Глава І: "Дитинство"
Марян Кірик народився 01:08:2000 в котеджному містечку поблизу Дніпра та ріс у заможній сім'ї. Його мама - Галина, була звичайною вчителькою, яка майже все життя присвятила цій справі, а батько - Роман, був власником, відомого на той час, банку "Банк Кредит Дніпро". Змалку хлопець мав хороший слух, з захопленням грав на гітарі. Коли Маряну виповнилось сім років, його відправили вчитись до школи, в якій працювала його мати, де перебувати хлопцю було не солодко, оскільки всі цькували його через те, що його мама вчителька. Через кілька тижнів після початку навчання під дверима батьківського кабінету, він підслухав розмову батьків та дізнався про проблеми свого батька з ОЗУ, під назвою "Дніпровська сатана". В цей час і зав'язалась його перша мрія бути державним службовцям, щоб протистояти бандитам. Всі роки школи хлопець старанно вчився часто його відправляли на шкільні, районні та обласні олімпіади, де завжди отримував призові місця. Закінчивши сьомий клас Марян вирішив поступати в військове училище і здобувати там військову освіту, проте не все було так легко, як він думав, спочатку йому треба було здати екзамени по фізичній підготовці, що йому давалось не дуже легко. Все літо хлопець старанно тренувався і добився свого. Двадцятого серпня йому прийшли результати, в яких було зазначено, що він пройшов на навчання до військового училища імені Петра-Конашевича Сагайдачного. Марян звичайно зрадів і тридцятого березня був вже на казармі. Перші два тижні навчання були напевно найважчі в його житті, проте згодом він звик до умов і зрадісьтю навчався в даному закладі.
Глава ІІ: "Юність, шлях до служби, мрія про перше авто"
Після двох років навчання, Марян гуляючи парком познайомився з тендітною та гарною дівчиною, з якою зразу зав'язалась розмова, Оля розповіла йому що вона з Дніпра. Тривалий час після знайомства хлопець гуляв з дівчиною, проте грошей на її утримання не було, а просити гроші в батька не хотілось. Тому в цей день в нього зав'язалась думка про самостійний заробіток, на літній період він встоївся працювати кур'єром, в компанію Українська Пошта, де хлопець заробляв невелику суму грошей. Це дозволяло хлопцеві робити подарунки своїй дівчині, ходити з нею в кафе. Коли розпочалось навчання в училищі, то пара розійшлась. Марянові важко було пережити розлуку, проте в військовому училищі він познайомився з хлопцем на ім'я Василь Трумпітр, з яким він гарно проводив час, у вихідні дні вони каталися на велосипеді, ходили на рибалку, грали футбол та баскетбол, тому вони стали найкращими друзями. Коли Маряну виповнилось сімнадцять років , то товариші трішки напились і поїхали купляти авто, на автобазарі нормальних авто не було. Хлопці згадали що дід Семен продає "Таврію" і вирішили її купити, але в цей же день її розбили в стовп, коли приїхала поліція, друзям довелось тікати по полях з кукурудзою, ніхто з них немав прав. Цілий рік Василь і Марян разом розважались, але коли їм виповнилось вісімнадцять років, то вони подались до ЗСУ.
Розділ ІІІ: "Омріяна служба в ЗСУ”
Коли Марянові виповнилось вісімнадцять років, він вирішив присвятити свій час та життя Збройним Силам України, поступивши на військову службу його поставили на командира другого взводу третьої роти, з своїми підопічними він пройшов довгий шлях протягом одного року вони і бігали навколо плацу, займалися фізичною підготовкою, виїжджали на спеціальні завдання по приказу полковника та генерала, також займалися стройовою підготовкою. Служба в Маряна йшла швидко, всього лише , за рік часу йому було видано звання старшого солдата, але далі кілька років хлопець нічим не проявлявся. Дванадцятого квітня двітисячічотирнадцятого року стало відомо про наступ свинособак на територію України, Марян на чолі свого взводу вирішив їхати й обороняти Батьківщину, вже за день вони дале перший бій, де загинув керівник батальйону, але хлопці змогли дати достойну відсіч противникам. Коли Марян повернувся в розташування військової частини, то йому було видано позачергове звання капітана Збройних Сил України, та назначено на посаду керівника батальйону . Ще рік служби проходив в штабі за постійними роздумами плану контрнаступу. Коли Марян Кірик отримав, ще одне звання і почав задумуватись про службу в Службі Безпеки України , хлопець зрозумів що потрібно щось змінювати в своєму житті, та й подався в іншу державну організацію.
Глава IV Шлях в СБУ: "Мрії про підвищення та жага кар'єрного росту "
Потрапивши в СБУ на звання курсант, Марян познайомився з чудовим генералом - Олександром Шевчуком , який був його наставником протягом усього шляху. Пан Татара зрадісьтю навчав хлопця всіх азів, які потрібні для служби. Прослуживши в СБУ три роки Марян Кірик отримав звання Сержант та вступив у підрозділ НА Десятого липня цього ж року надійшло повідомлення про можливе перевезення контрабанди з тереторії України, тому НА був змушений на це відреагувати, коли Марян підїхав до кордону з іншою дежавою, і відкривши фуру побачив в ящиках речовини невідомого походження, тоді до Маряна підійшов Сиплий тобто водій фури з проханням відійти, де й злочинець запропонував йому великий хабар в розмірі сто тисяч доларів, Ст.Сержант звичайно не згодився, тому заарештував фуру. Після цієї спеціальної операції, підполковнику запропонували посаду керівника академії, він довго вагався, проте все ж таки погодився. Коли Марян приступив до обов’язків керівника, то одразу призначив свого друга на зама. Марян Кірик і Василь Трумпітр за весь час прийняли багато екзаменів, атестацій. Сьомого вересня Маряну було присвоєно звання Сержант Служби Безпеки України, з цього часу хлопець почав ще вірніше служити народу України.
Глава V: "Сьогодення"
На даний момент на дворі сімнадцятого червня двітисячі двадцять третього року і за спиною в Маряна Кірик вже не одна спеціальна операція та прийнятий іспит. З майна в хлопця автомобіль Volvo XC90 та скромний будинок в селі який залишився в спадок від прабабусі. Жага до великої кар'єри не покидає хлопця!
Марян Кірик народився 01:08:2000 в котеджному містечку поблизу Дніпра та ріс у заможній сім'ї. Його мама - Галина, була звичайною вчителькою, яка майже все життя присвятила цій справі, а батько - Роман, був власником, відомого на той час, банку "Банк Кредит Дніпро". Змалку хлопець мав хороший слух, з захопленням грав на гітарі. Коли Маряну виповнилось сім років, його відправили вчитись до школи, в якій працювала його мати, де перебувати хлопцю було не солодко, оскільки всі цькували його через те, що його мама вчителька. Через кілька тижнів після початку навчання під дверима батьківського кабінету, він підслухав розмову батьків та дізнався про проблеми свого батька з ОЗУ, під назвою "Дніпровська сатана". В цей час і зав'язалась його перша мрія бути державним службовцям, щоб протистояти бандитам. Всі роки школи хлопець старанно вчився часто його відправляли на шкільні, районні та обласні олімпіади, де завжди отримував призові місця. Закінчивши сьомий клас Марян вирішив поступати в військове училище і здобувати там військову освіту, проте не все було так легко, як він думав, спочатку йому треба було здати екзамени по фізичній підготовці, що йому давалось не дуже легко. Все літо хлопець старанно тренувався і добився свого. Двадцятого серпня йому прийшли результати, в яких було зазначено, що він пройшов на навчання до військового училища імені Петра-Конашевича Сагайдачного. Марян звичайно зрадів і тридцятого березня був вже на казармі. Перші два тижні навчання були напевно найважчі в його житті, проте згодом він звик до умов і зрадісьтю навчався в даному закладі.
Глава ІІ: "Юність, шлях до служби, мрія про перше авто"
Після двох років навчання, Марян гуляючи парком познайомився з тендітною та гарною дівчиною, з якою зразу зав'язалась розмова, Оля розповіла йому що вона з Дніпра. Тривалий час після знайомства хлопець гуляв з дівчиною, проте грошей на її утримання не було, а просити гроші в батька не хотілось. Тому в цей день в нього зав'язалась думка про самостійний заробіток, на літній період він встоївся працювати кур'єром, в компанію Українська Пошта, де хлопець заробляв невелику суму грошей. Це дозволяло хлопцеві робити подарунки своїй дівчині, ходити з нею в кафе. Коли розпочалось навчання в училищі, то пара розійшлась. Марянові важко було пережити розлуку, проте в військовому училищі він познайомився з хлопцем на ім'я Василь Трумпітр, з яким він гарно проводив час, у вихідні дні вони каталися на велосипеді, ходили на рибалку, грали футбол та баскетбол, тому вони стали найкращими друзями. Коли Маряну виповнилось сімнадцять років , то товариші трішки напились і поїхали купляти авто, на автобазарі нормальних авто не було. Хлопці згадали що дід Семен продає "Таврію" і вирішили її купити, але в цей же день її розбили в стовп, коли приїхала поліція, друзям довелось тікати по полях з кукурудзою, ніхто з них немав прав. Цілий рік Василь і Марян разом розважались, але коли їм виповнилось вісімнадцять років, то вони подались до ЗСУ.
Розділ ІІІ: "Омріяна служба в ЗСУ”
Коли Марянові виповнилось вісімнадцять років, він вирішив присвятити свій час та життя Збройним Силам України, поступивши на військову службу його поставили на командира другого взводу третьої роти, з своїми підопічними він пройшов довгий шлях протягом одного року вони і бігали навколо плацу, займалися фізичною підготовкою, виїжджали на спеціальні завдання по приказу полковника та генерала, також займалися стройовою підготовкою. Служба в Маряна йшла швидко, всього лише , за рік часу йому було видано звання старшого солдата, але далі кілька років хлопець нічим не проявлявся. Дванадцятого квітня двітисячічотирнадцятого року стало відомо про наступ свинособак на територію України, Марян на чолі свого взводу вирішив їхати й обороняти Батьківщину, вже за день вони дале перший бій, де загинув керівник батальйону, але хлопці змогли дати достойну відсіч противникам. Коли Марян повернувся в розташування військової частини, то йому було видано позачергове звання капітана Збройних Сил України, та назначено на посаду керівника батальйону . Ще рік служби проходив в штабі за постійними роздумами плану контрнаступу. Коли Марян Кірик отримав, ще одне звання і почав задумуватись про службу в Службі Безпеки України , хлопець зрозумів що потрібно щось змінювати в своєму житті, та й подався в іншу державну організацію.
Глава IV Шлях в СБУ: "Мрії про підвищення та жага кар'єрного росту "
Потрапивши в СБУ на звання курсант, Марян познайомився з чудовим генералом - Олександром Шевчуком , який був його наставником протягом усього шляху. Пан Татара зрадісьтю навчав хлопця всіх азів, які потрібні для служби. Прослуживши в СБУ три роки Марян Кірик отримав звання Сержант та вступив у підрозділ НА Десятого липня цього ж року надійшло повідомлення про можливе перевезення контрабанди з тереторії України, тому НА був змушений на це відреагувати, коли Марян підїхав до кордону з іншою дежавою, і відкривши фуру побачив в ящиках речовини невідомого походження, тоді до Маряна підійшов Сиплий тобто водій фури з проханням відійти, де й злочинець запропонував йому великий хабар в розмірі сто тисяч доларів, Ст.Сержант звичайно не згодився, тому заарештував фуру. Після цієї спеціальної операції, підполковнику запропонували посаду керівника академії, він довго вагався, проте все ж таки погодився. Коли Марян приступив до обов’язків керівника, то одразу призначив свого друга на зама. Марян Кірик і Василь Трумпітр за весь час прийняли багато екзаменів, атестацій. Сьомого вересня Маряну було присвоєно звання Сержант Служби Безпеки України, з цього часу хлопець почав ще вірніше служити народу України.
Глава V: "Сьогодення"
На даний момент на дворі сімнадцятого червня двітисячі двадцять третього року і за спиною в Маряна Кірик вже не одна спеціальна операція та прийнятий іспит. З майна в хлопця автомобіль Volvo XC90 та скромний будинок в селі який залишився в спадок від прабабусі. Жага до великої кар'єри не покидає хлопця!
