Прізвище, ім’я, по батькові (ПІБ): Дмитрик Ткач
Стать: Чоловіча
Мати: Раїса Ткач
Батько: Ігор Ткач
Зріст: 180 см
Вага: 85 кг
Дата народження: 22 серпня 2000 року
Вік: 23 роки
Місце народження: Україна, м. Харків
Національність: Українець
Місце проживання: Україна, м. Харків
Сфера діяльності: Ремонт техніки, саморобки, волонтерство, інженерна діяльність
Сімейний стан: Одружений
Зачіска: Коротка, темне волосся
Відмітні знаки: Шрам від операці
Дмитро Ткач народився 22 серпня 2000 року в Харкові, у районі, де старі промислові цехи сусідили з радянськими «хрущовками».
Виріс у типовому багатоповерховому будинку з невеликим двором, де замість сучасних майданчиків була лише трав’яниста ділянка. Саме там Дмитро будував фортеці з гілок, конструював катапульти, розбирав старі велосипеди й радіоприймачі.
Уже з ранніх років проявилися його риси: допитливість, винахідливість, уважність до деталей.
Батько, Ігор Ткач, — залізничник, прищепив синові дисципліну та відповідальність.
Мати, Раїса Ткач, — медсестра, вчила терпінню, людяності та турботі про інших.
Поєднання суворості та підтримки сформувало внутрішній стрижень Дмитра.
У школі Дмитро швидко проявив здібності до точних наук — фізики, математики, креслення.
Він працював над технічними проєктами, відвідував гуртки радіоаматорства та автомоделювання, проводив експерименти.
Попри глузування однолітків, які кепкували з «технарів», він зберігав спокій і демонстрував знанням упевненість та витримку.
Старшокласником організував «технічні вечори», де школярі показували винаходи та виконували спільні проєкти.
У 2017 році закінчив школу з похвальною грамотою та чітким баченням майбутнього.
Після школи Дмитро отримав повістку й потрапив до інженерно-саперних військ.
Тут він стикався з суворою дисципліною, небезпечною роботою зі зброєю, технікою та мінними системами.
Його уважність неодноразово запобігала катастрофам: під час нічного навчання він помітив неправильно встановлену протитанкову розтяжку та врятував життя побратиму.
Командування високо оцінило його холоднокровність, технічне мислення і дисципліну.
У характеристиці він отримав опис: «Солдат, що несе стабільність. Професійний. Морально витривалий.»
Після служби Дмитро вступив на факультет механіки Харківського політехнічного інституту (заочно), працюючи на заводі «Техмаш» слюсарем.
Він:
У цей час він знайомиться з Наталею, студенткою-філологинею.
У 2020 році вони одружилися, а Дмитро власноруч виготовив обручки зі старих деталей.
Невдовзі народилися донька Анастасія та син Михайло.
Після початку війни на Донбасі Дмитро активно включився у волонтерську діяльність.
У своєму гаражі він організував центр збору допомоги та навчав волонтерів ремонту техніки, відновленню генераторів, облаштуванню укріплень.
Він став наставником для молоді, передавав їм дисципліну, технічне мислення та принцип відповідальності.
24 лютого 2022 року Харків прокинувся від вибухів. Дмитро без вагань повернувся на фронт.
Працював у Пісочині над інженерним забезпеченням оборони:
Побратими прозвали його «Батя», бо з ним усі почувалися в безпеці.
У червні 2022 року трагедія назавжди змінила життя Дмитра — дружина Наталя загинула під обстрілом школи в Харкові.
Скорбота перетворилася на рішучість, і він повернувся на передову.
Дмитра перевели ближче до Бахмута, де він став сержантом підрозділу технічної підтримки.
Він:
У 2024 році отримав поранення — уламки в ногу. Після лікування повернувся як інструктор інженерної школи.
У 2025 році Дмитро відкрив власну технічну лабораторію разом з дітьми.
Це місце стало:
На стіні лабораторії висів напис:
«Коли світ ламається — зберіть його самі».
Дмитро організовував курси для школярів, ветеранів, волонтерів та цілих громад. Він відновлював техніку для лікарень і шкіл, створював безпечні навчальні лабораторії, будував укриття.
Дмитро став ключовою фігурою у громаді Харкова.
Він навчає дітей і дорослих механіці, інженерії, командній роботі та відповідальності.
Він — приклад людини, яка пройшла крізь втрати, війну та труднощі, але не зламалася, а стала точкою опори для інших.
Його кредо залишилося незмінним:
«Навіть найскладніший механізм починається з простих деталей. І життя — так само».
Дмитро став символом служіння, відповідальності та відбудови. Він не прагне слави, але його робота змінює життя багатьох: від молодих бійців і школярів до ветеранів і цілих громад. Своєю працею він доводить, що навіть після найбільших руйнувань можна піднятися й допомогти піднятися іншим.
Його кредо — «Коли світ ламається — зберіть його самі» — відображає не лише технічну мудрість, а й глибоку життєву філософію людини, яка обрала шлях відваги, дії та людяності.
Стать: Чоловіча
Мати: Раїса Ткач
Батько: Ігор Ткач
Зріст: 180 см
Вага: 85 кг
Дата народження: 22 серпня 2000 року
Вік: 23 роки
Місце народження: Україна, м. Харків
Національність: Українець
Місце проживання: Україна, м. Харків
Сфера діяльності: Ремонт техніки, саморобки, волонтерство, інженерна діяльність
Сімейний стан: Одружений
Зачіска: Коротка, темне волосся
Відмітні знаки: Шрам від операці
1. Дитинство та родина (2000–2014)
Дмитро Ткач народився 22 серпня 2000 року в Харкові, у районі, де старі промислові цехи сусідили з радянськими «хрущовками».
Виріс у типовому багатоповерховому будинку з невеликим двором, де замість сучасних майданчиків була лише трав’яниста ділянка. Саме там Дмитро будував фортеці з гілок, конструював катапульти, розбирав старі велосипеди й радіоприймачі.
Уже з ранніх років проявилися його риси: допитливість, винахідливість, уважність до деталей.
Батько, Ігор Ткач, — залізничник, прищепив синові дисципліну та відповідальність.
Мати, Раїса Ткач, — медсестра, вчила терпінню, людяності та турботі про інших.
Поєднання суворості та підтримки сформувало внутрішній стрижень Дмитра.
2. Шкільні роки та перші технічні захоплення (2010–2017)
У школі Дмитро швидко проявив здібності до точних наук — фізики, математики, креслення.
Він працював над технічними проєктами, відвідував гуртки радіоаматорства та автомоделювання, проводив експерименти.
Попри глузування однолітків, які кепкували з «технарів», він зберігав спокій і демонстрував знанням упевненість та витримку.
Старшокласником організував «технічні вечори», де школярі показували винаходи та виконували спільні проєкти.
У 2017 році закінчив школу з похвальною грамотою та чітким баченням майбутнього.
3. Служба в інженерно-саперних військах (2017–2019)
Після школи Дмитро отримав повістку й потрапив до інженерно-саперних військ.
Тут він стикався з суворою дисципліною, небезпечною роботою зі зброєю, технікою та мінними системами.
Його уважність неодноразово запобігала катастрофам: під час нічного навчання він помітив неправильно встановлену протитанкову розтяжку та врятував життя побратиму.
Командування високо оцінило його холоднокровність, технічне мислення і дисципліну.
У характеристиці він отримав опис: «Солдат, що несе стабільність. Професійний. Морально витривалий.»
4. Студентські роки та робота на заводі (2019–2021)
Після служби Дмитро вступив на факультет механіки Харківського політехнічного інституту (заочно), працюючи на заводі «Техмаш» слюсарем.
Він:
- вивчав креслення;
- опановував роботи зі зварюванням;
- ремонтував складні механізми;
- проводив міні-лекції для студентів.
У цей час він знайомиться з Наталею, студенткою-філологинею.
У 2020 році вони одружилися, а Дмитро власноруч виготовив обручки зі старих деталей.
Невдовзі народилися донька Анастасія та син Михайло.
5. Волонтерська діяльність та перші роки війни на Донбасі (2020–2021)
Після початку війни на Донбасі Дмитро активно включився у волонтерську діяльність.
У своєму гаражі він організував центр збору допомоги та навчав волонтерів ремонту техніки, відновленню генераторів, облаштуванню укріплень.
Він став наставником для молоді, передавав їм дисципліну, технічне мислення та принцип відповідальності.
6. Повномасштабне вторгнення та служба в обороні Харкова (2022)
24 лютого 2022 року Харків прокинувся від вибухів. Дмитро без вагань повернувся на фронт.
Працював у Пісочині над інженерним забезпеченням оборони:
- ремонтував техніку під обстрілами,
- встановлював протитанкові їжаки,
- розводив дротові системи,
- розміновував території.
Побратими прозвали його «Батя», бо з ним усі почувалися в безпеці.
У червні 2022 року трагедія назавжди змінила життя Дмитра — дружина Наталя загинула під обстрілом школи в Харкові.
Скорбота перетворилася на рішучість, і він повернувся на передову.
7. Сержант, технічний експерт, майстер нічних операцій (2023–2024)
Дмитра перевели ближче до Бахмута, де він став сержантом підрозділу технічної підтримки.
Він:
- ремонтував оптику;
- працював із безпілотниками;
- укріплював позиції;
- організовував нічні інженерні рейди.
У 2024 році отримав поранення — уламки в ногу. Після лікування повернувся як інструктор інженерної школи.
8. Громадська діяльність та технічна лабораторія (2025)
У 2025 році Дмитро відкрив власну технічну лабораторію разом з дітьми.
Це місце стало:
- центром технічної освіти для молоді;
- простором відбудови Харкова;
- символом віри у майбутнє.
На стіні лабораторії висів напис:
«Коли світ ламається — зберіть його самі».
Дмитро організовував курси для школярів, ветеранів, волонтерів та цілих громад. Він відновлював техніку для лікарень і шкіл, створював безпечні навчальні лабораторії, будував укриття.
9. Дмитро Ткач сьогодні: наставник, відбудовник, символ стійкості
Дмитро став ключовою фігурою у громаді Харкова.
Він навчає дітей і дорослих механіці, інженерії, командній роботі та відповідальності.
Він — приклад людини, яка пройшла крізь втрати, війну та труднощі, але не зламалася, а стала точкою опори для інших.
Його кредо залишилося незмінним:
«Навіть найскладніший механізм починається з простих деталей. І життя — так само».
Висновок
Життєвий шлях Дмитра Ткача — це приклад того, як поєднання таланту, дисципліни, родинних цінностей і життєвих випробувань формує людину незламного характеру. Від допитливого хлопця, який розбирав старі механізми у дворі, він виріс у професійного інженера, сапера, наставника та громадського діяча. Війна забрала в нього найдорожче, але не зламала — навпаки, загартувала й перетворила на людину, що вміє діяти в найскладніших умовах і вчити інших діяти так само.Дмитро став символом служіння, відповідальності та відбудови. Він не прагне слави, але його робота змінює життя багатьох: від молодих бійців і школярів до ветеранів і цілих громад. Своєю працею він доводить, що навіть після найбільших руйнувань можна піднятися й допомогти піднятися іншим.
Його кредо — «Коли світ ламається — зберіть його самі» — відображає не лише технічну мудрість, а й глибоку життєву філософію людини, яка обрала шлях відваги, дії та людяності.
