Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Олєгов Артем Миколайович
Стать: Чоловіча
Мати: Василина Олєгова
Батько: Микола Олєгов
Дата народження: 10.03.2000
Вік: 25
Місце народження: м. Донецьк
Місце проживання: м. Київ
Сімейний стан: Неодружений
Захоплення: Армія, державні структури, риболовля
Відмітні знаки: Шрам на правій щоці від уламків ракети
Колір очей: Зеленокарий
Статура: Спортивна
Артем Олєгов виріс у родині, де слова «треба» і «зроби» звучали значно частіше, ніж «хочу». Його батько був людиною старої закалки — без зайвих розмов, без сентиментів і без права на слабкість. У домі панував чіткий порядок: якщо ти щось почав — доведи до кінця, якщо зробив помилку — виправ сам. Мати не була м’якою противагою, як це часто буває. Вона теж тримала рамки, просто робила це тихіше, без крику, але з таким самим результатом. У підсумку Артем змалку звик до того, що за нього ніхто нічого вирішувати не буде.
У школі він не виділявся оцінками, але дуже швидко зрозумів, як працюють люди. Хто боїться, хто тисне, хто просто говорить. Йому не подобалося, коли на нього намагаються впливати — він одразу закривався або відповідав. Через це були конфлікти, іноді серйозні. Але цікаво те, що його не чіпали без причини. Занадто прямий, занадто різкий, але передбачуваний — якщо його не зачіпати, він не лізе.
Після початку війни життя пішло іншим шляхом. Переїзд із Донецька він не сприймав як пригоду чи новий етап. Це була втрата. Не речей — відчуття стабільності. У Києві він не намагався швидко влитися в нове середовище. Він спостерігав. Дивився, хто як себе веде, хто чого вартий. Саме тоді в нього з’явилося чітке розуміння: або ти контролюєш ситуацію, або хтось контролює тебе.
Вибір подальшого шляху був без варіантів. Його тягнуло в структури, де є дисципліна, порядок і сила. Не романтика, не форма — саме система. Навчання у військовому закладі стало для нього логічним кроком. Там він швидко показав результат. Не тому що «геній», а тому що витримує більше за інших. Він не з тих, хто здається через втому або тиск.
З іншими курсантами у нього були складні відносини. Його поважали за результат, але не тягнулися до нього як до друга. Він не відкривався, не ділився особистим і не шукав близьких контактів. Йому це було просто не потрібно. Його цікавила справа, а не атмосфера.
Під час одного з виїздів він отримав поранення. Уламок ракети пройшов поруч із обличчям, залишивши глибокий шрам. Ситуація була серйозна, але він вижив. І це сильно вплинуло на нього. Після цього він перестав нервувати через дрібниці. Якщо ти вже був на межі — все інше сприймається простіше.
Після відновлення він повернувся до служби, але вже іншим. Спокійнішим зовні, але жорсткішим у рішеннях. Менше сумнівів, менше вагань. Якщо раніше він ще міг подумати, то тепер діяв швидше.
Коли він перейшов у правоохоронні органи, стало зрозуміло — стандартні рамки для нього вузькі. Він не любив бюрократію, паперову тяганину і «формальності заради формальностей». Якщо була задача — він шукав спосіб її закрити. Не завжди ідеальний, не завжди «по книжці», але робочий.
Його почали використовувати там, де інші не справлялися. Складні справи, проблемні люди, ситуації, де потрібно тиснути. Він умів це робити. Без істерик, без зайвих слів. Просто знаходив слабке місце і працював через нього. Через це про нього почали говорити. Не офіційно — між собою.
У нього з’явилася репутація. Не хороша і не погана — конкретна. Якщо Олєгов береться за справу, вона буде доведена до кінця. Якою ціною — інше питання.
Колеги тримають дистанцію. Хтось не довіряє, хтось просто не розуміє. Він це бачить, але не реагує. Йому не потрібно схвалення. Він не працює заради думки інших.
З керівництвом у нього відносини рівні, але без зайвої близькості. Його цінують за результат, але тримають «під контролем». Він це теж розуміє. І його це влаштовує. Поки його не обмежують — він робить свою роботу.
Особисте життя у нього фактично відсутнє. Не тому що не може — тому що не бачить сенсу. Стосунки — це слабке місце. А слабких місць він не залишає. Він не будує довгострокових планів у цьому плані, не прив’язується і не відкривається.
Єдине, що залишається стабільним — це риболовля. Він їздить сам, без компаній. Для нього це не про відпочинок у класичному сенсі. Це спосіб побути без людей, без розмов і без необхідності тримати контроль над усім одразу. Там усе простіше: або клює, або ні.
Артем не вважає себе правильним. Але і неправильним — теж ні. У нього своя логіка: якщо результат є — значить дія була виправданою. Якщо ні — значить була помилка, яку треба виправити наступного разу.
З роками він став більш стриманим у словах, але не м’якшим. Швидше навпаки. Він краще розуміє людей, швидше читає ситуації і майже не помиляється у висновках. Його складно обманути, ще складніше — змусити сумніватися у собі.
Його не цікавить, як його називають — «поганий коп», «жорсткий», «проблемний». Це слова. Він дивиться на інше — на результат і на контроль.
І поки він його має — він на своєму місці.
Стать: Чоловіча
Мати: Василина Олєгова
Батько: Микола Олєгов
Дата народження: 10.03.2000
Вік: 25
Місце народження: м. Донецьк
Місце проживання: м. Київ
Сімейний стан: Неодружений
Захоплення: Армія, державні структури, риболовля
Відмітні знаки: Шрам на правій щоці від уламків ракети
Колір очей: Зеленокарий
Статура: Спортивна
Артем Олєгов виріс у родині, де слова «треба» і «зроби» звучали значно частіше, ніж «хочу». Його батько був людиною старої закалки — без зайвих розмов, без сентиментів і без права на слабкість. У домі панував чіткий порядок: якщо ти щось почав — доведи до кінця, якщо зробив помилку — виправ сам. Мати не була м’якою противагою, як це часто буває. Вона теж тримала рамки, просто робила це тихіше, без крику, але з таким самим результатом. У підсумку Артем змалку звик до того, що за нього ніхто нічого вирішувати не буде.
У школі він не виділявся оцінками, але дуже швидко зрозумів, як працюють люди. Хто боїться, хто тисне, хто просто говорить. Йому не подобалося, коли на нього намагаються впливати — він одразу закривався або відповідав. Через це були конфлікти, іноді серйозні. Але цікаво те, що його не чіпали без причини. Занадто прямий, занадто різкий, але передбачуваний — якщо його не зачіпати, він не лізе.
Після початку війни життя пішло іншим шляхом. Переїзд із Донецька він не сприймав як пригоду чи новий етап. Це була втрата. Не речей — відчуття стабільності. У Києві він не намагався швидко влитися в нове середовище. Він спостерігав. Дивився, хто як себе веде, хто чого вартий. Саме тоді в нього з’явилося чітке розуміння: або ти контролюєш ситуацію, або хтось контролює тебе.
Вибір подальшого шляху був без варіантів. Його тягнуло в структури, де є дисципліна, порядок і сила. Не романтика, не форма — саме система. Навчання у військовому закладі стало для нього логічним кроком. Там він швидко показав результат. Не тому що «геній», а тому що витримує більше за інших. Він не з тих, хто здається через втому або тиск.
З іншими курсантами у нього були складні відносини. Його поважали за результат, але не тягнулися до нього як до друга. Він не відкривався, не ділився особистим і не шукав близьких контактів. Йому це було просто не потрібно. Його цікавила справа, а не атмосфера.
Під час одного з виїздів він отримав поранення. Уламок ракети пройшов поруч із обличчям, залишивши глибокий шрам. Ситуація була серйозна, але він вижив. І це сильно вплинуло на нього. Після цього він перестав нервувати через дрібниці. Якщо ти вже був на межі — все інше сприймається простіше.
Після відновлення він повернувся до служби, але вже іншим. Спокійнішим зовні, але жорсткішим у рішеннях. Менше сумнівів, менше вагань. Якщо раніше він ще міг подумати, то тепер діяв швидше.
Коли він перейшов у правоохоронні органи, стало зрозуміло — стандартні рамки для нього вузькі. Він не любив бюрократію, паперову тяганину і «формальності заради формальностей». Якщо була задача — він шукав спосіб її закрити. Не завжди ідеальний, не завжди «по книжці», але робочий.
Його почали використовувати там, де інші не справлялися. Складні справи, проблемні люди, ситуації, де потрібно тиснути. Він умів це робити. Без істерик, без зайвих слів. Просто знаходив слабке місце і працював через нього. Через це про нього почали говорити. Не офіційно — між собою.
У нього з’явилася репутація. Не хороша і не погана — конкретна. Якщо Олєгов береться за справу, вона буде доведена до кінця. Якою ціною — інше питання.
Колеги тримають дистанцію. Хтось не довіряє, хтось просто не розуміє. Він це бачить, але не реагує. Йому не потрібно схвалення. Він не працює заради думки інших.
З керівництвом у нього відносини рівні, але без зайвої близькості. Його цінують за результат, але тримають «під контролем». Він це теж розуміє. І його це влаштовує. Поки його не обмежують — він робить свою роботу.
Особисте життя у нього фактично відсутнє. Не тому що не може — тому що не бачить сенсу. Стосунки — це слабке місце. А слабких місць він не залишає. Він не будує довгострокових планів у цьому плані, не прив’язується і не відкривається.
Єдине, що залишається стабільним — це риболовля. Він їздить сам, без компаній. Для нього це не про відпочинок у класичному сенсі. Це спосіб побути без людей, без розмов і без необхідності тримати контроль над усім одразу. Там усе простіше: або клює, або ні.
Артем не вважає себе правильним. Але і неправильним — теж ні. У нього своя логіка: якщо результат є — значить дія була виправданою. Якщо ні — значить була помилка, яку треба виправити наступного разу.
З роками він став більш стриманим у словах, але не м’якшим. Швидше навпаки. Він краще розуміє людей, швидше читає ситуації і майже не помиляється у висновках. Його складно обманути, ще складніше — змусити сумніватися у собі.
Його не цікавить, як його називають — «поганий коп», «жорсткий», «проблемний». Це слова. Він дивиться на інше — на результат і на контроль.
І поки він його має — він на своєму місці.
