ДИТИНСТВО
Рома народився 17 березня 1998 року в одному з передмість Дніпра, у родині середнього достатку. Його дитинство не можна було назвати щасливим чи безтурботним, але й надмірно важким воно не було. «Як у всіх», — часто повторювала мати, намагаючись зменшити значення побутових труднощів, які з кожним роком ставали все помітнішими. Батько працював охоронцем у нічному клубі й часто залишався «на другій зміні», яка зазвичай означала затяжні посиденьки з пляшкою, іноді — з бійками. Після кількох гучних родинних скандалів, які навіть чули сусіди, він просто зник — без пояснень і без наміру повертатися.
Мати залишилася одна з трьома дітьми і з непогашеним кредитом на холодильник, який батько так і не виплатив. Вона працювала прибиральницею в тій самій школі, де навчався Рома. Це стало джерелом постійних насмішок з боку однокласників, які вказували пальцем на нього, коли бачили матір з ганчіркою або шваброю. Ці приниження глибоко врізалися в пам’ять хлопця й поступово формували у ньому загартований характер.
У дитячому садку Рома швидко зрозумів, що світ дорослих побудований не на добрі й справедливості, а на зв’язках, домовленостях і грошах. Він чув слова «відкат», «на лапу», «порєшати» значно раніше, ніж навчився правильно писати своє ім’я. У шість років він уже знав, що головне — не що ти вмієш, а кого ти знаєш і скільки можеш заплатити, щоб питання вирішилося на твою користь.
ЮНІСТЬ
Останній день у школі Рома пам’ятає туманно. Після останнього дзвоника були перші серйозні ковтки самогону — десь за сараєм, у компанії таких самих, як він, підлітків, яким байдуже було до свята. Уже в 13 років він почав возити дешеві цигарки з ринку, перепродуючи їх старшокласникам у школі. Схеми були простими, але прибутковими. Його підприємливість не залишилася непоміченою серед місцевих «дворових авторитетів».
Після 9 класу Рома без особливого зусилля вступив до ПТУ — без екзаменів, без мотивації, просто «бо треба хоч десь бути». У коледжі він остаточно влився у тіньову економіку: виготовляв підроблені студентські квитки, лікарняні листи й продавав довідки. У 16 років його затримали за бійку з охоронцем супермаркету, але все обійшлося лише адміністративним покаранням.
У 17 років він влаштувався нічним касиром на АЗС. Формально — для того, щоб мати офіційне місце роботи, але насправді його цікавили зовсім інші речі: крадіжки пального, махінації з продажами, нелегальна перепродаж бензину «наліво». Цей період остаточно закріпив у ньому переконання, що працювати чесно — не вигідно.
ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ
У 18 років Рому призвали до лав Збройних Сил України. Здавалося, армія могла б змінити його, але все стало навпаки. Там він миттєво знайшов «своїх людей», організував внутрішню систему постачання сигарет, спирту, а згодом і мобільних телефонів. Все це відбувалося з мовчазної згоди сержантів і старшин, яким він щедро «дякував».
Хоча його кілька разів ловили і навіть відправляли на гауптвахту, все обходилося без реальних наслідків. Зв’язки і вміння «договоритися» робили свою справу. Після демобілізації він довго не шукав роботи. «Працюють лузери», — казав він друзям. Але життя дало йому шанс — дитячий друг став поліцейським і підказав, що в формі можна «крутити» ті самі схеми, тільки вже з державним покриттям.
У 21 рік Рома вступив до лав Нацполіції. Спочатку був рядовим, але швидко завоював прихильність начальства. Його не цікавили протоколи чи звіти. Він вирішував «питання», «гасив» скандали, вивозив затриманих «на розмову». За це й отримав звання капрала — формально за участь у розслідуваннях, неформально — за зручність.
НАШІ ДНІ
Сьогодні Рома Блант — полковник Державної кримінально-виконавчої служби України. Ззовні — зразковий державний службовець: дорогий костюм, диплом психолога-реабілітолога, грамоти, ордени, публічні виступи. Але за лаштунками — справжній «хрещений батько» пенітенціарної системи.
Колонія, яку він очолює, працює як добре налагоджений механізм: за окрему плату засуджені отримують доступ до всіх благ — інтернет, мобільні телефони, ресторанну їжу. Хочеш перевестися ближче до дому? Немає проблем — головне, щоби сума була правильною. Навіть побачення з близькими можна організувати «без зайвих очей».
Його поважають і бояться. У міністерстві його ім’я вимовляють пошепки. У прокуратурі — прикривають. У суді — не чіпають. Рома не просто керує колонією — він її тримає в руках. У нього є все: гроші, вплив, зв’язки. Але найголовніше — абсолютне розуміння системи, в якій він виріс і якою тепер керує. І виходити з тіні він точно не збирається.
Рома народився 17 березня 1998 року в одному з передмість Дніпра, у родині середнього достатку. Його дитинство не можна було назвати щасливим чи безтурботним, але й надмірно важким воно не було. «Як у всіх», — часто повторювала мати, намагаючись зменшити значення побутових труднощів, які з кожним роком ставали все помітнішими. Батько працював охоронцем у нічному клубі й часто залишався «на другій зміні», яка зазвичай означала затяжні посиденьки з пляшкою, іноді — з бійками. Після кількох гучних родинних скандалів, які навіть чули сусіди, він просто зник — без пояснень і без наміру повертатися.
Мати залишилася одна з трьома дітьми і з непогашеним кредитом на холодильник, який батько так і не виплатив. Вона працювала прибиральницею в тій самій школі, де навчався Рома. Це стало джерелом постійних насмішок з боку однокласників, які вказували пальцем на нього, коли бачили матір з ганчіркою або шваброю. Ці приниження глибоко врізалися в пам’ять хлопця й поступово формували у ньому загартований характер.
У дитячому садку Рома швидко зрозумів, що світ дорослих побудований не на добрі й справедливості, а на зв’язках, домовленостях і грошах. Він чув слова «відкат», «на лапу», «порєшати» значно раніше, ніж навчився правильно писати своє ім’я. У шість років він уже знав, що головне — не що ти вмієш, а кого ти знаєш і скільки можеш заплатити, щоб питання вирішилося на твою користь.
ЮНІСТЬ
Останній день у школі Рома пам’ятає туманно. Після останнього дзвоника були перші серйозні ковтки самогону — десь за сараєм, у компанії таких самих, як він, підлітків, яким байдуже було до свята. Уже в 13 років він почав возити дешеві цигарки з ринку, перепродуючи їх старшокласникам у школі. Схеми були простими, але прибутковими. Його підприємливість не залишилася непоміченою серед місцевих «дворових авторитетів».
Після 9 класу Рома без особливого зусилля вступив до ПТУ — без екзаменів, без мотивації, просто «бо треба хоч десь бути». У коледжі він остаточно влився у тіньову економіку: виготовляв підроблені студентські квитки, лікарняні листи й продавав довідки. У 16 років його затримали за бійку з охоронцем супермаркету, але все обійшлося лише адміністративним покаранням.
У 17 років він влаштувався нічним касиром на АЗС. Формально — для того, щоб мати офіційне місце роботи, але насправді його цікавили зовсім інші речі: крадіжки пального, махінації з продажами, нелегальна перепродаж бензину «наліво». Цей період остаточно закріпив у ньому переконання, що працювати чесно — не вигідно.
ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ
У 18 років Рому призвали до лав Збройних Сил України. Здавалося, армія могла б змінити його, але все стало навпаки. Там він миттєво знайшов «своїх людей», організував внутрішню систему постачання сигарет, спирту, а згодом і мобільних телефонів. Все це відбувалося з мовчазної згоди сержантів і старшин, яким він щедро «дякував».
Хоча його кілька разів ловили і навіть відправляли на гауптвахту, все обходилося без реальних наслідків. Зв’язки і вміння «договоритися» робили свою справу. Після демобілізації він довго не шукав роботи. «Працюють лузери», — казав він друзям. Але життя дало йому шанс — дитячий друг став поліцейським і підказав, що в формі можна «крутити» ті самі схеми, тільки вже з державним покриттям.
У 21 рік Рома вступив до лав Нацполіції. Спочатку був рядовим, але швидко завоював прихильність начальства. Його не цікавили протоколи чи звіти. Він вирішував «питання», «гасив» скандали, вивозив затриманих «на розмову». За це й отримав звання капрала — формально за участь у розслідуваннях, неформально — за зручність.
НАШІ ДНІ
Сьогодні Рома Блант — полковник Державної кримінально-виконавчої служби України. Ззовні — зразковий державний службовець: дорогий костюм, диплом психолога-реабілітолога, грамоти, ордени, публічні виступи. Але за лаштунками — справжній «хрещений батько» пенітенціарної системи.
Колонія, яку він очолює, працює як добре налагоджений механізм: за окрему плату засуджені отримують доступ до всіх благ — інтернет, мобільні телефони, ресторанну їжу. Хочеш перевестися ближче до дому? Немає проблем — головне, щоби сума була правильною. Навіть побачення з близькими можна організувати «без зайвих очей».
Його поважають і бояться. У міністерстві його ім’я вимовляють пошепки. У прокуратурі — прикривають. У суді — не чіпають. Рома не просто керує колонією — він її тримає в руках. У нього є все: гроші, вплив, зв’язки. Але найголовніше — абсолютне розуміння системи, в якій він виріс і якою тепер керує. І виходити з тіні він точно не збирається.
