Біографія Богдана Колоса
Прізвище, ім’я, по батькові: Колос Богдан МиколайовичДата народження: 20.01.2001
Місце народження: Коростень, Житомирська область
Національність: українець
Стать: чоловіча
Зріст: 174 см
Вага: 72 кг
Статура: худа
Колір очей: блакитний
Зачіска: волосся зачесане наліво
Відмітні ознаки: татуювання на правій руці
Батько: Микола
Мати: Інна
Сімейний стан: добрий
Місце проживання: Коростень
Захоплення: НПУ
Дитинство
Богдан Миколайович Колос народився 20 січня 2001 року в місті Коростень Житомирської області. Він був довгоочікуваним сином у своїй родині. Його мати Інна дуже хотіла, щоб у неї з'явився хлопчик, адже до народження Богдана в сім'ї вже було дві доньки.Старшу сестру звали Марія. Вона дуже любила жіночий футбол і часто проводила свій вільний час за переглядом матчів та грою з друзями. Другу сестру звали Катруся. Вона була веселою дівчинкою та найбільше любила гратися ляльками.
Коли Богдану виповнилося два роки, він дуже хотів піти до дитячого садочка. Проте мати спочатку не хотіла віддавати його туди, оскільки в садочку працювала його хрещена Ірина, з якою в Інни були не найкращі стосунки. Тому деякий час Богдан залишався вдома.
Коли хлопчику виповнилося приблизно три з половиною роки, він усе-таки пішов до дитячого садочка. Першого дня Богдан дуже радів, адже йому було цікаво познайомитися з іншими дітьми та вихователями. Проте його радість швидко змінилася, коли він дізнався, що в садочку діти повинні спати вдень. Богдан дуже не любив денний сон і не розумів, навіщо потрібно спати посеред дня.
Коли він повернувся додому, мама запитала, як пройшов його перший день. Богдан чесно розповів, що йому не сподобалося лише одне — денний сон. Мати посміялася з його відповіді та пояснила, що з часом він звикне до садочка.
У шість років Богдан пішов до школи. Мати заздалегідь підготувала документи, щоб син навчався в «Інтелект» класі. Так розпочався новий етап його життя.
Юні роки
У першому класі Богдан познайомився зі своєю першою вчителькою — Ларисою Михайлівною. У класі навчалося близько двадцяти дітей. Серед них були четверо друзів, які жили з Богданом в одному будинку: Віктор, Ангеліна, Вікторія та Сашко. Разом вони проводили багато часу, гралися після уроків та поступово ставали хорошими друзями.Перший шкільний день запам'ятався Богдану надовго. Вчителька попросила дітей намалювати свій день або те, що їм найбільше запам'яталося. Богдан вирішив намалювати автомобіль, який нещодавно придбав його дядько. Це була червоно-вишнева Lada ВАЗ-2109.
Коли Лариса Михайлівна побачила малюнок, вона похвалила Богдана та сказала, що в нього вийшов гарний автомобіль. Після повернення додому хлопчик із захопленням розповів мамі, що саме він намалював. Інна посміхнулася, вислухала сина та пішла на роботу.
Після переходу до третього класу в Богдана з'явилися нові однокласники — Матвій та Олег. Матвій дуже любив поїсти та був найбільшим за комплекцією серед хлопців у класі. Олег, навпаки, був худорлявим і мав проблеми із зором. Незважаючи на відмінності, вони поступово стали частиною шкільного життя Богдана.
Після закінчення четвертого класу Матвій залишив школу та перейшов до іншого навчального закладу. Шкільні роки продовжувалися, змінювалися вчителі, з'являлися нові знайомства та друзі.
У дев'ятому класі Богдану сподобалася одна дівчина з його класу. Після випускного вони разом із друзями пішли до кафе, де поїли та поспілкувалися. Згодом у Богдана почалися стосунки. Цей період став для нього важливою частиною юності.
У сімнадцять років Богдан закінчив школу та вступив до коледжу. Навчання в коледжі стало для нього новим випробуванням. Він поступово дорослішав, набував нових знань та починав замислюватися про майбутню професію.
Доросле життя
Після закінчення коледжу Богдан вирішив пов'язати своє життя з поліцією. Він влаштувався до лав НПУ та почав будувати кар'єру. Спочатку йому доводилося багато навчатися, проходити тренування та виконувати різні службові завдання.Згодом Богдан отримав звання сержанта. Проте саме в цей період у його житті сталася важка подія — померла його мати Інна. Богдан був дуже засмучений та, не повідомивши керівництво, залишив роботу, щоб поїхати до лікарні. Лікарі повідомили, що його мати випала з вікна і перебуває у важкому стані. Шанси на її виживання були дуже малими.
За самовільне залишення служби начальник оголосив Богдану догану. Пізніше він повернувся до виконання службових обов'язків та поїхав на тренування разом із колегами. Богдан повернувся з тренування одним із останніх, через що отримав ще одну догану та був понижений у званні до капрала.
Попри труднощі, Богдан не здався. Він почав сумлінніше виконувати службові завдання та поступово довів керівництву, що заслуговує на довіру. Через деякий час йому вдалося виконати необхідну роботу для зняття доган. Після цього одну з доган було знято, а Богдан знову отримав звання сержанта.
Згодом Богдан потрапив до підрозділу ГСУ, де познайомився з новими колегами та КП. Там він навчався новим навичкам, зокрема відкривати КП, та поступово освоював особливості роботи підрозділу.
Саме в цей період Богдан отримав важливу новину: його мати вижила. Він одразу вирушив до неї та взяв відпустку, щоб бути поруч із родиною.
Після тривалого періоду служби в ГСУ Богдан отримав підвищення до молодшого лейтенанта та посаду слідчого ГСУ. Він продовжував працювати над собою, набиратися досвіду та виконувати службові обов'язки.
Згодом із лав НПУ був звільнений полковник Д. Через цю ситуацію Богдан серйозно замислився над тим, щоб залишити НПУ. Проте полковник пообіцяв, що повернеться, тому Богдан вирішив залишитися та продовжити службу.
Наші часи
Минуло приблизно три місяці, і полковник дійсно повернувся до лав НПУ. Для Богдана це стало приємною новиною. Він продовжив службу та вирішив рухатися далі по кар'єрних сходинках.Богдан подав заявку на посаду старшого слідчого ГСУ та успішно пройшов обзвон. Після цього він отримав звання капітана. Полковник, який раніше обіцяв повернутися, також намагався отримати вищу посаду. Спочатку його не хотіли приймати назад до лав НПУ, однак у підсумку він пройшов обзвон на посаду начальника УПП.
Пізніше генерал Микола Шевчук залишив посаду генерала. На його місце прийшла Софія Барбара. Вона виконувала свої службові обов'язки, однак згодом виникла ситуація зі звільненим співробітником, який подав скаргу. За результатами розгляду було прийнято рішення про догани та попередження для Софії. Після завершення свого першого терміну вона залишила посаду за З.В.Б.
Після цього були відкриті заявки на посаду генерала НПУ Д. Кандидатів було багато, серед них Микита Тохіс та Василь Платонов. Василь раніше вже був полковником НПУ Д, генералом та навіть президентом. Микита Тохіс також мав досвід роботи полковником і свого часу хотів зняти з посади полковника Литвина.
Після проведення обзвону на посаду генерала було обрано Василя Платонова. Микита згодом подав заявку на посаду полковника та став одним із кандидатів, проте отримати цю посаду йому не вдалося.
Зараз термін перебування Василя Платонова на посаді завершився, і знову розпочався вибір нового генерала. Богдан продовжує стежити за подіями в НПУ та сподівається, що наступний керівник буде справедливим, адекватним і відповідально ставитиметься до своїх обов'язків.
Попри всі труднощі, які зустрічалися на його життєвому шляху, Богдан не планує зупинятися. Він хоче й надалі розвиватися, отримувати нові звання, набувати досвіду та довести, що наполеглива праця допомагає досягати поставлених цілей
Останнє редагування:
