Дитинство.
Арнольд Андреєвич народився 25 квітня 2001 року в Одесі, в сім'ї двох професіональних спортсменів: мати займалася легкою атлетикою, батько - волейболом. Через декілька місяців сім'я переїхала до Харкова, так як батько підписав контракт з новим клубом, де бачив перспективу кращого майбутнього як для себе, так і для свого сина.
З самих малих літ Арнольд навчався дисципліні, терпимості та розсудливості. У школу він пішов доволі спокійним, сором'язливим хлопчиком. З п'ятого класу вчителі відмічали його жагу до біології, історії і спорту. Вже тоді Володимир почав розмірковувати про своє майбутнє: присвятити його спорту, чи піти у науку.
У шостому класі батько відвів його до дитячої академії волейболу, де тренером був його колишній тіммейт. Він відзначив здібності малого, і той вже через кілька місяців зіграв на своєму першому турнірі, зайнявши 3 місце. Це і був поворотний момент у його житті.
Юнацтво.
У 9 класі Арнольд пізнав смак перемоги і біль нерозділеного кохання. Той рік виявився для нього дуже тяжким: перша серйозна травма, відчуття самотності, проблеми у школі і постійні конфлікти з батьками. Тоді він почав читати дуже багато книжок, щоб хоч якось пережити всі ті "життєві уроки". У книжках Володимир шукав відпочинок від повсякденного життя і тренувань.
Незадовго до випуску зі школи, юний волейболіст отримав перший виклик до національної збірної України U18. Це було для нього дуже несподівано, адже сезон для його команди був провальним, а сам він не був іменитим гравцем. Прибувши до табору, його зустрів тренер, який назавжди залишився у серці і пам'яті Арнольд. Він одразу ж показав юнаку його апартаменти, комплекс, а залишившись наодинці з хлопцем провів з ним дві години за бесідою. Ставлення цього тренера до кожного гравця було як до рідного брата, або сина. Володимир провів тоді 2 матчі у стартовому складі, де отримав безцінний досвід і підтримку товаришів по команді. Саме на тих зборах, юнак і зустрів своє справжнє кохання - дівчину на ім'я Катерина.
Після зборів Володимир склав іспити "ЗНО", і вступив до Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова (ВНМУ) на заочну форму навчання. Вибір впав на спеціальність фармацевта. Там же він підписав контракт з місцевою волейбольною командою, де згодом отримав капітанську пов'язку. Маючи ціль - стати професіоналом у своїй справі, Володимир все більше і більше приділяє увагу саморозвитку, самореалізації і самокритиці.
Доросле життя.
Закінчивши навчання в університеті,Арнольд розмірковує про початок нового етапу свого життя - створення власної сім'ї. Після успішних виступів за дорослу національну збірну України, він отримує премію,достатньої для покупки невеликої однокімнатної квартири. Тоді Володимир повертається до Харкова, купляє квартиру і пропонує його дівчині з'їхатись. Але згодом, серйозна травма руйнує його професійну кар’єру. Знову операції, уколи та постільний режим.
Після відновлення, лікарі забороняють Арнольду далі грати на професійному рівні, а отже треба було шукати нове джерело доходу. За допомоги свого батька, він відкриває власний бізнес - невелику аптеку у центрі Харкова, адже друга його професія - саме фармацевт.
Після декількох місяців з відкриття аптеки, почалися проблеми. Прибутку та відвідувачів ставало все менше. Треба було щось змінювати, але Арнольд просто впав у депресію. А згодом він ще й розійшовся з дівчиною, що додало ще один тягар на душі у хлопця.
Якось він у барі зустрів хлопця на ім’я Андрій, що мав схожу долю. Хлопці швидко побраталися, стали справжніми друзями. Вони завжди допомагали один одному у скрутних ситуаціях, разом працювали - разом відпочивали.
НПУ
Одного дня Арнольд зрозумів що треба щось міняти в житті. І почав він з себе. Вирішив він піти до НПУ міста Харків. Спочатку на нього було багато скарг тому він не витримавши цієї напруги та постійного патрулювання звільнився. Але через декілька днів зрозумів що він не баче смисл життя. Тому повернувшись до НПУ Х він пішов на звання капрал а зараз хоче на лідера у підрозділі КОРД.
Висновок.
На свої двадцять два роки, Арнольд пройшов багато випробувань на своєму шляху. Щось вдавалося, щось ні. А скільки ще попереду чекає. Головне, що у нього ще є час, щоб досягнути своїх цілей, знайти собі більше друзів, заробити грошей і зробити все для себе та своєї сім’ї.
Арнольд Андреєвич народився 25 квітня 2001 року в Одесі, в сім'ї двох професіональних спортсменів: мати займалася легкою атлетикою, батько - волейболом. Через декілька місяців сім'я переїхала до Харкова, так як батько підписав контракт з новим клубом, де бачив перспективу кращого майбутнього як для себе, так і для свого сина.
З самих малих літ Арнольд навчався дисципліні, терпимості та розсудливості. У школу він пішов доволі спокійним, сором'язливим хлопчиком. З п'ятого класу вчителі відмічали його жагу до біології, історії і спорту. Вже тоді Володимир почав розмірковувати про своє майбутнє: присвятити його спорту, чи піти у науку.
У шостому класі батько відвів його до дитячої академії волейболу, де тренером був його колишній тіммейт. Він відзначив здібності малого, і той вже через кілька місяців зіграв на своєму першому турнірі, зайнявши 3 місце. Це і був поворотний момент у його житті.
Юнацтво.
У 9 класі Арнольд пізнав смак перемоги і біль нерозділеного кохання. Той рік виявився для нього дуже тяжким: перша серйозна травма, відчуття самотності, проблеми у школі і постійні конфлікти з батьками. Тоді він почав читати дуже багато книжок, щоб хоч якось пережити всі ті "життєві уроки". У книжках Володимир шукав відпочинок від повсякденного життя і тренувань.
Незадовго до випуску зі школи, юний волейболіст отримав перший виклик до національної збірної України U18. Це було для нього дуже несподівано, адже сезон для його команди був провальним, а сам він не був іменитим гравцем. Прибувши до табору, його зустрів тренер, який назавжди залишився у серці і пам'яті Арнольд. Він одразу ж показав юнаку його апартаменти, комплекс, а залишившись наодинці з хлопцем провів з ним дві години за бесідою. Ставлення цього тренера до кожного гравця було як до рідного брата, або сина. Володимир провів тоді 2 матчі у стартовому складі, де отримав безцінний досвід і підтримку товаришів по команді. Саме на тих зборах, юнак і зустрів своє справжнє кохання - дівчину на ім'я Катерина.
Після зборів Володимир склав іспити "ЗНО", і вступив до Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова (ВНМУ) на заочну форму навчання. Вибір впав на спеціальність фармацевта. Там же він підписав контракт з місцевою волейбольною командою, де згодом отримав капітанську пов'язку. Маючи ціль - стати професіоналом у своїй справі, Володимир все більше і більше приділяє увагу саморозвитку, самореалізації і самокритиці.
Доросле життя.
Закінчивши навчання в університеті,Арнольд розмірковує про початок нового етапу свого життя - створення власної сім'ї. Після успішних виступів за дорослу національну збірну України, він отримує премію,достатньої для покупки невеликої однокімнатної квартири. Тоді Володимир повертається до Харкова, купляє квартиру і пропонує його дівчині з'їхатись. Але згодом, серйозна травма руйнує його професійну кар’єру. Знову операції, уколи та постільний режим.
Після відновлення, лікарі забороняють Арнольду далі грати на професійному рівні, а отже треба було шукати нове джерело доходу. За допомоги свого батька, він відкриває власний бізнес - невелику аптеку у центрі Харкова, адже друга його професія - саме фармацевт.
Після декількох місяців з відкриття аптеки, почалися проблеми. Прибутку та відвідувачів ставало все менше. Треба було щось змінювати, але Арнольд просто впав у депресію. А згодом він ще й розійшовся з дівчиною, що додало ще один тягар на душі у хлопця.
Якось він у барі зустрів хлопця на ім’я Андрій, що мав схожу долю. Хлопці швидко побраталися, стали справжніми друзями. Вони завжди допомагали один одному у скрутних ситуаціях, разом працювали - разом відпочивали.
НПУ
Одного дня Арнольд зрозумів що треба щось міняти в житті. І почав він з себе. Вирішив він піти до НПУ міста Харків. Спочатку на нього було багато скарг тому він не витримавши цієї напруги та постійного патрулювання звільнився. Але через декілька днів зрозумів що він не баче смисл життя. Тому повернувшись до НПУ Х він пішов на звання капрал а зараз хоче на лідера у підрозділі КОРД.
Висновок.
На свої двадцять два роки, Арнольд пройшов багато випробувань на своєму шляху. Щось вдавалося, щось ні. А скільки ще попереду чекає. Головне, що у нього ще є час, щоб досягнути своїх цілей, знайти собі більше друзів, заробити грошей і зробити все для себе та своєї сім’ї.
