що зараз їм не під силу захопити владу, на все свій час. У кулуарах нічного життя пошепки обговорювали події навколо угрупування. Але вони вистояли, гідно прийнявши поразку. Пройшло небагато часу, - нова спроба, - нова поразка. Чи був лідер пригнічений? Так, йому важко давались невдачі, але він не розцінював програш як невдачу, він відчував, як всередині розпалюється вогонь і врешті-решт він приведе свою «родину» до перемоги.
Барінов розумів, влада над Києвом та Дніпром у відносній стабільності, монополізована та чітко поділена між двома Картелями. Він не посягав, він поважав силу, зібрану у руках кількох осіб. Але погляд на Харківський картель не давав впевненості у силі чинної верхівки. У кримінальному світі бур розлом. Чіткий, що тонкою лінією поділив життя криміналітету на «до» та «після».
Фінансові можливості Михайла Барінова зросли. Зʼявлялась нерухомість, бізнес, статки на рахунках зростали. Як і зростала кількість заздрісних поглядів. Навіть в найближчому оточенні були ті, хто щоразу запитував: «Навіщо тобі нове авто? Це брухт, ти дурний, що викинув стільки грошей!». Але він не зважав. Він вкладав кошти, нарощуючи капітал. Настав період, коли у місті Харків почались чутки, що на території університету почав діяти Скупник - особа, що забезпечує криміналітет унікальними забороненими речовинами та зброєю, але співпрацює лише з обраними. Це був виклик для Барінова. Він прийняв його гідно. Боротьба була запекла, але Барінов з часом став монополістом - він був єдиною довіреною особою, з якою Скупник працював на постійній основі. Завдяки цьому лідер забезпечував власне угрупування усіма необхідними ресурсами, лишаючи противників без нічого. Час йшов, ресурси зростали. Тепер «запасів» вистачало на «повстання», з часом ресурсів стало достатньо для початку війни. І війна почалась. Весна не встигла закінчитись, як Барінов знову повстав перед вибором - йти до влади, захоплювати Харків, чи залишитись у тіні звичного бункера.
Звʼязки у кримінальному світі ставали міцніші. Багато хто пошепки обговорював особу лідера - нижчі ланки криміналітету не розуміли, як Барінов може з повагою спілкуватись з тими, хто офіційно визнаний «ворогом», з ким щоденно йде війна. Але Барінов не поділяв світ на клани, він завжди бачив людей, особистості, що було вище будь-якої приналежності. Це викликало обурення у багатьох. Але він не відступав і завжди залишався вірним собі. Сигнали про нестабільність влади Харківського Картелю вже були не малопомітними, вони зустрічали Барінова як сирени патрульних авто на кожному кроці. Він не спав ночами, обмірковував кожен крок. Звʼязки та людяні взаємовідносини зіграли на руку - Барінов почав збирати власний загін, готовий захопити владу. Союзники не могли стримати заздрість. Барінов відчував, у разі успіху його очікують великі зміни. Так і сталось. Третя «битва» стала вирішальною - квітень став початком розквіту угрупування BARINOV, новим щаблем у історії розвитку Харкова - BARINOV завдав нищівної поразки та захопив владу на Харківському Картелі.
Чи була підтримка від союзників? За лічені години союзники перетворились у ворогів, заздрісних псів, максимум котрих залишався на підлозі старого бункеру у темряві власного жовчу. Зрада не стала ударом для Барінова - це було визнання їх сили, впевненості та правильності прийнятих рішень. Барінов знав, Харків під їх контролем, і це на довго.
Якими б не були лаври переможців, шлях не міг бути легким. На початку картельного панування BARINOV отримав поразку та тимчасово втратив владу над Картелем, але перемога не змусила себе чекати. Вони повернули Картель, змусивши попередників відмити кожен сантиметр, щоб і сліду від них не залишилось.
BARINOV процвітали, нарощували сили, звʼязки, зрощували елітних бійців, їх починали боятись ще дужче. Сам Барінов тримав практично монополістичні звʼязки зі Скупником, і з часом він мав забезпечення для довготривалої «війни». Тепер будь-яка небезпека не лякала, а надавала наснаги. Вони приймали виклики один за одним і рішуче йшли до зростання. Картель процвітав, вони привласнювали кришування бізнесів, створювали власну армію, провадили політичні зміни у кримінальному світі.
З розвитком Картель почав свою діяльність у незаконному обороті зброї на території всієї держави. Також зʼявились звʼязки з сусідніми державами та було налагоджено надійний канал збуту з Румунією. Трафік зростав та потребував належного прикриття. Картель створив власну логістичну компанію, поставляючи зброю та заборонені речовини до Румунії під прикриттям. Компанія була успішною, звʼязки були налагоджені на стільки ідеально, що жодного разу ні одна з вантажівок не отримала підозри та не була обшукана правоохоронними органами на предмет наявності чорного трафіку.
Не за власним бажанням, але члени Харківського Картелю знову зіштовхнулись з держструктурами. Спецпризначенці вирішили провести рейд на Харківський Картель та подавити більшість членів Картелю. Операція пройшла безуспішно. У ході рейду усі держструктури знову запевнили членів Картелю у безглуздості їх існування, вони показали, на скільки безчесним є керівництво, до чого ладні вдаватись силовики, щоб знищити Картель. Держслужбовців спіткала невдача. Не дивлячись на те, що проти Картелю застосовували усі доступні види озброєння, вони вистояли. Обурені, готові до боротьби, BARINOV знову стали сильнішими. Тепер про нейтралітет по відношенню до держструктур не було й думки. Почались посилені напади під час постачання озброєння, кримінальний світ все впевненіше виходив з тіні. Тепер охороняти склади з боєприпасами на військовій частині ставало ще більшим випробуванням для держави. BARINOV з іншими кланами трощили усе на своєму шляху. Держава вдавалась до жорсткіших методів, намагалась притиснути членів Картелю по одному, максимізувала охорону ВЧ з особливим посиленням оборони у нічний час. Але вони здавали позиції, не дивлячись на те, що держава дозволила службовцям користуватись забороненими речовинами та чорним ринком. Це обурювало, породжувало зневагу до держслужбовців, яка переростала у ненависть. Протистояння посилювалось.
НОВА ІСТОРІЯ. СТВОРЕННЯ ТЕРОРИСТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
Всі чітко розуміли, Харківський Картель посідав чільне місце в організації терактів на державні установи. BARINOV завжди знаходились у бойовій готовності. Час грав їм на руку. Тепер на території Картелю знаходились у повній бойовій готовності бійці, ладні вбивати за лічені секунди. Михайло Барінов налагоджував звʼязки з надійними особами, мав довірених осіб також і у різних колах держави. Не пройшло багато часу, щойно зима накрила країну, близькі особи повідомили, що готується новий рейд на Харківський Картель. Рішення приймались холодно та швидко - ніякої пощади, нікого в живих, з першої секунди вогонь на ураження. Вони були готові як ніколи раніше. Час настав, броньовані авто проривались на Картель і розбивались вщент. Було знищено кожного, хто насмілився ступити на заборонену територію. BARINOV пролили багато крові тих, хто в образі держави намагався їх знищити. Даний етап став кінцем - кінцем державних безчинств, кінцем поблажливості зі сторони лідера Картелю. Барінов залишився вірним собі, його рішення були чіткими та категоричними. Це була остання крапля. Більше ніякої пощади для державних структур, держслужбовців, інформаторів. Вирішено припинити співпрацю на будь-якому рівні. Тепер державою керуватимуть ті, хто знаходиться у тіні. Тихо, владно, безкомпромісно.
Враховуючи нестабільність також і у нижчих прошарках кланів, було проведено таємну зустріч лідерів усіх трьох Картелів на нейтральній території. Ніхто не знав, чим закінчиться зустріч, але усі відчували - це не віщує нічого доброго жодному, хто хоч якось посягав на цілісність верхівки влади кримінального світу. Результатом зустрічі стало єдине вірне на даний момент рішення - лідери створюють терористичну організацію під кодовою назвою «Синдикат» - цілісну структуру, яка вершитиме правосуддя, триматиме у міцних руках усю державу з метою навести лад у владі та встановити ієрархічний порядок у кримінальному світі. Це початок нового етапу, який торкнеться кожного. Тепер на вулицях міст небезпечно перебувати не лише у темний час доби - правління терористичної організації не матиме меж, контролю - тільки страх зі сторони кожного, хто спробує повстати.