Основне.
Ім'я: Дмитро
Призвіще: Амонов
По-батькові: Валерійович
Батько: Амонов Валерій Іванович
Мати: Амонова Дарія Миколаївна
Вага: 77 кг
Ріст: 176 см
Вік: 23 роки
Місце народження: Куп'янськ
Місце проживання: Харків
Дата народження: 11/10/2000
"Батьки"
Амонов Валерій Іванович був військовослужбовцем,танкистом.Все своє життя він присягав народу України бути вірним,захищату свою державу від ворогів,на його рахунку було знищенно десяток наземної ворожої техніки.Життя Валерія закінчилось в 2015 році через війну на Донбасі.Мати Амонова була лікарем-стоматологом.
Частина І "Дитинство".
Маленький хлопчик жив у гарній,розумній,доволі богатій родині.Проживав він у багатоповерхівці на дев'ятому поверсі,хлопчина любив розглядувати у віконце хто чим займався в той час коли грався зі своїм маленькім літачком-винищувачем Міг-29,хлопчина зовсім не боявся висоти й сидів на підвіконні коли було скучно і був час побавитись.Його мрія була вже всім зрозуміла,він мріяв стати військовим-льотчиком.Ось малому Дмитрику виповнилося 5 років с момента його народження.Він вже був самостійною дитиною,ходив вже як два роки до дитячого садочку.І одним гарним днем,хлопчик захотів познайомитись з Іваном - новою дитиною в садочку.Проходив звичайний діалог між дітьми,щось по типу:"як тебе звати?" ; "скільки тобі років?" і так далі.Івану стало цікаво яке ж було призвісько у Дмитра і той відповів - "Амонов".Новенькому хлопцеві стало дуже смішно від його призвіська і той почав вигадувати шутки,розказувати всім дітям яке дуркувате у Дмитра призвіще.Через це у 5-ти річного хлопчика з'явився "комплекс" від свого призвіщя.Всі його друзі с дитячого садочку прервали спілкування з ним тільки через його призвісько і маленький хлопчик так і не дружив не з ким ще 2 роки до випуску з садочку.Вже тоді дитина мала хоч зламане,але сильне психічне здоров'я в плані якихось втрат,поганих подій та інше.
Частина ІІ "Молодша школа(1-4)".
Дмитро перейшов в перший клас,на дворі вже був 2007 рік,а точніше 01.09.2007.Так,це був перший навчальний рік і перший день в школі у хлопця.Нічого не звичайного,лінійка,діти,вчителі та нові знайомста.Після одного місяця навчального року,Амонов вже отримав кучу образ і насмішок над собою навіть зі сторони інших класів.Так би мовити його історія повторилась як і с 2005 року,але все ж був лише один однокласник серед усіх який не став насміхатись над Дмитром.Хлопці гарно здружилися,сиділи за однією партою,допомогали один одному,нового і поки що єдиного товариша звали "Олександр".
Частина ІІІ "Середня школа(5-8)".
Підліток жаждив помсти за свого покійного батька,мріяв стати як тато - героєм України.Мріяв захищати своїх військових с повітря,щоб всі вороги його боялись.Амонов гарно навчався,мав гарні оцінки,деякі медалі,наприклад перше місце у спортивному змаганні і змаганні по логіці.У хлопця вже почав формуватись який не який характер.15-ти літній Дмитро вже звик до цього суворого світу,немов зняв ті дитячі "рожеві" окуляри з очей і побачив на скільки люди можуть бути байдужі до інших наприклад той самий "сусід",держава терорист.Його батько був один з перших хто воював на Донбасі проти терористичної держави,хлопчина жаждив помсти за свого вже померлого батька на війні,він пообіцяв самому собі,що зробить усе,щоб перемогти якщо війня бути йти надалі.
Був кінець навчального року і хлопець забув про важливий тест(ДПА) і швидко вирішив цю проблему тим,що написав чіткий графік на два тижня,по скільки годин на день він буде повторювати деякі предмети,вирішувати задачі та все подібно тому.На здивування Амонов здав тест на 11 балів з 12,це замотивувало його навчатись так і на далі.
Частина ІV "Старша школа(9-11)".
18-ти річний Дмитро закінчив 11 клас на всі 12 балів по всім предметам.Тому вже одразу вибрав в який університет він буде йти,обрав він університет ще с 9 класу.Його дитяча мрія здійснилась,стати військовим-льотчиком і помститись за свого покійного батька.Шлях для нього був не легкий щоб дійти до ідеального атестату,але за те який був створений графік навчання,тренуваннь,він все чітко виконував,так би мовити кожень день він розкладував по полицях.
Частина V "Шлях у майбутнє".
Молодий вже 20-ти річний,зрілий хлопець навчався в Харківському національному університеті повітряних сил ім'я Івана Кожедуба.У нього доволі гарно виходило,це йому давало навіть задоволення від його досягнень,успіхів і самого процесу навчання.Пройшло 5 років як хлопець вчився на військового-льотчика.У нього з'явився досвід і Амонов приймав участь у війні проти держави терориста,але через малий досвід в cпеціальних операціях,а якщо бути конкретніше то тренування сбивати цілі,"уходити" на винищувачі від ракети,нажаль літак на якому був Амонов - сбили,але він залишився живим,здоровим і вирішив піти по кар'єрі СБУ за для того щоб дізнаватись плани,ідеї ворога,засекречену інформацію тим саме допомогати ЗСУ у війні з агрессором,також мріяв дійти посади Генерал СБУ міста Харків.У свої 23 роки Дмитро знайшов собі дружину,яку кохав як рідну мати і з кождин проведеним днем зі своєю коханою він ніби набирав сил,рухатись далі,захищату свою країну,працювати за для перемоги над росією.
Висновок:Його характер с часом в все життя сформувався в одне єдине,він був незламний,сильний,сконцентрований на важливих справах,рішучій,суворий,байдужий до своїх ворогів,але у нього було одне слабе місце,це смерть рідної мати та втрата своєї коханої дівчини.Його мати була одна з тих людей хто надихав його на свою не легку працю.
Ім'я: Дмитро
Призвіще: Амонов
По-батькові: Валерійович
Батько: Амонов Валерій Іванович
Мати: Амонова Дарія Миколаївна
Вага: 77 кг
Ріст: 176 см
Вік: 23 роки
Місце народження: Куп'янськ
Місце проживання: Харків
Дата народження: 11/10/2000
"Батьки"
Амонов Валерій Іванович був військовослужбовцем,танкистом.Все своє життя він присягав народу України бути вірним,захищату свою державу від ворогів,на його рахунку було знищенно десяток наземної ворожої техніки.Життя Валерія закінчилось в 2015 році через війну на Донбасі.Мати Амонова була лікарем-стоматологом.
Частина І "Дитинство".
Маленький хлопчик жив у гарній,розумній,доволі богатій родині.Проживав він у багатоповерхівці на дев'ятому поверсі,хлопчина любив розглядувати у віконце хто чим займався в той час коли грався зі своїм маленькім літачком-винищувачем Міг-29,хлопчина зовсім не боявся висоти й сидів на підвіконні коли було скучно і був час побавитись.Його мрія була вже всім зрозуміла,він мріяв стати військовим-льотчиком.Ось малому Дмитрику виповнилося 5 років с момента його народження.Він вже був самостійною дитиною,ходив вже як два роки до дитячого садочку.І одним гарним днем,хлопчик захотів познайомитись з Іваном - новою дитиною в садочку.Проходив звичайний діалог між дітьми,щось по типу:"як тебе звати?" ; "скільки тобі років?" і так далі.Івану стало цікаво яке ж було призвісько у Дмитра і той відповів - "Амонов".Новенькому хлопцеві стало дуже смішно від його призвіська і той почав вигадувати шутки,розказувати всім дітям яке дуркувате у Дмитра призвіще.Через це у 5-ти річного хлопчика з'явився "комплекс" від свого призвіщя.Всі його друзі с дитячого садочку прервали спілкування з ним тільки через його призвісько і маленький хлопчик так і не дружив не з ким ще 2 роки до випуску з садочку.Вже тоді дитина мала хоч зламане,але сильне психічне здоров'я в плані якихось втрат,поганих подій та інше.
Частина ІІ "Молодша школа(1-4)".
Дмитро перейшов в перший клас,на дворі вже був 2007 рік,а точніше 01.09.2007.Так,це був перший навчальний рік і перший день в школі у хлопця.Нічого не звичайного,лінійка,діти,вчителі та нові знайомста.Після одного місяця навчального року,Амонов вже отримав кучу образ і насмішок над собою навіть зі сторони інших класів.Так би мовити його історія повторилась як і с 2005 року,але все ж був лише один однокласник серед усіх який не став насміхатись над Дмитром.Хлопці гарно здружилися,сиділи за однією партою,допомогали один одному,нового і поки що єдиного товариша звали "Олександр".
Частина ІІІ "Середня школа(5-8)".
Підліток жаждив помсти за свого покійного батька,мріяв стати як тато - героєм України.Мріяв захищати своїх військових с повітря,щоб всі вороги його боялись.Амонов гарно навчався,мав гарні оцінки,деякі медалі,наприклад перше місце у спортивному змаганні і змаганні по логіці.У хлопця вже почав формуватись який не який характер.15-ти літній Дмитро вже звик до цього суворого світу,немов зняв ті дитячі "рожеві" окуляри з очей і побачив на скільки люди можуть бути байдужі до інших наприклад той самий "сусід",держава терорист.Його батько був один з перших хто воював на Донбасі проти терористичної держави,хлопчина жаждив помсти за свого вже померлого батька на війні,він пообіцяв самому собі,що зробить усе,щоб перемогти якщо війня бути йти надалі.
Був кінець навчального року і хлопець забув про важливий тест(ДПА) і швидко вирішив цю проблему тим,що написав чіткий графік на два тижня,по скільки годин на день він буде повторювати деякі предмети,вирішувати задачі та все подібно тому.На здивування Амонов здав тест на 11 балів з 12,це замотивувало його навчатись так і на далі.
Частина ІV "Старша школа(9-11)".
18-ти річний Дмитро закінчив 11 клас на всі 12 балів по всім предметам.Тому вже одразу вибрав в який університет він буде йти,обрав він університет ще с 9 класу.Його дитяча мрія здійснилась,стати військовим-льотчиком і помститись за свого покійного батька.Шлях для нього був не легкий щоб дійти до ідеального атестату,але за те який був створений графік навчання,тренуваннь,він все чітко виконував,так би мовити кожень день він розкладував по полицях.
Частина V "Шлях у майбутнє".
Молодий вже 20-ти річний,зрілий хлопець навчався в Харківському національному університеті повітряних сил ім'я Івана Кожедуба.У нього доволі гарно виходило,це йому давало навіть задоволення від його досягнень,успіхів і самого процесу навчання.Пройшло 5 років як хлопець вчився на військового-льотчика.У нього з'явився досвід і Амонов приймав участь у війні проти держави терориста,але через малий досвід в cпеціальних операціях,а якщо бути конкретніше то тренування сбивати цілі,"уходити" на винищувачі від ракети,нажаль літак на якому був Амонов - сбили,але він залишився живим,здоровим і вирішив піти по кар'єрі СБУ за для того щоб дізнаватись плани,ідеї ворога,засекречену інформацію тим саме допомогати ЗСУ у війні з агрессором,також мріяв дійти посади Генерал СБУ міста Харків.У свої 23 роки Дмитро знайшов собі дружину,яку кохав як рідну мати і з кождин проведеним днем зі своєю коханою він ніби набирав сил,рухатись далі,захищату свою країну,працювати за для перемоги над росією.
Висновок:Його характер с часом в все життя сформувався в одне єдине,він був незламний,сильний,сконцентрований на важливих справах,рішучій,суворий,байдужий до своїх ворогів,але у нього було одне слабе місце,це смерть рідної мати та втрата своєї коханої дівчини.Його мати була одна з тих людей хто надихав його на свою не легку працю.
