Антонюк Діма Олександрович
- Стать: Чоловіча
- Дата народження: 11.10.2000 (23 роки)
- Місце народження: Україна, м. Харків
- Національність: Українець
- Місце проживання: м. Харків
- Зріст: 170 см
- Вага: 60 кг
- Колір очей: Зелений
- Статура: Спортивна
- Зачіска: Середньої довжини, темна
- Відмітні знаки: Татуювання на лівій руці
- Сімейний стан: Неодружений
- Батьки:
- Мати: Марина
- Батько: Артем
- Захоплення: Спорт, комп'ютерні ігри
I. Народження
Пізня осінь. Надворі темно, а зорі яскраво освітлюють кожен куточок вулиці. Під ногами шелестить опале листя.— Артеме! Дивись, падає зірка! — вигукнула моя мама.
— Так, кохана, можемо загадати бажання. Давай на рахунок три, тільки про себе, — відповів батько.
Мої батьки загадали однакове бажання. Вони мріяли, щоб у них народився здоровий син, який буде щасливий, матиме багато друзів, стане творчою та лідерською особистістю.
Через півгодини у мами почалися перейми. Вона сама викликала швидку, а батько розгубився більше за неї. Пологовий будинок був недалеко, тому вже за 20 хвилин мама була у пологовому залі. Пологи тривали близько чотирьох годин. Весь цей час батько настільки хвилювався, що випив майже всю пачку заспокійливого, яку йому дала медсестра.
Нарешті медсестра вийшла і повідомила:
— Батьку, у вас богатир! 4600 грамів!
Батько стрибав від щастя, обіймаючи весь медперсонал. Так я і народився. Мене назвали Дмитром на честь прадіда, який воював у Другій світовій війні.
II. Дитинство
Мої перші спогади починаються з 3-4 років. Я ріс, як і всі діти: вчився ходити, говорити, малювати.Влітку батьки відправили мене до дитячого садочка, де мені дуже подобалося. Ми з хлопцями гуляли, ховалися від виховательки під час тихої години. Але через два місяці в групі виявили вітрянку, і садок закрили на карантин.
Батьки багато працювали: тато — бізнесмен, часто літав за кордон, мама — лікар-стоматолог, постійно була на роботі. Тому на час карантину мене відвезли до бабусі в село Башмачка. Там я познайомився зі своїм найкращим другом Владом. Ми грали, купалися в озері, годували домашніх тварин.
Одного літа Влад познайомив мене з кінним спортом. Спочатку мене просто покатали, але це захоплення настільки запало мені в душу, що я попросив батьків дозволити мені займатися ним. Вони погодилися, і навіть знайшли мені водія, який двічі на тиждень возив мене на тренування.
III. Початкова школа
У школу я пішов у сім років. Вчителі швидко помітили мої здібності, і я став їхнім улюбленцем.Паралельно я продовжував займатися кінним спортом. У третьому класі ми готувалися до змагань, але раптово в моєму житті сталася трагедія — помер мій дідусь. Це стало сильним ударом для мене, і я на деякий час припинив заняття спортом.
IV. Середня школа
Після четвертого класу ми переїхали в інший район, і я змінив школу. Тут швидко знайшов друзів. Ми часто грали на вулиці, купували чіпси та газовану воду, поки одного дня у мене не з’явився гастрит.Я не одразу зрозумів проблему, і навіть коли почалися сильні болі в шлунку, продовжував їсти шкідливу їжу. Лише після серйозного загострення звернувся до батьків. В лікарні мені призначили обстеження і процедуру з ковтанням зонда. Це було жахливо.
Через гастрит мій імунітет ослаб, і я став часто хворіти, пропускаючи школу. Через це втратив інтерес до навчання, і мої оцінки сильно впали.
V. Старша школа
У 10 класі я вирішив змінитися. Визначився з метою — стати поліцейським. Почав старанно вчитися, займатися спортом, правильно харчуватися.Єдине, що давалося важко, — фізика. Вона не була потрібна для вступу, але могла вплинути на загальний бал атестата. Мама заспокоювала, що краще зосередитися на важливих предметах. Я так і зробив.
VI. Академія та перший хабар
Вступив до Поліцейської академії, де став одним із найкращих курсантів. Паралельно працював кур'єром, щоб мати власні гроші.Проблемою знову стала фізика. Викладач натякав на хабар — 5000 гривень. Я подзвонив батькам, вони дали мені гроші, і я заплатив. Це був мій перший хабар, і я не відчув жодного сорому.
Згодом хабарі стали для мене буденністю, і завдяки ним я отримав червоний диплом.
VII. Доросле життя
Після академії працював у Національній поліції м. Дніпра. Проявив себе добре, і мене помітили. Коли змінилося керівництво, новий генерал обрав мене своїм заступником.Я довів, що гідний цієї посади, і отримав звання полковника.
VIII. Сьогодення
З часом я зрозумів, що хочу не тільки ловити злочинців, а й рятувати життя. Почав підробляти помічником пожежника.Одного разу виклик був серйозним — горіла та сама ферма, де я колись займався кінним спортом. Я не роздумував і вирушив на допомогу.
Цей випадок змінив мене. Я зрозумів, що хочу стати керівником ДСНС. Досвід у мене є, бажання також. Чому б і ні?
