RP Біографія | Моджахед Саламанка |
Дитинство:
Моджахед Саламанка народився в 04.01.2001 році. В теплому селі на Заході України. Його дитинство було наповнене невеличкими радощами сільського життя та запахом рідної землі. Родина виховувала його в дусі поваги до традицій, вчила любити природу та цінувати сімейні зв'язки. В рідному краю, Модхахед не мав багато друзів, з якими він по вихідних днях проводив вільний час, ходили в ліс грати хованки. Із всіх друзів Моджахед був самий сильний та безстрашний, бокс був його приорітетом.
Батько (Михайло) завжди водив сина на бокс, як і його батько в молодості, Моджахеду бокс був до вподоби, ніодна олімпіада не обішлася без Моджахеда, своїми талантами він показував тренеру весь свій характер, силу, мужність, прагнення стати краще. Тренер був радий що Моджахеда виховує саме такий батько.
Батьки Моджахеда були працьовитими людьми, які передавали синові цінності працелюбства та взаємопідтримки. Матуся Моджахеда (Ірина) в дитинстві вчилася на парихмахера, та займалася танцями. Танці для неї були щось неймовірне, до тих пір, поки її батько не попав у ДТП. В матусі Ірини не була велика зарплатня, тому Ірині нічого не залишалось як залишити танці та піти працювати. Через пару років вона вирішила поїхати трохи в Карпати, для відпочинку, де і познайомилась зі своїм чоловіком Михайлом.
Батько Моджахеда (Михайло) З ранніх років Михайло не любив вчитись, щитав це за непотрібне, але одного дня якось з батьком пішли відпочити в гори. Поки батько розкладав палатки, Михайло любувався краєвидами, в природі він отримав нове почуття, нові емоції, свіжий воздух переповнював його легені, такий радий він ще не був. Після такого гарного відпочинку він пообіцяв батькові що буде вчитись, і все в них було добре.
Юність:
Підліткові роки принесли з собою активність та розмаїття інтересів. Моджахед виявив себе як талановитого учня і відмінника в різних предметах. Він відзначався не лише у навчанні, але й проявляв витончений смак до боксу, та історії України. Закінчуючи 9 клас за ним було рішення, або поступити в ПТУ або продовжувати школу до 11 класу. Все таки він вирішив залишитися зі своїми одноклассниками та класним руководителем, пробігом 10 класу до них прийшло 2 нові учні, з якими вони добре поладили. 10 клас пройшов успішно, вони почали готуватись до екзаменів. На початку 11 класу помер їх класний керівник, Всі були у відчаї, тому що для них це був не просто керівник, але водночас і друг який їм завжди підскаже, та вислухає їх. Важко вони перенесли смерть Віктора Юрійовича, після цього до них прийшов новий керівник, але до нього вони були не так схильні як до Віктора Юрійовича, Моджахед відчував якусь ненависть до нового керівника, так як той на них завжди кричав та навіть нецензурно виражався. Одного разу був урок з їхнім новим керівником, як завжди він кричав на них, і упом*янув їхнього минулого кирівника, кажучи, що він їх нічого не навчив і що він був найгіршим вчителем, Моджахед був у ярості, невтримавшись підійшов і вирубив його. Моджахеду грозило вигнання зі школи, Але коли він все розказав директору, і його однокласники це підтвердили, Новий керівник був звільнений, а Моджахед успішно закінчив школу.
Цього моменту Моджахед чекав дуже довго, його мрія нарешті збулася, він закінчив школу, та скоро піде до ЗСУ. Почуття патріотизму у його серці посилювалося кожним днем, особливо під впливом історичних подій в Україні. Відсутність байдужості до долі рідної країни стала провідною темою його юнацьких років. В честь закінчення 11 класу, вони вирішили це зробити празником, орендували великий дім, купили м*ясо, випивку, їжу, і все потрібне. Прийшов вечір, вони включили музику, настрій був шикарний, всі пили, курили, але не Моджахед, він був за здоровий спосіб життя, поки дівчата готували на стіл, Моджахед та пару хлопців пішли на вулицю жарити м*ясо. Коли все було приготовлено, вони сіли, і упом*янули Віктора Юрійовича. Через тиждень Моджахед пройшов мед.Коміссію і все потрібне, і пішов до воєнкомату.
Життя в Збройних Силах України:
Після завершення навчання в загальноосвітній школі, Моджахед вирішив служити своєму краю і вступив до військової академії. Тут він здобував військову освіту та розвивав свої стратегічні та тактичні навички. Швидко Моджахед вписався до колективу, всі дружелюбні, поважають один одного, Моджахеду відразу все сподобалось. Початкові дні Моджахеда підготовлювали як фізично так і морально. Незабаром він став Нач.Державної Прикордонної Сили України, та хотів зробити підрозділ найкращий з усіх.
У Збройних Силах України Моджахед став справжнім лідером. Його відданість, дисципліна та вміння приймати важливі рішення високо цінувалися в армійському співтоваристві. Він взяв участь у численних військових операціях, проявивши себе як відмінного стратега та справжнього захисника своєї батьківщини.
Дитинство:
Моджахед Саламанка народився в 04.01.2001 році. В теплому селі на Заході України. Його дитинство було наповнене невеличкими радощами сільського життя та запахом рідної землі. Родина виховувала його в дусі поваги до традицій, вчила любити природу та цінувати сімейні зв'язки. В рідному краю, Модхахед не мав багато друзів, з якими він по вихідних днях проводив вільний час, ходили в ліс грати хованки. Із всіх друзів Моджахед був самий сильний та безстрашний, бокс був його приорітетом.
Батько (Михайло) завжди водив сина на бокс, як і його батько в молодості, Моджахеду бокс був до вподоби, ніодна олімпіада не обішлася без Моджахеда, своїми талантами він показував тренеру весь свій характер, силу, мужність, прагнення стати краще. Тренер був радий що Моджахеда виховує саме такий батько.
Батьки Моджахеда були працьовитими людьми, які передавали синові цінності працелюбства та взаємопідтримки. Матуся Моджахеда (Ірина) в дитинстві вчилася на парихмахера, та займалася танцями. Танці для неї були щось неймовірне, до тих пір, поки її батько не попав у ДТП. В матусі Ірини не була велика зарплатня, тому Ірині нічого не залишалось як залишити танці та піти працювати. Через пару років вона вирішила поїхати трохи в Карпати, для відпочинку, де і познайомилась зі своїм чоловіком Михайлом.
Батько Моджахеда (Михайло) З ранніх років Михайло не любив вчитись, щитав це за непотрібне, але одного дня якось з батьком пішли відпочити в гори. Поки батько розкладав палатки, Михайло любувався краєвидами, в природі він отримав нове почуття, нові емоції, свіжий воздух переповнював його легені, такий радий він ще не був. Після такого гарного відпочинку він пообіцяв батькові що буде вчитись, і все в них було добре.
Юність:
Підліткові роки принесли з собою активність та розмаїття інтересів. Моджахед виявив себе як талановитого учня і відмінника в різних предметах. Він відзначався не лише у навчанні, але й проявляв витончений смак до боксу, та історії України. Закінчуючи 9 клас за ним було рішення, або поступити в ПТУ або продовжувати школу до 11 класу. Все таки він вирішив залишитися зі своїми одноклассниками та класним руководителем, пробігом 10 класу до них прийшло 2 нові учні, з якими вони добре поладили. 10 клас пройшов успішно, вони почали готуватись до екзаменів. На початку 11 класу помер їх класний керівник, Всі були у відчаї, тому що для них це був не просто керівник, але водночас і друг який їм завжди підскаже, та вислухає їх. Важко вони перенесли смерть Віктора Юрійовича, після цього до них прийшов новий керівник, але до нього вони були не так схильні як до Віктора Юрійовича, Моджахед відчував якусь ненависть до нового керівника, так як той на них завжди кричав та навіть нецензурно виражався. Одного разу був урок з їхнім новим керівником, як завжди він кричав на них, і упом*янув їхнього минулого кирівника, кажучи, що він їх нічого не навчив і що він був найгіршим вчителем, Моджахед був у ярості, невтримавшись підійшов і вирубив його. Моджахеду грозило вигнання зі школи, Але коли він все розказав директору, і його однокласники це підтвердили, Новий керівник був звільнений, а Моджахед успішно закінчив школу.
Цього моменту Моджахед чекав дуже довго, його мрія нарешті збулася, він закінчив школу, та скоро піде до ЗСУ. Почуття патріотизму у його серці посилювалося кожним днем, особливо під впливом історичних подій в Україні. Відсутність байдужості до долі рідної країни стала провідною темою його юнацьких років. В честь закінчення 11 класу, вони вирішили це зробити празником, орендували великий дім, купили м*ясо, випивку, їжу, і все потрібне. Прийшов вечір, вони включили музику, настрій був шикарний, всі пили, курили, але не Моджахед, він був за здоровий спосіб життя, поки дівчата готували на стіл, Моджахед та пару хлопців пішли на вулицю жарити м*ясо. Коли все було приготовлено, вони сіли, і упом*янули Віктора Юрійовича. Через тиждень Моджахед пройшов мед.Коміссію і все потрібне, і пішов до воєнкомату.
Життя в Збройних Силах України:
Після завершення навчання в загальноосвітній школі, Моджахед вирішив служити своєму краю і вступив до військової академії. Тут він здобував військову освіту та розвивав свої стратегічні та тактичні навички. Швидко Моджахед вписався до колективу, всі дружелюбні, поважають один одного, Моджахеду відразу все сподобалось. Початкові дні Моджахеда підготовлювали як фізично так і морально. Незабаром він став Нач.Державної Прикордонної Сили України, та хотів зробити підрозділ найкращий з усіх.
У Збройних Силах України Моджахед став справжнім лідером. Його відданість, дисципліна та вміння приймати важливі рішення високо цінувалися в армійському співтоваристві. Він взяв участь у численних військових операціях, проявивши себе як відмінного стратега та справжнього захисника своєї батьківщини.
