Дитинство
Євгеній Карпенко народився 17 жовтня 2004 року, у промисловому місті Запоріжжя, що на півдні України. Сім'я Євгенія була небагатою. Хоч батьки і були юристами, але через корупційну діяльність влади, успіху досягти не могли. Сім'я Євгенія жила у невеличкій двокімнатній квартирі, але з прекрасним видом на все місто. З вікна цієї квартири можна було побачити славетний Острів Хортиця та багатостраждальну ДніпроГЕС. Головною мрією Євгенія було проявити себе у футбольній сфері. Його улюбленим гравцем у футбол був Бразильський чарівник Рональдиньйо, гравець таких відомих клубів як: Барселона, Мілан, ПСЖ. А любленим клубом, за який вболівав Євгеній була команда Ліверпуль, що у Великобританії. Одного разу мати головного героя виграла поїздку до Великобританії. Тоді Євгенію довелося побувати на матчі своєї улюбленної команди. Згодом головному герою довелося закінчити з футболом, через фінансову неспроможність батьків забезпечити свою дитину грою у футбол. Хоч батько Євгенія був небагатою людиною, але він не відмовляв собі в участі в азартних іграх, через що не раз влізав в борги. Одного разу його пристрасть до азартних ігор його і погубила. Вигравши декілька разів він вирішив піти ва-банк, поставивши на кон квартиру. Програвши її він не витримав та звершив самогубство.
Юність
Переїхавши в нову, вже в однокімнатну квартиру зі своєю матір'ю, Євгенію потрібно було йти до школи. Але мати головного героя не мала можливості оплачувати навчання. Тому Євгеній вирішив взяти справу в свої руки та пішов заробляти собі на навчання. Двоюрідний брат мати Євгенія, володів бізнесом у сфері автомойки. Тому шлях Євгенія було вирішено. Працювавши на мойці, йому як раз вистачало грошей на навчання.
Час йшов, влада в країні змінювалась.
Побачивши перспективу в новому керівному складі країни Євгеній вирішив, що потрібно йти по стопах своїх батьків, тому після закінчення школи головний герой вступив до Національно Юридичного Університету ім. Ярослава Мудрого у місті Харків. Закінчивши Університет з відзнакою, він отримав вищу юридичну освіту.
Доросле життя
Євгеній вирішив не вертатись до Запоріжжя, а робити кар’єру у Харкові. Першою роботою головного героя став Харківський Апеляційний Суд. Прийшов він на посаду секретаря Судового Засідання. Попрацювавши декілька місяців на цій посаді, Євгеній отримав підвищення, та отримав посаду помічника судді. Працював головний герой зовсім не багато. Керівника Апарату Суду було спіймано на хабарі. Саме на цю посаду і був призначений Євгеній. Життя головного героя йшло в гору. Мати головного героя вже мала бізнес, а Євгеній будував свій шлях у правовій сфері. Але не все так гладко. Ранок 24 лютого 2022 року. Харків. Потужні вибухи. Колони російської техніки заходили в місто. Все місто прокидається, але замість того, щоб займатися своїми буденними справами, місто Харків, так само як і усі інші міста готуються до оборони свого міста, своєї країни. Наш головний герой не є виключенням. Євгеній одразу пішов у військомат на захист своєї країни.
ЗСУ: Початок шляху
Не дивлячись на бажання головного героя захищати свою країну на фронті, йому було відмовлено у зв'язку зі станом здоров'я: безліч переломів в дитинстві, проблеми з шиєю та плоскостопість. До того ж Євгеній не проходив строкової служби. Саме туди він і відправився на початку війни.
ЗСУ: Успіхи в службі
Після закінчення навчання у академії Збройних Сил України, Євгеній вирішив вступити до лав Державної Прикордонної Служби України. Плідна праця, відповідальність та характер дозволили йому стрімко рухатися по кар'єрній сходинці. Від звичайного співробітника Державної Прикордонної Служби України до Директора підрозділу. На посаді Директора Державної Прикордонної Служби України головний герой вводить багато важливих реформ. Створення Дошки Пошани підрозділу, у якій визначають найкращого працівника тижня, з подальшим виплачуванням премій. Також введено систему щотижневих вечірніх перевірок. За перелічені вище заслуги Євгеній був нагороджений орденом «Хрест Заслуги».
Наш час
Сьогодні Євгеній з гідністю служить у Державній Прикордонній Службі України на посаді Директора підрозділу. Зараз головний герой займається створенням нового спецпідрозділу при Державній Прикордонній Службі України. Відповідально ставиться до служби в Збройних Силах України, має на меті досягти найвищого звання. Євгеній набуває все більше і більше досвіду та знань, досягає все більших висот у службі та претендує на звання Підполковника.
Підсумок
Які б труднощі не були на шляху Євгенія Карпенко, він завжди міг знайти вихід з будь-якої ситуації. Показавши себе у якості відповідального співробітника як у правовій системі, так і у силовій структурі, упевнено можна сказати, що Євгеній готовий до будь-яких ситуацій, які можуть статися в подальшому його житті та в полній мірі є головним кандидатом на посаду Підполковника Збройних Сил України!
Євгеній Карпенко народився 17 жовтня 2004 року, у промисловому місті Запоріжжя, що на півдні України. Сім'я Євгенія була небагатою. Хоч батьки і були юристами, але через корупційну діяльність влади, успіху досягти не могли. Сім'я Євгенія жила у невеличкій двокімнатній квартирі, але з прекрасним видом на все місто. З вікна цієї квартири можна було побачити славетний Острів Хортиця та багатостраждальну ДніпроГЕС. Головною мрією Євгенія було проявити себе у футбольній сфері. Його улюбленим гравцем у футбол був Бразильський чарівник Рональдиньйо, гравець таких відомих клубів як: Барселона, Мілан, ПСЖ. А любленим клубом, за який вболівав Євгеній була команда Ліверпуль, що у Великобританії. Одного разу мати головного героя виграла поїздку до Великобританії. Тоді Євгенію довелося побувати на матчі своєї улюбленної команди. Згодом головному герою довелося закінчити з футболом, через фінансову неспроможність батьків забезпечити свою дитину грою у футбол. Хоч батько Євгенія був небагатою людиною, але він не відмовляв собі в участі в азартних іграх, через що не раз влізав в борги. Одного разу його пристрасть до азартних ігор його і погубила. Вигравши декілька разів він вирішив піти ва-банк, поставивши на кон квартиру. Програвши її він не витримав та звершив самогубство.
Юність
Переїхавши в нову, вже в однокімнатну квартиру зі своєю матір'ю, Євгенію потрібно було йти до школи. Але мати головного героя не мала можливості оплачувати навчання. Тому Євгеній вирішив взяти справу в свої руки та пішов заробляти собі на навчання. Двоюрідний брат мати Євгенія, володів бізнесом у сфері автомойки. Тому шлях Євгенія було вирішено. Працювавши на мойці, йому як раз вистачало грошей на навчання.
Час йшов, влада в країні змінювалась.
Побачивши перспективу в новому керівному складі країни Євгеній вирішив, що потрібно йти по стопах своїх батьків, тому після закінчення школи головний герой вступив до Національно Юридичного Університету ім. Ярослава Мудрого у місті Харків. Закінчивши Університет з відзнакою, він отримав вищу юридичну освіту.
Доросле життя
Євгеній вирішив не вертатись до Запоріжжя, а робити кар’єру у Харкові. Першою роботою головного героя став Харківський Апеляційний Суд. Прийшов він на посаду секретаря Судового Засідання. Попрацювавши декілька місяців на цій посаді, Євгеній отримав підвищення, та отримав посаду помічника судді. Працював головний герой зовсім не багато. Керівника Апарату Суду було спіймано на хабарі. Саме на цю посаду і був призначений Євгеній. Життя головного героя йшло в гору. Мати головного героя вже мала бізнес, а Євгеній будував свій шлях у правовій сфері. Але не все так гладко. Ранок 24 лютого 2022 року. Харків. Потужні вибухи. Колони російської техніки заходили в місто. Все місто прокидається, але замість того, щоб займатися своїми буденними справами, місто Харків, так само як і усі інші міста готуються до оборони свого міста, своєї країни. Наш головний герой не є виключенням. Євгеній одразу пішов у військомат на захист своєї країни.
ЗСУ: Початок шляху
Не дивлячись на бажання головного героя захищати свою країну на фронті, йому було відмовлено у зв'язку зі станом здоров'я: безліч переломів в дитинстві, проблеми з шиєю та плоскостопість. До того ж Євгеній не проходив строкової служби. Саме туди він і відправився на початку війни.
ЗСУ: Успіхи в службі
Після закінчення навчання у академії Збройних Сил України, Євгеній вирішив вступити до лав Державної Прикордонної Служби України. Плідна праця, відповідальність та характер дозволили йому стрімко рухатися по кар'єрній сходинці. Від звичайного співробітника Державної Прикордонної Служби України до Директора підрозділу. На посаді Директора Державної Прикордонної Служби України головний герой вводить багато важливих реформ. Створення Дошки Пошани підрозділу, у якій визначають найкращого працівника тижня, з подальшим виплачуванням премій. Також введено систему щотижневих вечірніх перевірок. За перелічені вище заслуги Євгеній був нагороджений орденом «Хрест Заслуги».
Наш час
Сьогодні Євгеній з гідністю служить у Державній Прикордонній Службі України на посаді Директора підрозділу. Зараз головний герой займається створенням нового спецпідрозділу при Державній Прикордонній Службі України. Відповідально ставиться до служби в Збройних Силах України, має на меті досягти найвищого звання. Євгеній набуває все більше і більше досвіду та знань, досягає все більших висот у службі та претендує на звання Підполковника.
Підсумок
Які б труднощі не були на шляху Євгенія Карпенко, він завжди міг знайти вихід з будь-якої ситуації. Показавши себе у якості відповідального співробітника як у правовій системі, так і у силовій структурі, упевнено можна сказати, що Євгеній готовий до будь-яких ситуацій, які можуть статися в подальшому його житті та в полній мірі є головним кандидатом на посаду Підполковника Збройних Сил України!
Останнє редагування:
