- Походження: родинна історія
Марк швидко уславився завзятістю, принциповістю та відданістю як у роботі, так і в житті загалом. Спочатку працював простим вибійником, згодом — оглядачем, а через кілька років його перевели на землі трохи східніше Луцька, у Волинській губернії, на посаду управителя бурштинової шахти. На новому місці Теннет знайшов сім’ю, друзів, придбав ділянку та звів на ній дім і невелике господарство.
Та спокій тривав недовго. Події революції 1905 року докотилися й до Волині, і Марк вирішив не ризикувати: зібрав більшу частину родини та виїхав за кордон — спершу до Пруссії, а згодом далі на Захід. Дехто з родичів залишився: господарство й місцеві зв’язки не дозволили їм покинути край. Щоб не привертати зайвої уваги влади, вони змінили прізвище на поширеніше в окрузі — “Крінник”, що згодом скоротилося до “Крін”. І саме ця гілка з часом відокремилася від сім’ї Теннетів.
- Дитинство
У дитинстві Антон мріяв стати лікарем або хоча б кимось, хто допомагає людям. Дуже рано навчився читати й писати, захоплювався детективами та нуарними історіями. Водночас він виявив неабиякий інтерес до книжок з історії, геополітики та військової справи.
Ріс самостійним і зібраним, уважним до деталей. Йому подобалося спостерігати за людьми, розуміти їхні мотиви й робити власні висновки, а поєднання цього з ранньою любов’ю до серйозної літератури поступово формувало в ньому стриманість, твердість і самоконтроль.
- Шкільні роки та юність
Згодом Антон відчув, що система навчання дозволяє бути «безкарним» і просто не вчити частину предметів. Так він поступово закинув англійську, українську, фізику, хімію, біологію, географію та історію. У сьомому класі через низькі результати йому дали місяць «випробувального терміну». Він з труднощами підтягнув більшість предметів, але при цьому побачив, що деякі вчителі принципово не ставлять високі оцінки навіть за реальні старання. Це його розчарувало й змусило виробити своєрідну «планку»: робити рівно стільки, скільки достатньо, бо «результат все одно буде той самий».
У восьмому класі він посів третє місце на обласній олімпіаді з історії, а згодом зацікавився історією власного роду та Волині — саме тоді вперше почув про Марка Теннета та інші давні родинні історії. Після отримання базової освіти Антон вирішив продовжити навчання у 10 класі, однак через зневажливе ставлення частини вчителів і надмірні вимоги вже наприкінці першого семестру перейшов до іншої школи. Там він швидко здобув повагу, завів нових друзів і знову відчув інтерес до навчання.
Паралельно з цим у житті молодого Кріна з’явилася інша сторона — вечірки, алкоголь і компанії підлітків із різних районів. Він регулярно опинявся в центрі конфліктів, бійок чи перемовин між групами молоді. Попри це, багато хто ставився до нього з повагою: Антон умів тримати слово, не підводив своїх і ніколи не поводився зверхньо чи пихато. Навпаки — навіть у таких сумнівних компаніях він залишався стриманим, умів заспокоїти інших і вирішити ситуацію без зайвого галасу. Саме в цей період сформувалися його риси, що згодом стануть важливими в дорослому житті: холодна голова, здатність мислити в конфлікті та вміння тримати дистанцію там, де це потрібно.
- Кар'єра та вступ до ДКВС
Поступово він почав вибудовувати нову траєкторію. Спершу повернув собі прізвище Теннет — для нього це було радше про внутрішній порядок, ніж про формальність. Потім вступив до Пенітенціарної академії. Тут він уперше за довгий час відчув, що навчання може бути без зайвих емоцій, без гонитви, просто робота — і він її робив. Так і дійшов до випуску.
Після академії Антон пішов працювати до Державної кримінально-виконавчої служби. Робота непроста і точно не для тих, хто нервує через дрібниці. Тут потрібні витримка, чіткість і вміння говорити з людьми, які часто непростого характеру.
Більшість цих навичок у ньому вже були: десь вони взялися зі шкільних років, десь — із підліткових компаній, де він часто опинявся посеред конфліктних ситуацій і змушений був тримати голову холодною, хоч і не завжди хотів.
З роками Антон просто «встав на рейки»: зосередився на роботі, став обережнішим у виборі кола спілкування, і життя стало менш хаотичним. Не ідеальним, але стабільним — таким, яке він сам собі вибудував, без зайвого пафосу і без намагання комусь щось довести.
Наразі є Полковником ДКВС та куратором відділу Управління Перевезення В'язнів.
