Схвалено Юрій Кулібяка | РП Біографія

[Юрій Кулібяка]

Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Кулібяка Юрій Олегович
Стать: Чоловіча
Мати - Юрієнко Валерія Василівна (НПУ, м.Львів)
Батько - Кулібяка Максим Дмитрович
Дата народження: 25.05.2000
Вік: 24
Місце народження: Львів
Місце проживання: Київ
Захоплення: Спорт, наука, читання
Відмітні знаки: Шрам на половині плеча
I Початок життя​

Темна ніч огорнула старовинний Львів щільним туманом, коли 25 травня 2000 року на світ з’явився Юрій Кулібяка. Ледь помітний місяць блимав у вікно пологового будинку, що розташовувався на тихій вуличці поблизу центру міста. Тихий плач новонародженого сповістив про появу нового життя, наповнюючи ніч ніжною радістю.
Його мати, Валерія Юрієнко, працювала у Львівському національному педагогічному університеті, викладаючи психологію. Вона була жінкою з сильним характером і безмежною відданістю своїй справі. Валерія присвятила своє життя не лише науці, але й допомозі студентам, надихаючи їх на саморозвиток. Проте шлях до цього спокійного академічного життя був нелегким — і саме тоді доля звела її з Максимом.

Кілька років тому Валерія зайшла до затишної львівської кав'ярні після важкого робочого дня в університеті. Їй хотілося лише трохи перепочити з чашкою ароматного чаю та улюбленою книгою. Саме там вона познайомилася з Максимом Кулібякою, молодим офіцером СБУ, який теж прийшов сюди відпочити після довгого дня. Максим, високий і рішучий, відразу помітив витончену жінку з книгами. Спочатку їхні погляди перетнулися випадково, але від цього випадку все тільки почалося.

Максим підійшов, щоб позичити запальничку, а натомість зав’язалася жива бесіда, що затягнулася на кілька годин. Їх поєднала любов до літератури та спільні погляди на життя. Валерія була захоплена не лише його впевненістю, а й глибиною думок, які контрастували з його професією. Максим же бачив у ній щось більше, ніж просто красу — відчував ту силу, яка підкорила його серце з першого погляду.
Згодом їхні шляхи перетнулися назавжди. Народження Юрія стало кульмінацією їхнього кохання, яке відтоді перетворилося на міцний союз. Усі сподівання та мрії батьків тепер зосередилися на синові, якого вони виховували у дусі доброти, сміливості та прагнення до знань. Юрій зростав у атмосфері любові, в якій поєднувалися суворість батька та м’яка підтримка матері.

II Початкові роки​

Коли Юрію виповнилося п’ять років, його батьки вирішили, що настав час починати новий етап у житті сина. Тоді вони ще жили у Львові, де Юрій народився і провів свої перші роки. Тато кожного ранку проводжав його до дитячого садочка, що розташовувався неподалік їхнього затишного будинку на одній із тихих львівських вуличок.

Юрій був жвавим і допитливим хлопчиком. У садочку він швидко здружився з іншими дітьми та завжди брав активну участь у всіх іграх. Але батько, Максим, який завжди прагнув, щоб син зростав сильним і впевненим у собі, вирішив, що Юрію потрібен спорт, який допоможе йому розвинути характер і фізичну силу та захищати себе.

Одного дня Максим взяв сина до місцевої спортивної школи у Львові і записав його на секцію по боксу. Це рішення було обґрунтованим — батько бачив, як хлопчик із захопленням повторював його боксерські прийоми вдома. Спочатку Юрій трохи хвилювався: нове середовище, незнайомі тренери та старші хлопці. Але він швидко втягнувся. Перші заняття давалися важко, та вже через кілька тижнів він навчився основних прийомів і почав відчувати смак до боксу.

Тренер одразу помітив у ньому неабиякий потенціал. Хоча Юрій був наймолодшим у групі, він виділявся завзятістю та бажанням вчитися. На татамі він проявляв неймовірну витримку — не здавався навіть тоді, коли суперники були сильнішими. Тато завжди був поруч, підтримував сина, допомагав тренуватися вдома та підбадьорював після кожного тренування.
Боротьба стала для Юрія не лише спортивним захопленням, але й важливою частиною життя. Це було не просто хобі — бокс навчив його витримці, дисципліні та самоконтролю. У ці роки у Львові формувалися риси його характеру, які надалі допомагатимуть йому долати життєві труднощі.

III Шкільні роки​

Коли Юрій пішов до школи, він одразу проявив себе як старанний і допитливий учень. Його батьки, Максим і Валерія, завжди вірили в освітній потенціал сина, тому з дитинства прищеплювали йому любов до знань. Юрій швидко освоїв шкільну програму та завжди прагнув дізнатися більше, ніж було в підручниках. Він захоплювався математикою, літературою і навіть фізикою, які розвивали його аналітичне мислення. Учителі неодноразово відзначали його старанність і допитливість, і він часто брав участь у шкільних олімпіадах, де демонстрував відмінні результати.

Паралельно з навчанням Юрій продовжував займатися боксом, яким він захопився ще з п’яти років завдяки своєму батькові. Максим, колишній боксер, завжди був поруч, підтримуючи сина у його спортивних починаннях. Щовечора після школи Юрій поспішав до спортивного залу. Тренування були нелегкими, але він не боявся труднощів. Його батько не лише спостерігав за тренуваннями, але й давав корисні поради, навчаючи сина не тільки техніці, а й витривалості та самодисципліні.

Спорт став для Юрія не просто хобі, а справжнім способом життя. Бокс допоміг йому розвинути силу, швидкість і вміння залишатися зібраним у будь-якій ситуації. Незважаючи на щільний графік — школа, домашні завдання та інтенсивні тренування — Юрій завжди знаходив час для спілкування з друзями та улюблених книг, які йому підбирала мати.

Батьки підтримували його у всьому. Максим завжди був поруч на турнірах, підбадьорюючи сина перед виходом на ринг, а Валерія забезпечувала теплий дім, де Юрій міг відпочити після важких тренувань. Завдяки цій підтримці він досяг значних успіхів у боксі до 16 років, вигравши кілька міських турнірів і здобувши повагу серед однолітків.
Шкільні роки Юрія були насиченими та непростими, але завдяки наполегливості та постійній підтримці родини він навчився поєднувати навчання, спорт і дозвілля. Це були роки, коли формувався його характер — сильний, рішучий і цілеспрямований, що готував його до дорослого життя.

IV Сімейний жах​

Юрій вже був на порозі дорослого життя — закінчував останній клас школи. Він старанно готувався до випускних іспитів, плануючи вступ до університету. Навчання йшло добре, тренування з боксу теж приносили свої плоди: Юрій здобув кілька важливих перемог на міських турнірах. Батьки пишалися ним, і в їхній домівці панувала атмосфера підтримки та любові.

Але одного дня їхнє життя перевернулося назавжди.

Це сталося в один з тихих весняних вечорів, коли Юрій повертався додому після тренування. Він помітив щось незвичне: їхній будинок, завжди затишний і спокійний, був охоплений тінями, що зловісно майоріли у вікнах. Юрій відчув холодок по спині, коли побачив, що двері прочинені. Серце почало шалено битися, і він одразу зрозумів, що щось пішло не так.

У будинку вже відбувалася трагедія. Група озброєних людей увірвалася до їхнього дому, шукаючи його батька, Максима. Колишній офіцер СБУ виявився мішенню для небезпечних людей, яких він колись викрив під час служби. Вони прийшли, щоб помститися. Максим намагався захистити свою родину, але нападники були надто швидкі та жорстокі.

Коли Юрій увірвався всередину, побачивши, що відбувається, він кинувся на допомогу батькам. Проте все сталося надто швидко: гучні постріли розірвали тишу. Валерія, його мати, спробувала закрити сина собою, захищаючи його від куль. Вона впала на підлогу, вбита на місці. Юрій, намагаючись захистити себе і батька, отримав важке поранення в плече. Біль пронизав усе його тіло, і він втратив свідомість, падаючи поруч із матір'ю.

Максим, якого нападники хотіли вбити, в останню мить зміг дати відсіч, врятувавши себе і пораненого сина. Зловмисники, не досягнувши головної мети, втекли, залишивши сім'ю зруйнованою. Юрій дивом вижив після серйозного поранення, але життя його вже ніколи не буде таким, як раніше.

Коли він прийшов до тями в лікарні, перше, що він побачив, — це втомлене, але сповнене надії обличчя батька. Максим сидів біля його ліжка, тримаючи сина за руку, сльози текли по його щоках. Юрій зрозумів, що вони залишилися лише вдвох — без матері, яка завжди була серцем їхньої родини.
Після цієї трагедії Юрій вже не був тим безтурботним хлопцем, яким був раніше. Біль втрати та рана на плечі залишили не тільки фізичний шрам, але й глибокий слід у його душі. Але тепер він мав нову мету: не тільки продовжувати жити, але й захищати тих, кого любить, і відновити справедливість заради пам’яті матері.

V Академія НАВС та сьогодення​

Після важкого дитинства Юрій Кулібяка продовжував працювати над собою. Закінчивши школу з червоним дипломом, він довів свою старанність та бажання досягати високих результатів. Його успіхи в навчанні та блискуче складене ЗНО відкривали широкі перспективи для вступу до університету. Однак, пережите дало Юрію розуміння важливості служіння іншим, тому він вирішив стати добровольцем і піти на військову службу.
Юрій відслужив три роки, під час яких зарекомендував себе як сміливий, дисциплінований і відповідальний воїн. Цей досвід зміцнив його характер, додав впевненості та навчив справжньої командної роботи. Повернувшись зі служби, він вирішив продовжити свою освіту та вступив до Національної академії внутрішніх справ (НАВС) у Києві. Юрій поринув у навчання, вивчаючи право, криміналістику та основи правопорядку, які допомагали йому глибше зрозуміти механізми захисту та справедливості.

Завдяки наполегливості та цілеспрямованості, Юрій успішно закінчив НАВС у віці 24 років. Його відданість справі і бажання захищати слабких стали провідними принципами у виборі кар’єрного шляху. З цього моменту він почав активно розвиватися як професіонал, вдосконалюючи свої знання та практичні навички. Відданість роботі і жага до справедливості стали для Юрія невід'ємними, а його життєва мета набула ще більшого значення.
Сьогодні Юрій продовжує свій професійний шлях, працюючи задля спокою і безпеки суспільства. Його прагнення до вдосконалення та розвиток особистих якостей стали не лише даниною пам’яті матері, а й вираженням тієї внутрішньої сили, яку він проніс через усі життєві випробування.

 

[Владислав Пічкур]

Схвалено​