I. Народження.
Пізня ніч. Надворі дуже темно, зірки світять дуже яскраво і освітлюють кожен куточок вулиці. Під ногами шелестять опале листя, цього року воно випало рано.
Вадим! Дивись, там падає зірка! - із захопленням вигукнула моя мама.
Так кохана, це чудово ми можемо загадати бажання, давай на рахунок три, тільки рахуємо про себе. – сказав батько.
Мої батьки дорахували до трьох і загадали одне й теж бажання, про це я вже дізнався пізніше, але зараз не про це.
Мої батьки були дуже закохані в один одного, полюблялили часто гуляти нічним Дніпром і мріяти про майбутнє.
Так і сталося цієї ночі, вони знову гуляли одним із парків Дніпра, їли солодку вату з цілодобового магазину так як на вулиці була глибока ніч і продавці солодкої вати пішли спати. Мама говорила, що в той момент саме я попросив у неї цієї смакоти. Дійшовши до містка закоханих де всі мовили свої замки тим самим показували що їхні почуття щирі та взаємні, мої батьки побачили падаючу зірку та загадали бажання: Щоб я народився здоровим і надалі був здоровий та щасливий, мав багато друзів, був творчою людиною та мав лідерські якості.
І був чоловіком! – вигукнув мій батько.
Через 30 хвилин у моєї мами почалися перейми. Я почув їхнє бажання і зрозумів що вони мене люблять і дуже чекають і я вирішив з'явитися на світ - Так мені розповідали коли я вже виріс. Мої батьки не встигли дійти до метро, як усе почалося, батько злякався більше матері і не знав що робити, моя мама сама собі викликала швидку, батько допоміг їй сісти на лавку і вони вже чекали швидку. П'ятий пологовий будинок був недалеко від метро, тому швидку допомогу не довелося довго чекати і вже через 20 хвилин моя мама була в пологовому залі. Пологи йшли не довго, близько 3-4х годин, весь цей час батько не знаходив собі місця, тому випив майже всю пачку заспокійливого, яка була у медсестри.
І ось коли вийшла мед. сестра і сказала: Батьку, у вас богатир, 4,600! - сказала мед. сестра. Мій батько підстрибнув від щастя і обійняв весь медперсонал, який був на поверсі. Так я і народився, назвали мене Андрій на честь мого пра-діда Андрія який був військовим і воював у другій світовій війні.
II. Дитинство
Себе я пам'ятаю з років 3-4х, та особливо нічого цікавого до цього віку зі мною не відбувалося, я ріс як усі, вчився повзати, ходити і говорити, запам'ятовувати кольори і дуже любив малювати. На початку серпня батьки мене відправили до дитячого садочку, мені там дуже подобалося, ми гуляли з хлопцями на вулиці та разом ховалися від виховательки під час тихої години, ну а що ми вже великі – нам спати не треба. Але це тривало недовго, через два місяці хтось захворів на вітрянку і наш сад закрили на карантин. Мої батьки дуже багато працювали, вічно зайняті і мотаються туди сюди, тато у мене бізнесмен часто літає за кордоном а мама лікар стоматолог теж постійно на роботі, тому під час карантину в дитячому садку батько вирішив залишити мене з його мамою - моєю бабусею. Вона жила в селі "Башмачка" неподалік Ферми бавовни, там було дуже класно, я частенько спостерігав за фермерами а потім бігав купатися в озері біля заводу. У дитинстві мені важко було всидіти на місці і моя бідна бабуся завжди не встигала за мною, але мені все одно з нею було весело. Ми з нею грали в настільні ігри, дивилися разом мультики,ходили купатися на озеро та годувати її домашніх звірів. Там у бабусі я познайомився з одним зі своїх найкращих друзів, з яким ми дружимо досі, його звали Влад. Влад теж був непосидий як і я, але на жаль ми могли грати тільки тоді коли я приїжджав до бабусі так як я жив у місті, а він разом із батьками жив у селі, через два будинки від моєї бабусі. На зимових канікулах я не зміг приїхати до бабусі, бо захворів на ангіну і потрапив до лікарні і всі зимові свята провалявся в палаті, без мультиків та веселощів. Я з нетерпінням чекав на літні канікули, щоб знову поїхати до бабусі і покликати на озеро Влада.
Вже на початку червня я дістав батьків з проханням відвести мене до бабусі, вони були постійно зайняті і їм не вистачало часу, щоб приділити мені час на перегляд невеликого мультфільму, в місті гуляти самому на вулиці я не міг так як мої батьки дуже переживали за мене, а часу на прогулянку вони теж не мали. Так вони вирішили щоліта та зиму відправляти мене до бабусі щоб я грав зі своїм другом та навчався самостійності.
Коли я прибув цього літа до Влада я був дуже здивований тому що він був не вдома як завжди, не на фермі та не озері. я запитав де ж він. Його батьки відвели мене на кінну ферму яка переїхала з передмістя Запоріжжя сюди через велику пожежу минулого року. Ще більше я здивувався тому, що Влад так добре катається на конях і він з квітня цього року займався кінним спортом, він замовив за мене "Словечко" у тренера і мене покатали на одному молодому жеребці, який у майбутньому став моїм. Мені це все так сподобалося, що я вмовив батьків віддати мене туди на все літо, я там займався і вже до кінця серпня сам їздив і іноді виходило стрибати через бар'єр. Настала осінь, як же бути з моїми заннятями я був спантеличений цим питанням, але блага у мого батька були гроші та він найняв мені водія котрий щовівторка та четвера возив мене у село на кінну ферму.
III. Початкова школа.
У перший клас я пішов у сім років, до цього моменту я вже трохи читав, писав і рахував, підійшовши до школи мені там дуже сподобалося, я ходив туди з великим задоволенням, вчителі бачили як я добре вчився і полюбили мене за це. Також я не забував про свій кінний спорт, тренер мене постійно хвалив я був практично найкращим у групі. У першому та другому класі особливо нічого цікаво зі мною не відбувалося, тому я пропущу ці два роки у своїй біографії. Коли я перейшов у третій клас, кількість моїх тренувань збільшилася - ми готувалися до змагань. Мені довелося відкласти свої заняття кінним спортом, нам на домашній телефон дзвонив мій тренер і намагався мене підтримати, але мені було не до цього я постійно дивився в порожнечу та ревів у подушку. Через якийсь час я почав знову ходити до школи, прийшовши до школи я побачив що сильно відстав від інших хлопців за цей місяць всі мої однокласники вже знали таблицю множення та й з інших предметів я теж багато пропустив. Мені найняли репетитора і часу на тренування у мене вже не вистачало потім і зовсім зник інтерес.
IV. Середня школа.
Після четвертого класу мої батьки перевели мене до іншої школи, бо ми переїхали в інший район. Там я познайомився з новими друзями, ми часто зависали в один одного в гостях і робили разом уроки, потім грали на вулиці в хованки або козаки розбійники і ходили в магазин купувати чіпси з колою, в той момент це було дуже популярно і практично всі їли чіпси пили газовану воду. Я тоді теж дуже підсів на цю всю гидоту і став усі гроші, які мені давали батьки на шкільні обіди витрачати саме на чіпси та газовану воду, це тривало не довго, бо вже через півроку щоденного вживання цієї гидоти у мене з'явився гастрит. Спочатку все починалося від періодичних болів у шлунку, піз
V. Старша школа.
Нарешті, десятий клас, ще три роки і я вільний. Раніше я писав, що я непосида, за цей час я повністю змінився, у мене з'явилася мета в житті - я хотів стати поліцейським, тому вчитися я став набагато старанніше, після уроків став ходити в шкільний спортзал займатися і почав їсти виключно здорову їжу. Загалом перетворився я на самого ботана. Але дідько, не виходило у мене з одним предметом це була фізика, я розумів що в принципі вона мені і не потрібна в майбутній професії і здавати мені її не доведеться, але на загальний бал мого атестата ця оцінка сильно вплинула б, мама сказала що не варто так переживати і якщо не виходить то краще зосередитися на основних предметах, які стануть мені в нагоді для вступу. Я так і зробив, всі ці кілька років я вчився, качався, вчився і знову качався, в класі мене ніхто не задирав, що я добре вчуся, бо отримати таких хороших люлей ніхто не хотів.
VI.Доросле життя
я пішов працювати в Національну поліцію м.
Дніпра, показував себе я дуже добре, поки я там працював повністю змінилося керівництво прийшов новий генерал, який поставив собі інших заступників, старий генерал вийшов на пенсію, я досі продовжую з ним спілкуватися він не просто був хорошим керівником так ще й чудовою людиною. Новий генерал також був дуже добрим і чуйним до свого персоналу, тому коли йому потрібно було йти зі своєї посади після закінчення терміну всі просили його залишитися, він так і зробив, а ось заступники його сильно підвели і пішли тому він терміново шукав нових, я взагалі не хотів на цю посаду і думав що це мені не світить але за щасливим збігом обставин генерал вибрав саме мене у вигляді довіреної особи, всі в мене не вірили, але я довів що я добрий полковник і заступник генерала.
Наші часи
Після нпу я пішов в Міську раду Дніпра я дослужився до Начальника охорони та звільнився там я знайшов свого кращого друга Артема Неезжалого та ми з ним вдвох пішли з Мерії займатися бізнесом ми заробили непогані гроші потім в мене і у Артема почався інтерес бути лікарями але в нас не було освіти і ми почали вчитися в університеті ми вивчались та відклали свою мрію та продовжили бізнес і зара моя мрія бути Глав Лікарем
Пізня ніч. Надворі дуже темно, зірки світять дуже яскраво і освітлюють кожен куточок вулиці. Під ногами шелестять опале листя, цього року воно випало рано.
Вадим! Дивись, там падає зірка! - із захопленням вигукнула моя мама.
Так кохана, це чудово ми можемо загадати бажання, давай на рахунок три, тільки рахуємо про себе. – сказав батько.
Мої батьки дорахували до трьох і загадали одне й теж бажання, про це я вже дізнався пізніше, але зараз не про це.
Мої батьки були дуже закохані в один одного, полюблялили часто гуляти нічним Дніпром і мріяти про майбутнє.
Так і сталося цієї ночі, вони знову гуляли одним із парків Дніпра, їли солодку вату з цілодобового магазину так як на вулиці була глибока ніч і продавці солодкої вати пішли спати. Мама говорила, що в той момент саме я попросив у неї цієї смакоти. Дійшовши до містка закоханих де всі мовили свої замки тим самим показували що їхні почуття щирі та взаємні, мої батьки побачили падаючу зірку та загадали бажання: Щоб я народився здоровим і надалі був здоровий та щасливий, мав багато друзів, був творчою людиною та мав лідерські якості.
І був чоловіком! – вигукнув мій батько.
Через 30 хвилин у моєї мами почалися перейми. Я почув їхнє бажання і зрозумів що вони мене люблять і дуже чекають і я вирішив з'явитися на світ - Так мені розповідали коли я вже виріс. Мої батьки не встигли дійти до метро, як усе почалося, батько злякався більше матері і не знав що робити, моя мама сама собі викликала швидку, батько допоміг їй сісти на лавку і вони вже чекали швидку. П'ятий пологовий будинок був недалеко від метро, тому швидку допомогу не довелося довго чекати і вже через 20 хвилин моя мама була в пологовому залі. Пологи йшли не довго, близько 3-4х годин, весь цей час батько не знаходив собі місця, тому випив майже всю пачку заспокійливого, яка була у медсестри.
І ось коли вийшла мед. сестра і сказала: Батьку, у вас богатир, 4,600! - сказала мед. сестра. Мій батько підстрибнув від щастя і обійняв весь медперсонал, який був на поверсі. Так я і народився, назвали мене Андрій на честь мого пра-діда Андрія який був військовим і воював у другій світовій війні.
II. Дитинство
Себе я пам'ятаю з років 3-4х, та особливо нічого цікавого до цього віку зі мною не відбувалося, я ріс як усі, вчився повзати, ходити і говорити, запам'ятовувати кольори і дуже любив малювати. На початку серпня батьки мене відправили до дитячого садочку, мені там дуже подобалося, ми гуляли з хлопцями на вулиці та разом ховалися від виховательки під час тихої години, ну а що ми вже великі – нам спати не треба. Але це тривало недовго, через два місяці хтось захворів на вітрянку і наш сад закрили на карантин. Мої батьки дуже багато працювали, вічно зайняті і мотаються туди сюди, тато у мене бізнесмен часто літає за кордоном а мама лікар стоматолог теж постійно на роботі, тому під час карантину в дитячому садку батько вирішив залишити мене з його мамою - моєю бабусею. Вона жила в селі "Башмачка" неподалік Ферми бавовни, там було дуже класно, я частенько спостерігав за фермерами а потім бігав купатися в озері біля заводу. У дитинстві мені важко було всидіти на місці і моя бідна бабуся завжди не встигала за мною, але мені все одно з нею було весело. Ми з нею грали в настільні ігри, дивилися разом мультики,ходили купатися на озеро та годувати її домашніх звірів. Там у бабусі я познайомився з одним зі своїх найкращих друзів, з яким ми дружимо досі, його звали Влад. Влад теж був непосидий як і я, але на жаль ми могли грати тільки тоді коли я приїжджав до бабусі так як я жив у місті, а він разом із батьками жив у селі, через два будинки від моєї бабусі. На зимових канікулах я не зміг приїхати до бабусі, бо захворів на ангіну і потрапив до лікарні і всі зимові свята провалявся в палаті, без мультиків та веселощів. Я з нетерпінням чекав на літні канікули, щоб знову поїхати до бабусі і покликати на озеро Влада.
Вже на початку червня я дістав батьків з проханням відвести мене до бабусі, вони були постійно зайняті і їм не вистачало часу, щоб приділити мені час на перегляд невеликого мультфільму, в місті гуляти самому на вулиці я не міг так як мої батьки дуже переживали за мене, а часу на прогулянку вони теж не мали. Так вони вирішили щоліта та зиму відправляти мене до бабусі щоб я грав зі своїм другом та навчався самостійності.
Коли я прибув цього літа до Влада я був дуже здивований тому що він був не вдома як завжди, не на фермі та не озері. я запитав де ж він. Його батьки відвели мене на кінну ферму яка переїхала з передмістя Запоріжжя сюди через велику пожежу минулого року. Ще більше я здивувався тому, що Влад так добре катається на конях і він з квітня цього року займався кінним спортом, він замовив за мене "Словечко" у тренера і мене покатали на одному молодому жеребці, який у майбутньому став моїм. Мені це все так сподобалося, що я вмовив батьків віддати мене туди на все літо, я там займався і вже до кінця серпня сам їздив і іноді виходило стрибати через бар'єр. Настала осінь, як же бути з моїми заннятями я був спантеличений цим питанням, але блага у мого батька були гроші та він найняв мені водія котрий щовівторка та четвера возив мене у село на кінну ферму.
III. Початкова школа.
У перший клас я пішов у сім років, до цього моменту я вже трохи читав, писав і рахував, підійшовши до школи мені там дуже сподобалося, я ходив туди з великим задоволенням, вчителі бачили як я добре вчився і полюбили мене за це. Також я не забував про свій кінний спорт, тренер мене постійно хвалив я був практично найкращим у групі. У першому та другому класі особливо нічого цікаво зі мною не відбувалося, тому я пропущу ці два роки у своїй біографії. Коли я перейшов у третій клас, кількість моїх тренувань збільшилася - ми готувалися до змагань. Мені довелося відкласти свої заняття кінним спортом, нам на домашній телефон дзвонив мій тренер і намагався мене підтримати, але мені було не до цього я постійно дивився в порожнечу та ревів у подушку. Через якийсь час я почав знову ходити до школи, прийшовши до школи я побачив що сильно відстав від інших хлопців за цей місяць всі мої однокласники вже знали таблицю множення та й з інших предметів я теж багато пропустив. Мені найняли репетитора і часу на тренування у мене вже не вистачало потім і зовсім зник інтерес.
IV. Середня школа.
Після четвертого класу мої батьки перевели мене до іншої школи, бо ми переїхали в інший район. Там я познайомився з новими друзями, ми часто зависали в один одного в гостях і робили разом уроки, потім грали на вулиці в хованки або козаки розбійники і ходили в магазин купувати чіпси з колою, в той момент це було дуже популярно і практично всі їли чіпси пили газовану воду. Я тоді теж дуже підсів на цю всю гидоту і став усі гроші, які мені давали батьки на шкільні обіди витрачати саме на чіпси та газовану воду, це тривало не довго, бо вже через півроку щоденного вживання цієї гидоти у мене з'явився гастрит. Спочатку все починалося від періодичних болів у шлунку, піз
V. Старша школа.
Нарешті, десятий клас, ще три роки і я вільний. Раніше я писав, що я непосида, за цей час я повністю змінився, у мене з'явилася мета в житті - я хотів стати поліцейським, тому вчитися я став набагато старанніше, після уроків став ходити в шкільний спортзал займатися і почав їсти виключно здорову їжу. Загалом перетворився я на самого ботана. Але дідько, не виходило у мене з одним предметом це була фізика, я розумів що в принципі вона мені і не потрібна в майбутній професії і здавати мені її не доведеться, але на загальний бал мого атестата ця оцінка сильно вплинула б, мама сказала що не варто так переживати і якщо не виходить то краще зосередитися на основних предметах, які стануть мені в нагоді для вступу. Я так і зробив, всі ці кілька років я вчився, качався, вчився і знову качався, в класі мене ніхто не задирав, що я добре вчуся, бо отримати таких хороших люлей ніхто не хотів.
VI.Доросле життя
я пішов працювати в Національну поліцію м.
Дніпра, показував себе я дуже добре, поки я там працював повністю змінилося керівництво прийшов новий генерал, який поставив собі інших заступників, старий генерал вийшов на пенсію, я досі продовжую з ним спілкуватися він не просто був хорошим керівником так ще й чудовою людиною. Новий генерал також був дуже добрим і чуйним до свого персоналу, тому коли йому потрібно було йти зі своєї посади після закінчення терміну всі просили його залишитися, він так і зробив, а ось заступники його сильно підвели і пішли тому він терміново шукав нових, я взагалі не хотів на цю посаду і думав що це мені не світить але за щасливим збігом обставин генерал вибрав саме мене у вигляді довіреної особи, всі в мене не вірили, але я довів що я добрий полковник і заступник генерала.
Наші часи
Після нпу я пішов в Міську раду Дніпра я дослужився до Начальника охорони та звільнився там я знайшов свого кращого друга Артема Неезжалого та ми з ним вдвох пішли з Мерії займатися бізнесом ми заробили непогані гроші потім в мене і у Артема почався інтерес бути лікарями але в нас не було освіти і ми почали вчитися в університеті ми вивчались та відклали свою мрію та продовжили бізнес і зара моя мрія бути Глав Лікарем
