(Предісторія)
Максим Ковленко народився 5 липня 2000 року в місті Київ. Він був єдиною дитиною в родині, і з самого дитинства проявляв ознаки впертості та чутливості. Максим часто плакав, коли його мати не була біля нього, і ридав, коли щось йшло не так, як він цього бажав. Батько Максима був старшим солдатом Збройних Сил України, а мати – вчителькою початкових класів у відомому київському ліцеї. Хоча батько багато часу проводив на службі, коли він повертався додому, Максим проводив з ним довгі години, слухаючи історії про службу в армії. Ці розповіді надихали Максима на мрії про військову кар'єру ще з малих років.
Бабуся Максима жила у Львові, і хоча вона рідко бачила свого онука, завжди привозила йому подарунки під час рідких візитів. Дід Максима помер внаслідок автомобільної аварії, що стало великим ударом для сім’ї, особливо для його бабусі, яка залишилася самотньою.
(Початок)
У 2 роки Максим сказав своє перше слово – "мама", чим дуже порадував свою матір. У 3 роки він уже впевнено ходив і почав проявляти великий інтерес до навколишнього світу. Батьки вирішили, що Максиму потрібно більше спілкуватися з однолітками, тому відправили його до дитячого садочку. У дитячому садочку його не дуже любили інші діти, можливо, через його впертість і бажання все контролювати. Однак Максим поступово знайшов спільну мову з дітьми завдяки своїм вмінням малювати. Він часто малював красиві картинки, які викликали захоплення навіть у тих дітей, що спершу його уникали.
У 6 років Максим пішов до школи, де працювала його мати. Це давало йому певні переваги, оскільки вчителі завжди були обізнані з його успіхами та проблемами. У школі він відзначився як відмінник – завжди відповідальний і сумлінний учень. Однак діти у класі не завжди добре ставилися до Максима. Через його сильну соціальну зайнятість та брак вільного часу, він часто залишався на самоті. Багато його однолітків не розуміли, чому він не може грати з ними після школи, тому відсторонювалися від нього.
(Середня школа)
Коли Максим перейшов у середню школу, на його шляху виникли нові виклики. У нього почалися проблеми з зубами, що стало приводом для насмішок з боку інших учнів. Також Іван почав набирати зайву вагу, що лише посилювало тиск і знущання. Попри це, Максим не втрачав своєї академічної успішності – він завжди ставив навчання на перше місце. Його успіхи в навчанні були незмінними, навіть коли він переживав важкі моменти у стосунках із однолітками.
У 13 років Максим вступив у перехідний вік, і це стало переломним моментом у його житті. Він більше не був тим замкненим хлопцем, якого всі дражнили. Іван почав цікавитися спортом, хоча йому важко давалося подолати надлишкову вагу. Заняття спортом допомогли йому знайти нових друзів, і хоча його успішність у навчанні трохи погіршилася, він став більш відкритим і впевненим у собі. Він почав проводити більше часу з новими товаришами, обговорюючи плани на майбутнє, зокрема, свої мрії стати військовим, як його батько.
(Старша школа)
У 9 класі на Максима чекало нове випробування. Його батько загинув у трагічних подіях Іловайського котла. Це стало величезним ударом для Максима, і він почав занурюватися в депресію. Через втрату батька він віддалився від друзів і майже перестав вчитися. Його успішність різко впала, а вчителі та мати хвилювалися, що він може не завершити школу.
Проте після року важкої депресії Максим зібрався з силами і вирішив присвятити себе навчанню, щоб здійснити мрію свого батька – отримати хорошу освіту. У 10 та 11 класах Максим працював невтомно і закінчив школу з відмінними оцінками. Його мати дуже ним пишалася. Склавши ЗНО на 90 балів, він вступив до Київського національного університету, що було великим досягненням для нього і його сім'ї.
(Університет)
На першому курсі університету Максим швидко освоївся. Він завів собі нових друзів і знаходив спільну мову з викладачами. Йому подобалися лекції та студентське життя. Однак його світ знову змінився, коли йому виповнилося 18 років. Померла його бабуся, яка хоча й не була частим гостем у його житті, все ж залишила теплі спогади в його серці.
Максим дуже сумував за нею, адже вона завжди приносила радість під час своїх приїздів.
На другому курсі, коли пандемія COVID-19 охопила світ, мати Максима втратила роботу. Через фінансові труднощі сім'я була змушена переїхати до Дніпра, де мати знайшла роботу продавчинею. Максим перейшов на дистанційне навчання, яке йому не подобалося. Замість того щоб сумлінно вчитися, він годинами грав у комп'ютерні ігри, і його успішність почала погіршуватися.
На третьому курсі, у 2021 році, ситуація не покращилася. Максим продовжував лінуватися і не приділяв достатньо часу навчанню. Коли почалася війна і відновилося очне навчання, Максим опинився у скрутному становищі. Через свої прогалини в знаннях він не зміг продовжити навчання і був відрахований з університету. Проте, оскільки йому ще не виповнилося 26 років, його не могли призвати до армії.
(Доросле життя)
Коли Максима відрахували, йому було майже 21 рік. Протягом усього цього часу він намагався вижити як міг: працював на будівництвах, займався доставками, продавав і купував товари, але йому ніяк не вдавалося заробити достатньо грошей на комфортне життя. Попри це, він продовжував жити з матір'ю. У 22 роки між ним і матір'ю почали виникати непорозуміння, і Іван вирішив переїхати до гуртожитку. У гуртожитку він зустрів свою першу любов – дівчину на ім'я Віка. Їхні стосунки тривали пів року, але зрештою Віка залишила його, вибравши іншого хлопця через його матеріальний достаток.
У 23 роки Максим знайшов військкомат, і, хоча він довго намагався уникнути служби, йому довелося приєднатися до лав Збройних Сил України.
(Фракційне життя)
У Збройних Силах Максима чекав успіх: за неймовірно короткий термін у пів року він став старшиною. Але після зміни керівництва його звільнили через втрату довіри. Та Максимові пощастило у нього залишився військовий квиток з допомогою якого він злегкістю вступив в Національну Поліцію де його чекав ще більший успіх але у Максима все ще не було Грошей на хороше життя через що він вирішив зайнятися темними справами.
Максим Ковленко народився 5 липня 2000 року в місті Київ. Він був єдиною дитиною в родині, і з самого дитинства проявляв ознаки впертості та чутливості. Максим часто плакав, коли його мати не була біля нього, і ридав, коли щось йшло не так, як він цього бажав. Батько Максима був старшим солдатом Збройних Сил України, а мати – вчителькою початкових класів у відомому київському ліцеї. Хоча батько багато часу проводив на службі, коли він повертався додому, Максим проводив з ним довгі години, слухаючи історії про службу в армії. Ці розповіді надихали Максима на мрії про військову кар'єру ще з малих років.
Бабуся Максима жила у Львові, і хоча вона рідко бачила свого онука, завжди привозила йому подарунки під час рідких візитів. Дід Максима помер внаслідок автомобільної аварії, що стало великим ударом для сім’ї, особливо для його бабусі, яка залишилася самотньою.
(Початок)
У 2 роки Максим сказав своє перше слово – "мама", чим дуже порадував свою матір. У 3 роки він уже впевнено ходив і почав проявляти великий інтерес до навколишнього світу. Батьки вирішили, що Максиму потрібно більше спілкуватися з однолітками, тому відправили його до дитячого садочку. У дитячому садочку його не дуже любили інші діти, можливо, через його впертість і бажання все контролювати. Однак Максим поступово знайшов спільну мову з дітьми завдяки своїм вмінням малювати. Він часто малював красиві картинки, які викликали захоплення навіть у тих дітей, що спершу його уникали.
У 6 років Максим пішов до школи, де працювала його мати. Це давало йому певні переваги, оскільки вчителі завжди були обізнані з його успіхами та проблемами. У школі він відзначився як відмінник – завжди відповідальний і сумлінний учень. Однак діти у класі не завжди добре ставилися до Максима. Через його сильну соціальну зайнятість та брак вільного часу, він часто залишався на самоті. Багато його однолітків не розуміли, чому він не може грати з ними після школи, тому відсторонювалися від нього.
(Середня школа)
Коли Максим перейшов у середню школу, на його шляху виникли нові виклики. У нього почалися проблеми з зубами, що стало приводом для насмішок з боку інших учнів. Також Іван почав набирати зайву вагу, що лише посилювало тиск і знущання. Попри це, Максим не втрачав своєї академічної успішності – він завжди ставив навчання на перше місце. Його успіхи в навчанні були незмінними, навіть коли він переживав важкі моменти у стосунках із однолітками.
У 13 років Максим вступив у перехідний вік, і це стало переломним моментом у його житті. Він більше не був тим замкненим хлопцем, якого всі дражнили. Іван почав цікавитися спортом, хоча йому важко давалося подолати надлишкову вагу. Заняття спортом допомогли йому знайти нових друзів, і хоча його успішність у навчанні трохи погіршилася, він став більш відкритим і впевненим у собі. Він почав проводити більше часу з новими товаришами, обговорюючи плани на майбутнє, зокрема, свої мрії стати військовим, як його батько.
(Старша школа)
У 9 класі на Максима чекало нове випробування. Його батько загинув у трагічних подіях Іловайського котла. Це стало величезним ударом для Максима, і він почав занурюватися в депресію. Через втрату батька він віддалився від друзів і майже перестав вчитися. Його успішність різко впала, а вчителі та мати хвилювалися, що він може не завершити школу.
Проте після року важкої депресії Максим зібрався з силами і вирішив присвятити себе навчанню, щоб здійснити мрію свого батька – отримати хорошу освіту. У 10 та 11 класах Максим працював невтомно і закінчив школу з відмінними оцінками. Його мати дуже ним пишалася. Склавши ЗНО на 90 балів, він вступив до Київського національного університету, що було великим досягненням для нього і його сім'ї.
(Університет)
На першому курсі університету Максим швидко освоївся. Він завів собі нових друзів і знаходив спільну мову з викладачами. Йому подобалися лекції та студентське життя. Однак його світ знову змінився, коли йому виповнилося 18 років. Померла його бабуся, яка хоча й не була частим гостем у його житті, все ж залишила теплі спогади в його серці.
Максим дуже сумував за нею, адже вона завжди приносила радість під час своїх приїздів.
На другому курсі, коли пандемія COVID-19 охопила світ, мати Максима втратила роботу. Через фінансові труднощі сім'я була змушена переїхати до Дніпра, де мати знайшла роботу продавчинею. Максим перейшов на дистанційне навчання, яке йому не подобалося. Замість того щоб сумлінно вчитися, він годинами грав у комп'ютерні ігри, і його успішність почала погіршуватися.
На третьому курсі, у 2021 році, ситуація не покращилася. Максим продовжував лінуватися і не приділяв достатньо часу навчанню. Коли почалася війна і відновилося очне навчання, Максим опинився у скрутному становищі. Через свої прогалини в знаннях він не зміг продовжити навчання і був відрахований з університету. Проте, оскільки йому ще не виповнилося 26 років, його не могли призвати до армії.
(Доросле життя)
Коли Максима відрахували, йому було майже 21 рік. Протягом усього цього часу він намагався вижити як міг: працював на будівництвах, займався доставками, продавав і купував товари, але йому ніяк не вдавалося заробити достатньо грошей на комфортне життя. Попри це, він продовжував жити з матір'ю. У 22 роки між ним і матір'ю почали виникати непорозуміння, і Іван вирішив переїхати до гуртожитку. У гуртожитку він зустрів свою першу любов – дівчину на ім'я Віка. Їхні стосунки тривали пів року, але зрештою Віка залишила його, вибравши іншого хлопця через його матеріальний достаток.
У 23 роки Максим знайшов військкомат, і, хоча він довго намагався уникнути служби, йому довелося приєднатися до лав Збройних Сил України.
(Фракційне життя)
У Збройних Силах Максима чекав успіх: за неймовірно короткий термін у пів року він став старшиною. Але після зміни керівництва його звільнили через втрату довіри. Та Максимові пощастило у нього залишився військовий квиток з допомогою якого він злегкістю вступив в Національну Поліцію де його чекав ще більший успіх але у Максима все ще не було Грошей на хороше життя через що він вирішив зайнятися темними справами.
