I Народження (0-5 років)
Замай Артем Олександрович народився холодною весною 15 березня 2001 року. Саме тоді я вперше побачів світ в місті Первомайськ, і свій перший дім...Я весь видався в батька: мав його суворий наратив та характер, але як мати був добрий, і не міг скривдити що завгодно. У мене з'явились перші друзі з пологового будинку, але тоді ми і ходити не могли, просто бачіли одне одного. Я досі пам'ятаю запах свіжого хліба з пекарні, який пекли поруч через лікарню. Тоді я хотів його спробувати, але кормили мене молоком і я його спробував тільки у 6 років. Коли ж нас виписали, ми їхали по центру міста. Через вікно я розглядав мальовничість цього місця, і навіть самому влитись в це життя. Вже на 1 році я зміг говорити, моє перше слово було "Баба". Тоді ж в цей день приїхала до нас моя бабуся, я багато разів почув це слово і запам'ятав його, тому навчитись говорити "Мама" й "Тато" зміг трішки пізніше. Ходити я не зовсім міг, тільки повзав, ходити я навчився на 14 місяці життя. В 3 роки я пішов в дитячий садок. В цей час я почав вперше гуляти (звісно під наглядом мами) і почав дружити з іншими дітлахами. Друзів у мене було багато, враховуючи що жив я біля майданчику. Але як буває за постіронією, я досих пір спілкуюсь лише з одним друзом з садку, про це пізніше. (Звісно є що всіх цих історій я не пам'ятаю, розповіла мені це мама).
II Дитинство (5-10 років)
В цей час я вже закінчував дитячий садок, мені там бути не дуже подобалось. Бо там мене кормили запіканкою та рибою, а в ці моменти я їх неохоче їв. Найбільше мені подобалось це ячнева каша, ось її щойно готовою я любив. Тоді ж у мене було перше кохання, і я їй дарував квіти з клумби та плюшевого медведика (доречі за квіти з клумби мене карали, хіхі). А вже після садку я пішов в перший клас. Я був відмінником і мені подобалось там вчитись, але іноді були проблеми з хуліганами. Один раз вони розмалювали гараж непристойними написами та малюнками, а коли власник підійшов до мене, я ж мовчки сказав йому "Хлопці які розмалювали вже втекли..." але він мені не повірив, і в сльозах довелось мити гараж. Незважаючи на це, дитинство запам'яталось мені теплим і чудовим.III Підлітковий рік і юні роки (10-18 років)
Як швидко летить час...Я вже був в 4 класі і я успішно здав ДПА. Пам'ятаю ми тоді пішли в кафе та відмітили це смачною піцею і кавою. На день народження мені подарували робота, бо я тоді дуже любив дивитись трансформери. Коли мені було 11 у мене народився брат Михайло. Пам'ятаю як тоді ми їхали в пологовий і я згадував як був в цьому місці. Тоді ж я вже пригадав що це те саме місце де я вперше побував. Додому ми приїхали і одразу влаштували свято. Були щасливі часи...
2014 рік, батько з майдану вирушив в зону АТО, тоді мені було 13. Ми з класом збирали листівки, теплі речі, їжу, гроші на фінансування армії. Я з батьком їздив біля населених пунктів бойових дій та відвозив гуманітарну допомогу. Але сталася біда, батько останній раз сам поїхав відвозити гуманітарну допомогу в Дебальцеве і так не повернувся, це було горе для нас. Ми не могли стримати сльози, це був для нас психологічний удар, мені довелось знайти підробітку у вигляді грузчиком. А мама влаштувалась бугалтером, Михайлику було тоді лише 2 роки, мамі не вистачало часу за ним доглядати, довелось мені йому стати як батько. Я доглядав за ним і навчав його поки мама була зайнята, втрата батька стало важким ударом для нас, і я в цей момент зрозумів, що сім'я важлива.
2017 рік, я вже закінчував школу. Тоді ж я здав ЗНО на відмінно, і ми відправились з класом святкувати. Я повернувся в 5 ранку завтрашнім днем, бо в той час я напився і ночував у подруги. Вже потихеньку я поринув у доросле життя, а Михайло тільки пішов в дитячий садок. Пам'ятаю як я п'яним прийшов і мама образилась на мене, я досих пір караю себе за цей поступок. Тоді ж з цього моменту я вирішив, що не буду пити в присутності родини та буду займатись спортом. Я записався в спортзал і ходив туди 3 дні на тиждень.
2019 рік, мені вже 18. Я тоді переїхав в Дніпро і поступив на юриста, на адвокатську справу. Тоді я вперше купив квартиру на свої збереження, і допомагав своїй сім'ї фінансово. Друзів у мене не було, окрім Сергія який переїхав в Київ. Ми листувались з ним через телефон. Я вперше був у такому великому місті, важко було адаптуватись. Незважаючи на це, я знайшов друзів по спеціальності, про це трішки пізніше...
2023 рік, мені 22, я добре закінчив університет, нажаль була одна проблема: я не зміг влаштуватись адвокатом, мені було важко, тому я вирішив піти в політику. Це мені здалось значно легше, і я з легкістю осилив нову роботу. Працевлаштувався я в міській раді і влився в колектив одразу. Звідси і почалась моя кар'єра, і вона не збирається зупинятись. Я осилив початкові іспити та почав працювати в повну силу.
IV Сьогодення
Зараз я вже прокурор, маю друзів по роботі. Я сумую за дитинством, коли батько був живий...Мені вже майже 23, брату вже 11. Незважаючи на складне становище у сім'ї я зміг вибратись та почати нове і щасливе життя. Моя історія буде ще довга, і я впевнений що я повертатимусь і дописуватиму нові сторінки.
Останнє редагування:
