ДИТИНСТВО
Рома народився 17 березня 1998 року в передмісті Дніпра, у родині середнього достатку. Його дитинство не було ані щасливим, ані особливо важким — "як у всіх", як любила казати мати. Батько працював охоронцем у нічному клубі, де часто затримувався на "другу зміну" — з пляшкою за столом.
Після кількох сімейних скандалів батько зник із життя Роми, залишивши матері трьох дітей і кредит на холодильник. Мати, втомлена й зла, працювала прибиральницею в школі, яку сам Рома й відвідував. Через це його часто висміювали.
Замість іграшок у дитсадку він швидко освоїв слова "відкат", "на лапу" та "рєшать". У шість років Рома вже знав, що головне в житті — в кого є зв'язки і хто скільки дає.
ЮНІСТЬ
Останній день у школі Рома пам’ятає нечітко — після уроків були перші "пару ковтків" самогону за сараєм. Уже в 13 років він возив цигарки з ринку і перепродував старшокласникам. У ПТУ потрапив без екзаменів, бо "потрібно було хоч десь бути".
До 10 класу вже мав адміністративне покарання за бійку з охоронцем супермаркету. У цей же час влаштував перші "схеми": продавав підроблені студентські і довідки "для лікарні". У 17 років влаштувався нічним касиром на АЗС — лише для прикриття. Основний заробіток ішов з крадіжок бензину "наліво".
ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ
У 18 років Рому призвали до армії. Там він одразу знайшов "своїх людей", організував поставки сигарет, спирту і навіть телефонів у частину. Служба пройшла швидко: пару разів "вилітав" на гарнізонну гауптвахту, але завжди виходив без наслідків.
Після армії довго не шукав роботу — "бо треба не працювати, а крутитися". Але коли друг дитинства став патрульним, Рома зрозумів: форма — це легалізація старих схем.
У 21 рік Рома вступив до лав Нацполіції. Спочатку був рядовим, потім завдяки "допомозі в розслідуваннях" і вигідним знайомствам отримав звання капрала. Його поважали колеги — за мовчання, хитрість і здатність вирішувати "складні питання".
НАШІ ДНІ
Сьогодні Рома Блант — полковник Державної кримінально-виконавчої служби України. Ззовні — зразковий керівник установи, в костюмі від Hugo Boss і з дипломом "психолога-реабілітолога". Насправді ж — неформальний "хрещений батько" системи, де кожен цвях має ціну.
У колонії, яку він очолює, все працює "як годинник": за окрему плату засуджені живуть майже як на волі — телефони, інтернет, стейки на вечерю. Хочеш переведення в іншу установу? Рома подивиться в очі… і назве суму.
Премії, ордени, грамоти — все є. Але найголовніше — контакти в обласній прокуратурі, судовій системі та СБУ. Рома не просто тримає колонію — він її контролює.
Його прізвище мовчки вимовляють на нарадах у міністерстві. Його бояться, але поважають. Бо він — той, хто "в темі". І виходити з тіні поки не планує.
Рома народився 17 березня 1998 року в передмісті Дніпра, у родині середнього достатку. Його дитинство не було ані щасливим, ані особливо важким — "як у всіх", як любила казати мати. Батько працював охоронцем у нічному клубі, де часто затримувався на "другу зміну" — з пляшкою за столом.
Після кількох сімейних скандалів батько зник із життя Роми, залишивши матері трьох дітей і кредит на холодильник. Мати, втомлена й зла, працювала прибиральницею в школі, яку сам Рома й відвідував. Через це його часто висміювали.
Замість іграшок у дитсадку він швидко освоїв слова "відкат", "на лапу" та "рєшать". У шість років Рома вже знав, що головне в житті — в кого є зв'язки і хто скільки дає.
ЮНІСТЬ
Останній день у школі Рома пам’ятає нечітко — після уроків були перші "пару ковтків" самогону за сараєм. Уже в 13 років він возив цигарки з ринку і перепродував старшокласникам. У ПТУ потрапив без екзаменів, бо "потрібно було хоч десь бути".
До 10 класу вже мав адміністративне покарання за бійку з охоронцем супермаркету. У цей же час влаштував перші "схеми": продавав підроблені студентські і довідки "для лікарні". У 17 років влаштувався нічним касиром на АЗС — лише для прикриття. Основний заробіток ішов з крадіжок бензину "наліво".
ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ
У 18 років Рому призвали до армії. Там він одразу знайшов "своїх людей", організував поставки сигарет, спирту і навіть телефонів у частину. Служба пройшла швидко: пару разів "вилітав" на гарнізонну гауптвахту, але завжди виходив без наслідків.
Після армії довго не шукав роботу — "бо треба не працювати, а крутитися". Але коли друг дитинства став патрульним, Рома зрозумів: форма — це легалізація старих схем.
У 21 рік Рома вступив до лав Нацполіції. Спочатку був рядовим, потім завдяки "допомозі в розслідуваннях" і вигідним знайомствам отримав звання капрала. Його поважали колеги — за мовчання, хитрість і здатність вирішувати "складні питання".
НАШІ ДНІ
Сьогодні Рома Блант — полковник Державної кримінально-виконавчої служби України. Ззовні — зразковий керівник установи, в костюмі від Hugo Boss і з дипломом "психолога-реабілітолога". Насправді ж — неформальний "хрещений батько" системи, де кожен цвях має ціну.
У колонії, яку він очолює, все працює "як годинник": за окрему плату засуджені живуть майже як на волі — телефони, інтернет, стейки на вечерю. Хочеш переведення в іншу установу? Рома подивиться в очі… і назве суму.
Премії, ордени, грамоти — все є. Але найголовніше — контакти в обласній прокуратурі, судовій системі та СБУ. Рома не просто тримає колонію — він її контролює.
Його прізвище мовчки вимовляють на нарадах у міністерстві. Його бояться, але поважають. Бо він — той, хто "в темі". І виходити з тіні поки не планує.
