Дитинство
Станіслав Романович Коломойський народився 14 серпня 2000р. в м.Дніпро. Мати Олеся Станіслава була працівником Служби Безпеки України, за званням була капітаном,ну а батько Роман був Міським Головою м.Дніпра. Вже з ранього віку Станіслав пішов до садочка,де мав багато друзів. Вже з дитинства Станіслав цікавився роботою матері, і в майбутньому хотів також статит працівником Служби Безпеки,але батькові це дуже не подобалося бо батько хотів,аби Станіслав пішов в юридичний. Але він мав надію,що це Станіслав ще малий і коли він підросте він змінить свою думку та піде в юридичний. Ось уже треба йти в школу,але Станіслав не готовий так як батьки дуже багато працювали,та навіть не мали часу приготувати його до школи. Згодом вони попросили мамину подругу,аби вона підтягнула знання Станіслава. І вона насправді дуже допомогла Станіславу,і вже у 7 років Станіслав пішов до школи. В першому класі він був майже найрозумніший в своєму класі. Вчителі не завжди хвалили батькам Станіслава.Юність
Станіслав навчався дуже добре,але це було не довго бо після 5 класу Станіслав не хотів навчатися, його нічого не цікавило окрім комп'ютерних ігор. Після чогобатьки розлютилися і батько розбив комп'ютер. Станіслав розлютився та пішов з дому до бабусі та попросив не розповідати батькам,що він тут. Бабуся послухала Станіслава та з любові до нього погодилася не розповідати батькам. Жив він в бабусі 2 роки,але одного разу коли Станіслав повертався зі школи біля школи його зустрів батько та вибачився. З цього моменту Станіслав знову почав жити в себе вдома. Йому купили новий комп'ютер,але з умовою,що він буде добре навчатися,Станіслав погодився на ці умови. Ось вже Станіслав пішов до 11 класу,і почав задумуватися над майбутньою професією. Але все ж Станіслав хотів піти по стопам матері в Службу Безпеки,але це було до одного моменту.У Станіслав в 11 класі з'явився найкращий друг Кирило,і він запропонував Станіславу піти з ним до Державно-кримінально виконавчої служби,і сказав,що там його батько займає посаду Полковника і дуже легко їх працевлаштує,Станіслав погодився. Ось вже випускний і закінчення 11 класу. Станіслав відучився в університеті та хоче йти до ДКВС,але батько ще намагався його відговорити та говорив,аби той йшов до нього в Міську Раду на начальника ''Школи Адвокатів''. Та Станіслав все одно стояв на своєму. Зрозумівши те,що Станіслава не відговорити батько Станіслава відпускає ситуацію з роботою Станіслава. Після короткого відпочинку після навчання Станіслав з Кирилом мішли на співбесіду до ДКВС яку успішно пройшли,але виявилося не все так просто Кирилу його батькодав від разу звання Лейтенанта,а Станіслав дуже багато працював,щоб досягти посади Старшого Сержанта. Додому приходив він дуже замучений і згодом він зрозумів,що для його віку це є дуже складна робота,але діватися було нікуди. Доросле життя
Не дивлячись на початкові труднощі, вже через 5 років, Станіслав отримує звання Майора ДКВС та стає Заступником начальника Навчального Корпусу. Служба йшла добре,батьки раділи за Станіслава. Вже в свої 27 років Станіслав купив собі котедж за містом та автомобіль. Одного разу Станіслав влаштував вечірку та запросив туди всіх своїх друзів. Після вечірки ранком зайшовши до ваної кімнати Станіслав побачив в ваній кімнаті труп це був його найкращий друг. Станіслав швидко викликав всі служби,але з-за їхньої бездіяльності Станіслав вирішив сам піти до Національної поліції м.Київ та самому знайти вбивцю. Станіслав прийшов до академії поліції,але на молодших званнях займатися розслідуваннями він не міг,тому прийшлося дати хабар Керівнику Академії,аби той дав сертифікат випуску з академії. На званні Молодший Лейтенант, Станіслав не спав,не відпочивав,а тільки патрулював,аби його взяли до офіцерського складу,і вже через один рік Станіслав стає Підполковником та починає шукати вбивцю. І він зрозумів,хто це може бути,це були хлопці,яких батько Кирила звільнив за те,що вони нічого не робили. Станіслав поїхав до Дніпра до квартири тих хлопців,але ті побачивши Станіслава в формі,відштовхнули його та почали тікати. Згодом Станіславу почали приходити листи в яких були погрози,та Станіслав не злякався,і вже в друге він пішов до тієї квартири з групою КОРДу та вбивць вже не було в тій квартирі. Батько порадили Станіславу відпочити та взяти відпустку, Станіслав так і зробив. За період відпочинку Станіслав знайшов собі дівчину,з якою згодом одружився, ось Станіслав вийшов на роботу,та продовжив шукати вбивць. І тут йому прийшли кординати і Станіслав зрозумів,що його там чекають вбивці і взяв з собою КОРД та це була пастка бо по цим кординатам був будинок в якому була вибухівка і увійшовши до будинку вибухівка вибухнула. Дехто з бійців загинув,але Станіслав та ще його декілька колег були в поганому стані,коли здоров'я Станіслава стабілізувалося,він вирішив,що більше не буде працювати сам,а буде звертатися за допомогою до своїх колег.Теперішній Час
Зараз Станіслав повноціно живе у м.Київ зі своєю дружиною. Працює в Національній Поліції. Батько пішов з Міського Голови міста Дніра,а мати перевелася до Служби Безпеки України м.Київ,і тепер вони теж живуть в м.Київ. Станіслав має багато друзів,які допоможуть йому в любій ситуації. Батько вже не жаліє,що Станіслав не пішов в юридичний,так як сам вже втомився працювати в МЮ. Та Станіслав не покинув справу та продовжує на далі розшукувати тих вбивць Кирила і має бажання жорстоко їх покарати згідно Кримінального Кодексу України. Але він вже не працює сам,йому допомагають бійці Департаменту Стратегічних Розлідувань,а також за допомогою матері Станіслава вони залучили до цієї справи Службу Безпеки України.Далі буде...
