Дитинство
Діма Варвар народився у 2000 році 15 вересня в чудовому місті Київ. Сім'я у Дмитра була не богата, але забезпечна. Він був єдиною дитиною у сім'ї. Батько Ігор Варвар працював робочим на заводі, а матір Оксана Варвар була вчителем у початкових класах. Дмитро пішов до дитячого садочка там у нього було купа друзів, Дмитро був дуже чемним та вихованим тому він дуже подобався вихователям. Одного разу коли Дмитру було 3 рочки сталося одна історія. У той день був дуже сильний дощ він йшов разом зі своєю мамою з садочка з гучного звука дощу було ледве чути нявкання маленького котика. Дмитро потягнув маму за руку він дуже хотів подивитися звідки та від кого йде цей звук.Мама Дмитра нехотя пішла за ним, з'явився маленький брудний клубок шерсті, він лежав у багнюці та калюжі. Дмитро підібрав його на руки, мама звісно не хотіла, щоб вдома був кіт, але їй стало так шкода його, тому вони разом з того дня, це був найкращий друг Дмитра.
Шкільні та підліткові роки.
До школи Дмитро пішов як і більшість дітей у шість років. Його улюбленим предметом була фізкультура, він був з дуже гарною фізичною підготовкою, що в наступному дуже допоможе йому у житті. В першому класі Дмитро тільки звикав до школи тому у нього не дуже виходило вчитися та знайомитися зі
своїми однолітками, так і пролетів перший навчальний рік у школі. Літом Дмитро завжди їхав до бабусі у село Київську область. Там він і проводив весь свій літній час, купався в озері, грався з тваринами, бігав по полях та взагалі гарно та активно проводив свій час. Так і минуло літо. Тоді він більш менш звик до шкільної рутини й він познайомився з трьома хлопчиками, вони були схожими по інтересах з Дмитром, тому вони швидко знайшли спільну мову так в них і створилася, так би мовити, компанія. У другому класі Дмитро вже вчився набагато краще за це батьки подарували йому дуже гарну металеву машинку Джип. Дмитро часто зустрічався з друзями та вони гуляли всім містом. Так і пролетіли шкільні роки Дмитра, школу він закінчив не дуже гарно, але в цілому досить нормально.
Неочікуваний вступ до академії
Навчаюсь у Люботинській гімназії, Дмитро ще з 8 класу почав представляти свою школу на змаганнях по довійськовій підготовці серед юнаків. Хоча "Захист Вітчизни" на той час починали викладати тільки з 10 класу, директор школи, яка дуже любила нашого героя за його наполегливість і старанність, змогла дістати дозвіл комісії на його участь. Дмитро з першого разу зайняв перші місця за фізичну підготовку, орієнтування на місцевості та збиранню, розбиранню AK-74. Так продовжувалось майже кожен рік, аж до 11 класу.Юнак з кожним роком вдосконалював свої вміння. Дуже добре на ньому відбилось виховання його викладача Захисту Вітчизни Анатолій Олександрович, який був полковником запасу ЗСУ, там мав великий військовий досвід за плечами. Анатолій Олександрович мав лише дві основні риси, які й перебрав собі Дмитро-добрий, але справедливий. Здобутки на військових змаганнях не пройшли дарма, після закінчення вручень атестатів на останньому дзвінку до нього підійшов невідомий чоловік у формі, який представився Начальником академії Державної прикордонної служби й сказав, що він не перший рік слідкує за досягненнями хлопця і готовий без вступних іспитів прийняти його на навчання. Відповіді Дмитра довго очікувати не довелось... Пробувши літо з батьками Дмитро зібравши речі одразу приїхав до академії, після виклику на навчання, саме тут і почалась його військова кар'єра.
Дивовижні успіхи в академії та перший крок у ЗСУ
Академія проходила для вже курсанта Дмитра на диво легко, хоча чому на диво, зважаючи на його попередні досягнення, які завжди випереджали його вік, Все керівництво знало Дмитра як одного з найкращих курантів за всю історію, його навички адаптуватись у нових умовах, дисципліна та кмітливість завжди допомагали йому. З першого погляду здається ніби все давалось для нього легко, але це все зовсім не так. Жертвою за всі досягнення Дмитра. був його час, дорогоцінний час. Коли інші курсанти вихідні та вільний час приділяти собі, гуляли, шукали дівчат. Дмитро ж був заручений з військовою наукою, недоспані ночі в книжках. Вихідні з батьком замість ставка та рибалки, у його частині... Але все давало свій плід, молодий службовець досконало склав випускні іспити й з досконалою характеристикою від Начальника академії вже через тиждень після закінчення успішно вступив до лав ЗСУ, де його очікувало зовсім нове і неочікуване життя.
Військова служба який зліт та падіння на життєвому шляху
Життя в ЗСУ, нічим не вже не дивувало вже кадрового військовослужбовця Варвара. Щоденні тренування, лекції та іноді моральні повчання від старшого складу, Дмитро здавалося був повністю готовий і загартований до такого життя. Але ніхто не скасовував один, важливий момент... дуже важливий момент-людьський фактор. Склад ЗСУ був надзвичайно великим, чим більше людей, тим більше різних характерів, тим більше різних думок, що на жаль призводить до суперечок. Дмитро завжди був слухняним, дисциплінованим та тим хто завжди намагався уникнути конфліктів. Завжди брав ініціативу на себе під час критичних ситуацій коли залишався за старшого. Його кар'єрний ріст проходив швидко, але не довго. Одного звичайного дня, під вечір, стоячи на посту АКПП, після тяжкого доставлення боєприпасів, до воріт під'їхав чорний бусик. Коли у бусику, відкрилося вікно Дмитро там побачив генерала й одразу почав відкривати ворота, але генерал там був не один, він провіз з собою бандитів в машині та провіз їх до складу з боєприпасами. На військовій частині тривога... але, у рацію від генерала звучить відбій тривоги, Дмитро не роздумуючи біжить до складу перевірити ситуацію, а там... бандити спокійно крадуть боєприпаси під наглядом генерала та полковника. Не розгубившись, капрал Варвар бувши в підрозділі "Військової служби правопорядку" біжить до свого командира, який зібравши особливий склад ліквідував нападників. Ситуація набула розголосу, генерала зняли й тут почались зміни в ЗСУ. Після приходу нового генерала, Варвар впевненими кроками дійшов до посади керівника навчального корпусу та посади підполковника. Він впевнено і чітко керував особовим складом займаючи цю посаду. Але все добре колись закінчується, на жаль через неправомірні дії людей, на роботу яких він не зміг повпливати, був змушений піти за власним бажанням.
Фінал чи початок, дорога назад чи фатальний крах...?
Після того, як Варвар Дмитро покинув лави ЗСУ, він не зміг змиритися з цивільним життям, він починає пробувати себе в чомусь новому, але куди б він не йшов нічого не виходить, він пройшов СБУ та ДКВС, але ніде не зміг залишитися. Дмитро повернувся додому, перший тиждень було важко, але оговтавшись він зрозумів, що потрібно щось робити, Він стає далекобійником, подорожує по країні, відпочиває у барі у вільний час. "Напевно так все і закінчиться"- зі смиренням подумав Дмитро, але одного недільного ранку лунає дзвінок від друга у якому прозвучали завітні слова, можливо не так як уже підполковник запасу Дмитро собі уявляв, але вони прозвучали. Друг по службі повідомив його, що міністерство оборони чекає його на співбесіду на посаду генерала в його рідній частині. І ось Дмитро стоїть перед воротами ЗСУ, з припорошеною формою в невеличкій сумці та пачкою документів, але з великим багажем військового досвіду та запалом в очах...
Діма Варвар народився у 2000 році 15 вересня в чудовому місті Київ. Сім'я у Дмитра була не богата, але забезпечна. Він був єдиною дитиною у сім'ї. Батько Ігор Варвар працював робочим на заводі, а матір Оксана Варвар була вчителем у початкових класах. Дмитро пішов до дитячого садочка там у нього було купа друзів, Дмитро був дуже чемним та вихованим тому він дуже подобався вихователям. Одного разу коли Дмитру було 3 рочки сталося одна історія. У той день був дуже сильний дощ він йшов разом зі своєю мамою з садочка з гучного звука дощу було ледве чути нявкання маленького котика. Дмитро потягнув маму за руку він дуже хотів подивитися звідки та від кого йде цей звук.Мама Дмитра нехотя пішла за ним, з'явився маленький брудний клубок шерсті, він лежав у багнюці та калюжі. Дмитро підібрав його на руки, мама звісно не хотіла, щоб вдома був кіт, але їй стало так шкода його, тому вони разом з того дня, це був найкращий друг Дмитра.
Шкільні та підліткові роки.
До школи Дмитро пішов як і більшість дітей у шість років. Його улюбленим предметом була фізкультура, він був з дуже гарною фізичною підготовкою, що в наступному дуже допоможе йому у житті. В першому класі Дмитро тільки звикав до школи тому у нього не дуже виходило вчитися та знайомитися зі
своїми однолітками, так і пролетів перший навчальний рік у школі. Літом Дмитро завжди їхав до бабусі у село Київську область. Там він і проводив весь свій літній час, купався в озері, грався з тваринами, бігав по полях та взагалі гарно та активно проводив свій час. Так і минуло літо. Тоді він більш менш звик до шкільної рутини й він познайомився з трьома хлопчиками, вони були схожими по інтересах з Дмитром, тому вони швидко знайшли спільну мову так в них і створилася, так би мовити, компанія. У другому класі Дмитро вже вчився набагато краще за це батьки подарували йому дуже гарну металеву машинку Джип. Дмитро часто зустрічався з друзями та вони гуляли всім містом. Так і пролетіли шкільні роки Дмитра, школу він закінчив не дуже гарно, але в цілому досить нормально.
Неочікуваний вступ до академії
Навчаюсь у Люботинській гімназії, Дмитро ще з 8 класу почав представляти свою школу на змаганнях по довійськовій підготовці серед юнаків. Хоча "Захист Вітчизни" на той час починали викладати тільки з 10 класу, директор школи, яка дуже любила нашого героя за його наполегливість і старанність, змогла дістати дозвіл комісії на його участь. Дмитро з першого разу зайняв перші місця за фізичну підготовку, орієнтування на місцевості та збиранню, розбиранню AK-74. Так продовжувалось майже кожен рік, аж до 11 класу.Юнак з кожним роком вдосконалював свої вміння. Дуже добре на ньому відбилось виховання його викладача Захисту Вітчизни Анатолій Олександрович, який був полковником запасу ЗСУ, там мав великий військовий досвід за плечами. Анатолій Олександрович мав лише дві основні риси, які й перебрав собі Дмитро-добрий, але справедливий. Здобутки на військових змаганнях не пройшли дарма, після закінчення вручень атестатів на останньому дзвінку до нього підійшов невідомий чоловік у формі, який представився Начальником академії Державної прикордонної служби й сказав, що він не перший рік слідкує за досягненнями хлопця і готовий без вступних іспитів прийняти його на навчання. Відповіді Дмитра довго очікувати не довелось... Пробувши літо з батьками Дмитро зібравши речі одразу приїхав до академії, після виклику на навчання, саме тут і почалась його військова кар'єра.
Дивовижні успіхи в академії та перший крок у ЗСУ
Академія проходила для вже курсанта Дмитра на диво легко, хоча чому на диво, зважаючи на його попередні досягнення, які завжди випереджали його вік, Все керівництво знало Дмитра як одного з найкращих курантів за всю історію, його навички адаптуватись у нових умовах, дисципліна та кмітливість завжди допомагали йому. З першого погляду здається ніби все давалось для нього легко, але це все зовсім не так. Жертвою за всі досягнення Дмитра. був його час, дорогоцінний час. Коли інші курсанти вихідні та вільний час приділяти собі, гуляли, шукали дівчат. Дмитро ж був заручений з військовою наукою, недоспані ночі в книжках. Вихідні з батьком замість ставка та рибалки, у його частині... Але все давало свій плід, молодий службовець досконало склав випускні іспити й з досконалою характеристикою від Начальника академії вже через тиждень після закінчення успішно вступив до лав ЗСУ, де його очікувало зовсім нове і неочікуване життя.
Військова служба який зліт та падіння на життєвому шляху
Життя в ЗСУ, нічим не вже не дивувало вже кадрового військовослужбовця Варвара. Щоденні тренування, лекції та іноді моральні повчання від старшого складу, Дмитро здавалося був повністю готовий і загартований до такого життя. Але ніхто не скасовував один, важливий момент... дуже важливий момент-людьський фактор. Склад ЗСУ був надзвичайно великим, чим більше людей, тим більше різних характерів, тим більше різних думок, що на жаль призводить до суперечок. Дмитро завжди був слухняним, дисциплінованим та тим хто завжди намагався уникнути конфліктів. Завжди брав ініціативу на себе під час критичних ситуацій коли залишався за старшого. Його кар'єрний ріст проходив швидко, але не довго. Одного звичайного дня, під вечір, стоячи на посту АКПП, після тяжкого доставлення боєприпасів, до воріт під'їхав чорний бусик. Коли у бусику, відкрилося вікно Дмитро там побачив генерала й одразу почав відкривати ворота, але генерал там був не один, він провіз з собою бандитів в машині та провіз їх до складу з боєприпасами. На військовій частині тривога... але, у рацію від генерала звучить відбій тривоги, Дмитро не роздумуючи біжить до складу перевірити ситуацію, а там... бандити спокійно крадуть боєприпаси під наглядом генерала та полковника. Не розгубившись, капрал Варвар бувши в підрозділі "Військової служби правопорядку" біжить до свого командира, який зібравши особливий склад ліквідував нападників. Ситуація набула розголосу, генерала зняли й тут почались зміни в ЗСУ. Після приходу нового генерала, Варвар впевненими кроками дійшов до посади керівника навчального корпусу та посади підполковника. Він впевнено і чітко керував особовим складом займаючи цю посаду. Але все добре колись закінчується, на жаль через неправомірні дії людей, на роботу яких він не зміг повпливати, був змушений піти за власним бажанням.
Фінал чи початок, дорога назад чи фатальний крах...?
Після того, як Варвар Дмитро покинув лави ЗСУ, він не зміг змиритися з цивільним життям, він починає пробувати себе в чомусь новому, але куди б він не йшов нічого не виходить, він пройшов СБУ та ДКВС, але ніде не зміг залишитися. Дмитро повернувся додому, перший тиждень було важко, але оговтавшись він зрозумів, що потрібно щось робити, Він стає далекобійником, подорожує по країні, відпочиває у барі у вільний час. "Напевно так все і закінчиться"- зі смиренням подумав Дмитро, але одного недільного ранку лунає дзвінок від друга у якому прозвучали завітні слова, можливо не так як уже підполковник запасу Дмитро собі уявляв, але вони прозвучали. Друг по службі повідомив його, що міністерство оборони чекає його на співбесіду на посаду генерала в його рідній частині. І ось Дмитро стоїть перед воротами ЗСУ, з припорошеною формою в невеличкій сумці та пачкою документів, але з великим багажем військового досвіду та запалом в очах...
Останнє редагування:
