Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Мавроді Святослав Андрійович
Мати - Мавроді Анна
Батько - Мавроді Андрій
Дата народження: 11.01.1990
Вік: 35
Місце народження: Село Олександрівка
Місце проживання: Київ
Захоплення: Спорт, садівництво, поїздки на мотоциклі, Стрільба / Тактична підготовка.
Відмітні знаки: Тату у вигляді двох ліній на руці.
Високий рівень витримки
Здатність працювати під тиском
Лідерство, навички управління людьми
Оперативне планування та аналітика
Чесність, вірність присязі, дисципліна
Святослав Мавроді народився у місті Харків, розташованому на Західній Україні, в родині простих, але чесних і працьовитих людей. Його дитинство минуло в атмосфері поваги, моралі та патріотизму. Батько працював у будівельній компанії, мати — вчителькою української мови. З раннього віку Святослав вирізнявся допитливістю, прагненням до справедливості та глибоким почуттям обов’язку. Він захоплювався історією, законами, мав схильність до аналізу й завжди намагався зрозуміти, як працює світ навколо.
Закінчивши 11 класів, Святослав вже тоді чітко розумів своє покликання — служба закону. Але поряд із формуванням особистості, моральних орієнтирів та мрій про майбутнє, саме в цей час у його житті з'явилось перше кохання, яке залишило глибокий слід у серці.
Її звали Катерина, і вони навчалися в паралельних класах. Вона була розумною, чуйною, з тихим, але впевненим характером. Вони часто зустрічались після уроків, гуляли в міському парку, обговорювали книги, фільми та майбутнє. Катерина мріяла стати лікарем, а Святослав — поліцейським, і обидва вважали, що це шлях служіння людям. Їхні цінності збігалися, і це зблизило їх ще більше.
Їхній зв’язок був щирим і світлим — таким, яким буває лише перше кохання. Вона підтримувала його під час вступу до університету, вірила в нього, навіть коли він сумнівався. Саме вона першою сказала, що в ньому є лідер, якого інші будуть слухати.
Проте після школи їхні дороги розійшлися: Катерина поїхала навчатися до Львова, а Святослав — вступив до університету МВС. Вони ще деякий час спілкувалися, але згодом зв’язок згас. Незважаючи на це, спогади про неї він зберігав роками — не як біль, а як теплу згадку про час, коли все було вперше: і кохання, і мрії, і віра у велике майбутнє.
Саме завдяки Катерині він навчився глибше розуміти людей, співпереживати, поважати жіночу силу й характер. Її образ став для нього символом щирості, яку він шукав у людях і в собі протягом усього життя.
Отримавши звання капітан, Святослав вирішив розширити свій досвід і перевівся до Служби безпеки України (СБУ). Саме там його навички загартувалися до максимуму. Працював над справами, пов’язаними з контрабандою, економічними злочинами та підривною діяльністю. Брав участь у кількох резонансних операціях, де діяв під прикриттям. Одного разу, під час затримання озброєного угруповання, отримав поранення в плече, що призвело до дворічної реабілітації.
Щоб не втрачати сенс і не стояти на місці, він вирішив спробувати себе в іншій сфері, пов’язаній із порятунком життя. Він записався на тримісячні курси рятувальника при ДСНС України. Курси були насиченими, практичними та фізично вимогливими. Після їх закінчення Святослав отримав направлення до Борисполя, де два роки працював рятувальником. Це був період справжнього загартування: щоденні виїзди, ліквідації пожеж, надання допомоги при ДТП — усе це додало йому впевненості, сили духу та витримки.
Через два роки роботи в ДСНС Святослав дізнається несподівану новину: його друг став досвідченим офіцером на посаді Полковника. Святослав зібрався духом та звільнився з ДСНС та поїхав до друга в Південну Україну.
Святослав успішно пройшов співбесіду і без труднощів був призначений майором. Тут йому доручили боротьбу з організованими угрупованнями, корупційними схемами та кібершахрайством. Він очолював оперативні групи, координував спецоперації, активно співпрацював із внутрішньою безпекою.
У цей період познайомився з генералом Алісою Скляренко, яка стала прикладом відповідального, розумного та сильного керівника. Разом вони проводили стратегічні засідання, планували дії, реалізували нові методики розслідувань. Після її несподіваної відставки Святослав вирішив взяти відпустку і залишив службу разом із Максимом. Вони тимчасово відійшли від справ і зайнялись садівництвом, вирощуючи лохину на своїй ділянці. Ця ідея їм принесла немалі гроші, вони купили собі будинки та автомобілі.
Після кількох років служби, коли система стабілізувалась, обидва вирішили звільнитися, завершивши ще один важливий розділ у своєму житті.
Мати - Мавроді Анна
Батько - Мавроді Андрій
Дата народження: 11.01.1990
Вік: 35
Місце народження: Село Олександрівка
Місце проживання: Київ
Захоплення: Спорт, садівництво, поїздки на мотоциклі, Стрільба / Тактична підготовка.
Відмітні знаки: Тату у вигляді двох ліній на руці.
Ключові якості:
Стратегічне мисленняВисокий рівень витримки
Здатність працювати під тиском
Лідерство, навички управління людьми
Оперативне планування та аналітика
Чесність, вірність присязі, дисципліна
Дитинство
Святослав Мавроді народився у місті Харків, розташованому на Західній Україні, в родині простих, але чесних і працьовитих людей. Його дитинство минуло в атмосфері поваги, моралі та патріотизму. Батько працював у будівельній компанії, мати — вчителькою української мови. З раннього віку Святослав вирізнявся допитливістю, прагненням до справедливості та глибоким почуттям обов’язку. Він захоплювався історією, законами, мав схильність до аналізу й завжди намагався зрозуміти, як працює світ навколо.
Підлітковий вік
Закінчивши 11 класів, Святослав вже тоді чітко розумів своє покликання — служба закону. Але поряд із формуванням особистості, моральних орієнтирів та мрій про майбутнє, саме в цей час у його житті з'явилось перше кохання, яке залишило глибокий слід у серці.
Її звали Катерина, і вони навчалися в паралельних класах. Вона була розумною, чуйною, з тихим, але впевненим характером. Вони часто зустрічались після уроків, гуляли в міському парку, обговорювали книги, фільми та майбутнє. Катерина мріяла стати лікарем, а Святослав — поліцейським, і обидва вважали, що це шлях служіння людям. Їхні цінності збігалися, і це зблизило їх ще більше.
Їхній зв’язок був щирим і світлим — таким, яким буває лише перше кохання. Вона підтримувала його під час вступу до університету, вірила в нього, навіть коли він сумнівався. Саме вона першою сказала, що в ньому є лідер, якого інші будуть слухати.
Проте після школи їхні дороги розійшлися: Катерина поїхала навчатися до Львова, а Святослав — вступив до університету МВС. Вони ще деякий час спілкувалися, але згодом зв’язок згас. Незважаючи на це, спогади про неї він зберігав роками — не як біль, а як теплу згадку про час, коли все було вперше: і кохання, і мрії, і віра у велике майбутнє.
Саме завдяки Катерині він навчився глибше розуміти людей, співпереживати, поважати жіночу силу й характер. Її образ став для нього символом щирості, яку він шукав у людях і в собі протягом усього життя.
Доросле життя
Після випуску розпочав службу в Національній поліції України (м. Харків). Перші роки працював патрульним, згодом — слідчим. Професійно розкривав справи, що стосувалися грабежів, викрадень авто, квартирних крадіжок. Його робота неодноразово відзначалася подяками від керівництва. Під час служби познайомився з Максимом Самохіним та Олександром Клименком, які вже обіймали посади полковників. Згодом вони стали не лише наставниками, а й близькими друзями.Отримавши звання капітан, Святослав вирішив розширити свій досвід і перевівся до Служби безпеки України (СБУ). Саме там його навички загартувалися до максимуму. Працював над справами, пов’язаними з контрабандою, економічними злочинами та підривною діяльністю. Брав участь у кількох резонансних операціях, де діяв під прикриттям. Одного разу, під час затримання озброєного угруповання, отримав поранення в плече, що призвело до дворічної реабілітації.
Щоб не втрачати сенс і не стояти на місці, він вирішив спробувати себе в іншій сфері, пов’язаній із порятунком життя. Він записався на тримісячні курси рятувальника при ДСНС України. Курси були насиченими, практичними та фізично вимогливими. Після їх закінчення Святослав отримав направлення до Борисполя, де два роки працював рятувальником. Це був період справжнього загартування: щоденні виїзди, ліквідації пожеж, надання допомоги при ДТП — усе це додало йому впевненості, сили духу та витримки.
Через два роки роботи в ДСНС Святослав дізнається несподівану новину: його друг став досвідченим офіцером на посаді Полковника. Святослав зібрався духом та звільнився з ДСНС та поїхав до друга в Південну Україну.
Святослав успішно пройшов співбесіду і без труднощів був призначений майором. Тут йому доручили боротьбу з організованими угрупованнями, корупційними схемами та кібершахрайством. Він очолював оперативні групи, координував спецоперації, активно співпрацював із внутрішньою безпекою.
У цей період познайомився з генералом Алісою Скляренко, яка стала прикладом відповідального, розумного та сильного керівника. Разом вони проводили стратегічні засідання, планували дії, реалізували нові методики розслідувань. Після її несподіваної відставки Святослав вирішив взяти відпустку і залишив службу разом із Максимом. Вони тимчасово відійшли від справ і зайнялись садівництвом, вирощуючи лохину на своїй ділянці. Ця ідея їм принесла немалі гроші, вони купили собі будинки та автомобілі.
Перехід до УЗ
Після року спокою Максиму надійшла звістка, що мати Аліси — Аліса Грей очолила Укрзалізницю в Подільському краї. Вони поїхали туди, пройшли спеціалізовану підготовку та стали диспетчерами УЗ. Обов’язки включали координацію поїздів, планування маршрутів, вирішення екстрених ситуацій. Святослав швидко опанував цю складну логістичну сферу, проявивши себе як уважний, точний і відповідальний фахівець. Йому довіряли найважливіші напрямки та завантажені магістралі.Після кількох років служби, коли система стабілізувалась, обидва вирішили звільнитися, завершивши ще один важливий розділ у своєму житті.
