Ім’я та прізвище: Владислав Савчин
Дата народження: 07.05.2005
Місце народження: Україна, м. Київ
Національність: українець
Стать: чоловік
Місце проживання: Харків
Владислав Савчин народився в Києві, у сім’ї з чотирьох осіб: мати, батько і молодший брат. Родина жила в злиденному районі міста. Батько працював охоронцем на складі, мати — продавщицею в кіоску. Часу на виховання дітей у них майже не було.
Батько Владислава часто повертався додому п’яним. У такі моменти всі поводилися тихо — він не розрізняв, хто перед ним: син чи дружина, і міг ударити без попередження. Мати теж зловживала алкоголем. Через це Владислав і його молодший брат намагалися приходити додому якомога пізніше, щоб не потрапляти батькам на очі.
Владислав був кмітливим хлопцем. Він вигадував різні способи заробити гроші для себе й брата. У 10 років його вперше спіймали на крадіжці їжі на базарі. Троє торговців відтягли його за ріг і почали бити. Владислав тримався, навіть кілька разів дав здачі, але сильний удар одного з чоловіків знепритомнив його.
За цих спостерігав солідно одягнений чоловік — бандит із Західного ОЗУ на ім’я Грозний Джо. Погрожуючи пістолетом, він відігнав торговців і забрав непритомного хлопця. Згодом Джо запропонував Владиславу “підробіток” — торгівлю наркотиками й нелегальною зброєю. Владислав погодився. Йому були потрібні гроші, щоб молодший брат не жебракував на вулиці. Він щиро любив його і був готовий на все, щоб полегшити йому життя.
Через чотири роки Владислав Савчин уже міцно закріпився в Західному ОЗУ. Одного разу йому трапився відчайдушний наркоман, який був готовий зарізати його за мішечок дурі. Без грошей той став агресивним і небезпечним.
Владислав знав, що буде, якщо він втратить товар — за роки в банді він бачив різне. У кращому випадку його б просто застрелили в лісі.
Озирнувшись, Владислав помітив біля смітника шматок металевої труби. Він кинув мішечок за спину торчка, змусивши того обернутися. Це була фатальна помилка. Владислав схопив трубу й ударив по потилиці. Потім ще і ще. Протягом трьох хвилин він бив уже мертве тіло, лаявся, поки не заспокоївся. Забрав товар і втік. Після цього купив у боса пістолет Макарова — про всяк випадок.
Ще через п’ять років Владислав став викидайлом у Західному ОЗУ. Одного разу його відправили до місцевого “хіміка” по чергову партію наркотиків. Спочатку все йшло за планом, але на виході з під’їзду його оточили озброєні люди. Удар у потилицю — і темрява.
Прокинувся він уже без товару. Хімік зник разом із грошима. Владислав повернувся до боса й розповів, що сталося. Той був у люті й дав 24 години, щоб усе виправити.
Владислав зайшов у найближчий бар, щоб обміркувати ситуацію. Він розумів: часу замало, шансів немає. Єдиний вихід — тікати з країни.
Він поїхав додому, щоб забрати молодшого брата. Але, приїхавши, побачив вибиті двері. У коридорі лежала мертва мати. На кухні — батько з ножем у животі, ще живий. Побачивши Владислава, він прошепотів, що мати й молодший брат йому не рідні, але в нього є справжній старший брат, назвав ім’я — і помер.
У спальні Владислав знайшов понівечене тіло молодшого брата. У нього зірвало дах. Він кричав, лаявся, бив кулаками об стіни, розбиваючи руки до крові.
Втративши все, що було для нього життям, Владислав Савчин пішов у найближчу наливайку. Випив кілька чарок для хоробрості, кинув гроші на стіл і вийшов у ніч.
Із собою він узяв два кейси: один із фальшивими грошима, другий — із вибухівкою.
Охорона боса Західного ОЗУ пропустила його без перевірки, вирішивши, що він несе викрадену наркоту та гроші. Владислав зайшов до кабінету, поставив кейси на стіл і відійшов. Коли бос нахилився, щоб перевірити вміст, Владислав дістав пістолет і вистрілив. Куля пробила потилицю — бос захлинувся кров’ю та впав.
Грозний Джо, який також був у кабінеті, миттєво навів пістолет на Владислава і наказав кинути зброю. Розуміючи, що живим не вийде, Владислав повільно опустив пістолет і підняв руки.
— Сідай у машину.
Вони поїхали за місто, зупинилися в лісі. Владислава витягли з авто. Джо запитав:
— Що б ти зробив, якби залишився живий?
— Я б вирушив шукати мого справжнього брата. За зведеного я вже помстився, — відповів Владислав.
Джо мовчки відійшов за спини охоронців, дістав пістолет і вистрілив. Двічі. Обоє впали мертвими.
— Ось твій шанс, — сказав він і поїхав.
Владислав пішов лісовою дорогою до траси, де його підібрав далекобійник і підвіз до міста.
Знаючи ім’я свого справжнього брата, Владислав зміг знайти сліди в архівах. Це привело його до старої адреси, де жила інша родина. Головою сім’ї виявився колишній дільничний, який через свої зв’язки допоміг дізнатися, що брат переїхав до Харкова.
Владислав одразу вирушив туди.
По дорозі до готелю Владислав став свідком збройного нападу на військову колону постачання. Поки водій ховався, він помітив пораненого офіцера. Не вагаючись, витягнув його в укриття, відкрив підсумок і наклав джгут. Завдяки цим діям офіцер вижив.
Коли прибули сили спецпризначення, один із поліцейських подякував Владиславу і запропонував вступити до академії. Владислав погодився.
Під час навчання Владислав дізнався, що врятований ним офіцер — його рідний брат. Після довгої розмови всі частини пазлу склалися.
Владислав Савчин закінчив академію з відзнакою і був прийнятий до поліції.
Він — поліцейський зі своїм кодексом.
Він — закон, але в його тіні живе помста.
Дата народження: 07.05.2005
Місце народження: Україна, м. Київ
Національність: українець
Стать: чоловік
Місце проживання: Харків
Дитинство
Владислав Савчин народився в Києві, у сім’ї з чотирьох осіб: мати, батько і молодший брат. Родина жила в злиденному районі міста. Батько працював охоронцем на складі, мати — продавщицею в кіоску. Часу на виховання дітей у них майже не було.
Батько Владислава часто повертався додому п’яним. У такі моменти всі поводилися тихо — він не розрізняв, хто перед ним: син чи дружина, і міг ударити без попередження. Мати теж зловживала алкоголем. Через це Владислав і його молодший брат намагалися приходити додому якомога пізніше, щоб не потрапляти батькам на очі.
Владислав був кмітливим хлопцем. Він вигадував різні способи заробити гроші для себе й брата. У 10 років його вперше спіймали на крадіжці їжі на базарі. Троє торговців відтягли його за ріг і почали бити. Владислав тримався, навіть кілька разів дав здачі, але сильний удар одного з чоловіків знепритомнив його.
За цих спостерігав солідно одягнений чоловік — бандит із Західного ОЗУ на ім’я Грозний Джо. Погрожуючи пістолетом, він відігнав торговців і забрав непритомного хлопця. Згодом Джо запропонував Владиславу “підробіток” — торгівлю наркотиками й нелегальною зброєю. Владислав погодився. Йому були потрібні гроші, щоб молодший брат не жебракував на вулиці. Він щиро любив його і був готовий на все, щоб полегшити йому життя.
Юність
Через чотири роки Владислав Савчин уже міцно закріпився в Західному ОЗУ. Одного разу йому трапився відчайдушний наркоман, який був готовий зарізати його за мішечок дурі. Без грошей той став агресивним і небезпечним.
Владислав знав, що буде, якщо він втратить товар — за роки в банді він бачив різне. У кращому випадку його б просто застрелили в лісі.
Озирнувшись, Владислав помітив біля смітника шматок металевої труби. Він кинув мішечок за спину торчка, змусивши того обернутися. Це була фатальна помилка. Владислав схопив трубу й ударив по потилиці. Потім ще і ще. Протягом трьох хвилин він бив уже мертве тіло, лаявся, поки не заспокоївся. Забрав товар і втік. Після цього купив у боса пістолет Макарова — про всяк випадок.
Доросле життя
Ще через п’ять років Владислав став викидайлом у Західному ОЗУ. Одного разу його відправили до місцевого “хіміка” по чергову партію наркотиків. Спочатку все йшло за планом, але на виході з під’їзду його оточили озброєні люди. Удар у потилицю — і темрява.
Прокинувся він уже без товару. Хімік зник разом із грошима. Владислав повернувся до боса й розповів, що сталося. Той був у люті й дав 24 години, щоб усе виправити.
Владислав зайшов у найближчий бар, щоб обміркувати ситуацію. Він розумів: часу замало, шансів немає. Єдиний вихід — тікати з країни.
Він поїхав додому, щоб забрати молодшого брата. Але, приїхавши, побачив вибиті двері. У коридорі лежала мертва мати. На кухні — батько з ножем у животі, ще живий. Побачивши Владислава, він прошепотів, що мати й молодший брат йому не рідні, але в нього є справжній старший брат, назвав ім’я — і помер.
У спальні Владислав знайшов понівечене тіло молодшого брата. У нього зірвало дах. Він кричав, лаявся, бив кулаками об стіни, розбиваючи руки до крові.
Кульмінація та трансформація
Втративши все, що було для нього життям, Владислав Савчин пішов у найближчу наливайку. Випив кілька чарок для хоробрості, кинув гроші на стіл і вийшов у ніч.
Із собою він узяв два кейси: один із фальшивими грошима, другий — із вибухівкою.
Охорона боса Західного ОЗУ пропустила його без перевірки, вирішивши, що він несе викрадену наркоту та гроші. Владислав зайшов до кабінету, поставив кейси на стіл і відійшов. Коли бос нахилився, щоб перевірити вміст, Владислав дістав пістолет і вистрілив. Куля пробила потилицю — бос захлинувся кров’ю та впав.
Грозний Джо, який також був у кабінеті, миттєво навів пістолет на Владислава і наказав кинути зброю. Розуміючи, що живим не вийде, Владислав повільно опустив пістолет і підняв руки.
Полон і несподіване спасіння
Його кинули в сирий, смердючий підвал. Минув день. Потім за ним прийшли — двоє здорованів виволокли його на вулицю. Там чекав Джо.— Сідай у машину.
Вони поїхали за місто, зупинилися в лісі. Владислава витягли з авто. Джо запитав:
— Що б ти зробив, якби залишився живий?
— Я б вирушив шукати мого справжнього брата. За зведеного я вже помстився, — відповів Владислав.
Джо мовчки відійшов за спини охоронців, дістав пістолет і вистрілив. Двічі. Обоє впали мертвими.
— Ось твій шанс, — сказав він і поїхав.
Владислав пішов лісовою дорогою до траси, де його підібрав далекобійник і підвіз до міста.
Пошуки брата
Знаючи ім’я свого справжнього брата, Владислав зміг знайти сліди в архівах. Це привело його до старої адреси, де жила інша родина. Головою сім’ї виявився колишній дільничний, який через свої зв’язки допоміг дізнатися, що брат переїхав до Харкова.
Владислав одразу вирушив туди.
Наші дні
По дорозі до готелю Владислав став свідком збройного нападу на військову колону постачання. Поки водій ховався, він помітив пораненого офіцера. Не вагаючись, витягнув його в укриття, відкрив підсумок і наклав джгут. Завдяки цим діям офіцер вижив.
Коли прибули сили спецпризначення, один із поліцейських подякував Владиславу і запропонував вступити до академії. Владислав погодився.
Поліцейська академія та правда
Під час навчання Владислав дізнався, що врятований ним офіцер — його рідний брат. Після довгої розмови всі частини пазлу склалися.
Владислав Савчин закінчив академію з відзнакою і був прийнятий до поліції.
Новий шлях — із тінню в серці
Він присвятив себе службі закону, але минуле не відпускало. Пам’ять про зведеного брата й убиту родину залишила слід. Владислав поклявся знайти вбивцю.Він — поліцейський зі своїм кодексом.
Він — закон, але в його тіні живе помста.
