Дитинство:
Дмитро Азов народився в 2000 році в невеликому промисловому містечку. Його батько був військовим у відставці, а мати — медсестрою. В родині панували строгість і дисципліна. Змалку Діма мріяв стати поліцейським — не заради влади, а щоб «служити народу» і боротися зі злочинністю.
У школі він був чесним і принциповим, часто ставав на захист слабших. Його поважали вчителі, але частина однолітків недолюблювала за "правильність".
Юність і початок служби:
Закінчив юридичний факультет з відзнакою і пішов працювати в поліцію. Спочатку — в патруль, потім став дільничним. Дмитро завжди діяв за законом, відмовлявся від будь-яких "подяк" і вірив у зміни.
Колеги дивилися на нього по-різному: одні поважали, інші насміхались за "наївність"
Попри тиск, він довго залишався принциповим. Але жити на одну зарплату було дедалі важче — кредити, хвороба матері, оренда житла… А поруч інші поліцейські вже їздили на нових авто, будували будинки і закривали очі на "деякі порушення".
Переломний момент:
Перший хабар Діма взяв несвідомо — знайомий бізнесмен «подякував» за допомогу у вирішенні банального конфлікту. Гроші залишили на столі, а він довго вагався, чи взяти їх.
Це стало точкою неповернення.
Згодом "подяки" стали частішими, прямішими. Він уже не чекав, поки дадуть — натякав, домовлявся. Знав, що якщо не він — то інший. Почав брати за те, що колись вважав неприпустимим: закриття справ, приховування доказів, "дахування" нелегального бізнесу.
Теперішній час:
Сьогодні Діма Азов — офіцер з досвідом, авторитет серед колег, будинок за містом, нова машина. Від колишньої "правильності" лишилися лише спогади. У розмовах він час від часу згадує, як колись мріяв боротися зі злом — і сміється:
Він вже не переконує себе, що це тимчасово. Просто живе далі. І знає, що таких як він — сотні. І кожен колись думав, що буде інакшим.
Дмитро Азов народився в 2000 році в невеликому промисловому містечку. Його батько був військовим у відставці, а мати — медсестрою. В родині панували строгість і дисципліна. Змалку Діма мріяв стати поліцейським — не заради влади, а щоб «служити народу» і боротися зі злочинністю.
У школі він був чесним і принциповим, часто ставав на захист слабших. Його поважали вчителі, але частина однолітків недолюблювала за "правильність".
Юність і початок служби:
Закінчив юридичний факультет з відзнакою і пішов працювати в поліцію. Спочатку — в патруль, потім став дільничним. Дмитро завжди діяв за законом, відмовлявся від будь-яких "подяк" і вірив у зміни.
Колеги дивилися на нього по-різному: одні поважали, інші насміхались за "наївність"
Попри тиск, він довго залишався принциповим. Але жити на одну зарплату було дедалі важче — кредити, хвороба матері, оренда житла… А поруч інші поліцейські вже їздили на нових авто, будували будинки і закривали очі на "деякі порушення".
Переломний момент:
Перший хабар Діма взяв несвідомо — знайомий бізнесмен «подякував» за допомогу у вирішенні банального конфлікту. Гроші залишили на столі, а він довго вагався, чи взяти їх.
Це стало точкою неповернення.
Згодом "подяки" стали частішими, прямішими. Він уже не чекав, поки дадуть — натякав, домовлявся. Знав, що якщо не він — то інший. Почав брати за те, що колись вважав неприпустимим: закриття справ, приховування доказів, "дахування" нелегального бізнесу.
Теперішній час:
Сьогодні Діма Азов — офіцер з досвідом, авторитет серед колег, будинок за містом, нова машина. Від колишньої "правильності" лишилися лише спогади. У розмовах він час від часу згадує, як колись мріяв боротися зі злом — і сміється:
Він вже не переконує себе, що це тимчасово. Просто живе далі. І знає, що таких як він — сотні. І кожен колись думав, що буде інакшим.
