Трудовий кодекс України
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Трудовий кодекс — це основний закон, який регулює відносини між працівником і роботодавцем. У ньому визначаються правила прийняття на роботу, умови праці, робочий час і відпочинок, права та обов’язки сторін, оплата праці, відпустки та звільнення. Також кодекс захищає трудові права працівників, встановлює відповідальність за їх порушення та гарантує безпечні умови роботи.
РОЗДІЛ ІІ. ЗВІЛЬНЕННЯ
Стаття 1. Підстави для звільнення працівника з ініціативи роботодавця
1. Звільнення працівника з ініціативи роботодавця допускається лише у випадках, передбачених цим Кодексом та статутом організації в який перебуває працівник.
Стаття 2. Підставами для звільнення є:
а) скорочення чисельності або штату працівників;
б) ліквідація підприємства, установи або організації;
в) невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров’я чи кваліфікацією, що підтверджено документально;
г) систематичне невиконання працівником трудових обов’язків без поважних причин;
д) одноразове грубе порушення трудової дисципліни (зокрема, прогул, поява в нетверезому стані, крадіжка тощо);
е) втрата довіри до працівника, який виконує роботу, пов’язану з грошовими чи матеріальними цінностями;
є) подання працівником фальшивих документів при прийомі на роботу.
ж) Звільнення у зв’язку з рішенням органів прокуратури
Примітка: рішення прокуратури можуть бути оскаржені до суду І інстанції (Обласного суду)
з) припинення трудових відносин відповідно до рішення суду, що набрало законної сили
и) прийняття керівництвом рішення про припинення трудових відносин зі співробітником на власний розсуд
Примітка: рішення може бути оскаржене до суду І інстанції (Обласного суду)
і) За власним бажанням працівника.
Стаття 2. Строки повідомлення про звільнення
1. У разі звільнення на підставах вказаних в розділі II цього закону працівник повідомляється про припинення трудового договору за строком від двох календарних днів до двох місяців, залежно від умов трудового договору та виробничої необхідності.
Стаття 3. Обставини, за яких звільнення є недопустимим
1. Звільнення працівника з ініціативи роботодавця не допускається:
а) У період тимчасової непрацездатності працівника або перебування у щорічній чи соціальній відпустці без його/її згоди;
б) У разі вагітності працівниці або наявності у неї дитини віком до трьох років (до шести — за медичними показаннями), без її згоди;
в) У випадку, якщо працівник не ознайомлений з причиною звільнення;
г) За відсутності належного документального підтвердження підстав звільнення;
д) у разі порушення строків або процедури, встановлених законом чи трудовим договором.
Примітка: у разі звільнення працівника за власним бажанням пояснення причин у письмовій формі не є обов’язковим, крім випадків, коли наявні обґрунтовані підозри в порушеннях.
Стаття 4. Порядок оформлення звільнення
1. У день звільнення роботодавець зобов’язаний:
а) Повідомити кадровий відділ (кадровий аудит)
б) Оформити відповідний запис у трудовій книжці;
в) Провести остаточний розрахунок з працівником;
г) Видати довідку про доходи та інші документи за письмовою заявою працівника.
Стаття 5. Оскарження звільнення
1. Працівник має право оскаржити своє звільнення.
1.1 Оскарження здійснюється в один з таких способів:
а) Подання письмової заяви до керівника підприємства, установи, організації — протягом десяти календарних днів з моменту ознайомлення з наказом про звільнення;
б) Подання позову до суду — протягом п’ятнадцяти календарних днів з дня отримання копії наказу або внесення запису до трудової книжки.
в) Подання письмової заяви до прокуратури.
РОЗДІЛ ІІІ. ПОВЕРНЕННЯ (ПОНОВЛЕННЯ) НА РОБОТУ
Стаття 6. Загальні підстави для поновлення
1. Працівник, звільнений з порушенням вимог законодавства, має право на поновлення на попередній посаді.
1.1 Підставами для поновлення є:
а) рішення суду про визнання звільнення незаконним;
б) скасування наказу про звільнення керівником підприємства;
в) встановлення факту порушення процедури звільнення або відсутності достатніх правових підстав для припинення трудового договору.
г) Рішення прокуратури
Примітка: рішення прокуратури може бути оскаржене до суду
Стаття 7. Наслідки поновлення на роботі
1. Працівникові, поновленому на роботі, гарантується:
а) Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу;
б) Внесення запису до трудової книжки або реєстру про скасування звільнення;
в) За наявності підстав — відшкодування моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
Стаття 8. Виконання рішення про поновлення
1. Рішення про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню роботодавцем.
2. У разі невиконання рішення про поновлення працівника на роботі, роботодавець несе відповідальність згідно з законом.
Розділ IV. ДИСЦИПЛІНАРНІ СТЯГНЕННЯ
Стаття 9. Дисциплінарне стягнення — це захід відповідальності, що застосовується роботодавцем до працівника за порушення трудової дисципліни, невиконання або неналежне виконання службових обов’язків.
Стаття 10. Види дисциплінарних стягнень:
1. Догана
2. Попередження
3. Звільнення
4. Пониження в посаді
5. Позбавлення спеціального звання
6. Відсторонення від виконання обов’язків
7. Тимчасове усунення від посади
8. Переведення на нижчу посаду
9. Направлення на позачергову атестацію
Примітка: інші види дисциплінарних стягнень можуть встановлюватися законами, статутами та положеннями для окремих категорій працівників.
Стаття 11. Підстави для застосування дисциплінарного стягнення:
1. Підставою для застосування дисциплінарного стягнення є:
а) порушення трудової дисципліни;
б) невиконання законних наказів або розпоряджень керівництва;
в) систематичне невиконання службових обов’язків;
г) прогул без поважних причин;
д) поява на роботі у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння;
е) розголошення службової чи конфіденційної інформації;
є) інші порушення, передбачені законом, статутом організації або цим кодексом.
ж) рішення суду або органів прокуратури.
Стаття 12. Оскарження дисциплінарного стягнення:
1. Працівник має право оскаржити дисциплінарне стягнення:
а) до роботодавця;
б) до суду;
в) до прокуратури;
Розділ V. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 13. Набрання чинності Кодексом
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Трудовий кодекс — це основний закон, який регулює відносини між працівником і роботодавцем. У ньому визначаються правила прийняття на роботу, умови праці, робочий час і відпочинок, права та обов’язки сторін, оплата праці, відпустки та звільнення. Також кодекс захищає трудові права працівників, встановлює відповідальність за їх порушення та гарантує безпечні умови роботи.
РОЗДІЛ ІІ. ЗВІЛЬНЕННЯ
Стаття 1. Підстави для звільнення працівника з ініціативи роботодавця
1. Звільнення працівника з ініціативи роботодавця допускається лише у випадках, передбачених цим Кодексом та статутом організації в який перебуває працівник.
Стаття 2. Підставами для звільнення є:
а) скорочення чисельності або штату працівників;
б) ліквідація підприємства, установи або організації;
в) невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров’я чи кваліфікацією, що підтверджено документально;
г) систематичне невиконання працівником трудових обов’язків без поважних причин;
д) одноразове грубе порушення трудової дисципліни (зокрема, прогул, поява в нетверезому стані, крадіжка тощо);
е) втрата довіри до працівника, який виконує роботу, пов’язану з грошовими чи матеріальними цінностями;
є) подання працівником фальшивих документів при прийомі на роботу.
ж) Звільнення у зв’язку з рішенням органів прокуратури
Примітка: рішення прокуратури можуть бути оскаржені до суду І інстанції (Обласного суду)
з) припинення трудових відносин відповідно до рішення суду, що набрало законної сили
и) прийняття керівництвом рішення про припинення трудових відносин зі співробітником на власний розсуд
Примітка: рішення може бути оскаржене до суду І інстанції (Обласного суду)
і) За власним бажанням працівника.
Стаття 2. Строки повідомлення про звільнення
1. У разі звільнення на підставах вказаних в розділі II цього закону працівник повідомляється про припинення трудового договору за строком від двох календарних днів до двох місяців, залежно від умов трудового договору та виробничої необхідності.
Стаття 3. Обставини, за яких звільнення є недопустимим
1. Звільнення працівника з ініціативи роботодавця не допускається:
а) У період тимчасової непрацездатності працівника або перебування у щорічній чи соціальній відпустці без його/її згоди;
б) У разі вагітності працівниці або наявності у неї дитини віком до трьох років (до шести — за медичними показаннями), без її згоди;
в) У випадку, якщо працівник не ознайомлений з причиною звільнення;
г) За відсутності належного документального підтвердження підстав звільнення;
д) у разі порушення строків або процедури, встановлених законом чи трудовим договором.
Примітка: у разі звільнення працівника за власним бажанням пояснення причин у письмовій формі не є обов’язковим, крім випадків, коли наявні обґрунтовані підозри в порушеннях.
Стаття 4. Порядок оформлення звільнення
1. У день звільнення роботодавець зобов’язаний:
а) Повідомити кадровий відділ (кадровий аудит)
б) Оформити відповідний запис у трудовій книжці;
в) Провести остаточний розрахунок з працівником;
г) Видати довідку про доходи та інші документи за письмовою заявою працівника.
Стаття 5. Оскарження звільнення
1. Працівник має право оскаржити своє звільнення.
1.1 Оскарження здійснюється в один з таких способів:
а) Подання письмової заяви до керівника підприємства, установи, організації — протягом десяти календарних днів з моменту ознайомлення з наказом про звільнення;
б) Подання позову до суду — протягом п’ятнадцяти календарних днів з дня отримання копії наказу або внесення запису до трудової книжки.
в) Подання письмової заяви до прокуратури.
РОЗДІЛ ІІІ. ПОВЕРНЕННЯ (ПОНОВЛЕННЯ) НА РОБОТУ
Стаття 6. Загальні підстави для поновлення
1. Працівник, звільнений з порушенням вимог законодавства, має право на поновлення на попередній посаді.
1.1 Підставами для поновлення є:
а) рішення суду про визнання звільнення незаконним;
б) скасування наказу про звільнення керівником підприємства;
в) встановлення факту порушення процедури звільнення або відсутності достатніх правових підстав для припинення трудового договору.
г) Рішення прокуратури
Примітка: рішення прокуратури може бути оскаржене до суду
Стаття 7. Наслідки поновлення на роботі
1. Працівникові, поновленому на роботі, гарантується:
а) Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу;
б) Внесення запису до трудової книжки або реєстру про скасування звільнення;
в) За наявності підстав — відшкодування моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
Стаття 8. Виконання рішення про поновлення
1. Рішення про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню роботодавцем.
2. У разі невиконання рішення про поновлення працівника на роботі, роботодавець несе відповідальність згідно з законом.
Розділ IV. ДИСЦИПЛІНАРНІ СТЯГНЕННЯ
Стаття 9. Дисциплінарне стягнення — це захід відповідальності, що застосовується роботодавцем до працівника за порушення трудової дисципліни, невиконання або неналежне виконання службових обов’язків.
Стаття 10. Види дисциплінарних стягнень:
1. Догана
2. Попередження
3. Звільнення
4. Пониження в посаді
5. Позбавлення спеціального звання
6. Відсторонення від виконання обов’язків
7. Тимчасове усунення від посади
8. Переведення на нижчу посаду
9. Направлення на позачергову атестацію
Примітка: інші види дисциплінарних стягнень можуть встановлюватися законами, статутами та положеннями для окремих категорій працівників.
Стаття 11. Підстави для застосування дисциплінарного стягнення:
1. Підставою для застосування дисциплінарного стягнення є:
а) порушення трудової дисципліни;
б) невиконання законних наказів або розпоряджень керівництва;
в) систематичне невиконання службових обов’язків;
г) прогул без поважних причин;
д) поява на роботі у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння;
е) розголошення службової чи конфіденційної інформації;
є) інші порушення, передбачені законом, статутом організації або цим кодексом.
ж) рішення суду або органів прокуратури.
Стаття 12. Оскарження дисциплінарного стягнення:
1. Працівник має право оскаржити дисциплінарне стягнення:
а) до роботодавця;
б) до суду;
в) до прокуратури;
Розділ V. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 13. Набрання чинності Кодексом
- Цей Трудовий кодекс набирає чинності з моменту його офіційного затвердження та оприлюднення у встановленому порядку.
- З дня набрання чинності цим Кодексом усі внутрішні положення, статути та інші нормативні акти організацій застосовуються лише в частині, що не суперечить цьому Кодексу.
- Дія цього Кодексу поширюється на всіх працівників та роботодавців незалежно від форми власності організації, якщо інше не передбачено законом або спеціальними статутами.
- Особливості проходження служби, дисциплінарної відповідальності та звільнення окремих категорій працівників можуть визначатися спеціальними законами, статутами та положеннями.
- Трудові спори, що виникають між працівником та роботодавцем, вирішуються шляхом переговорів, службової перевірки, звернення до прокуратури або у судовому порядку.
- У разі суперечності між положеннями цього Кодексу та внутрішніми актами організації застосовуються положення цього Кодексу.
