Дитинство
Станіслав Романович Коломойський народився 14 серпня 2000 р. у м. Дніпро. Мати, Олеся Станіслава, була працівником Служби Безпеки України і мала звання капітана, а батько, Роман, був міським головою м. Дніпра. З раннього віку Станіслав пішов до садочка, де мав багато друзів. Вже з дитинства його цікавила робота матері, і в майбутньому він хотів стати працівником Служби Безпеки, але батькові це дуже не подобалося, бо батько хотів, щоб Станіслав пішов в юридичний фах. Проте він мав надію, що це лише через те, що Станіслав ще малий, і коли він підросте, він змінить свою думку та піде в юридичний.
З часом настав час йти в школу, але Станіслав не був готовий, оскільки батьки дуже багато працювали і навіть не мали часу підготувати його до школи. Згодом вони попросили мамину подругу допомогти йому у навчанні. Але через те, що ось-ось починався набір до школи, Станіслав це пропустив, і йому довелося продовжувати ходити до садочка. В дитячому садочку його вважали найрозумнішим, оскільки він вже міг читати, писати навіть додавати. Але одного разу в садочку сталася бійка, під час якої Станіслав дуже сильно побив однолітка, і його вигнали з садочка. Проте це сталося не просто так, а через те, що перед бійкою той хлопець образив Станіслава та його друзів. Пояснивши це батькам, вони не сварили його, а знайшли новий садочок, куди він ходив лише три місяці, після чого нарешті почав ходити до першого класу.
Юність
Станіслав навчався дуже добре, але це було не довго, бо після 5 класу Станіслав не хотів навчатися. Він хотів заробляти гроші як і його батьки тому почав робити контрольні та домашні завдання однокласникам за гроші. Його нічого не цікавило, окрім комп'ютерних ігор. Після чого батьки розлютилися, і батько розбив комп'ютер. Станіслав розлютився та пішов з дому до бабусі і попросив не розповідати батькам, що він тут. Бабуся послухала Станіслава та з любов'ю до нього погодилася не розповідати батькам. Він жив в бабусі 2 роки, але одного разу, коли Станіслав повертався зі школи, біля школи його зустрів батько та вибачився. З цього моменту Станіслав знову почав жити вдома. Йому купили новий комп'ютер, але з умовою, що він буде добре навчатися. Станіслав погодився на ці умови.
Ось вже Станіслав пішов до 11 класу і почав задумуватися над майбутньою професією. Але все ж Станіслав хотів піти по стопам матері в Службу Безпеки, але це було до одного моменту. У 11 класі у Станіслава з'явився найкращий друг, Кирило, і він запропонував Станіславу піти з ним до Державно-кримінальної виконавчої служби. Він сказав, що там його батько займає посаду Полковника і дуже легко їх працевлаштує. Станіслав погодився. Ось вже випускний і закінчення 11 класу. Станіслав відучився в університеті та хоче йти до ДКВС, але батько ще намагався його відговорити та говорив, щоб той йшов до нього в Міську Раду на посаду начальника "Школи Адвокатів". Але Станіслав все одно стояв на своєму.
Зрозумівши, що Станіслава не відговорити, батько відпустив ситуацію з роботою Станіслава. Після короткого відпочинку після навчання Станіслав з Кирилом пішли на співбесіду до ДКВС, яку успішно пройшли. Проте виявилося, що не все так просто: Кирилу його батько дав відразу звання Лейтенанта, а Станіславу дуже довелося працювати, щоб досягти посади Старшого Сержанта. Він приходив додому дуже замучений і згодом зрозумів, що для його віку це є дуже складна робота, але діватися було нікуди. Однак Генерал Державно-Кримінальної Виконавчої Служби оцінив вміння та старання Станіслава та відразу підвищив його до Старшини. І згодом за добре виконану роботу обіцяв підвищити Станіслава до Офіцерського Складу. Батьки Станіслава дуже зраділи почувши цю новину, а з ним разом й сам Станіслав. Тому він працював дуже багато, не зважаючи на те, що йому було дуже складно.
Доросле життя
З черговими підвищеннями в званнях він швидко досяг посади Підполковника та став Заступником начальника Навчального Корпусу.
У його 27 років він придбав котедж та автомобіль. Одного ранку після вечірки він знайшов труп свого найкращого друга. Станіслав викликав служби, але через їх бездіяльність вирішив сам розслідувати справу. Він прийшов до Національної поліції, але рядовим він не міг займатися розслідуваннями. Тому він дав хабар Керівнику Академії, щоб отримати сертифікат випуску.
Він зрозумів, хто може бути вбивцею — це були хлопці, яких звільнили з ДКВС за бездіяльність. Один з них був тим самим хлопцем з садочка. Під час спроби затримати його, він вирішив вирушити на місце, але виявилася пастка бо там була вибухівка. Під час цього вибуху багато хто загинув, окрім Станіслава та ще декількох працівників. Після того як Станіслав вийшов з лікарні після вибуху він став Підполковником. Під час пошуків йому приходили погрози, але він не злякався. Коли на його дружину напали, вона відбила нападника, а Станіслав разом з КОРД відправилися до місця подій. Він затримав нападника, що виявився тим самим хлопцем з садочка. Знайдення інших вбивць було легше.
Спроба вбити Станіслава
Виявилося, не все так просто. Одного разу їдучи додому в таксі, в якому був Станіслав,в них влетів автомобіль зі швидкістю 200 км/год . Станіслав опинився у важкому стані і провів 2 тижні в відділі реанімації, навіть не бажаючи розмовляти з кимось. Коли його перевели до палати для простих пацієнтів, його лікар передав йому записку, яку він отримав біля входу в лікарню. У записці були такі слова: "Це ще тільки початок".
Але коли Станіслава виписали з лікарні, він знову взявся за справу, але все не було так просто. Одного разу, коли він їхав на роботу на великій швидкості, помітив, що у нього не працюють гальма. Він звернув, але не встиг зупинитися, врізавшись у дерево і знову потрапив до лікарні. Коли батьки прийшли до лікарні до Станіслава, вони благали його покинути цю справу, і він їм дав обіцянку, що після ще одного інциденту він більше не буде займатися цією справою.
Ось Станіслав вийшов з лікарні, але після ДТП у нього травмувалося одна нога і він протягом року не міг на неї ставати. Тому йому довелося шукати вбивць, сидячи в кабінеті.
Злочинців знайдено
Станіслав доклав багато зусиль, щоб знайти вбивцю, і в нього це вдалося. Разом з бійцями ДСР вони виявили, де мешкають злочинці, та повідомили це групі КОРД. Коли КОРД вирушила на затримання злочинців, вони були там. Станіслав швидко підготував документи для суду, і суд виніс вердикт, що злочинців ув'язнять на пожиття.
Звільнення з НПУ
Станіслав вже хотів звільнятися з НПУ, та Генерал попросив його залишитися ще місяць та зайняти посаду ТВО заступника керівника Академії поки той у відпустці. Станіслав дав згоду. Але згадавши, як він став молодшим лейтенантом, також за хабарі видавав заяви про випуск з академії раніше часу і вмів заробити на цьому певну суму коштів, на яку купив нове авто. Хабарі він брав не з тих причин,щоб підзаробити,а томущо хотів брати приклад з усішних поліцейських. Згодом заступник керівник Академії повернувся з відпустки, а Станіслав звільнився.
Робота в Міській Раді м.Дніпро
Станіслав вирішив спробувати щось нове і пішов працювати в Міську Раду м. Дніпра. Батько Станіслава пішов у відставку, але, маючи хороші зв'язки, Станіслав відразу отримав посаду "Заступника Міського Голови". Він згадував розповіді батька про Міську Раду та робив все, як його вчив той. Звісно, Станіслав робив дуже багато дій за хабарі, наприклад: підвищував, відпускав раніше зі зміни і т.д. Брати хабарі в Міській Раді його навчив його батько Роман, він говорив ''Тільки так синку ти зможеш стати успішним''.
Теперішній час
Наразі Станіслав продовжує займати посаду "Заступника Мера". Він має котедж за містом та великий автопарк. Також Станіслав знайшов собі дівчину Юлію, з якою згодом одружився. Батьки Станіслава дуже радіють за нього та його кар'єрний ріст. Але, на жаль, після Кирила Станіслав так і не знайшов найкращого друга.
Далі буде . . .
Станіслав Романович Коломойський народився 14 серпня 2000 р. у м. Дніпро. Мати, Олеся Станіслава, була працівником Служби Безпеки України і мала звання капітана, а батько, Роман, був міським головою м. Дніпра. З раннього віку Станіслав пішов до садочка, де мав багато друзів. Вже з дитинства його цікавила робота матері, і в майбутньому він хотів стати працівником Служби Безпеки, але батькові це дуже не подобалося, бо батько хотів, щоб Станіслав пішов в юридичний фах. Проте він мав надію, що це лише через те, що Станіслав ще малий, і коли він підросте, він змінить свою думку та піде в юридичний.
З часом настав час йти в школу, але Станіслав не був готовий, оскільки батьки дуже багато працювали і навіть не мали часу підготувати його до школи. Згодом вони попросили мамину подругу допомогти йому у навчанні. Але через те, що ось-ось починався набір до школи, Станіслав це пропустив, і йому довелося продовжувати ходити до садочка. В дитячому садочку його вважали найрозумнішим, оскільки він вже міг читати, писати навіть додавати. Але одного разу в садочку сталася бійка, під час якої Станіслав дуже сильно побив однолітка, і його вигнали з садочка. Проте це сталося не просто так, а через те, що перед бійкою той хлопець образив Станіслава та його друзів. Пояснивши це батькам, вони не сварили його, а знайшли новий садочок, куди він ходив лише три місяці, після чого нарешті почав ходити до першого класу.
Юність
Станіслав навчався дуже добре, але це було не довго, бо після 5 класу Станіслав не хотів навчатися. Він хотів заробляти гроші як і його батьки тому почав робити контрольні та домашні завдання однокласникам за гроші. Його нічого не цікавило, окрім комп'ютерних ігор. Після чого батьки розлютилися, і батько розбив комп'ютер. Станіслав розлютився та пішов з дому до бабусі і попросив не розповідати батькам, що він тут. Бабуся послухала Станіслава та з любов'ю до нього погодилася не розповідати батькам. Він жив в бабусі 2 роки, але одного разу, коли Станіслав повертався зі школи, біля школи його зустрів батько та вибачився. З цього моменту Станіслав знову почав жити вдома. Йому купили новий комп'ютер, але з умовою, що він буде добре навчатися. Станіслав погодився на ці умови.
Ось вже Станіслав пішов до 11 класу і почав задумуватися над майбутньою професією. Але все ж Станіслав хотів піти по стопам матері в Службу Безпеки, але це було до одного моменту. У 11 класі у Станіслава з'явився найкращий друг, Кирило, і він запропонував Станіславу піти з ним до Державно-кримінальної виконавчої служби. Він сказав, що там його батько займає посаду Полковника і дуже легко їх працевлаштує. Станіслав погодився. Ось вже випускний і закінчення 11 класу. Станіслав відучився в університеті та хоче йти до ДКВС, але батько ще намагався його відговорити та говорив, щоб той йшов до нього в Міську Раду на посаду начальника "Школи Адвокатів". Але Станіслав все одно стояв на своєму.
Зрозумівши, що Станіслава не відговорити, батько відпустив ситуацію з роботою Станіслава. Після короткого відпочинку після навчання Станіслав з Кирилом пішли на співбесіду до ДКВС, яку успішно пройшли. Проте виявилося, що не все так просто: Кирилу його батько дав відразу звання Лейтенанта, а Станіславу дуже довелося працювати, щоб досягти посади Старшого Сержанта. Він приходив додому дуже замучений і згодом зрозумів, що для його віку це є дуже складна робота, але діватися було нікуди. Однак Генерал Державно-Кримінальної Виконавчої Служби оцінив вміння та старання Станіслава та відразу підвищив його до Старшини. І згодом за добре виконану роботу обіцяв підвищити Станіслава до Офіцерського Складу. Батьки Станіслава дуже зраділи почувши цю новину, а з ним разом й сам Станіслав. Тому він працював дуже багато, не зважаючи на те, що йому було дуже складно.
Доросле життя
З черговими підвищеннями в званнях він швидко досяг посади Підполковника та став Заступником начальника Навчального Корпусу.
У його 27 років він придбав котедж та автомобіль. Одного ранку після вечірки він знайшов труп свого найкращого друга. Станіслав викликав служби, але через їх бездіяльність вирішив сам розслідувати справу. Він прийшов до Національної поліції, але рядовим він не міг займатися розслідуваннями. Тому він дав хабар Керівнику Академії, щоб отримати сертифікат випуску.
Він зрозумів, хто може бути вбивцею — це були хлопці, яких звільнили з ДКВС за бездіяльність. Один з них був тим самим хлопцем з садочка. Під час спроби затримати його, він вирішив вирушити на місце, але виявилася пастка бо там була вибухівка. Під час цього вибуху багато хто загинув, окрім Станіслава та ще декількох працівників. Після того як Станіслав вийшов з лікарні після вибуху він став Підполковником. Під час пошуків йому приходили погрози, але він не злякався. Коли на його дружину напали, вона відбила нападника, а Станіслав разом з КОРД відправилися до місця подій. Він затримав нападника, що виявився тим самим хлопцем з садочка. Знайдення інших вбивць було легше.
Спроба вбити Станіслава
Виявилося, не все так просто. Одного разу їдучи додому в таксі, в якому був Станіслав,в них влетів автомобіль зі швидкістю 200 км/год . Станіслав опинився у важкому стані і провів 2 тижні в відділі реанімації, навіть не бажаючи розмовляти з кимось. Коли його перевели до палати для простих пацієнтів, його лікар передав йому записку, яку він отримав біля входу в лікарню. У записці були такі слова: "Це ще тільки початок".
Але коли Станіслава виписали з лікарні, він знову взявся за справу, але все не було так просто. Одного разу, коли він їхав на роботу на великій швидкості, помітив, що у нього не працюють гальма. Він звернув, але не встиг зупинитися, врізавшись у дерево і знову потрапив до лікарні. Коли батьки прийшли до лікарні до Станіслава, вони благали його покинути цю справу, і він їм дав обіцянку, що після ще одного інциденту він більше не буде займатися цією справою.
Ось Станіслав вийшов з лікарні, але після ДТП у нього травмувалося одна нога і він протягом року не міг на неї ставати. Тому йому довелося шукати вбивць, сидячи в кабінеті.
Злочинців знайдено
Станіслав доклав багато зусиль, щоб знайти вбивцю, і в нього це вдалося. Разом з бійцями ДСР вони виявили, де мешкають злочинці, та повідомили це групі КОРД. Коли КОРД вирушила на затримання злочинців, вони були там. Станіслав швидко підготував документи для суду, і суд виніс вердикт, що злочинців ув'язнять на пожиття.
Звільнення з НПУ
Станіслав вже хотів звільнятися з НПУ, та Генерал попросив його залишитися ще місяць та зайняти посаду ТВО заступника керівника Академії поки той у відпустці. Станіслав дав згоду. Але згадавши, як він став молодшим лейтенантом, також за хабарі видавав заяви про випуск з академії раніше часу і вмів заробити на цьому певну суму коштів, на яку купив нове авто. Хабарі він брав не з тих причин,щоб підзаробити,а томущо хотів брати приклад з усішних поліцейських. Згодом заступник керівник Академії повернувся з відпустки, а Станіслав звільнився.
Робота в Міській Раді м.Дніпро
Станіслав вирішив спробувати щось нове і пішов працювати в Міську Раду м. Дніпра. Батько Станіслава пішов у відставку, але, маючи хороші зв'язки, Станіслав відразу отримав посаду "Заступника Міського Голови". Він згадував розповіді батька про Міську Раду та робив все, як його вчив той. Звісно, Станіслав робив дуже багато дій за хабарі, наприклад: підвищував, відпускав раніше зі зміни і т.д. Брати хабарі в Міській Раді його навчив його батько Роман, він говорив ''Тільки так синку ти зможеш стати успішним''.
Теперішній час
Наразі Станіслав продовжує займати посаду "Заступника Мера". Він має котедж за містом та великий автопарк. Також Станіслав знайшов собі дівчину Юлію, з якою згодом одружився. Батьки Станіслава дуже радіють за нього та його кар'єрний ріст. Але, на жаль, після Кирила Станіслав так і не знайшов найкращого друга.
Далі буде . . .
