Відмовлено [092] Оновлений Кримінальний процесуальний кодекс України

[Aртем Судаков]

Розділ І. Загальні положення

Стаття 1. Завдання кримінального процесу.

Стаття 1.1. Завданнями кримінального процесу є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Стаття 1.2. Цей кодекс є законодавчим актом, який регламентує процес роботи правоохоронних органів та їх взаємодії з громадськістю.

Стаття 1.3. Кожен правоохоронець зобов’язаний знати та дотримуватись цього кодексу.

Стаття 1.4. За порушення статей цього кодексу кожен правоохоронець, незалежно від його спеціального звання та посади, може отримати дисциплінарне стягнення або відкриттям кримінального провадження, починаючи від усного попередження та закінчуючи ув'язненням під варту.

Стаття 2. Поняття кримінального процесуального кодексу.

Стаття 2.1. Архів Кримінальних Справ — онлайн-архів, куди вносяться відомості про відкриті та закриті кримінальні провадження.

Стаття 2.2. Порушення законодавства — сукупність дій, необхідних для відкриття кримінального провадження.

Стаття 2.3. Досудове розслідування — стадія кримінального провадження, яка починається з моменту постанови про відкриття кримінального провадження і закінчується закриттям кримінального провадження.

Стаття 3. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

Стаття 3.1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Стаття 3.2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стаття 3.3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Стаття 3.4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стаття 3.5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Розділ ІІ. Порядок затримання

Стаття 4. Затримання — це тимчасовий запобіжний захід, який обирається працівником правоохоронного органу в разі нагальної потреби запобігти злочину чи припинити його і який полягає в тому, що особа, яка затримується, позбавляється волі на обмежений термін.

Стаття 5. Під час затримання кожен співробітник, який його проводить, повинен вести відеофіксацію, на якій має бути видно скоєння злочину затриманим та процес самого затримання. У разі відсутності відеофіксації з боку співробітника, тобто доказів затримання - воно вважається незаконним і має бути припиненим.

Стаття 5.1. Відеофіксація повинна зберігатися протягом 72 годин з початку затримання особи.

Стаття 5.2. У разі якщо суд, або інший уповноважений орган запросив відеофіксацію дій, то строк зберігання продовжується ще на 72 години.

Стаття 5.3. При затриманні особи, працівник правоохоронного органу повинен:

• Представитися затриманому;
• Показати посвідчення за потребою;
• Роз'яснити причину затримання у статтях та за вимогою затриманого розшифрувати статті;
• Зачитати міранду;
• Виконати права затриманого за потребою;
• Провести поверхневу перевірку за потребою;
• Провести бесіду з адвокатом;
• Прийти до спільного рішення;
• Посадити людину до ІТТ за потребою.

Стаття 6. Співробітник, який проводить затримання зобов’язаний провести його якомога безпечно, тобто без необхідності не використовувати тайзер, інші нелетальні засоби або летальну зброю.

Стаття 7. Підстави для затримання особи:

• Особа спіймана в момент скоєння злочину або безпосередньо після її скоєння працівником правоохоронних органів;
• На підозрюваному або його одязі, при ньому або в його оселі були виявлені явні сліди злочину;
• Є фото чи відеофіксація скоєння злочину цією особою;
• Є ордер чи інший нормативно-правовий акт, підписаний прокурором, суддею, або рішення суду;
• Є орієнтування на транспортний засіб чи цю особу;
• Особа ухиляється від співпраці зі слідством після офіційного виклику;
• Якщо особа носить зброю у відкритому вигляді. Затримання проводиться для перевірки наявності ліцензії та/або дозволу;
• Якщо існує підозра скоєння злочину то дозволяється затримання для подальшої перевірки.

Стаття 8. Правило Міранди — це юридична вимога, згідно з якою під час затримання затримуваний повинен бути повідомлений про свої права.

Стаття 8.1. Текст Міранди: “Ви маєте право зберігати мовчання, все, що ви скажете може і буде використано проти Вас. Також Ви маєте право на один телефонний дзвінок та на адвоката. Також Ви маєте право на конфіденційну бесіду з адвокатом. Вам зрозумілі Ваші права?”.

Стаття 8.2. Якщо правило міранди було порушене будь-яким чином, то це неналежне виконання прав людини.

Стаття 8.3. Міранда зачитується на місці затримання, якщо немає загрози життю затриманому та/або працівнику.

Стаття 8.4. Міранда зачитується двічі, після чого працівник правоохоронного органу не зобов'язаний проговорювати її.

Стаття 8.5. Затриманий має право не свідчити проти себе та своїх близьких і не визнавати провину будь-яким чином.

Стаття 9. Затриманий має право на один телефонний дзвінок, максимальна довжина якого не може перевищувати 5 хвилин.

Стаття 10. Затриманий має право на державного або приватного адвоката.

Стаття 10.1. Якщо затриманий зробить відповідний запит на державного адвоката, то особа, яка проводить затримання, зобов'язується у суворій формі, викладеній нижче, запросити державного адвоката. Цей запит здійснюється через міжфракційну хвилю. Склад запиту повинен включати безпосередній запит державного адвоката, місце, куди було доставлено затриманого:

• Після приїзду державного адвоката, співробітник повинен перевірити його через реєстр Колегії адвокатів;
• Якщо державний адвокат не відповів на запит протягом 3 хвилин - співробітник має право продовжити затримання без присутності адвоката;
• Якщо державний адвокат відповів на запит, але не приїхав протягом 10 хвилин - співробітник має право продовжити затримання без присутності адвоката.

Стаття 10.2. Якщо затриманий зробить відповідний запит на приватного адвоката, то особа, яка проводить затримання, зобов'язується надати можливість затриманому викликати приватного адвоката:

• Після приїзду приватного адвоката, співробітник повинен перевірити його через реєстр Колегії адвокатів;
• Якщо приватний адвокат не приїхав на місце протягом 10 хвилин з моменту надання можливості викликати приватного адвоката - співробітник має право продовжити затримання без присутності адвоката.

Стаття 10.3. Якщо затриманий запросив державного адвоката, але він не відповів або не приїхав. Затриманий має право запросити приватного адвоката та навпаки.

Стаття 10.4. Якщо затриманий вимагає державного адвоката, але якщо затриманий при приїзді адвоката відмовляється від нього. То це рахується як використання права на адвоката, та адвокат у праві не захищати затриманого.

Стаття 11. Затриманий має право на конфіденційну розмову зі своїм адвокатом. На конфіденційній розмові між затриманим та адвокатом можуть бути присутніми лише перелічені вище особи. Адвокат не має права поширювати, без згоди затриманого, суть та склад розмови.

Стаття 11.1. Під час конфіденційної розмови працівники зобов'язані покинути кімнату допиту. У разі відмови працівників - зараховується не виконання прав людини.

Стаття 12. Затриманий має право зберігати мовчання протягом усього процесу затримання. Ніщо не може і не зобов'язує його свідчити проти себе та своїх близьких.

Стаття 13. Якщо при розмові працівників з адвокатом, працівники не згодні із рекомендацією адвоката, викликається прокурор для подальшого вирішення ситуації.

Стаття 13.1. Якщо прокурор не відповів на запит протягом 3 хвилин - співробітник має право продовжити затримання без присутності прокурора та/або не послухатися рекомендації адвоката.

Стаття 13.2. Якщо прокурор відповів на запит, але не приїхав протягом 10 хвилин - співробітник має право продовжити затримання без
прокурора та/або не послухатися рекомендації адвоката.

Стаття 14. Якщо під час затримання правоохоронець отримав інформацію, що затриманий є державним службовцем, він зобов’язаний повідомити його керівництво про факт затримання, використовуючи міжфракційну хвилю.

Стаття 15. Для затримання будь-якого державного службовця, співробітник, який проводить затримання, повинен мати вагомі підстави та докази порушення законодавства.

Стаття 16. Керівництво затриманого має право бути повідомленим про факт затримання та може бути присутнім під час процесуальних дій.

Стаття 16.1. Якщо при розмові працівників з керівництвом, працівники не згодні із рекомендацією керівництвом, викликається прокурор для подальшого вирішення ситуації.

Стаття 16.2. Якщо прокурор не відповів на запит протягом 3 хвилин - співробітник має право продовжити затримання без присутності прокурора та/або не послухатися рекомендації адвоката.

Стаття 16.3. Якщо прокурор відповів на запит, але не приїхав протягом 10 хвилин - співробітник має право продовжити затримання без
прокурора та/або не послухатися рекомендації адвоката.

Розділ ІІІ. Арешт

Стаття 17. Арешт — це вид запобіжного заходу, що являє собою тримання особи, яка підозрюється в скоєнні кримінального правопорушення в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ).

Стаття 17.1. ІТТ - Ізолятор тимчасового тримання.

Стаття 18. Співробітник, який провів арешт, повинен зберігати докази кримінального порушення протягом 72 годин.

Стаття 19. Для арешту та поміщення особи в ізолятор, обов’язково повинні бути виконані наступні кроки: встановлення особи затриманого, зачитування “Правила Міранди”, обшук на наявність небезпечних предметів та їх конфіскація перед заведенням до ізолятора.

Розділ ІV. Стадії застосування сили та їх порядок

Стаття 20. Стадія застосування сили — це один із рівнів або етапів, коли правоохоронець оцінює поведінку правопорушника та обирає адекватну міру сили для виконання своїх обов'язків.

Стаття 21. Стадії застосування сили:

• Перша стадія “Усні вимоги” — виразні та структуровані усні законні вимоги співробітника правоохоронних органів або військовослужбовця до суб'єкта застосування сили. Найчастіше співробітник правоохоронних органів або військовослужбовець має право доповнювати свої законні вимоги припинення протиправних дій, вказуючи на наслідки яких вони можуть призвести. Тим самим покращуючи ступінь розуміння відповідальності суб'єктом. До усних вимог також входять вимоги через мегафон службового автомобіля.
• Друга стадія “Фізичний вплив”;
• Третя стадія “Застосування спеціальних засобів”;
• Четверта стадія “Застосування вогнепальної зброї”;

Стаття 22. Фізичний вплив — застосування будь-якої фізичної сили, спеціальних прийомів боротьби, а також поліцейських дубинок з метою припинення протиправних дій.

Стаття 22.1. Правоохоронець або військовослужбовець може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби, для забезпечення особистої безпеки та/або безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших стадій застосування сил не забезпечує виконання правоохоронцем або військовослужбовцем повноважень, покладених на нього законом.

Стаття 23. Спеціальні засоби — це сукупність пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами, тимчасового ураження людини, пригнічення чи обмеження волі людини шляхом здійснення впливу на неї, з чітким регулюванням підстав і правил застосування таких засобів.

Стаття 24. Для виконання своїх повноважень правоохоронці та військовослужбовці можуть використовувати такі спеціальні засоби: кайданки, електрошокові пристрої контактної та контактно-дистанційної дії, засоби, споряджені безпечними димоутворюючими препаратами, водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби, пристрої, боєприпаси та малогабаритні підривні пристрої для руйнування перешкод і примусового відчинення приміщень.

Стаття 24.1. Загальні правила застосування спеціальних засобів:

1. Кайданки застосовуються:

• До особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та чинить опір або намагається втекти;
• Під час затримання особи;
• Під час конвоювання затриманого або заарештованого;
• Якщо особа своїми небезпечними діями може завдати шкоду собі та оточуючим;
• Проведення процесуальних дій з особами у випадках, коли вони можуть створити реальну небезпеку оточуючим або собі.

2. Електрошокові пристрої контактної та контактно-дистанційної дії застосовуються для:

• Відбиття нападу на правоохоронця, військового, іншу особу та/або об’єкт, що перебуває під охороною;
• При спробі втечі.

3. Водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби застосовуються для:

• Припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень;
• Відбиття групового нападу, що загрожує життю та здоров’ю людей;
• Примусової зупинки транспортного засобу, водій якого не виконав законні вимоги правоохоронця або військовослужбовця зупинитися;
• Затримання озброєної особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

4. Пристрої, гранати, боєприпаси та малогабаритні підривні пристрої для руйнування перешкод і примусового відчинення приміщень застосовуються для:

• Затримання особи;
• Звільнення особи, незаконно позбавленої свободи, яка знаходиться у приміщенні.

Стаття 25. Застосування вогнепальної зброї є найбільш суворим заходом примусу.

Стаття 26. Правоохоронець або військовослужбовець уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки після попередження про необхідність припинення протиправних дій і намір використання ним вогнепальної зброї.

Стаття 27. Правоохоронець або військовослужбовець уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки з метою заподіяння особі такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в такій обстановці, для негайного відвернення чи припинення збройного нападу.

Стаття 28. Правоохоронцю або військовослужбовцю заборонено застосовувати вогнепальну зброю в місцях, де може бути завдано шкоди іншим особам, а також у вогненебезпечних та вибухонебезпечних місцях, крім випадків необхідності відбиття нападу або крайньої необхідності.

Стаття 29. Правоохоронець або військовослужбовець може взяти до рук вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, що склалася, можуть виникнути підстави для її застосування.

Стаття 30. Застосування вогнепальної зброї без попередження допускається:

• При спробі особи, яку затримує правоохоронець або військовослужбовець із вогнепальною зброєю в руках, наблизитися до нього, скоротивши визначену ним відстань, чи доторкнутися до зброї;
• У разі збройного нападу, а також у разі раптового нападу із застосуванням бойової техніки, транспортних засобів або інших засобів, що загрожують життю чи здоров’ю людей;
• Якщо особа, затримана або заарештована за вчинення особливо тяжкого чи тяжкого злочину, втікає із застосуванням транспортного засобу;
• Якщо особа чинить збройний опір;
• Для припинення спроби заволодіти вогнепальною зброєю.

Розділ V. Слідство

Стаття 31. Поняття слідства

Слідство — це діяльність уповноважених органів досудового розслідування, спрямована на збирання, перевірку, фіксацію та оцінку доказів у кримінальному провадженні, з метою встановлення обставин злочину та осіб, причетних до його вчинення.

31.1. Слідство здійснюється після внесення відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до Архіву кримінальних справ (АКС).
Підставами для внесення відомостей є:

Заява потерпілого;
Повідомлення очевидців або інших осіб;
Самостійне виявлення ознак злочину правоохоронними органами;
Інші передбачені законом джерела інформації.

31.2. Принципи проведення слідства:

законність;
верховенство права;
презумпція невинуватості;
повнота та об’єктивність дослідження обставин;
забезпечення прав і свобод учасників кримінального провадження.

31.3. У разі неможливості здійснення подальшого розслідування конкретним слідчим, справа передається іншому уповноваженому слідчому або органу досудового розслідування на підставі відповідного рішення прокурора чи керівника слідчого підрозділу.

31.4. Усі процесуальні дії документуються у формі протоколів, постанов та інших процесуальних актів відповідно до вимог цього Кодексу.

Стаття 32. Слідчі дії

До слідчих дій належать:

Внесення відомостей про кримінальне правопорушення до АКС;
Повідомлення особі про підозру;
Допит свідків, потерпілих, підозрюваних, експертів;
Проведення обшуку, виїмки, огляду місця події та інших процесуальних оглядів;
Призначення та проведення експертиз;
Тимчасове вилучення майна та документів;
Затримання підозрюваного;
Звернення до суду з клопотанням про застосування запобіжних заходів, у тому числі тримання під вартою;
Проведення слідчих (розшукових) дій.

Розділ VІ. Досудове розслідування

Стаття 33. Поняття та завдання досудового розслідування
Досудове розслідування — це стадія кримінального провадження, яка розпочинається з моменту внесення відомостей до Архіву кримінальних справ (Далі - АКС) та здійснюється слідчими органами під процесуальним керівництвом прокурора.
Основними завданнями досудового розслідування є:

збір, перевірка та оцінка доказів;
встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення;
встановлення особи (осіб), яка вчинила правопорушення;
забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;
підготовка матеріалів для передачі справи до суду або прийняття рішення про її закриття.

Стаття 34. Початок досудового розслідування
34.1. Підставами для внесення відомостей до АКС є:

заява або повідомлення потерпілого;
повідомлення, отримане з інших офіційних джерел;
самостійне виявлення ознак кримінального правопорушення правоохоронним органом.

34.2. З моменту внесення відомостей до АКС слідчий уповноважений на проведення досудового розслідування зобов’язаний невідкладно розпочати необхідні слідчі (розшукові) дії.

Стаття 35. Проведення досудового розслідування
35.1. У процесі досудового розслідування здійснюються такі процесуальні заходи:

огляд місця події;
допит свідків, потерпілих та підозрюваних;
проведення обшуків, виїмок, тимчасових доступів до речей і документів;
призначення експертиз;
інші слідчі та процесуальні дії, передбачені законом.

35.2. У разі встановлення достатніх доказів особі повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 36. Завершення досудового розслідування
36.1. Досудове розслідування завершується:

складанням обвинувального акта і передачею його до суду; або
закриттям кримінального провадження на підставах, передбачених законом.

36.2. Обвинувальний акт складається слідчим та обов’язково погоджується прокурором. У відповідному акті зазначається відмітка «Погоджено прокурором», підпис та повне ім’я і прізвище прокурора.

36.3. Передача обвинувального акта до суду здійснюється разом з усіма доданими матеріалами кримінального провадження.

Стаття 37. Кримінально процесуальні документи досудового розслідування:

• Відкриття кримінального провадження;
• Повідомлення про підозру;
• Повістка на допит;
• Відсторонення від службових обов'язків та заборону на звільнення;
• Обвинувальний акт.

Стаття 37.1. Відкриття кримінального провадження можливо лише тоді, коли є наявні докази та/або є підозра у скоєнні правопорушення. Складається слідчими підрозділами правоохоронних органів.

Стаття 37.2. Повідомлення про підозру складається із дотриманням таких вимог:

• Адресація підозрюваному;
• Обставини правопорушення;
• Ознаки правопорушення (інкримінуючі статті);
• Права підозрюваного.

Стаття 37.3. Повістку на допит складає слідчий, який був закріплений за провадженням. Повістка складається із дотриманням таких вимог:

• Адресація підозрюваному;
• Ознаки правопорушення;
• Факт порушення;
• Місце проведення;
• Наслідки неприбуття.

Стаття 37.4. Відсторонення від службових обов'язків та заборона на звільнення складається слідчими підрозділами правоохоронних органів. Потім даний документ надається генеральному прокурору на підпис або через клопотання до суду.

Стаття 37.5. Обвинувальний акт складається слідчими підрозділами правоохоронних органів. Потім обвинувальний акт надається на підпис прокурору.

Стаття 38. Всі вище назначені документи складаються слідчими підрозділами правоохоронних органів, а також співробітниками прокуратури.

Стаття 39. Правоохоронні органи, які уповноважені складати кримінально процесуальні документи досудового розслідування:

• Головне Слідче Управління - підрозділ Служби Безпеки України;
• Департамент Внутрішньої Безпеки - підрозділ Національної поліції України;
• Слідче Управління - підрозділ Національної поліції України;
• Генеральна прокуратура.

Стаття 40. Методи слідчих дій та знаходження доказів:

• Збір очевидних доказів;
• Проведення слідчих дій на місці злочину;
• Проведення експертизи;
• Допит свідків та підозрюваних;
• Взяття відео запису з камер спостережень;
• Поверхнева перевірка;
• Обшук;
• Слідчий експеримент.

Стаття 40. Термін дії доказів сягає 30 календарних днів з моменту правопорушення людини.

Стаття 41. Учасники досудового розслідування:

• Прокурор — це особа, яка підтримує обвинувачення в суді, представництва інтересів громадян чи держави та підписання процесуальних документів.
• Слідчий — це службова особа, уповноважена в межах своєї компетенції здійснювати досудове розслідування, виконувати доручення та вказівки прокурора в письмовій формі. Забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження.
• Підозрюваний — це особа, яка в порядку передбаченому цим кодексом вручено повідомлення про підозру або затримано на місці подій.
• Свідок — це особа якій відомі або можуть бути відомі обставини що підлягають доказуванню під час кримінального провадження і яка викликана для давання показань.
• Потерпілий — це особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.
• Адвокат — це юрист, що надає професійну правову допомогу учасникам правовідносин. Він може надавати допомогу як потерпілому або свідку, так і підозрюваному, обвинуваченому. Адвокат може бути як державним, так і приватним.
• Слідчий експерт — особа, яка уповноважена проводити експертизу матеріалів кримінальної справи.

Розділ VІI. Допит

Стаття 42. Допит — це метод слідчих дій, який проводиться органами досудового розслідування. Мета допиту полягає в отриманні повних і об’єктивних показань що відображають дійсність, ці показання є джерелом доказів.

Стаття 42.1. Дача завідомо неправдивих показань допитуваним карається чинним законодавством.

Стаття 42.2. Виклик особи на допит може здійснюватись через повістку, в реальному часі або після попередження особи через електронний виклик на допит зі встановленням часу та дати.

Стаття 43. Особа, щодо якої здійснюється допит має право:

• На присутність адвоката під час допиту;
• Не свідчити проти себе або своїх близьких;
• На отримання інформації щодо причин та підстав виклику її на допит;
• На отримання інформації щодо її у ролі у кримінальній справі (Свідок/Підозрюваний);
• На оскарження після закінчення допиту незаконних дій співробітників щодо себе;
• Підозрюваний має право знати у чому він підозрюється/звинувачується;
• Підозрюваний має право відмовитись від дачі показань та відповідей на запитання, в такому разі особа яка проводить допит повинна негайно його зупинити;
• Вимагати 5-ти хвилину перерву один раз за допит для особистої розмови з адвокатом.

Стаття 43.1. Особа, щодо якої здійснюється допит зобов’язана:

• Відповідати на запитання тільки правду, дача завідомо неправдивих показань карається законом;
• Максимально ясно та чітко давати свідчення.

Стаття 44. Обов’язкове фіксування шляхом відеозапису допиту.

Стаття 44.1. Допит не може тривати довше 30 хвилин.

Стаття 44.2. Особи, присутні на допиті, визначаються уповноваженими правоохоронними органами.

Стаття 44.3. На допиті можуть бути присутні: допитуваний, особи які проводять допит, адвокат допитуваного.

Стаття 44.4. У разі порушення цього розділу отримані під час нього докази втрачають чинність.

Стаття 44.5. Заборонено погрожувати підозрюваному покаранням, у випадку його лжесвідчення.

Стаття 44.6. Заборонено тиснути психологічно при допиті на підозрюваного, свідка тощо.

Стаття 44.7. Відеофіксація з допиту повинна зберігатися до кінця судового процесу.

Розділ VIІI. Поверхнева перевірка

Стаття 45. Поверхнева перевірка — це метод слідчих дій зі здійснення візуального огляду особи, проведенням по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного засобу.

Стаття 46. Правоохоронець може здійснювати поверхневу перевірку речі, особи, транспортного засобу:

• Якщо є обґрунтована підозра, що особа має при собі заборонені предмети;
• Для виявлення знаряддя злочину;
• Для запобігання злочину;
• Третя особа вказала, що конкретна особа вчинила правопорушення;
• Наявне орієнтування на особу, яка вчинила правопорушення;
• Особа вчинила правопорушення;
• Поверхнева перевірка здійснюється до ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) у кімнаті допиту.

Розділ ІХ. Обшук

Стаття 47. Обшук — це метод слідчих дій примусового характеру, яка полягає у цілеспрямованому обстеженні приміщень, будівель та ділянок місцевості, що перебувають у віданні обшукуваного або організації чи установи з метою виявлення, фіксації та вилучення знарядь кримінального правопорушення, зброї, предметів і цінностей, здобутих злочинним шляхом, документів та інших об'єктів, що мають значення для кримінального провадження, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб і їх затримання.

Стаття 48. Загальні підстави для проведення обшуку:

• Повинно бути вчинене кримінальне правопорушення;
• Відшукувані речі та документи повинні мати значення для досудового розслідування;
• Відомості, що містяться у цих речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду;
• Вказані речі, документи або особи повинні знаходитись у житлі чи іншому володінні;
• Обшук є найдоцільнішим і найефективнішим способом відшукання цих об'єктів.

Розділ X. Експертиза

Стаття 49. Експертиза — це розгляд, дослідження слідчим експертом якихось справ, питань, що потребують спеціальних знань. Слідчим експертом під час проведення експертизи може виступати особа, обізнаність якої у необхідному питанні не має сумніву. Наприклад, хірург з фракції МОЗ може виступати у кримінальному проваджені як експерт для проведення хірургічних дій для вияснення поранень людини.

Стаття 50. Обов’язкове фіксування шляхом складання протоколу та відео запису експертизи.

Стаття 51. Експертом обов’язково має бути непричетна та неупереджена до відповідної кримінальної справи людина, її висновки повинні базуватись на особистих знаннях та практиці.

Стаття 52. Перед проведенням експертизи, експерт повинен ознайомитись з кримінальною справою, щоб мати загальну картину.

Стаття 53. Якщо відео/фото доказу немає, тоді слідчий експерт відштовхується від показань свідків та слідчих, відтворюючи картину подій.

Розділ ХІ. Процес суду

Стаття 54. Подання заяви до суду та прийняття заяви

Стаття 54.1. Подати позовну заяву до суду можуть працівники НПУ , СБУ , Прокуратури , провівши необхідне досудове розслідування по справі.

Стаття 54.2. Якщо позовну заяву подасть громадянин України-суд вправі перенаправити справу до органів досудового розслідування (НПУ, СБУ, Прокуратури)., якщо це необхідно. Після проведення досудового розслідування, органи досудового розслідування подають позовну заяву до суду і розпочинається судове розслідування.

Стаття 54.3. Після передачі позивачем заяви в суд сторона позивача та відповідача мають право подати письмове клопотання, щодо неправомірних дій слідчих/адвокатів/інших учасників судового/досудового процесу, зміну дати проведення судового засідання, інших важливих змін, які можуть вплинути на рішення суду. Суд же в свою чергу має розглянути клопотання і дати письмову відповідь в найкоротші терміни.

Стаття 55. Строк розгляду позовної заяви / клопотання до суду

Стаття 55.1. Судове засідання має бути проведене протягом 3 (трьох) днів з моменту подання заяви від позивача.

Стаття 56. Порядок проведення судового засідання:

• Відкриття судового засідання
• Розгляд клопотань
• Оголошення суті справи
• Дослідження доказів
• Судові дебати

Стаття 57. Відкриття судового засідання
Суддя (або головуючий у колегії) оголошує про відкриття засідання.
Секретар повідомляє, хто з учасників з’явився, хто відсутній і чому.
Суд встановлює особи учасників, перевіряє їхні документи.
Роз’яснюються права та обов’язки учасників.

Стаття 58. Розгляд клопотань
Сторони (прокурор, позивач, адвокат, підозрюваний, відповідач) можуть подати клопотання:
про відвід судді,
про виклик свідків,
про долучення доказів тощо.
Суд вирішує, які клопотання задовольнити.

Стаття 59. Оголошення суті справи
Суддя коротко викладає, яка справа розглядається.
У кримінальній справі прокурор оголошує обвинувальний акт.
У цивільній справі суддя озвучує вимоги позивача.

Стаття 60. Дослідження доказів
Допит свідків (спочатку тих, кого викликав позивач/прокурор, потім – відповідач/захист).
Оголошення письмових доказів, документів, експертиз.
Перегляд відео, фото, аудіозаписів (якщо є).

Стаття 61. Судові дебати
Кожна сторона виступає зі своїми аргументами:
прокурор або позивач обґрунтовує свої вимоги,
відповідач або його адвокат заперечує,
інші учасники (наприклад, представник потерпілого) теж можуть висловитися.
У кримінальній справі останнє слово завжди має обвинувачений/підсудний.

Стаття 62. Подання документів до суду

Стаття 62.1. Необхідні документи:
Позовна заява
Підозра
Повістка на допит
Обвинувальний акт підписаний прокурором.
Докази порушення.

Стаття 62.2. У разі відсутності документів-відмова у розгляді справи.

Стаття 63. Виклик учасників процесу

Стаття 63.1. Відповідачу надсилається повістка про виклик до суду.

Стаття 63.2. Якщо він не з’явився без поважної причини, суд може ухвалити рішення за його відсутності.

Стаття 64. Види судових засідань

Стаття 64.1. Закрите судове засідання.
Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках:
якщо обвинуваченим є неповнолітній;
розгляду справи про кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;
необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;
якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом;
необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження

Стаття 64.2. В інших випадках проводиться відкрите судове засідання.

Стаття 65. Види судових рішень

Стаття 65.1 У цивільному та господарському процесі
Рішення суду – ухвалюється після розгляду справи по суті (наприклад, задовольнити чи відхилити позов).
Ухвала суду – процесуальне рішення з окремих питань (наприклад, про відкладення розгляду справи, призначення експертизи, забезпечення позову).
Судовий наказ – спрощене рішення у справах, де вимога є безспірною (наприклад, стягнення боргу, аліментів).

Стаття 65.2. У кримінальному процесі
Вирок суду – головне рішення у кримінальній справі (визнання особи винною та призначення покарання, або виправдання).
Ухвала суду – процесуальне рішення під час досудового розслідування чи судового розгляду (наприклад, про обрання запобіжного заходу, продовження арешту).
Постанова суду – окремий вид рішення у справах, де суддя розглядає їх одноособово (наприклад, про адміністративні правопорушення).

Стаття 65.3. В адміністративному судочинстві
Постанова суду – рішення у справі по суті (задовольнити або відмовити у позові).
Ухвала суду – вирішення процесуальних питань (наприклад, залишення позову без руху, призначення експертизи).

Стаття 66. Властивості судового рішення.
Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Стаття 66.1. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Стаття 66.2. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом.

Стаття 66.3. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Розділ ХІІ. ЗАХОДИ ПРИМУСУ

Стаття 67. Загальні положення

Стаття 67.1. Заходи примусу — це передбачені законом дії правоохоронних органів, спрямовані на забезпечення належного проведення досудового розслідування та запобігання ухиленню підозрюваного від слідства чи суду.

Стаття 67.2. Заходи примусу застосовуються лише у випадках, коли інші способи забезпечення процесуальних дій виявилися неефективними.

Стаття 68. Розширення підстав для затримання

Стаття 68.1. На час досудового розслідування дія Статті 13 “Підстави для затримання підозрюваного” цього Кодексу розширюється.

Стаття 68.2. Дозволяється застосування заходів примусу у разі, якщо особа:
- не з’явилася на допит без поважних причин;
- відмовляється співпрацювати зі слідством;
- умисно перешкоджає проведенню слідчих дій.
Цей список не є вичерпним.

Стаття 69. До заходів примусу, які можуть бути застосовані під час досудового розслідування, належать:

• Блокування банківських карток та рахунків — здійснюється через звернення до Служби безпеки України (якщо розслідування проводить інший орган).
• Примусовий привід — доставлення особи до слідчого, прокурора чи суду у разі неявки на допит без поважних причин.
• Затримання особи — короткострокове обмеження свободи з метою проведення подальших слідчих дій.Взяття під варту — запобіжний захід, застосовується у випадках ризику втечі, тиску на свідків або продовження злочинної діяльності.
• Тимчасове обмеження у правах — за ухвалою суду (наприклад, обмеження у праві виїзду за межі України, користування транспортом чи зброєю).

Стаття 70. Порядок застосування заходів примусу

Стаття 70.1. Рішення про застосування заходів примусу приймається слідчим або прокурором та оформлюється процесуальним документом.

Стаття 70.2. Особа, до якої застосовано примусові заходи, має право оскаржити їх у судовому порядку.

Стаття 71. Негайне затримання у випадку тяжких злочинів

Стаття 71.1. У разі вчинення або обґрунтованої підозри у вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів допускається негайне затримання особи без попередньої повістки на допит.

Стаття 71.2. До таких злочинів відносяться, зокрема:

• умисне вбивство;
• замах на вбивство;
• нанесення тяжких тілесних ушкоджень;
• державна зрада;
• терористичні акти;
• отримання чи надання неправомірної вигоди (хабар);
• організована злочинна діяльність та інші тяжкі злочини, що становлять загрозу безпеці держави чи життя людей.

Стаття 71.3. Негайне затримання здійснюється з метою:

• запобігання втечі підозрюваного;
• запобігання подальшому вчиненню злочину;
• забезпечення проведення невідкладних слідчих дій.

71.4. Про факт негайного затримання обов’язково повідомляється прокурор.

Розділ ХІІІ. Прикінцеві положення

Стаття 72. Цей кодекс набирає чинності з моменту його підписання та опублікування

// by Артем Судаков та Кирило Громов

 

[Артем Росток]

Службове повідомлення!
У зв'язку із виконанням обов'язків та чинним законодавством, я Голова Парламенту Артем Росток,
ПОВІДОМЛЯЮ:
1. Законопроект буде передано на голосування парламенту.
2. Повідомити особу про розгляд законопроєкту.​

 

[Артем Росток]

Прийнято

 

[Ольга Княгиня]