Дитинство
Я народилася у місті Луцьк . Моя мати померла при пологах, коли мій батько не міг спокійно сидіти на стільці в пологовому відділенні. Росла я все своє дитинство у бідній родині. Деколи нам не вистачало навіть на оплату комунальних послуг, що вже говорячи про харчі. Так само в мене була сестра Надійка, ну як сказати сестра. Надійка була дочкою мого батька від першого шлюбу. Вона іноді до нас приїжджала поговорити та й трохи дати грошей, бо вона була багатою, а ми – ні. Мій батько був гордий і не міг узяти навіть копійки зі своєї дочки. І так усе тривало 14 років. Але з Божою допомогою ми змогли пережити той час, коли не було копійки. Чи якихось знайомих, чи свободи думки. Батько привчав мене до праці з малечі, я йому допомогала з прибиранням нашої кімнати і любила прибирати. Я була спокійна , мало на когось кричала, мало плакала, але матеріальне становище просто змусило мене завжди обмежувати себе. У мене не було практично іграшок, батько їх самостійно робив. У мене мало чого було в дитинстві, на жаль.
Юність
До 14 років я зрозуміла, що все, що ми зробили своїм і думаємо, що воно наше - це проста ілюзія. З 14 років я почала підробляти, оскільки грошей у сім'ї залишалося, як і раніше, вкрай мало. Я працювала, працювала як проклята, не покладаючи рук. Працювала на верстаті, працювала вантажником, працювала у офісі прибиральницею , а грошей нароблених мною вистачало те, що на пару буханців ржаного хліба. Дитинство, що йде, йшло для мене сумно, я дуже мало з ким спілкувалася, тому і можна сказати деградувала в цьому плані. З дитинства я мала навик зберігати гроші, тому це і робила. Я була спокійною, мало агресувала, але якщо мені щось не подобалось, то могла розвести дуже великий конфлікт. Це вплинуло на мене найімовірніше позитивно, бо після повноліття я вирішила переїхати до Харкова і там почала нове життя, для цього працювала 2 роки на підробітках. Їх мені вистачило на місяць життя у Харкові. Коли у мене були вихідні, то цей день був схожий на райський дарунок, через те, що я дуже мало відпочивала та постійно працювала. Потім я вирішила виховати в собі сильніший дух і силу. Мій вибір зупинився на освіті, бо я її дуже мало отримувала. Вирішила я податися у війська. І для початку отримати вищу військову командну освітню установу професійної освіти. Я дуже довго готувалася до іспитів, старалася здати їх та поставила собі проходження іспитів як мету. Приклавши максимально зусиль я склала ці іспити, було дуже важко, але я впоралась. Настав день від'їзду до гуртожитку, я була сповнена сил. Я дійшла до точки збору і спочатку мало з ким говорила, бо не знала цих людей раніше і просто боялася підійти та почати діалог, але згодом, трішки послухавши тему діалогу почала в нього вливатись. В автобусі, коли всі ми зібралися я зустріла одну людину, його звали Сергій. Раніше я його не зустрічала, але після діалогу з ним я зрозуміла, що він був готовий навчатися, служити, як і я, тому ми швидко знайшли з ним спільну мову. Коли почався освітній процес, то я вчилась погано, але через місяць-другий я змогла налаштувати себе на працю і почала добре вчитись. Незабаром я закінчила цю установу.
Молодість
У 16 років я знову зустріла Надійку. Жила я на той час у Харковській області. Коли ми зустрілись в кафе, то з діалогу з нею я зрозуміла, що вона дуже багата досвідом, дуже душевна людина і ми з нею розпили пляшку міцного алкоголю. Вона розповіла мені, що мій батько помер. Мені було дуже сумно, мене щось ніби катувало в середині, бо раніше я не чула таку інформацію, я ніяк не підтримувала зв'язок з батьком, але, на жаль, вже нічого не вдіяти. Після цієї інформації я почала курити. Вона працювала за весь цей час багато де , доходила справа до СБУ, але вона відмовилась. Надійка мріяла про покупку якоїсь гарної машини. А я тоді мріяла теж піти в поліцію, щоб ловити всяких негідників і карати їх, зберігати спокій громадян. Що ж, заліземо вперед, у мене це чудово виходило, але для цього потрібно було придати дуже багато зусиль. Ми з Надійкою розійшлися по домівках. Наступного ранку мені дзвонить Сергій і пропонує зустрітися, ми зустрілися і він завів тему переїхати в Києвську область і разом працювати в будь-якій державній організації, я погодилась. І ми насамперед пішли подавати заявку на роботу до поліції Києва. Ми виконували свою роботу якісно, доходила справа до керівних посад, але у мене виник інцидент. Я застосував дуже багато сили проти порушника і службове розслідування винесло мені покарання, як ви розумієте найвищого ступеня - звільнення. Так, я була неправа у цій ситуації, але мені здається, що мене хтось просто злив із керівництва, хоча цього я ніяк вже не докажу. Служили ми у лавах поліції близько 2 років.
Наші дні
Що ж, наближається кінець цієї розповіді. За 2 років роботи я побачила багато чого, навіть іноді просто хочеться це забути. Кров, люди, у яких вивалюються органи й таких ситуацій дуже багато. Я вже починаю сумніватися, що немає таких безкорисливих людей, як я. Хоча я теж під питанням. Я порадилась і зустрілась знову з Надійкою, вона насамперед похвалилася своєю новою та крутезною машиною, я її привітала з цим. Розповіла про свої проблеми та недуги, вона мені, на жаль, нічого корисного не порадила і ми пішли по домівках. Зараз я на межі "чорного" та "білого" світу. Якщо я буду порушником, то з моїми думками для мене теракти стануть повсякденною справою. А якщо стану на бік держави, то буду знову "пахати" як чорт, не бачити білого світу, а потім може мені ще раз харкнуть в мою пику. Але все ж таки я вирішила повернутись у Національну поліцію м.Києва і показувала себе я дуже добре, поки я там працювала повністю змінилося керівництво прийшов новий генерал, який поставив собі інших заступників, старий генерал вийшов на пенсію, я досі продовжую з ним спілкуватися він не просто був хорошим керівником так ще й чудовою людиною. Новий генерал також був дуже добрим і чуйним до свого персоналу, тому коли йому потрібно було йти зі своєї посади після закінчення терміну всі просили його залишитися, він так і зробив, а ось заступники його сильно підвели і пішли тому він терміново шукав нових, я взагалі не хотіла на цю посаду і думала що це мені не світить але за щасливим збігом обставин генерал вибрав саме мене у вигляді довіреної особи, всі в мене не вірили, але я довів що я добрий полковник і заступник генерала. Але ніхто не знає що буде далі , можливо в майбутньому я стану Генералом і доведу всім що я можу бути краще ніж вони думають.
Я народилася у місті Луцьк . Моя мати померла при пологах, коли мій батько не міг спокійно сидіти на стільці в пологовому відділенні. Росла я все своє дитинство у бідній родині. Деколи нам не вистачало навіть на оплату комунальних послуг, що вже говорячи про харчі. Так само в мене була сестра Надійка, ну як сказати сестра. Надійка була дочкою мого батька від першого шлюбу. Вона іноді до нас приїжджала поговорити та й трохи дати грошей, бо вона була багатою, а ми – ні. Мій батько був гордий і не міг узяти навіть копійки зі своєї дочки. І так усе тривало 14 років. Але з Божою допомогою ми змогли пережити той час, коли не було копійки. Чи якихось знайомих, чи свободи думки. Батько привчав мене до праці з малечі, я йому допомогала з прибиранням нашої кімнати і любила прибирати. Я була спокійна , мало на когось кричала, мало плакала, але матеріальне становище просто змусило мене завжди обмежувати себе. У мене не було практично іграшок, батько їх самостійно робив. У мене мало чого було в дитинстві, на жаль.
Юність
До 14 років я зрозуміла, що все, що ми зробили своїм і думаємо, що воно наше - це проста ілюзія. З 14 років я почала підробляти, оскільки грошей у сім'ї залишалося, як і раніше, вкрай мало. Я працювала, працювала як проклята, не покладаючи рук. Працювала на верстаті, працювала вантажником, працювала у офісі прибиральницею , а грошей нароблених мною вистачало те, що на пару буханців ржаного хліба. Дитинство, що йде, йшло для мене сумно, я дуже мало з ким спілкувалася, тому і можна сказати деградувала в цьому плані. З дитинства я мала навик зберігати гроші, тому це і робила. Я була спокійною, мало агресувала, але якщо мені щось не подобалось, то могла розвести дуже великий конфлікт. Це вплинуло на мене найімовірніше позитивно, бо після повноліття я вирішила переїхати до Харкова і там почала нове життя, для цього працювала 2 роки на підробітках. Їх мені вистачило на місяць життя у Харкові. Коли у мене були вихідні, то цей день був схожий на райський дарунок, через те, що я дуже мало відпочивала та постійно працювала. Потім я вирішила виховати в собі сильніший дух і силу. Мій вибір зупинився на освіті, бо я її дуже мало отримувала. Вирішила я податися у війська. І для початку отримати вищу військову командну освітню установу професійної освіти. Я дуже довго готувалася до іспитів, старалася здати їх та поставила собі проходження іспитів як мету. Приклавши максимально зусиль я склала ці іспити, було дуже важко, але я впоралась. Настав день від'їзду до гуртожитку, я була сповнена сил. Я дійшла до точки збору і спочатку мало з ким говорила, бо не знала цих людей раніше і просто боялася підійти та почати діалог, але згодом, трішки послухавши тему діалогу почала в нього вливатись. В автобусі, коли всі ми зібралися я зустріла одну людину, його звали Сергій. Раніше я його не зустрічала, але після діалогу з ним я зрозуміла, що він був готовий навчатися, служити, як і я, тому ми швидко знайшли з ним спільну мову. Коли почався освітній процес, то я вчилась погано, але через місяць-другий я змогла налаштувати себе на працю і почала добре вчитись. Незабаром я закінчила цю установу.
Молодість
У 16 років я знову зустріла Надійку. Жила я на той час у Харковській області. Коли ми зустрілись в кафе, то з діалогу з нею я зрозуміла, що вона дуже багата досвідом, дуже душевна людина і ми з нею розпили пляшку міцного алкоголю. Вона розповіла мені, що мій батько помер. Мені було дуже сумно, мене щось ніби катувало в середині, бо раніше я не чула таку інформацію, я ніяк не підтримувала зв'язок з батьком, але, на жаль, вже нічого не вдіяти. Після цієї інформації я почала курити. Вона працювала за весь цей час багато де , доходила справа до СБУ, але вона відмовилась. Надійка мріяла про покупку якоїсь гарної машини. А я тоді мріяла теж піти в поліцію, щоб ловити всяких негідників і карати їх, зберігати спокій громадян. Що ж, заліземо вперед, у мене це чудово виходило, але для цього потрібно було придати дуже багато зусиль. Ми з Надійкою розійшлися по домівках. Наступного ранку мені дзвонить Сергій і пропонує зустрітися, ми зустрілися і він завів тему переїхати в Києвську область і разом працювати в будь-якій державній організації, я погодилась. І ми насамперед пішли подавати заявку на роботу до поліції Києва. Ми виконували свою роботу якісно, доходила справа до керівних посад, але у мене виник інцидент. Я застосував дуже багато сили проти порушника і службове розслідування винесло мені покарання, як ви розумієте найвищого ступеня - звільнення. Так, я була неправа у цій ситуації, але мені здається, що мене хтось просто злив із керівництва, хоча цього я ніяк вже не докажу. Служили ми у лавах поліції близько 2 років.
Наші дні
Що ж, наближається кінець цієї розповіді. За 2 років роботи я побачила багато чого, навіть іноді просто хочеться це забути. Кров, люди, у яких вивалюються органи й таких ситуацій дуже багато. Я вже починаю сумніватися, що немає таких безкорисливих людей, як я. Хоча я теж під питанням. Я порадилась і зустрілась знову з Надійкою, вона насамперед похвалилася своєю новою та крутезною машиною, я її привітала з цим. Розповіла про свої проблеми та недуги, вона мені, на жаль, нічого корисного не порадила і ми пішли по домівках. Зараз я на межі "чорного" та "білого" світу. Якщо я буду порушником, то з моїми думками для мене теракти стануть повсякденною справою. А якщо стану на бік держави, то буду знову "пахати" як чорт, не бачити білого світу, а потім може мені ще раз харкнуть в мою пику. Але все ж таки я вирішила повернутись у Національну поліцію м.Києва і показувала себе я дуже добре, поки я там працювала повністю змінилося керівництво прийшов новий генерал, який поставив собі інших заступників, старий генерал вийшов на пенсію, я досі продовжую з ним спілкуватися він не просто був хорошим керівником так ще й чудовою людиною. Новий генерал також був дуже добрим і чуйним до свого персоналу, тому коли йому потрібно було йти зі своєї посади після закінчення терміну всі просили його залишитися, він так і зробив, а ось заступники його сильно підвели і пішли тому він терміново шукав нових, я взагалі не хотіла на цю посаду і думала що це мені не світить але за щасливим збігом обставин генерал вибрав саме мене у вигляді довіреної особи, всі в мене не вірили, але я довів що я добрий полковник і заступник генерала. Але ніхто не знає що буде далі , можливо в майбутньому я стану Генералом і доведу всім що я можу бути краще ніж вони думають.
