Дитинство
Євген Народився у місті Костопіль на Рівненщині.
Батько Андрій був Інженером, мати Юлія - юристом. Жив Євген у двоповерховому будинку в селі Межиріч у яке вони переїхали зразу після народження. Дід Євгена був тоді Головним Інженером на підприємстві «Острозька Мінеральна Вода» та впливовою людиною у тому селі - мав багато бізнесів та статків.
Євген мав багато друзів та доволі добре жив. Якось Євген гуляючи у дворі коли бабуся виганяла пасти гуси підійшов до своєї собаки, яка була тоді не в настрої. Собака відчула небезпеку і вкусила Євгена за ногу. У шоковому стані під звуки крику бабуся схопила Євгена і побігла у хату. Батьки в паніці обробили та перемотали рану. Євген заспокоївся але після того отримав значну психічну травму. Євген дуже товаришував з хлопцями, які кожного дня гралися конструктором LEGO на подвір’ї у одного з сусідів. Батько Євгена був військовим і тому коли хлопці обирали «чоловічка» з LEGO Євген завжди брав зі зброєю у бронежилеті. Він хотів бути як батько – військовим і захищати свою державу.
Колись у Євгена наступив такий період, що його батька забрали на фронт де він змушений був відбивати Схід України.
Євген сумував за татом, йому не вистачало мужньої батьківської підтримки, проте він почав доволі швидко дорослішати і по-інакшому сприймати світогляд.
Батько Андрій був Інженером, мати Юлія - юристом. Жив Євген у двоповерховому будинку в селі Межиріч у яке вони переїхали зразу після народження. Дід Євгена був тоді Головним Інженером на підприємстві «Острозька Мінеральна Вода» та впливовою людиною у тому селі - мав багато бізнесів та статків.
Євген мав багато друзів та доволі добре жив. Якось Євген гуляючи у дворі коли бабуся виганяла пасти гуси підійшов до своєї собаки, яка була тоді не в настрої. Собака відчула небезпеку і вкусила Євгена за ногу. У шоковому стані під звуки крику бабуся схопила Євгена і побігла у хату. Батьки в паніці обробили та перемотали рану. Євген заспокоївся але після того отримав значну психічну травму. Євген дуже товаришував з хлопцями, які кожного дня гралися конструктором LEGO на подвір’ї у одного з сусідів. Батько Євгена був військовим і тому коли хлопці обирали «чоловічка» з LEGO Євген завжди брав зі зброєю у бронежилеті. Він хотів бути як батько – військовим і захищати свою державу.
Колись у Євгена наступив такий період, що його батька забрали на фронт де він змушений був відбивати Схід України.
Євген сумував за татом, йому не вистачало мужньої батьківської підтримки, проте він почав доволі швидко дорослішати і по-інакшому сприймати світогляд.
Навчання/Підлітковий Вік:
Євген після садочку переїхав з села назад у своє рідне місто Костопіль, де і пішов вчитися у школу №5. Навчання давалося на диво доволі легко, але Євген був фізично слабкий і часто зазнавав приниження серед ровесників. Йому було тяжко, але батька поруч заступитися не було. Євген розумів що далі він муситиме сам боротися за своє життя і здоров’я, бо батько може і не повернутися. Вечорами Євген плакав і через силу вчився віджиматися, він тужив за батьком і не розумів чому так тяжко. Одного дня у школі Євген випадково скинув пенал однокласника, що і зав’язало конфлікт. Женя не хотів цього, проте однокласник був налаштований битися. Після першого удару Євген зрозумів, що або зараз, або будуть ображати до кінця школи. Вдарив і збив його з ніг. Однокласник відчув, що здолати Євгена не вийде і вирішив відступити. До 9-го класу Євген уникав конфліктів, проте якщо це була безвихідь - не давав себе знищити, бився до останнього подиху. Однокласники не любили його але поважали, бо бачили, що чесно за себе стоїть.
Після закінчення 9-го класу Євген вирішив повернутися на батьківщину свого тата і там поступити у Острозький Військовий ліцей, де і планував втілити мрію дитинства.
Там Євген зустрів справжній кримінальний світ: бійки, банди, наркотики прямо як у серіалі, але твердо вирішив нізащо не приймати в тому участь.
Інші зразу дали зрозуміти, що вони там закон і всі мають жити так як скажуть вони. Там були групи людей що били кого завгодно і коли завгодно. Один з старшин причепився до Євгена за те що той не курить і не п’є. Згодом назначили офіційний бій так як Євген не міг більше терпіти приниження. Спаринг у спорт-залі показав своє. Євген був травмований, але суперникові зміг нанести значні пошкодження, тому що той не притримувався здорового способу життя.
Робота/Доросле життя:
Успішне закінчення 2-х років Військового ліцею – військова освіта. Євгена перевели на Військову частину у м. Київ, де і розпочалася повномасштабна війна з РФ. Так як багато кого забрали і потрібне нове керівництво для військової частини Ген. Штаб присвоїв Євгену звання Майора і посаду Керівника батальйону.
Життя рухалося вперед. Євген працював не покладаючи рук готуючи нові підрозділи зокрема класифікації штурмових бригад та одну штурмову бригаду яку назвали «Полк. АЗОВ».
Людей меншало через втрати на фронті, згодом Начальника ВЧ Генерал-Лейтенанта призначили Керуючим Військово-Повітряними силами і гідної кандидатури на Начальника ВЧ не було. Міністр Оборони зразу побачив гідного кандидата – Євгена. На засіданні у Верховній Раді Міністр підняв питання про призначення Євгена новим Начальником Військової частини. За три місяці на посаді Майора Євген добився грамоти «Найкращий Керівник Батальйону» та здобув звання «Герой України» за одне бойове завдання з підрозділом «АЗОВ» на фронті.
Ген. Штаб ухвалив наказ про призначення Євгенові звання Генерал-Майора»та посади «Начальник Військової частини». Мрія збулась!
На ВЧ було дуже багато людей, що займалися бізнесом, звісно нелегально. Євген подзвонивши батькові, вперше за довгий час похвалитися успіхами взнає про сильне поранення і діагноз на інвалідність. Серце Євгена розривається від болю, він розуміє, що не переживе втрати батька. Вирішивши збирати кошти на лікування батькові стикається з проблемами, які змушують його займатися нелегальним бізнесом і корупцією.
Коли відкриваються двері доступу до набоїв, списаного обладнання і присвоєння звань Євген розпочинає свій шлях корупціонера.
Переглядаючи списки бійців він знайомиться з хорошими людьми, які допомогають йому просувати свій бізнес. За невеличкі суми продає звання. Списане обладнання і зброю продає на вільне використання затерши всі серійні номери, щоб його ніяк не могли звинуватити.
За 2 місяці Євген повністю оплачує батькові лікування і ставить його на ноги.
Батько одразу подає заяву про звільнення від військової служби і переводиться до себе в місто де його назначають на начальника медичної частини.
Теперішній Час:
Євген має прекрасну посаду, вже наразі чудову дружину і дітей та ні в чому собі не відмовляє. Він виховує в собі звичку допомагати тим, хто справді потребує і жертвує доволі великі суми на людей, що постраждали внаслідок війни.
Висновок:
Скільки б грошей не було – залишайся людиною
Висновок:
Скільки б грошей не було – залишайся людиною