Дитинство
Народився Роберто 2001 року у міст Вінниця. Маленький хлопчик був не із бідної сім'ї: батько був одним з керівників на вугільнодобувній фабриці, дід був полковником в ЗСУ а мати займала посаду Зам.Директора в місцевій школі , тому з самого дитинства у Роберто було все, що він побажає, але ж не дивлячись на це, попри опасіння рідних, він не піддався грошовій спокусі та залишився щедрим, добрим та справедливим хлопчиком, котрий ніколи не жалів батьківських грошей на своїх друзів та потребуючих на це людей.
Через свій активний та дружній характер мав багато товарищів. ДІтвора тягнулася за ним і з ним дуже хотіли всі товаришувати. І батьки почали помічати в ньому , його лідерські та ораторські якості. Але Роберто захотів піти по стопам діда тому вирішив він поступити до академії сухопутних-військ щоб в подальшому стати офіцером та стати на хорошу посаду на таку яка наразі є в його діда керівну. Батьки закладали в своєму сині лише кращі якості, можливо саме через батьківську любов та турботу хлопець став тим ким є наразі. Перше кохання, перша суперечка, перші бійки. Життя минало, а разом і з ним взрослішав та набував досвіду наш герой
Юнацтво
Дід нажаль помер. але це не сильно ранило нашого героя, він лишень пообіцяв йому досягти тих висот, котрих він за своє життя полковника не встиг. Не обійшлось звичайно і без вже чоловічої "скупої" сльози, але хлопець мужньо тримався, заспокоюючи свою матір. Минали роки, наш деколи маленький хлопчик змужнів та став вже зовсім юнаком. Роберто активно приймав участь в науковій діяльності, займався спортом та закінчував академію. Хлопець дуже полюбляв зброю, можна навіть сказати, що це його хоббі. Він вечорами переглядав купу журналів та читав багато книжок про зброю де знаходив якісь згадки про зброю, вимолював батька кожні вихідні піти на полювання або ж в тир. Його життя проходило стабільно, він чітко знав куди зробить наступний крок і в яку сферу буде прагнути потрапити. Звичайно ця стабільність могла продовжуватись ще дуже довго якби не одно но... "Но", яке в раз перевернуло життя сотні тисяч людей... Почалась Війна на Донбасі
Доросле життя
12 квітня 2014 року терористичні організації та країна агресоор почали активні дії на території рідної країни хлопця. На той час вже повнолітній Роберто , вступив до добровольчих батальйонів, зі зброєю в руках боронив свій дім. Полум'я, кулі летящі хто куди, снаряди із гаубиць та техніки, і сотні ворожих терористів котрі прориваються, і воюють хто зна за що. Чисте небо і його безтурботне життя обірвалися буквально за пів дня, перетворивши все що він колись любив на попіл. У цій війні він втратив батька, а мати стала волонтером , здавалось би ярості і помсті вже нема куди рости, але це був тільки початок... ЯК роса на сонці зникла його посмішка, як сонце за хмари сховалась його доброта та чуйність. Роберто хотів повернути рідних, він не хотів усвідомлювати, що це неможливо, він сподівався, а як надія зникла, він мріяв лише про помсту і смерть ворогам тих, хто забрав у нього все що було для нього важливо. Чотири тижні йшли жорстокі бої, терористи не очікували такого опору від звичайних хлопців, вони мали величезні втрати, як нажаль наші бійці теж були не без втрат. Багато молодих хлопців померли смертю хоробрих, багато отримали поранення серед яких і був наш Роберто. Хлопцю попало декілька осколків в праву ногу , він тримався із останніх сил, дякуючи іншим побратимам за допомогу, якби не вони, він би так і не дочекався евакуації, світло фар якої від рясної втрати крові він вже бачив десь за декількасот метрів, та сприяймав як світло в кінці туннелю. БІйці із батальйону "Айдар" прибули в якості евакуаційної бригади, забравши поранених разом з Роберто та вирушивши до м. Харків, де їм зможуть надати кваліфіковану допомогу. Виїзд з гарячої точки був важким, тричі автівка застрягала, була постійна напруга від обстрілів та куль, які здавалось от от і зачепили би когось із екіпажу. Роберто від перевтоми та втрати крові вже майже заплющив очі щоб заснути, останній раз побачивши сяйво сонця, палаючого у вогні дому та вже заснувших вічним сном побратимів, окутаних кровавою ковдрою життя. Він вже не боявся, не відчував болю, він просто хотів відпочити, хочаб на хвилинку...
Пару ударів по щокам, крики бійців та парамедиків, труска автівки під щільними обстрілами але це все вже не важливо, хлопець заплющив очі та втратив свідомість.
Нове життя
2020 рік Роберто працює поліцейським в Головному Слідчому Управлінні м. Львів. Від деколи безтурботного хлопчиська не залишилось навіть і спогада, тепер наш герой: серйозний, холоднокровний співробітник органів внутрішніх справ, жадающий помсти цим виродкам за своїх друзів, своїх побратимів яких він більше не побачить, за свого батька перш за все за своє втрачене можливе майбутнє.. Не дивлячись на всю серйозність і спокійність Роберто, його коллеги помітили з самого початку його добру натуру з альтруїстичними поглядами. Одразу ж після госпіталізації, коли хлопців відвідували керівники держ установ, голові СБУ приглянувся Роберто. Так як у нього була вища військова спеціальність та велика фізична сила. голові СБУ вдалося влаштувати хлопця до себе в управління практикантом, так як дороги назад вже не було, хлопець змирився але йому сподобався новий колектив тому він і продовжив свою кар'єру в цій сфері . Побачивши навички,знання і тягу до робити голова відділку прийняв рішення підвищити хлопця послужній лінії, надаючи більше повноважень та можливостей. Трішки пізніше хлопець знайшов собі дівчину, котра попри його новий неприступний образ, після отриманої травми змогла знайти його справжнього, вони одружились. Минали роки, Роберто потроху став забувати минуле, чітко зосередившись на майбутньому. У нього є статусна високооплачувана робота, кохана красуня дружина, дім та нові друзі с котрими він весело проводить час. Його життя здавалось почало повертатися до колись існуючої стабільності, але...
[V] Лист перевернувший все
Повертаючись додому після чергового дня Роберто як завжди зайшов до магазину, купивши продуктів додому, та переглянувши пошту, де помітив дивний лист без адресата лише с підписом: "Роберту" там йшлось про те щоб хлопець знову повертався в стрій до ЗСУ так як ситуація на фронті загострувалась тому подумавши та обговоривши це все з дружиною вирішив все ж таки повернутися в стрій та помститись за своїх побратимів та батька.
Народився Роберто 2001 року у міст Вінниця. Маленький хлопчик був не із бідної сім'ї: батько був одним з керівників на вугільнодобувній фабриці, дід був полковником в ЗСУ а мати займала посаду Зам.Директора в місцевій школі , тому з самого дитинства у Роберто було все, що він побажає, але ж не дивлячись на це, попри опасіння рідних, він не піддався грошовій спокусі та залишився щедрим, добрим та справедливим хлопчиком, котрий ніколи не жалів батьківських грошей на своїх друзів та потребуючих на це людей.
Через свій активний та дружній характер мав багато товарищів. ДІтвора тягнулася за ним і з ним дуже хотіли всі товаришувати. І батьки почали помічати в ньому , його лідерські та ораторські якості. Але Роберто захотів піти по стопам діда тому вирішив він поступити до академії сухопутних-військ щоб в подальшому стати офіцером та стати на хорошу посаду на таку яка наразі є в його діда керівну. Батьки закладали в своєму сині лише кращі якості, можливо саме через батьківську любов та турботу хлопець став тим ким є наразі. Перше кохання, перша суперечка, перші бійки. Життя минало, а разом і з ним взрослішав та набував досвіду наш герой
Юнацтво
Дід нажаль помер. але це не сильно ранило нашого героя, він лишень пообіцяв йому досягти тих висот, котрих він за своє життя полковника не встиг. Не обійшлось звичайно і без вже чоловічої "скупої" сльози, але хлопець мужньо тримався, заспокоюючи свою матір. Минали роки, наш деколи маленький хлопчик змужнів та став вже зовсім юнаком. Роберто активно приймав участь в науковій діяльності, займався спортом та закінчував академію. Хлопець дуже полюбляв зброю, можна навіть сказати, що це його хоббі. Він вечорами переглядав купу журналів та читав багато книжок про зброю де знаходив якісь згадки про зброю, вимолював батька кожні вихідні піти на полювання або ж в тир. Його життя проходило стабільно, він чітко знав куди зробить наступний крок і в яку сферу буде прагнути потрапити. Звичайно ця стабільність могла продовжуватись ще дуже довго якби не одно но... "Но", яке в раз перевернуло життя сотні тисяч людей... Почалась Війна на Донбасі
Доросле життя
12 квітня 2014 року терористичні організації та країна агресоор почали активні дії на території рідної країни хлопця. На той час вже повнолітній Роберто , вступив до добровольчих батальйонів, зі зброєю в руках боронив свій дім. Полум'я, кулі летящі хто куди, снаряди із гаубиць та техніки, і сотні ворожих терористів котрі прориваються, і воюють хто зна за що. Чисте небо і його безтурботне життя обірвалися буквально за пів дня, перетворивши все що він колись любив на попіл. У цій війні він втратив батька, а мати стала волонтером , здавалось би ярості і помсті вже нема куди рости, але це був тільки початок... ЯК роса на сонці зникла його посмішка, як сонце за хмари сховалась його доброта та чуйність. Роберто хотів повернути рідних, він не хотів усвідомлювати, що це неможливо, він сподівався, а як надія зникла, він мріяв лише про помсту і смерть ворогам тих, хто забрав у нього все що було для нього важливо. Чотири тижні йшли жорстокі бої, терористи не очікували такого опору від звичайних хлопців, вони мали величезні втрати, як нажаль наші бійці теж були не без втрат. Багато молодих хлопців померли смертю хоробрих, багато отримали поранення серед яких і був наш Роберто. Хлопцю попало декілька осколків в праву ногу , він тримався із останніх сил, дякуючи іншим побратимам за допомогу, якби не вони, він би так і не дочекався евакуації, світло фар якої від рясної втрати крові він вже бачив десь за декількасот метрів, та сприяймав як світло в кінці туннелю. БІйці із батальйону "Айдар" прибули в якості евакуаційної бригади, забравши поранених разом з Роберто та вирушивши до м. Харків, де їм зможуть надати кваліфіковану допомогу. Виїзд з гарячої точки був важким, тричі автівка застрягала, була постійна напруга від обстрілів та куль, які здавалось от от і зачепили би когось із екіпажу. Роберто від перевтоми та втрати крові вже майже заплющив очі щоб заснути, останній раз побачивши сяйво сонця, палаючого у вогні дому та вже заснувших вічним сном побратимів, окутаних кровавою ковдрою життя. Він вже не боявся, не відчував болю, він просто хотів відпочити, хочаб на хвилинку...
Пару ударів по щокам, крики бійців та парамедиків, труска автівки під щільними обстрілами але це все вже не важливо, хлопець заплющив очі та втратив свідомість.
Нове життя
2020 рік Роберто працює поліцейським в Головному Слідчому Управлінні м. Львів. Від деколи безтурботного хлопчиська не залишилось навіть і спогада, тепер наш герой: серйозний, холоднокровний співробітник органів внутрішніх справ, жадающий помсти цим виродкам за своїх друзів, своїх побратимів яких він більше не побачить, за свого батька перш за все за своє втрачене можливе майбутнє.. Не дивлячись на всю серйозність і спокійність Роберто, його коллеги помітили з самого початку його добру натуру з альтруїстичними поглядами. Одразу ж після госпіталізації, коли хлопців відвідували керівники держ установ, голові СБУ приглянувся Роберто. Так як у нього була вища військова спеціальність та велика фізична сила. голові СБУ вдалося влаштувати хлопця до себе в управління практикантом, так як дороги назад вже не було, хлопець змирився але йому сподобався новий колектив тому він і продовжив свою кар'єру в цій сфері . Побачивши навички,знання і тягу до робити голова відділку прийняв рішення підвищити хлопця послужній лінії, надаючи більше повноважень та можливостей. Трішки пізніше хлопець знайшов собі дівчину, котра попри його новий неприступний образ, після отриманої травми змогла знайти його справжнього, вони одружились. Минали роки, Роберто потроху став забувати минуле, чітко зосередившись на майбутньому. У нього є статусна високооплачувана робота, кохана красуня дружина, дім та нові друзі с котрими він весело проводить час. Його життя здавалось почало повертатися до колись існуючої стабільності, але...
[V] Лист перевернувший все
Повертаючись додому після чергового дня Роберто як завжди зайшов до магазину, купивши продуктів додому, та переглянувши пошту, де помітив дивний лист без адресата лише с підписом: "Роберту" там йшлось про те щоб хлопець знову повертався в стрій до ЗСУ так як ситуація на фронті загострувалась тому подумавши та обговоривши це все з дружиною вирішив все ж таки повернутися в стрій та помститись за своїх побратимів та батька.
Останнє редагування:
