Дитинство.
Андрій народився в невеликому містечку Полтава - місто в східній Україні за 25 кілометрів від Миколаєва. Сім'я жила небагато – батько працював на двох роботах, мати була бухгалтером. Більшу кількість часу в дитинстві Андрій провів з бабусею та дідусем, які на той час вже були на пенсії. Вони мали невелику ферму, яка допомагала заробляти невелику копійчину в сім'ю. З ранніх років родичі прищепили Андрію любов до спорту і в нього виходило досить непогано - велика кількість медалей, що висять на стіні, тому яскравий доказ. У школі навчався чудово, завжди був лідером навчального класу, що допомогло стати відповідальною людиною та завжди відповідати за свої слова.
Юність
Після закінчення школи Андрій склав усі випускні іспити успішно, що відкрило перед ним великий вибір різних професій. Але обрав Золото саме військову спеціальність, бо його завжди цікавила військова справа. Була й одна проблема – військові установи перебували в Харькові . Батьки спочатку не погоджувалися з вибором, але протягом короткого періоду часу вони змирилися з вибором і не вставляли палиці в колеса. Оскільки Андрій добре навчався і мав хорошу фізичну форму, то проблем із вступом до навчального закладу у нього не виникло. Там він добре проявив себе як учень, так і людина, яка має тверезий розум.Стипендія у навчальному закладі була хороша, тому Андрій надсилав деяку суму грошей батькам, яким було нелегко. Він часто приїжджав до Полтави, щоб допомогти бабусі та дідусеві з фермою та відвідати батьків. Кожен такий приїзд завжди був святом для сім'ї, і це завжди дозволяло залишати родичів у тонусі.
Доросле життя
Минали роки і навчання добігло кінця. Андрій отримав диплом про вищу воєнну освіту і, практично відразу, отримав запрошення на службу в ЗСУ. Для Андрія це була честь і він, порадившись із батьками, прийняв запрошення і за кілька днів прибув на службу. Там його зустріли суворі, але чуйні інструктори, які ввели його в курс справи, який на той момент був йому доступний, і Андрій почав вивчати базу знань та складати іспити. Завдяки навчанню у військовому навчальному закладі у нього не виникло проблем із іспитами.Інструктори здивувалися здібностями Андрія, оскільки подібне прагнення вони зустрічали дуже рідко. Через кілька місяців Андрій закінчує академію і, у званні Сержанта, переводиться в ДСНС. На той момент служби для Анрія цей офіцер став еталоном. Завдяки своєму прагненню та бажанню служити у Андрія не виникає проблем з кар'єрними сходами і через рік-півтора він стає Полковником.Саме в цей момент його зауважує командир підрозділу СБУ – Давід Зозуленко– і запрошує до свого підрозділу. Андрій навіть не думаючи погоджується стати інструктором, тому що це було його мрією - він завжди хотів навчати академіків, давати їм нові знання. За кілька років Андрей стає старшим інструктором. При черговій зміні Генерала Андрія призначають на посаду командира СБУ, щастя Андрія не знало кордонів. Минуло близько п'яти років служби, але однотипна робота не набридала Андрію, всі бачили, як у нього горіли очі та було величезне бажання працювати. За таку витримку та накопичений величезний багаж досвіду Андрія призначають на куратора підрозділи НПУ.До цього часу вже у Андрія є величезна кількість знайомих та добрих друзів, які прийдуть на допомогу у будь-який час. Андрій дорожить друзями, тому що розуміє, як це важливо у сучасному світі. Ще за кілька років призначають одного генерала, який не мав великого досвіду у військовій справі і в нього одразу починаються проблеми. Одного дня він не справляється з нервами і пише рапорт за власним бажанням з проханням передати посаду генерала Андрію Золото. Андрій був здивований цією витівкою, тому що він допомагав цьому генералу і проблеми вже почали йти, але це все одно не врятувало. Настав день, коли Андрія призначають на посаду генерала і він одразу проводить деякі кадрові перестановки. Андрей покликав усіх своїх старих друзів та знайомих, з якими раніше служив у ЗСУ. Спочатку все було добре, але трохи пізніше він став виявляти неналежну поведінку та спілкування з бійцями нижче їх за званням. Коли Андрій вирішується на серйозний крок - він призначає на посаду генерала-лейтенанта своїх відмінних знайомих, в яких він був впевнений - Мартин і Льоха Золото. Після цього кроку багато хто, як він думав раніше, «хороші знайомі» вирішив написати рапорт на розрив контракту за власним бажанням. Після цього моменту в ЗСУ стало складно з кількістю бійців та офіцерів, але через деякий час усі дірки були успішно закриті і робота повернулася до колишнього русла. Під час роботи Андрія нагороджували кількома нагородами кращого Генерала, серед яких були окуляри із вбудованою Боді-камерою та мікрофоном, які записували на флеш-накопичувач те, що відбувалося. Андрій відстояв на посаді генерала 2 успішні терміни, які стали успішними лише завдяки двом заступникам - Крутова і Олександра- тоді Андрій зрозумів, що прийняв правильне рішення призначити їх на генерала-лейтенанта. Після двох термінів Андрій пішов із СБУ. Були спроби ще раз обійняти посаду генерала, але вони виявилися безуспішними. Після цього Андрій впав у депресію та поїхав до себе на батьківщину до Полтави.
Наш час
Після кількох років життя в Полтаві,Андрій знову вирішує приїхати в Харьків, де зараз він шукає натхнення і нове для себе заняття.
Андрій народився в невеликому містечку Полтава - місто в східній Україні за 25 кілометрів від Миколаєва. Сім'я жила небагато – батько працював на двох роботах, мати була бухгалтером. Більшу кількість часу в дитинстві Андрій провів з бабусею та дідусем, які на той час вже були на пенсії. Вони мали невелику ферму, яка допомагала заробляти невелику копійчину в сім'ю. З ранніх років родичі прищепили Андрію любов до спорту і в нього виходило досить непогано - велика кількість медалей, що висять на стіні, тому яскравий доказ. У школі навчався чудово, завжди був лідером навчального класу, що допомогло стати відповідальною людиною та завжди відповідати за свої слова.
Юність
Після закінчення школи Андрій склав усі випускні іспити успішно, що відкрило перед ним великий вибір різних професій. Але обрав Золото саме військову спеціальність, бо його завжди цікавила військова справа. Була й одна проблема – військові установи перебували в Харькові . Батьки спочатку не погоджувалися з вибором, але протягом короткого періоду часу вони змирилися з вибором і не вставляли палиці в колеса. Оскільки Андрій добре навчався і мав хорошу фізичну форму, то проблем із вступом до навчального закладу у нього не виникло. Там він добре проявив себе як учень, так і людина, яка має тверезий розум.Стипендія у навчальному закладі була хороша, тому Андрій надсилав деяку суму грошей батькам, яким було нелегко. Він часто приїжджав до Полтави, щоб допомогти бабусі та дідусеві з фермою та відвідати батьків. Кожен такий приїзд завжди був святом для сім'ї, і це завжди дозволяло залишати родичів у тонусі.
Доросле життя
Минали роки і навчання добігло кінця. Андрій отримав диплом про вищу воєнну освіту і, практично відразу, отримав запрошення на службу в ЗСУ. Для Андрія це була честь і він, порадившись із батьками, прийняв запрошення і за кілька днів прибув на службу. Там його зустріли суворі, але чуйні інструктори, які ввели його в курс справи, який на той момент був йому доступний, і Андрій почав вивчати базу знань та складати іспити. Завдяки навчанню у військовому навчальному закладі у нього не виникло проблем із іспитами.Інструктори здивувалися здібностями Андрія, оскільки подібне прагнення вони зустрічали дуже рідко. Через кілька місяців Андрій закінчує академію і, у званні Сержанта, переводиться в ДСНС. На той момент служби для Анрія цей офіцер став еталоном. Завдяки своєму прагненню та бажанню служити у Андрія не виникає проблем з кар'єрними сходами і через рік-півтора він стає Полковником.Саме в цей момент його зауважує командир підрозділу СБУ – Давід Зозуленко– і запрошує до свого підрозділу. Андрій навіть не думаючи погоджується стати інструктором, тому що це було його мрією - він завжди хотів навчати академіків, давати їм нові знання. За кілька років Андрей стає старшим інструктором. При черговій зміні Генерала Андрія призначають на посаду командира СБУ, щастя Андрія не знало кордонів. Минуло близько п'яти років служби, але однотипна робота не набридала Андрію, всі бачили, як у нього горіли очі та було величезне бажання працювати. За таку витримку та накопичений величезний багаж досвіду Андрія призначають на куратора підрозділи НПУ.До цього часу вже у Андрія є величезна кількість знайомих та добрих друзів, які прийдуть на допомогу у будь-який час. Андрій дорожить друзями, тому що розуміє, як це важливо у сучасному світі. Ще за кілька років призначають одного генерала, який не мав великого досвіду у військовій справі і в нього одразу починаються проблеми. Одного дня він не справляється з нервами і пише рапорт за власним бажанням з проханням передати посаду генерала Андрію Золото. Андрій був здивований цією витівкою, тому що він допомагав цьому генералу і проблеми вже почали йти, але це все одно не врятувало. Настав день, коли Андрія призначають на посаду генерала і він одразу проводить деякі кадрові перестановки. Андрей покликав усіх своїх старих друзів та знайомих, з якими раніше служив у ЗСУ. Спочатку все було добре, але трохи пізніше він став виявляти неналежну поведінку та спілкування з бійцями нижче їх за званням. Коли Андрій вирішується на серйозний крок - він призначає на посаду генерала-лейтенанта своїх відмінних знайомих, в яких він був впевнений - Мартин і Льоха Золото. Після цього кроку багато хто, як він думав раніше, «хороші знайомі» вирішив написати рапорт на розрив контракту за власним бажанням. Після цього моменту в ЗСУ стало складно з кількістю бійців та офіцерів, але через деякий час усі дірки були успішно закриті і робота повернулася до колишнього русла. Під час роботи Андрія нагороджували кількома нагородами кращого Генерала, серед яких були окуляри із вбудованою Боді-камерою та мікрофоном, які записували на флеш-накопичувач те, що відбувалося. Андрій відстояв на посаді генерала 2 успішні терміни, які стали успішними лише завдяки двом заступникам - Крутова і Олександра- тоді Андрій зрозумів, що прийняв правильне рішення призначити їх на генерала-лейтенанта. Після двох термінів Андрій пішов із СБУ. Були спроби ще раз обійняти посаду генерала, але вони виявилися безуспішними. Після цього Андрій впав у депресію та поїхав до себе на батьківщину до Полтави.
Наш час
Після кількох років життя в Полтаві,Андрій знову вирішує приїхати в Харьків, де зараз він шукає натхнення і нове для себе заняття.
