I | Дитинство
Петрушка народжений 18 мая 2000 року. Батько був родом із Німеччини, мати українка. Народжений у місті Харків. Дитинство проходило, як і у всіх дітей. Палиці-стрілялки, машинки. Ще з садка у Петрушки виявлялася його унікальність, це була вкрай обдарована дитина. З самого дитинства був привчений до літератури, музики та загалом творчості. Петрушка за своєю натурою дуже допитливий, тому вивчав цей світ на повну... але траплялися й випадки, коли його цікавість закінчувалася бійкою з хлопчиком із двору, або пропістоном від сусіда дядька Толі. Дитинство було яскравим і багато моментів звідти запам'яталися нашому Петрушка. Ще з дитинства дорослі дивувалися розумовим здібностям Петрушки та його інтелекту. Дитина була захоплена бібліотекою свого батька, де цілодобово на проліт читав різного роду літературу. Також у Петрушки проявляється творча натура. Ще з малого віку, він навчався грі на фортопіано, в чому Петрушка досяг успіху і повністю опанував гру на цьому інструменті.Але часом, незважаючи на таку "ентилігентність", Петрушка частенько бився хлопчиками у дворі. Варто лише згадати випадок, як Петрушка виніс показати новий м'яч, який йому нещодавно привіз батько з відрядження. Так ці хлопчики забрали у нього м'яч, і почали його дражнити. Але наш Петрушка не з тих, хто піде скаржитися старшим, а звик вирішувати проблеми самостійно. Через кілька миттєвостей його кривдники були побиті і в сльозах побігли додому. Петрушка – майбутній герой нашої країни!
II | Юнацтво
Підлітковий вік Петрушки - це основна його становлення як особистості. Сварки з батьками, пережиток їхнього розлучення, перше кохання, зрада друга з дитинства, погана компанія та інші моменти, які Петрушка пройшов впевнено, тому що цей юнак був вкрай сильний духом. Переломним моментом для дитини стало розлучення батьків. Сказати, що батько займався хлопцем - це нічого не сказати. Петрушка вихований дідом матері та від частини вулицею, тому відхід батька особливо на нього не вплинув, що не скажеш про стан матері у цей момент. Якось прийшовши зі школи, і побачивши матір у сльозах, яка ледве піднімала руку за склянкою, щоб перебити сухість у горлі, повністю перевернула свідомість Петрушці з ніг на голову. З того дня на малому, але сильним духом юнаки впала велика відповідальність. Хлопчику довелося підробляти по дрібниці, щоб принести хоч крихітку хліба додому. Варто згадати і позитивні моменти підліткового віку Петрушки. Перше кохання, перший нищівний удар дофаміну в голову і надлишок почуттів - це зустріч тієї дівчинки з сусіднього двору. Її довге волосся, таке густе і ніжне, вії як у ляльки, і посмішка від якої в твоїй душі виходить сонце - звела до божевілля нашого "маленького" та наївного Петрушку. Це хоч і заважало дорослішання Петрушки, але також принесло добрий урок, що "щастя любить тишу". Про дівчину, на радощах, Петрушка розповів своєму тодішньому кращому другу, який незабаром вийшов на контакт з його коханою (звісно ж без відома нашого юнака). Через якийсь час його товариш просто відбив дівчину і пішов із життя Петрушки.
Яким би сильним не був удар, як би часто не било життя нашого героя - він вставав, і йшов далі що й виховувало в ньому цю мужність, цей бойовий запал. А як мужність без фізичної оболонки? Через деякий час після зради Петрушки було прийнято рішення піти на секцію боксу. Спочатку успіхи йшли не дуже. Але з часом і це не стало перепоною на шляху нашого героя, і він зміг набути фізичної форми, спортивної статури і міг спокійно дати відсіч будь-якому кривднику. Також, як говорилося раніше, Петрушка був цікавим і цим виховав у собі таку рису характеру як " цілеспрямованість ". Ніколи не здавався і отримував бажане. Саме тому Петрушка закінчив школу, а надалі і університет на "Відмінно". Після університету Петрушка вийшов на свою першу роботу. Працював у місцевому елітному ресторані помічником на кухні. Мав непогану зарплату, повагу у колективі, і через невеликий проміжок часу став лідером своєї зміни. У Петрушки з самого дитинства було закладено лідерські якості. Не дивно, що йому так легко дається успіх на його шляху до великих справ.
III | Перехiд у доросле життя
У період дорослого життя Петрушка існував миттєвостями. Ходив на роботу, додому, і так день за днем. Але в один момент 2014 року на території України розпочалися терористичні дії. Дізнавшись про це, Петрушка кинувся на передову без задньої думки, не зважаючи на можливі втрати, адже... місяць тому мати Петрушки пішла з цього світу. Він ламався на перші лінії фронту та показував одні з найкращих результатів під час КМБ. У цей важкий момент життя Петрушка зустрів товариша по зброї, разом з яким вони досягли своєї мети. З гордістю захищаючи свою рідну землю, вони вирушили на "передок". Круглодобові і жорстокі бої, нескінченне проливання крові і молитви до Бога про збереження життя... аж до тієї самої ночі...
Пронизливий і холодний вітер, повний місяць. Петрушка щойно вийшов на пост разом зі своїм бойовим товаришем. За цей час вони стали як брати, і підкуривши собі сигарету, почали обговорювати повернення додому та справи, які чекають їх у цивільному житті. Ніч пролетіла непомітно, вже майже заплющувалися очі... нестерпне бажання спати, але раптом звідки не взялося, Петрушка краєм вуха чує звук машини, що під'їжджає. Виходить командир дивізії та голосно кричить, ніби намагаючись розбудити всіх: "Повна готовність за 5 хвилин..." і тут його мова пририває звук снарядів, які починають падати. Їхня дизлокація знаходилася недалеко від поля, куди вони власне і почали падати снаряди. Перший удар припав у блок зв'язку, де, на щастя, нікого не було на той момент. Після чого пішла серія ударів по всій території їхньої бази. Невелика частина людей постраждала, але не критично; сам Петрушка був цілий і допомагав решті бійців вибратися з-під завалів і відвести їх на точку збору для евакуації. Але після невеликого затишшя повітря прийшла "зачистка" разом з десантом. Частина вцілілих бійців почала транспортувати поранених до лікарні, інші намагалися відбити наступ ворога. Під час повітряної атаки вони стали також мішками для відбивання ворожої піхоти. Розпочався жорстокий бій за населений пункт, який знаходився неподалік від їхнього місця. Бій тривав уже годину; в повітрі завис запах крові, чути було стогіння та звуки куль, які пролітали над головами. У момент затишшя Петрушка оглянувся і зрозумів, що більшість його товаришів або поранені, або загинули. Командира не видно було з самого початку нападу, тому ні секунди не вагаючись, Петрушка прийняв на себе ініціативу. Піднімаючи бойовий дух своїх товаришів із зброєю, вони кинулися на штурм позицій ворога. Агресивна атака в лоб і з флангу, спроби прорвати слабкі позиції противника виявились успішними. Вражений Петрушка та зламані пара-трійка солдатів не придумали нічого, крім як відступити... але вже було пізно. Побачивши кількість бійців ЗСУ, противники вирішили здійснити контрнаступ. Петрушка, не знаючи що робити, сповнений смутку і безсилля, не придумав нічого кращого, як просто стояти до кінця... до кінця свого життя, яке ось-ось добігало кінця. Адже чи заслуговує на життя той, хто вів товаришів на певну загибель? Ось уже чутно відразливий лахідний мовіт орків, їхні вигуки і вогонь, який розпочався там, куди потрапили снаряди. Петрушка вже змирився із своєю смертю... але раптом знову настало затишшя... Вдалині лунає свист, і пряме попадання в техніку... ворожу техніку. І тут розширилися зіниці, серце забилося частіше...
"ВОНИ! Я ЗНАВ, ЩО ВОНИ ПРИЙДУТЬ!" - подумав Петрушка з приголомшеною усмішкою, встав на ноги і побіг туди, звідки летіли снаряди. Ворожі позиції зазнали краху, і піхота розлетілася на всі боки, як попкорн у мікрохвильовій печі. Тут слідом пішла і піхота ЗСУ, яку виявив Петрушка. Це з'єднання... там був і командир, якому Петрушка зі смутком доповів підсумки бою. Командир не став звинувачувати Петрушку, а навпаки обрав його героєм. З чим сам наш хлопець не погоджувався. І так... настав ранок, ворогів повністю і нещадно залишили на добриво, а Петрушка вирушив до штабу. Після приїзду він вирушив на розмову до полковника. Той повідомив про загибель товариша Петрушки, а також відправив його на цивільну службу. Після цього Петрушка геть відмовився переживати такий жах знову...
IV | Пережитки минулого
Справжнє життя Петрушки ніколи не стало таким, як раніше, до цього вторгнення. Він намагається забути весь той жах. Влаштувавшись на звичайну роботу, намагається жити як звичайна людина, але безуспішно. Через певний час на електронну пошту Петрушки надходить повідомлення, в якому його запрошує на зустріч старий знайомий ще з тих жахливих часів. Не маючи кращої справи, він приймає запрошення і йде на зустріч. Там він обговорює пропозицію вступити на службу до Національної поліції міста Харкова... над чим Петрушка вирішує подумати, але все одно продовжує жити життям середньостатистичної людини. Працюючи днями на проліт, Петрушка втрачає рахунок часу. Інколи навіть здається, що це тимчасова петля, яка повільно та впевнено стискає його шию. Кожен день стає невитриманним, і на додачу до всього з'являються проблеми з психічним здоров'ям. Тому в один із сотні таких днів Петрушка приймає для себе рішення - знайти психолога і пройти курс лікування. Першою його спробою була жінка, яка працювала психологом у нього на службі. Зателефонувавши одного вечора, вони домовилися про зустріч. До зустрічі він готувався як до побачення, адже остання його дівчина була та сама ще в підлітковому віці. Прийшовши на місце зустрічі, він бачить її і на мить втрачає дар мови. Дівчина була неймовірно красива. Петрушка взяв її під руку, і вони вирішили прогулятися. Діалог розвивався сам собою. Вони навіть забули про тему зустрічі. І між ними з'явилася іскра. З цього моменту психічне здоров'я Петрушки швидко покращувалося. Вони постійно спілкувалися, безтурботно гуляли вечорами, і щоразу він проводжав її до будинку. Через рік відносин між ними вирішили жити разом. А після ще пари місяців вони одружилися, купили велику і простору квартиру в центрі Харкова.
V | Наш час
На даний момент у Петрушки життя йде своєю чергою. Він прийняв пропозицію служби у Національній поліції України. Петрушка мужній, люблячий, вихований та вкрай інтелектуальний чоловік. У нього є любляча дівчина та велика простора квартира. Життя без відмов. На роботі все складається так, як хочеться Петрушка. Також нещодавно його підвищили до звання "Майор". Незабаром він та його дівчина планують завести дитину, але це дуже відповідальний крок, тому наша пара підходить до цього питання відповідально. Також наш добродушний Петрушка, враховуючи підвищення зарплати на роботі, став допомагати дітям, які втратили свого батька, та іншим, які потребують допомоги. Має дуже добре серце. Петрушка - людина з великої літери.
Петрушка народжений 18 мая 2000 року. Батько був родом із Німеччини, мати українка. Народжений у місті Харків. Дитинство проходило, як і у всіх дітей. Палиці-стрілялки, машинки. Ще з садка у Петрушки виявлялася його унікальність, це була вкрай обдарована дитина. З самого дитинства був привчений до літератури, музики та загалом творчості. Петрушка за своєю натурою дуже допитливий, тому вивчав цей світ на повну... але траплялися й випадки, коли його цікавість закінчувалася бійкою з хлопчиком із двору, або пропістоном від сусіда дядька Толі. Дитинство було яскравим і багато моментів звідти запам'яталися нашому Петрушка. Ще з дитинства дорослі дивувалися розумовим здібностям Петрушки та його інтелекту. Дитина була захоплена бібліотекою свого батька, де цілодобово на проліт читав різного роду літературу. Також у Петрушки проявляється творча натура. Ще з малого віку, він навчався грі на фортопіано, в чому Петрушка досяг успіху і повністю опанував гру на цьому інструменті.Але часом, незважаючи на таку "ентилігентність", Петрушка частенько бився хлопчиками у дворі. Варто лише згадати випадок, як Петрушка виніс показати новий м'яч, який йому нещодавно привіз батько з відрядження. Так ці хлопчики забрали у нього м'яч, і почали його дражнити. Але наш Петрушка не з тих, хто піде скаржитися старшим, а звик вирішувати проблеми самостійно. Через кілька миттєвостей його кривдники були побиті і в сльозах побігли додому. Петрушка – майбутній герой нашої країни!
II | Юнацтво
Підлітковий вік Петрушки - це основна його становлення як особистості. Сварки з батьками, пережиток їхнього розлучення, перше кохання, зрада друга з дитинства, погана компанія та інші моменти, які Петрушка пройшов впевнено, тому що цей юнак був вкрай сильний духом. Переломним моментом для дитини стало розлучення батьків. Сказати, що батько займався хлопцем - це нічого не сказати. Петрушка вихований дідом матері та від частини вулицею, тому відхід батька особливо на нього не вплинув, що не скажеш про стан матері у цей момент. Якось прийшовши зі школи, і побачивши матір у сльозах, яка ледве піднімала руку за склянкою, щоб перебити сухість у горлі, повністю перевернула свідомість Петрушці з ніг на голову. З того дня на малому, але сильним духом юнаки впала велика відповідальність. Хлопчику довелося підробляти по дрібниці, щоб принести хоч крихітку хліба додому. Варто згадати і позитивні моменти підліткового віку Петрушки. Перше кохання, перший нищівний удар дофаміну в голову і надлишок почуттів - це зустріч тієї дівчинки з сусіднього двору. Її довге волосся, таке густе і ніжне, вії як у ляльки, і посмішка від якої в твоїй душі виходить сонце - звела до божевілля нашого "маленького" та наївного Петрушку. Це хоч і заважало дорослішання Петрушки, але також принесло добрий урок, що "щастя любить тишу". Про дівчину, на радощах, Петрушка розповів своєму тодішньому кращому другу, який незабаром вийшов на контакт з його коханою (звісно ж без відома нашого юнака). Через якийсь час його товариш просто відбив дівчину і пішов із життя Петрушки.
Яким би сильним не був удар, як би часто не било життя нашого героя - він вставав, і йшов далі що й виховувало в ньому цю мужність, цей бойовий запал. А як мужність без фізичної оболонки? Через деякий час після зради Петрушки було прийнято рішення піти на секцію боксу. Спочатку успіхи йшли не дуже. Але з часом і це не стало перепоною на шляху нашого героя, і він зміг набути фізичної форми, спортивної статури і міг спокійно дати відсіч будь-якому кривднику. Також, як говорилося раніше, Петрушка був цікавим і цим виховав у собі таку рису характеру як " цілеспрямованість ". Ніколи не здавався і отримував бажане. Саме тому Петрушка закінчив школу, а надалі і університет на "Відмінно". Після університету Петрушка вийшов на свою першу роботу. Працював у місцевому елітному ресторані помічником на кухні. Мав непогану зарплату, повагу у колективі, і через невеликий проміжок часу став лідером своєї зміни. У Петрушки з самого дитинства було закладено лідерські якості. Не дивно, що йому так легко дається успіх на його шляху до великих справ.
III | Перехiд у доросле життя
У період дорослого життя Петрушка існував миттєвостями. Ходив на роботу, додому, і так день за днем. Але в один момент 2014 року на території України розпочалися терористичні дії. Дізнавшись про це, Петрушка кинувся на передову без задньої думки, не зважаючи на можливі втрати, адже... місяць тому мати Петрушки пішла з цього світу. Він ламався на перші лінії фронту та показував одні з найкращих результатів під час КМБ. У цей важкий момент життя Петрушка зустрів товариша по зброї, разом з яким вони досягли своєї мети. З гордістю захищаючи свою рідну землю, вони вирушили на "передок". Круглодобові і жорстокі бої, нескінченне проливання крові і молитви до Бога про збереження життя... аж до тієї самої ночі...
Пронизливий і холодний вітер, повний місяць. Петрушка щойно вийшов на пост разом зі своїм бойовим товаришем. За цей час вони стали як брати, і підкуривши собі сигарету, почали обговорювати повернення додому та справи, які чекають їх у цивільному житті. Ніч пролетіла непомітно, вже майже заплющувалися очі... нестерпне бажання спати, але раптом звідки не взялося, Петрушка краєм вуха чує звук машини, що під'їжджає. Виходить командир дивізії та голосно кричить, ніби намагаючись розбудити всіх: "Повна готовність за 5 хвилин..." і тут його мова пририває звук снарядів, які починають падати. Їхня дизлокація знаходилася недалеко від поля, куди вони власне і почали падати снаряди. Перший удар припав у блок зв'язку, де, на щастя, нікого не було на той момент. Після чого пішла серія ударів по всій території їхньої бази. Невелика частина людей постраждала, але не критично; сам Петрушка був цілий і допомагав решті бійців вибратися з-під завалів і відвести їх на точку збору для евакуації. Але після невеликого затишшя повітря прийшла "зачистка" разом з десантом. Частина вцілілих бійців почала транспортувати поранених до лікарні, інші намагалися відбити наступ ворога. Під час повітряної атаки вони стали також мішками для відбивання ворожої піхоти. Розпочався жорстокий бій за населений пункт, який знаходився неподалік від їхнього місця. Бій тривав уже годину; в повітрі завис запах крові, чути було стогіння та звуки куль, які пролітали над головами. У момент затишшя Петрушка оглянувся і зрозумів, що більшість його товаришів або поранені, або загинули. Командира не видно було з самого початку нападу, тому ні секунди не вагаючись, Петрушка прийняв на себе ініціативу. Піднімаючи бойовий дух своїх товаришів із зброєю, вони кинулися на штурм позицій ворога. Агресивна атака в лоб і з флангу, спроби прорвати слабкі позиції противника виявились успішними. Вражений Петрушка та зламані пара-трійка солдатів не придумали нічого, крім як відступити... але вже було пізно. Побачивши кількість бійців ЗСУ, противники вирішили здійснити контрнаступ. Петрушка, не знаючи що робити, сповнений смутку і безсилля, не придумав нічого кращого, як просто стояти до кінця... до кінця свого життя, яке ось-ось добігало кінця. Адже чи заслуговує на життя той, хто вів товаришів на певну загибель? Ось уже чутно відразливий лахідний мовіт орків, їхні вигуки і вогонь, який розпочався там, куди потрапили снаряди. Петрушка вже змирився із своєю смертю... але раптом знову настало затишшя... Вдалині лунає свист, і пряме попадання в техніку... ворожу техніку. І тут розширилися зіниці, серце забилося частіше...
"ВОНИ! Я ЗНАВ, ЩО ВОНИ ПРИЙДУТЬ!" - подумав Петрушка з приголомшеною усмішкою, встав на ноги і побіг туди, звідки летіли снаряди. Ворожі позиції зазнали краху, і піхота розлетілася на всі боки, як попкорн у мікрохвильовій печі. Тут слідом пішла і піхота ЗСУ, яку виявив Петрушка. Це з'єднання... там був і командир, якому Петрушка зі смутком доповів підсумки бою. Командир не став звинувачувати Петрушку, а навпаки обрав його героєм. З чим сам наш хлопець не погоджувався. І так... настав ранок, ворогів повністю і нещадно залишили на добриво, а Петрушка вирушив до штабу. Після приїзду він вирушив на розмову до полковника. Той повідомив про загибель товариша Петрушки, а також відправив його на цивільну службу. Після цього Петрушка геть відмовився переживати такий жах знову...
IV | Пережитки минулого
Справжнє життя Петрушки ніколи не стало таким, як раніше, до цього вторгнення. Він намагається забути весь той жах. Влаштувавшись на звичайну роботу, намагається жити як звичайна людина, але безуспішно. Через певний час на електронну пошту Петрушки надходить повідомлення, в якому його запрошує на зустріч старий знайомий ще з тих жахливих часів. Не маючи кращої справи, він приймає запрошення і йде на зустріч. Там він обговорює пропозицію вступити на службу до Національної поліції міста Харкова... над чим Петрушка вирішує подумати, але все одно продовжує жити життям середньостатистичної людини. Працюючи днями на проліт, Петрушка втрачає рахунок часу. Інколи навіть здається, що це тимчасова петля, яка повільно та впевнено стискає його шию. Кожен день стає невитриманним, і на додачу до всього з'являються проблеми з психічним здоров'ям. Тому в один із сотні таких днів Петрушка приймає для себе рішення - знайти психолога і пройти курс лікування. Першою його спробою була жінка, яка працювала психологом у нього на службі. Зателефонувавши одного вечора, вони домовилися про зустріч. До зустрічі він готувався як до побачення, адже остання його дівчина була та сама ще в підлітковому віці. Прийшовши на місце зустрічі, він бачить її і на мить втрачає дар мови. Дівчина була неймовірно красива. Петрушка взяв її під руку, і вони вирішили прогулятися. Діалог розвивався сам собою. Вони навіть забули про тему зустрічі. І між ними з'явилася іскра. З цього моменту психічне здоров'я Петрушки швидко покращувалося. Вони постійно спілкувалися, безтурботно гуляли вечорами, і щоразу він проводжав її до будинку. Через рік відносин між ними вирішили жити разом. А після ще пари місяців вони одружилися, купили велику і простору квартиру в центрі Харкова.
V | Наш час
На даний момент у Петрушки життя йде своєю чергою. Він прийняв пропозицію служби у Національній поліції України. Петрушка мужній, люблячий, вихований та вкрай інтелектуальний чоловік. У нього є любляча дівчина та велика простора квартира. Життя без відмов. На роботі все складається так, як хочеться Петрушка. Також нещодавно його підвищили до звання "Майор". Незабаром він та його дівчина планують завести дитину, але це дуже відповідальний крок, тому наша пара підходить до цього питання відповідально. Також наш добродушний Петрушка, враховуючи підвищення зарплати на роботі, став допомагати дітям, які втратили свого батька, та іншим, які потребують допомоги. Має дуже добре серце. Петрушка - людина з великої літери.
