Ім'я: Ігнат Йосипович Орео
Дата народження: 12.12.1995
Місце народження: Покровськ, Україна
Група крові:на рукаві А(II) Rh-
Сімейний стан: Неодружений
Відмітні знаки: Татуювання на лівій "рукав" та правій руках, можливе татуювання на спині(?)
Звання:Сержант "Academy" 2014-2016|Лейтенант ЗСУ 2016-2018 нині офіцер запасу
Дитинство та сім'я:
Ігнат народився 12 грудня 1995 року у Покровську. Батько був військовим та інженером, мати- бухгалеторм. Дитинство було нелегким: відсутність роботи, інфляція, дефіцит товарів змушувало батьків працювати на двох роботах ще й тримати огород щоб було щось поїсти. Але складніше всього було через "емоційний" стан батька.
Йосип Орео (скоріш за все прізвище було змінено) був інженером. Як і всі хлопці в СРСР після закінчення УДХТУ, він же Хімхлам, пішов до армії. Відслужив два роки та приїхав додому влаштовувати своє життя. Працював інженером в колгоспі, "будував" свою сім'ю та вірив в "светлое будущее". Аж до поки в березні 1980 року не був призваний "освобождать братський народ" в Афганістані. Брав участь в багатьох операціях. Бойове хрещення пройшов в біля міста Асадабад, де його бригада 66 ОМБ потрапила в засідку, 46 людей було вбито, ще 65 поранені.
Йосип та його побратимСлужив Йосип майже до самого закінчення війни. Перші роки були суцільним пеклом. Колони часто потрапляли в засідки, моджахеди кошмарили і в день і вночі, припасів не вистачало. Бувало варили "суп" з патронів та міняли їх на харчі чи цигарки. Медикаментів теж не вистачало, деякі медики обмінювали патрони та сгущенку на гашиш, щоб використовувати замість знеболювальних.
Ці роки сильно вплинули на життя Йосипа. ПТСР або "хватит страдать херней, це був твій долг служить родине". Йосип намагався жартувати про війну або нейтрально говорити, але це були лише спроби не згадувати все це пекло.
Після "служби" Йосип повернувся додому та хотів поринути головою в роботу. Але простіше було поринути головою в пляшку. "Ідеальне" рішення проблем. В дев'яності і так було складно з роботою, а якщо ти ще й синячиш- габела.
Але він був ідеалом для свого сина... поки тверезий. Розумний, веселий, працьовитий. То іграшку зробить для Ігната, то історію з життя розкаже, то навчить як майструвати вудочку та рибалити. Але тільки-но сяде швидесенько "одну опрокинути"- з'являється зовсім інша людина. Похмура, сварлива, агресивна. Постійні сварки між батьками, крики, битий посуд. Хоч руки не розпускав.... "Інший" тато з'являвся все частіше і частіше. Ігнат міг по одному запаху на порозі дізнатись який сьогодні тато. Якщо пахне перегаром та цигарками "Самец" то краще його не чіпати та не потрапляти на очі.
Батька виганяли з роботи. Знання, отримані в університеті використовувались для праці "за бутилку". Через такий спосіб вилікувати душевні рани з'явились нові проблеми- цироз печінки, проблеми з легенями та серцем....
Помер Йосип в лютому 2001. Вся любов до батька зникла, як і позитивні спогади. Залишилось тільки неприємне відчуття, коли переступаєш поріг дому, страх, що знову будуть сварки в сім'ї та пам'ять про "Самца", який наче закарбувався в носі. З похорон батька Ігнат пам'ятає лише три речі. Чому мама плаче, а Ігнату все одно? Слова якогось мужика, який копав могилу: "Жалко, що помер взимку, складніше копати яму". Та люту ненависть до військових, які псують собі та своїм рідним життя. Ігнат зарікся ніколи не зв'язувати своє життя з армією.
Мати Раїса була (і є) залізною людиною. В молодості вона була веселою та життєрадісною, але дев'яності та сімейне життя трохи внесло зміни. "Покоройоб*ло" як би вона виразилась. А залізною вона була бо змогла виростити Ігната, направити його на навчання та привити жагу до знань. Тягнула на собі і виховання і побут і фінансові проблеми.
Мати ніколи не говорила, ким Ігнат повинен стати, де працювати або вчитись. Вона лише давала приклади тієї чи іншої професії. Окрім військових. Вона дуже негативно ставилась до цієї професії. "Вчись працюй ким завгодно, але тільки не йди до армії. Нічого путного там не знайдеш".
Ігнат полюбив математику, історію, біологію, а згодом і англійську мову. Йому було одночасно цікаво і як працює організм людини, і як покласти депозит і не прогоріти через рік через інфляцію, і як цю всю інформацію можна перекласти на англійську.
В старших класах Ігнат чітко знав де і ким він хоче працювати. Його тягнуло відкритість світу, його можливостями.... його здібністю заробляти гроші. Він вирішив вивчати міжнародну економіку.
Університет:
Після випуску зі школи в 2012 році Ігнат вступає до ДНУ на міжнародну економіку. Він поринув в навчання, впитував знання як губка, як завжди говорила йому мати. На другому курсі він переводиться до іншого університету, до Нобеля. Університет "прорубив вікно" в новий, не зрозумілий але такий цікавий цілий світ. Стільки нових знайомств з іноземцями, стільки всього нового. Деякі викладачі були з інших країн, доводилось ще сильніше вивчати англійську, щоб розуміти їх.
-Ти добре знаєш англійську, ти добре знаєш біологію і в теорії можеш вивчити трохи медицини. Плюс в тебе батько військовим був. А ще: ти добре рахуєш, можливо ти станеш їм в нагоді. Головне не базікай лишнього, люди все таки специфічні.
-Курва, звучить наче я йду не на зустріч, а в картель якийсь.
-Гірше, в Академію.
Ігнат написав заявку про вільне відвідування зайнять, зібрав речі, отримав білет до Англії та полетів заробляти.... Хоч він й ненавидів військову справу через батька, він ненавидів ще більше бути не в змозі допомогти своїй єдиній рідній людині.
"Академія"
Академія... вона ж Academy, вона ж Blackwater- ПВК, що займалась охороною та логістикою. Популярною стала під час війни в Іраку в 2003 році. В основному займалась охороною колон американців, навчаннями місцевих "лояльних" до нової влади угрупувань та усуненням "невигідних" людей. В піку своєї кар'єри Blackwater заробляли 250 тисяч доларів за 2 години охорони складів з "американською демократією", і це мінімальний цінник.
Ігнат потрапив вже в Academy після їх ребрендінгу та деякими невдалими операціями. Сказати що було важко- нічого не сказати. Тренування по 8 годин на день, жахливі умови для проживання (палатки та сира земля були прямо таки раєм). Здавалось що морських котиків і те мучили менше ніж їх. І все заради гарантій якості ПВК, заради гідної зп з багатьма нулями. В академії Ігнат почав вивчати тактичну медицину, згодом очолив посаду "combat medic", по суті боєць з величезною аптечкою на спині. Довелось вчитись ще більше. Одне діло коли ти дивишся в підручник біології і вивчаєш як працює організм та тіло людини, зовсім інше коли ти наживо бачиш це тіло, часто розділене на декілька шматків через вибухи від СВП чи міни. "Розвідка боєм" як-то кажуть. З іншої сторони інструктори добре навчили як робити ПМД своїм товаришам, а саме головне собі. Ігнат дізнався про "свіже повітря" про яке розповідав батько на власній шкурі, хіба що ліків вистачало і не доводилось полегшувати біль поранених гашишем.
Через рік Ігнат отримав звання сержанта в Академії. Після декількох операцій його перевели в інструктори тренувати "молодняк" та надавати послуги інструкторів по тактиці та медицині. 2 роки пройшли "весело та швидко", а головне дуже прибутково. За ці два роки Ігнат врятував не одне життя колег, не одне життя "колег з іншої сторони" довелось забрати.
В 2016 році в місті Марібі "Точка У" потрапила в командний центр "Академії", понад 120 найманців загинуло, 11 з яких були командири та найманці Blackwater, декілька отримали поранення, у тому числі і Ігнат. Обійшлось кантузією та легкими пораненнями.Після цього йому довелось розірвати контракт та повернутись до України, тим паче що настав час писати дипломну роботу.
2016-2018 роки
Після повернення додому, отримання диплому бакалавра Ігнат вирішив продовжувати свою "діяльність", але в державній структурі. Почавши нове навчання по старій схемі вільного відвідування Ігнат вступив до ДДМУ щоб стати кваліфікованим лікарем, пройшов ще купу заннять по так.меду та отримав купу сертифікатів... а потім пішов в ЗСУ.
Пройшовши швидкий курс в військовій академії та отримавши звання молодшого лейтенанту Ігнат пішов до лав Збройних Сил та майже відразу ринув в бій. Війна на сході України була зовсім іншою ніж в Іраці, Ірані та інших місцях, де він "працював". Координація слабка, половину о\с взагалі нічго не знає, навіть з якої сторони автомат стріляє. Відсутність тієї зброї, яку надавали в академії, відсутність підтримки авіації, яка була при взаємодією з США. Замість ARки був задтрипаний калаш, добре якщо 74, а не 47. Замість RSASS- свд. Але як казав один з його інструкторів "Калаш прямо як жигулі- якщо навчився цією х**ньою керувати, то зможеш керувати будь-яким авто". Довелось з нуля вчити свій взвод. Особливо увага приділялась тактичній медицині.
Згодом бойові дії почали стихати і Ігнат з його взводом почали потроху "піратити". Вийшли на позицію на декілька днів, пострілялись трохи, "подвіжевали" і вернулись додому. Після закінчення контракту Ігнат повернувся в Дніпро, де продовжив навчання на лікаря.
2019-2025:
Закінчивши навчання Ігнат працевлаштувався в лікарню Дніпра, де працював там довгий час та познайомився з дивовижними людьми. Пройшов шлях від інтерна-медбрата до заступника головного лікаря, а згодом і до головного лікаря МОЗ Д. Познайомився з такими людьми як Кіра Саймон (дякую за практики лікування), Павло Гудима, Валерія вже Бакуліна, Дана Картер, Боря Феномен та остання, але не по значенню Юлія Соняшник.
Довгий час перед посадой заступника та головного лікаря Ігнат очолював ВМК-Військово-Медичний Корпус або як вони жартували: військові медичні котики. В перший же день на цій посаді Ігнат викинув всі джгути та закупив за власні кошти CAT-товські турнікети для всього підрозділу, а вже потім для всього МОЗ Д. Прописав їм власний статут та інструкції щодо дій медика під час бойових зіткнень. Підписав договір про новий підрозділ МОЗ Д з мерією Дніпра. Отримав нові MRAPи та навіть арсенал зі зброєю спеціально для ВМК на території ВЧ. Тепер ВМК могли спокійно взаємодіяти з МВС, допомогати їм під час НС, тренувати особовий склад НПУ,СБУДКВС та ЗСУ. Весь час йому допомогала головний лікар МОЗ Д Юлія Соняшник. Вона побачила потенціал в новачку, який нещодавно прийшов з інтернатури. Вона призначила його головним відділення ВМК і всіляко допомогало йому з підрозділом, інколи фінансувала з власної кишені закупівлю препаратів чи зброї (можливо вона теж хотіла брати участь в тренуваннях зі зброєю).
Через деякий час Юлія йде з поста головного лікаря, новим головним лікарем стає Валерія Бакуліна, а Ігнат підвищується до її заступника, залишаючись куратором ВМК. Знайомиться з новими людьми: Кіра Саймон, яка теж була заступником головного лікаря, Рома Сальвадор, який згодом став міністром ОЗ та НС, Даша Кошкіна, командир ДШВ ЗСУ, Кіріл Філіпенко, полковник СБУ К та навіть Віталій Балабай, президент України.
Після того, як Валерія покинула свій пост головного лікаря, Ігнат очолив МОЗ Д. Посада головного лікаря це взагалі окрема історія. Це був веселий, цікавий, хоч і складний період в його житті. Після цього Ігнат тимчасово покидає МОЗ та живе мирним (якщо так можна назвати) життям. Працює далекобійником, капітаном теплохода та шукає рідкісний одяг для однієї прекрасної людини.
Нещодавно Ігнат працював заступником головного лікаря МОЗ Харкова, Міністром ОЗ та НС.
На сьогоднішній день Ігнат перевівся з ВРУ до МОЗ та працює в лікарні МОЗ міста Харкова, покращує свої професійні здібності та щодня лікує пацієнтів. Його головна мета це зібрати сильну команду лікарів та зробити МОЗ Харкова найкращьою лікарнею в Україні.
Дата народження: 12.12.1995
Місце народження: Покровськ, Україна
Група крові:
Сімейний стан: Неодружений
Відмітні знаки: Татуювання на лівій "рукав" та правій руках, можливе татуювання на спині(?)
Звання:
Дитинство та сім'я:
Ігнат народився 12 грудня 1995 року у Покровську. Батько був військовим та інженером, мати- бухгалеторм. Дитинство було нелегким: відсутність роботи, інфляція, дефіцит товарів змушувало батьків працювати на двох роботах ще й тримати огород щоб було щось поїсти. Але складніше всього було через "емоційний" стан батька.
Йосип Орео (скоріш за все прізвище було змінено) був інженером. Як і всі хлопці в СРСР після закінчення УДХТУ, він же Хімхлам, пішов до армії. Відслужив два роки та приїхав додому влаштовувати своє життя. Працював інженером в колгоспі, "будував" свою сім'ю та вірив в "светлое будущее". Аж до поки в березні 1980 року не був призваний "освобождать братський народ" в Афганістані. Брав участь в багатьох операціях. Бойове хрещення пройшов в біля міста Асадабад, де його бригада 66 ОМБ потрапила в засідку, 46 людей було вбито, ще 65 поранені.
Йосип та його побратим
"Заходиш в покинуту будівлю, нікого немає, все наче як "чисто". Аж раптом краєм ока бачиш "афганський тюльпан". Та ще по*бень, ні розмінуєш, ні викинеш. Простіше було знести під 0 всю будівлю, ніж намагатись її розміновувати. З тих пір ненавиджу граннёные стакани.
А ще сморід. Постійний. Всюди. Вийдеш на опорний зранку, таке повітря свіже. Через хвилину ловиш "справжнє" повітря. Сморід поранених, сморід нечистот, які нікуди викидати, сморід гашу з медпункту та крики від агоній. І тільки один запах. Запах пороху.... Хоч щось "приємне". "
А ще сморід. Постійний. Всюди. Вийдеш на опорний зранку, таке повітря свіже. Через хвилину ловиш "справжнє" повітря. Сморід поранених, сморід нечистот, які нікуди викидати, сморід гашу з медпункту та крики від агоній. І тільки один запах. Запах пороху.... Хоч щось "приємне". "
"Кароч, був якось в роті у мене один ху... а нє, це анекдот. Одного дня в році так 85, точно не скажу, віддали нам наказ провести колону і окопатись в одному місті. Сказали, що все буде легко, арта допоможе, МІ-24 "ототюжать" вхід в місто, Грачі будуть теж. Ну ми й відправились, наказ є наказ.
Але трохи наша авіація перестаралась. Містом це було складно назвати, а після авіації там дай бог півтори халупи залишилось. Окопались якщо можна так сказати, все тихо, почали дивитись що є з припасів. І тут бачимо скарб. Три моджахеда, з сухпаями іноземними та гвинтівками іноземними, м16 чи щось подібне. Сухпай такий смачний був, особливо печенюхи малі, два чорних печива скріплені та солодка біла начинка посередині- Орео звалось. Свої я з'їв та ще й обміняв за 3 банки тушонки на пачку печива у друга свого. Я їх ще три дні їв 2 рази на день, розтягував задоволення. З тих пір мене всі кликали "Орео".
Але трохи наша авіація перестаралась. Містом це було складно назвати, а після авіації там дай бог півтори халупи залишилось. Окопались якщо можна так сказати, все тихо, почали дивитись що є з припасів. І тут бачимо скарб. Три моджахеда, з сухпаями іноземними та гвинтівками іноземними, м16 чи щось подібне. Сухпай такий смачний був, особливо печенюхи малі, два чорних печива скріплені та солодка біла начинка посередині- Орео звалось. Свої я з'їв та ще й обміняв за 3 банки тушонки на пачку печива у друга свого. Я їх ще три дні їв 2 рази на день, розтягував задоволення. З тих пір мене всі кликали "Орео".
Але він був ідеалом для свого сина... поки тверезий. Розумний, веселий, працьовитий. То іграшку зробить для Ігната, то історію з життя розкаже, то навчить як майструвати вудочку та рибалити. Але тільки-но сяде швидесенько "одну опрокинути"- з'являється зовсім інша людина. Похмура, сварлива, агресивна. Постійні сварки між батьками, крики, битий посуд. Хоч руки не розпускав.... "Інший" тато з'являвся все частіше і частіше. Ігнат міг по одному запаху на порозі дізнатись який сьогодні тато. Якщо пахне перегаром та цигарками "Самец" то краще його не чіпати та не потрапляти на очі.
Батька виганяли з роботи. Знання, отримані в університеті використовувались для праці "за бутилку". Через такий спосіб вилікувати душевні рани з'явились нові проблеми- цироз печінки, проблеми з легенями та серцем....
Помер Йосип в лютому 2001. Вся любов до батька зникла, як і позитивні спогади. Залишилось тільки неприємне відчуття, коли переступаєш поріг дому, страх, що знову будуть сварки в сім'ї та пам'ять про "Самца", який наче закарбувався в носі. З похорон батька Ігнат пам'ятає лише три речі. Чому мама плаче, а Ігнату все одно? Слова якогось мужика, який копав могилу: "Жалко, що помер взимку, складніше копати яму". Та люту ненависть до військових, які псують собі та своїм рідним життя. Ігнат зарікся ніколи не зв'язувати своє життя з армією.
Мати Раїса була (і є) залізною людиною. В молодості вона була веселою та життєрадісною, але дев'яності та сімейне життя трохи внесло зміни. "Покоройоб*ло" як би вона виразилась. А залізною вона була бо змогла виростити Ігната, направити його на навчання та привити жагу до знань. Тягнула на собі і виховання і побут і фінансові проблеми.
Мати ніколи не говорила, ким Ігнат повинен стати, де працювати або вчитись. Вона лише давала приклади тієї чи іншої професії. Окрім військових. Вона дуже негативно ставилась до цієї професії. "Вчись працюй ким завгодно, але тільки не йди до армії. Нічого путного там не знайдеш".
Ігнат полюбив математику, історію, біологію, а згодом і англійську мову. Йому було одночасно цікаво і як працює організм людини, і як покласти депозит і не прогоріти через рік через інфляцію, і як цю всю інформацію можна перекласти на англійську.
В старших класах Ігнат чітко знав де і ким він хоче працювати. Його тягнуло відкритість світу, його можливостями.... його здібністю заробляти гроші. Він вирішив вивчати міжнародну економіку.
Університет:
Після випуску зі школи в 2012 році Ігнат вступає до ДНУ на міжнародну економіку. Він поринув в навчання, впитував знання як губка, як завжди говорила йому мати. На другому курсі він переводиться до іншого університету, до Нобеля. Університет "прорубив вікно" в новий, не зрозумілий але такий цікавий цілий світ. Стільки нових знайомств з іноземцями, стільки всього нового. Деякі викладачі були з інших країн, доводилось ще сильніше вивчати англійську, щоб розуміти їх.
Все змінилось через рік. "Залізна" мама вже не була такою залізною, здоров'я погіршилось, все частіше почала хворіти та брати лікарняні на роботі. Через це її скоротили і Ігнату довелось навчатись і працювати одночасно. А враховуючи скільки коштували і ліки і навчання- доводилось працювати дуже багато. Працювати в Україні без освіти та досвіду в 19 років було важко, а ще й щоб на все вистачало взагалі нереально. "Допомога" прийшла неочікуванно. На одній з пар по Економ. Відносинах викладач обмовився, що під час роботи зтикався з найманцями, які супроводжували дилегацію ООН в одній із країн Сходу та має до сих пір зв'язки та підтримує зв'язок з одним з них. Після пари Ігнат підійшов до викладача та почав запитувати про найманців і як вони взагалі працюють. Після довгої та цікавої бесіди вони домовились про онлайн зустріч з цими людьми.-Ти добре знаєш англійську, ти добре знаєш біологію і в теорії можеш вивчити трохи медицини. Плюс в тебе батько військовим був. А ще: ти добре рахуєш, можливо ти станеш їм в нагоді. Головне не базікай лишнього, люди все таки специфічні.
-Курва, звучить наче я йду не на зустріч, а в картель якийсь.
-Гірше, в Академію.
Ігнат написав заявку про вільне відвідування зайнять, зібрав речі, отримав білет до Англії та полетів заробляти.... Хоч він й ненавидів військову справу через батька, він ненавидів ще більше бути не в змозі допомогти своїй єдиній рідній людині.
"Академія"
Академія... вона ж Academy, вона ж Blackwater- ПВК, що займалась охороною та логістикою. Популярною стала під час війни в Іраку в 2003 році. В основному займалась охороною колон американців, навчаннями місцевих "лояльних" до нової влади угрупувань та усуненням "невигідних" людей. В піку своєї кар'єри Blackwater заробляли 250 тисяч доларів за 2 години охорони складів з "американською демократією", і це мінімальний цінник.
Ігнат потрапив вже в Academy після їх ребрендінгу та деякими невдалими операціями. Сказати що було важко- нічого не сказати. Тренування по 8 годин на день, жахливі умови для проживання (палатки та сира земля були прямо таки раєм). Здавалось що морських котиків і те мучили менше ніж їх. І все заради гарантій якості ПВК, заради гідної зп з багатьма нулями. В академії Ігнат почав вивчати тактичну медицину, згодом очолив посаду "combat medic", по суті боєць з величезною аптечкою на спині. Довелось вчитись ще більше. Одне діло коли ти дивишся в підручник біології і вивчаєш як працює організм та тіло людини, зовсім інше коли ти наживо бачиш це тіло, часто розділене на декілька шматків через вибухи від СВП чи міни. "Розвідка боєм" як-то кажуть. З іншої сторони інструктори добре навчили як робити ПМД своїм товаришам, а саме головне собі. Ігнат дізнався про "свіже повітря" про яке розповідав батько на власній шкурі, хіба що ліків вистачало і не доводилось полегшувати біль поранених гашишем.
"Були у нас якось "свіжі" інструктори чи то з котиків чи рейнджери- не признавались. Навчали нас тактиці ведення бою, а також ПМД. Як їм розповідали їх інструктори: краще про всяк випадок під час поранення колоти декомпресіонну голку в легені щоб могли дихати. Навіть сташно уявити скількох вони там "врятували" через таке навчання. Через декілька місяців їм заборонили займатись таким самолікуванням, ще трохи пізніше взагалі забрали цю голку з аптечки."
"Ще навчили користуватись турнікетами. З уроків озв пам'ятаю, що якщо в тебе є поранення- візьми джгут чи ремінь та затисни вище поранення. І це як виявилось повний ***********************************ізм. Тому що джгут, особливо "совєтского качества" можна було використовувати максимум замість батога, а не для надавання ПМД. Вони рвались, тріскались, слабо пережимали артерію. Більше зла ніж користі. А ще ними можна було спокійно травмувати кістки, якщо затягнути їх "трохи вище поранення", а не якомога ближче до тулуба. В порівнянні з ними турнікети були просто "чудо-ліками". Дієві, прості в використанні, можна наліпити собі на бронежилет, щоб завжди під рукою були. На шию тільки не накладай... хіба що ворогу можна. Єдиний мінус вони один раз використовуються, далі їх "чудо властивості" закінчуються. До сих пір з собою тягаю декілька навіть коли в цивільному.
"Ще навчили користуватись турнікетами. З уроків озв пам'ятаю, що якщо в тебе є поранення- візьми джгут чи ремінь та затисни вище поранення. І це як виявилось повний ***********************************ізм. Тому що джгут, особливо "совєтского качества" можна було використовувати максимум замість батога, а не для надавання ПМД. Вони рвались, тріскались, слабо пережимали артерію. Більше зла ніж користі. А ще ними можна було спокійно травмувати кістки, якщо затягнути їх "трохи вище поранення", а не якомога ближче до тулуба. В порівнянні з ними турнікети були просто "чудо-ліками". Дієві, прості в використанні, можна наліпити собі на бронежилет, щоб завжди під рукою були. На шию тільки не накладай... хіба що ворогу можна. Єдиний мінус вони один раз використовуються, далі їх "чудо властивості" закінчуються. До сих пір з собою тягаю декілька навіть коли в цивільному.
Через рік Ігнат отримав звання сержанта в Академії. Після декількох операцій його перевели в інструктори тренувати "молодняк" та надавати послуги інструкторів по тактиці та медицині. 2 роки пройшли "весело та швидко", а головне дуже прибутково. За ці два роки Ігнат врятував не одне життя колег, не одне життя "колег з іншої сторони" довелось забрати.
В 2016 році в місті Марібі "Точка У" потрапила в командний центр "Академії", понад 120 найманців загинуло, 11 з яких були командири та найманці Blackwater, декілька отримали поранення, у тому числі і Ігнат. Обійшлось кантузією та легкими пораненнями.Після цього йому довелось розірвати контракт та повернутись до України, тим паче що настав час писати дипломну роботу.
2016-2018 роки
Після повернення додому, отримання диплому бакалавра Ігнат вирішив продовжувати свою "діяльність", але в державній структурі. Почавши нове навчання по старій схемі вільного відвідування Ігнат вступив до ДДМУ щоб стати кваліфікованим лікарем, пройшов ще купу заннять по так.меду та отримав купу сертифікатів... а потім пішов в ЗСУ.
Пройшовши швидкий курс в військовій академії та отримавши звання молодшого лейтенанту Ігнат пішов до лав Збройних Сил та майже відразу ринув в бій. Війна на сході України була зовсім іншою ніж в Іраці, Ірані та інших місцях, де він "працював". Координація слабка, половину о\с взагалі нічго не знає, навіть з якої сторони автомат стріляє. Відсутність тієї зброї, яку надавали в академії, відсутність підтримки авіації, яка була при взаємодією з США. Замість ARки був задтрипаний калаш, добре якщо 74, а не 47. Замість RSASS- свд. Але як казав один з його інструкторів "Калаш прямо як жигулі- якщо навчився цією х**ньою керувати, то зможеш керувати будь-яким авто". Довелось з нуля вчити свій взвод. Особливо увага приділялась тактичній медицині.
Згодом бойові дії почали стихати і Ігнат з його взводом почали потроху "піратити". Вийшли на позицію на декілька днів, пострілялись трохи, "подвіжевали" і вернулись додому. Після закінчення контракту Ігнат повернувся в Дніпро, де продовжив навчання на лікаря.
2019-2025:
Закінчивши навчання Ігнат працевлаштувався в лікарню Дніпра, де працював там довгий час та познайомився з дивовижними людьми. Пройшов шлях від інтерна-медбрата до заступника головного лікаря, а згодом і до головного лікаря МОЗ Д. Познайомився з такими людьми як Кіра Саймон (дякую за практики лікування), Павло Гудима, Валерія вже Бакуліна, Дана Картер, Боря Феномен та остання, але не по значенню Юлія Соняшник.
Довгий час перед посадой заступника та головного лікаря Ігнат очолював ВМК-Військово-Медичний Корпус або як вони жартували: військові медичні котики. В перший же день на цій посаді Ігнат викинув всі джгути та закупив за власні кошти CAT-товські турнікети для всього підрозділу, а вже потім для всього МОЗ Д. Прописав їм власний статут та інструкції щодо дій медика під час бойових зіткнень. Підписав договір про новий підрозділ МОЗ Д з мерією Дніпра. Отримав нові MRAPи та навіть арсенал зі зброєю спеціально для ВМК на території ВЧ. Тепер ВМК могли спокійно взаємодіяти з МВС, допомогати їм під час НС, тренувати особовий склад НПУ,СБУДКВС та ЗСУ. Весь час йому допомогала головний лікар МОЗ Д Юлія Соняшник. Вона побачила потенціал в новачку, який нещодавно прийшов з інтернатури. Вона призначила його головним відділення ВМК і всіляко допомогало йому з підрозділом, інколи фінансувала з власної кишені закупівлю препаратів чи зброї (можливо вона теж хотіла брати участь в тренуваннях зі зброєю).
Через деякий час Юлія йде з поста головного лікаря, новим головним лікарем стає Валерія Бакуліна, а Ігнат підвищується до її заступника, залишаючись куратором ВМК. Знайомиться з новими людьми: Кіра Саймон, яка теж була заступником головного лікаря, Рома Сальвадор, який згодом став міністром ОЗ та НС, Даша Кошкіна, командир ДШВ ЗСУ, Кіріл Філіпенко, полковник СБУ К та навіть Віталій Балабай, президент України.
Після того, як Валерія покинула свій пост головного лікаря, Ігнат очолив МОЗ Д. Посада головного лікаря це взагалі окрема історія. Це був веселий, цікавий, хоч і складний період в його житті. Після цього Ігнат тимчасово покидає МОЗ та живе мирним (якщо так можна назвати) життям. Працює далекобійником, капітаном теплохода та шукає рідкісний одяг для однієї прекрасної людини.
Нещодавно Ігнат працював заступником головного лікаря МОЗ Харкова, Міністром ОЗ та НС.
На сьогоднішній день Ігнат перевівся з ВРУ до МОЗ та працює в лікарні МОЗ міста Харкова, покращує свої професійні здібності та щодня лікує пацієнтів. Його головна мета це зібрати сильну команду лікарів та зробити МОЗ Харкова найкращьою лікарнею в Україні.
Останнє редагування:
