ДИТИНСТВО
Микита народився 5 жовтня 2000 року в багатодітній родині. Його дитинство розпочалося з періоду сімейного добробуту, що включав часті святкування та спільні поїздки Києвом.Проте ситуація змінилася після того, як батько втратив роботу і почав зловживати алкоголем. Це призвело до численних конфліктів у сім'ї та відчуження між батьками. У віці трьох років Микита пережив розлучення батьків, коли батько покинув родину.
Після цього мати взяла на себе повну відповідальність за виховання дітей, працюючи на трьох роботах з раннього ранку до обіду. Догляд за Микитою та його братами й сестрами забезпечувала бабуся по материнській лінії, яка успішно справлялася з цим завданням.
У чотири роки Микита почав відвідувати дитячий садок, де завів перших друзів та мав можливість гратися іграшками.
Юність
Останній день у дитячому садку запам'ятався сльозами розставання з першими друзями. Перехід до школи викликав тривогу, а нові обличчя в підготовчому класі спершу лякали. Однак згодом з'явилися нові друзі, з якими було весело.У шість років я пішов у перший клас, вже маючи друзів. До сьомого класу я вчився відмінно, з гордістю показуючи оцінки мамі й бабусі. Та в сьомому класі раптова смерть бабусі стала величезним ударом. Навчання занепало, я втратив бажання до чогось і занедбав уроки.
З горя я почав вживати алкоголь і сигарети. У восьмому класі моя поведінка стала безрозсудною, я почав красти дрібниці з магазинів "для розваги". У десятому класі це переросло в крадіжки грошей, щоб купити омріяний чорний джип. Моя успішність різко погіршилася, і я навіть не склав ЗНО.
Цей період нагадує про те, як важливо вчитися на помилках і шукати опору в близьких у скрутні часи.
ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ
У 18 я опинився в армії, покликаний захищати Батьківщину. Перші дні були справжнім шоком: ранні підйоми, накази, фізичні навантаження. Моє здоров'я, підірване з сьомого класу шкідливими звичками, не витримувало, і я часто був покараний – мив підлоги в казармі до пізньої ночі.Але згодом я взяв себе в руки: покінчив зі шкідливими звичками, став слухняним та відповідальним. У 20 років я вже розумів, що починається справжнє доросле життя. Після армії я шукав роботу. Отримав права, став таксистом. Думав, це легко, але заробіток був скромний – 5-10 тисяч гривень.
Проте я заощаджував кожну гривню. І ось, нарешті, я накопичив на власну однокімнатну квартиру на околиці! Це був тріумф, моє перше власне гніздечко.
З квартирою з'явилася нова мрія – машина. Не той чорний джип з дитячих мрій, але моя власна. Мені було 22, і тоді спало на думку: чому б не захищати країну не в армії, а в поліції? Я прийняв рішення і пішов працювати в Національну поліцію України. Це було щастя – захищати своє місто від бандитів! І я досі пам'ятаю, як мене підвищили з рядового до капрала…
НАШІ ДНІ
П'ять років тому я розпочав свою службу в Національній поліції України, і це захопливий досвід – стояти на варті закону, захищаючи рідне місто та країну від правопорушників. За цей час я пройшов шлях до молодшого лейтенанту, а нещодавно отримав пропозицію про підвищення до рангу майора. Це визнання стало результатом моєї високої ефективності та готовності виконувати більше, ніж того вимагають посадові інструкції. Для мене це не просто підвищення, а здійснення давньої мрії – увійти до вищого ешелону Національної поліції.Моя старанна праця завжди була поміченою та заохочувалася преміями, що дозволило мені придбати свій перший автомобіль – Skoda Rapid. На ранзі майора я, природно, мав багато впливових контактів, і мене нерідко просили "допомогти" з КПЗ (командировочно-путівкова служба). Однак, я завжди рішуче відмовлявся, оскільки для мене боротьба з корупцією та збереження професійної чесності є непохитними принципами.
