Прізвище, ім’я, по батькові: Моретті Олексій Олегович
Стать: Чоловіча
Дата народження: 02 жовтня 2007 року
Вік: 17 років
Місце народження: Україна, м. Рівне
Місце проживання: Україна, м. Рівне
Національність: Українець
Зріст: 195 см
Вага: 65 кг
Статура: Мезоморф
Колір очей: Зелені
Зачіска: Темне волосся, андеркат
Батько: Дмитро
Мати: Христина
Захоплення: Комп’ютерна техніка, військова тематика, державне управління
Сімейний стан: Неодружений
Відмітні знаки: Відсутні
Розділ I
Народження та раннє дитинство
02 жовтня 2007 року. Місто Рівне. Годинник у Першому міському пологовому будинку показував 23:20, коли в тиші нічного коридору пролунав крик новонародженого. У цю мить у світі стало на одну людину більше — народився хлопчик, якому судилося пройти складний, суперечливий, але по-своєму унікальний життєвий шлях. Його назвали Олексієм Мореті Олеговичем.
З самого початку життя Олексій з’явився у родині, яку багато хто вважав впливовою. Його мати, Христина, була відомою та авторитетною особою у політичних колах міста, депутаткою, яку знали, поважали й водночас побоювалися. Батько, Дмитро, працював адвокатом Верховної Ради — людиною з гострим розумом, холодною логікою та постійною зайнятістю. Гроші в родині були, можливості — також. Але чогось важливого завжди бракувало.
З перших років життя Олексій майже не бачив своїх батьків. Батько постійно пропадав на роботі, і хлопчик жартома, а згодом і з гіркотою казав, що тато не працює — він живе на роботі. Мати ж була постійно між судовими залами, засіданнями, поїздками та нарадами. У кращому випадку Олексій бачив її пізно вночі, коли сам уже майже спав.
Фактично дитинство хлопчика минуло не з батьками, а з дідусем Максимом та бабусею Вікторією. Саме вони стали для нього справжньою сім’єю. Бабуся вкладала в нього тепло, турботу, любов і прості життєві цінності. Дідусь навчав мовчазної витримки, терпіння й поваги. Для маленького Олексія їхній дім був островом стабільності та спокою у світі, де батьки завжди були десь далеко.
Розділ II
Шкільні роки та перші втрати
У 2015 році Олексій пішов до Ліцею №18 у місті Рівне. Батьки без вагань оплачували навчання, репетиторів, шкільні потреби — гроші не були проблемою. Проблемою була відсутність уваги. Жодного щирого “молодець”, жодної гордості за досягнення сина.
Олексій навчався добре. Його оцінки рідко опускалися нижче 11 балів. Але всі ці успіхи ніби зависали в повітрі — їх ніхто не помічав. Учителі переважно цікавилися фінансовою стороною, адміністрація школи не викликала поваги, а вдома нікому не було діла до щоденника.
Єдиною світлою стороною стали однокласники. Саме в школі Олексій знайшов справжнього друга — Євгена. Вони сиділи за однією партою, разом гуляли, ділилися думками й підтримували одне одного. Для Олексія це була перша справжня дружба, яка давала відчуття, що він комусь потрібен.
Але життя не було поблажливим. У 9 років Олексій пережив те, до чого не готова жодна дитина — втрату бабусі. Він уперше побачив похорон, уперше усвідомив, що люди йдуть назавжди. Бабуся була для нього всім, і з її смертю світ став холоднішим.
Дідусь на той момент уже важко хворів на рак і не міг повноцінно доглядати за хлопчиком. Батьки, як і раніше, були зайняті. Так Олексій уперше залишився фактично сам на сам із життям. Саме тоді в ньому почала формуватися внутрішня самостійність, але разом із нею — і відчуття покинутості.
Розділ III
Падіння та внутрішня боротьба
У 11 років Олексій почав змінюватися. Оцінки поступово погіршилися, зникла мотивація. Він більше не бачив сенсу старатися, адже результат не приносив ні радості, ні визнання. У цей же період він уперше зіткнувся з жорстокістю однолітків.
Одного дня після школи група старших хлопців загнала його за кут і поставила перед вибором. Погрози, страх, холодний піт — і перша сигарета в руках. Це було не бажання, а примус. Саме так Олексій почав курити. Пізніше з’явився алкоголь. Не як розвага, а як спосіб втечі від реальності.
У 15 років життя завдало ще одного удару — померла мати. Згодом зник і батько, фактично залишивши сина напризволяще. Олексій переїхав жити до тітки Кетті. Але замість підтримки він отримав приниження, насильство та постійні докори.
Ці роки загартували його, але й залишили глибокі психологічні рани.
Розділ IV
Студентські роки та межа виживання
У 2023 році Олексій вступив до коледжу на військову кафедру. Вибір був усвідомлений — його приваблювала тема порядку, сили, дисципліни, державної служби. Але реальність виявилася жорсткою.
Грошей не вистачало. Життя перетворилося на виживання. Через складні обставини Олексій почав красти, неодноразово потрапляв на облік у поліції. Навчання йшло погано, психіка була на межі.
Кульмінацією став інцидент із крадіжкою, який ледь не коштував йому життя. Зіткнення з кримінальним світом, погрози, страх смерті — усе це стало переломним моментом.
Розділ V
Наші дні та нова мета
У 2024 році життя різко змінилося. Олексій отримав спадок — 36,5 мільйона гривень, будинок і автомобіль. Він уперше відчув ґрунт під ногами.
Він кинув пити й курити, звернувся до психолога, переїхав у нове місто. Почав будувати бізнес і вперше по-справжньому цінувати життя.
Його мета тепер — державна служба, а в майбутньому — керівна роль у країні. Не заради влади, а заради змін. Щоб інші діти не проходили той шлях, який пройшов він.
Стать: Чоловіча
Дата народження: 02 жовтня 2007 року
Вік: 17 років
Місце народження: Україна, м. Рівне
Місце проживання: Україна, м. Рівне
Національність: Українець
Зріст: 195 см
Вага: 65 кг
Статура: Мезоморф
Колір очей: Зелені
Зачіска: Темне волосся, андеркат
Батько: Дмитро
Мати: Христина
Захоплення: Комп’ютерна техніка, військова тематика, державне управління
Сімейний стан: Неодружений
Відмітні знаки: Відсутні
Розділ I
Народження та раннє дитинство
02 жовтня 2007 року. Місто Рівне. Годинник у Першому міському пологовому будинку показував 23:20, коли в тиші нічного коридору пролунав крик новонародженого. У цю мить у світі стало на одну людину більше — народився хлопчик, якому судилося пройти складний, суперечливий, але по-своєму унікальний життєвий шлях. Його назвали Олексієм Мореті Олеговичем.
З самого початку життя Олексій з’явився у родині, яку багато хто вважав впливовою. Його мати, Христина, була відомою та авторитетною особою у політичних колах міста, депутаткою, яку знали, поважали й водночас побоювалися. Батько, Дмитро, працював адвокатом Верховної Ради — людиною з гострим розумом, холодною логікою та постійною зайнятістю. Гроші в родині були, можливості — також. Але чогось важливого завжди бракувало.
З перших років життя Олексій майже не бачив своїх батьків. Батько постійно пропадав на роботі, і хлопчик жартома, а згодом і з гіркотою казав, що тато не працює — він живе на роботі. Мати ж була постійно між судовими залами, засіданнями, поїздками та нарадами. У кращому випадку Олексій бачив її пізно вночі, коли сам уже майже спав.
Фактично дитинство хлопчика минуло не з батьками, а з дідусем Максимом та бабусею Вікторією. Саме вони стали для нього справжньою сім’єю. Бабуся вкладала в нього тепло, турботу, любов і прості життєві цінності. Дідусь навчав мовчазної витримки, терпіння й поваги. Для маленького Олексія їхній дім був островом стабільності та спокою у світі, де батьки завжди були десь далеко.
Розділ II
Шкільні роки та перші втрати
У 2015 році Олексій пішов до Ліцею №18 у місті Рівне. Батьки без вагань оплачували навчання, репетиторів, шкільні потреби — гроші не були проблемою. Проблемою була відсутність уваги. Жодного щирого “молодець”, жодної гордості за досягнення сина.
Олексій навчався добре. Його оцінки рідко опускалися нижче 11 балів. Але всі ці успіхи ніби зависали в повітрі — їх ніхто не помічав. Учителі переважно цікавилися фінансовою стороною, адміністрація школи не викликала поваги, а вдома нікому не було діла до щоденника.
Єдиною світлою стороною стали однокласники. Саме в школі Олексій знайшов справжнього друга — Євгена. Вони сиділи за однією партою, разом гуляли, ділилися думками й підтримували одне одного. Для Олексія це була перша справжня дружба, яка давала відчуття, що він комусь потрібен.
Але життя не було поблажливим. У 9 років Олексій пережив те, до чого не готова жодна дитина — втрату бабусі. Він уперше побачив похорон, уперше усвідомив, що люди йдуть назавжди. Бабуся була для нього всім, і з її смертю світ став холоднішим.
Дідусь на той момент уже важко хворів на рак і не міг повноцінно доглядати за хлопчиком. Батьки, як і раніше, були зайняті. Так Олексій уперше залишився фактично сам на сам із життям. Саме тоді в ньому почала формуватися внутрішня самостійність, але разом із нею — і відчуття покинутості.
Розділ III
Падіння та внутрішня боротьба
У 11 років Олексій почав змінюватися. Оцінки поступово погіршилися, зникла мотивація. Він більше не бачив сенсу старатися, адже результат не приносив ні радості, ні визнання. У цей же період він уперше зіткнувся з жорстокістю однолітків.
Одного дня після школи група старших хлопців загнала його за кут і поставила перед вибором. Погрози, страх, холодний піт — і перша сигарета в руках. Це було не бажання, а примус. Саме так Олексій почав курити. Пізніше з’явився алкоголь. Не як розвага, а як спосіб втечі від реальності.
У 15 років життя завдало ще одного удару — померла мати. Згодом зник і батько, фактично залишивши сина напризволяще. Олексій переїхав жити до тітки Кетті. Але замість підтримки він отримав приниження, насильство та постійні докори.
Ці роки загартували його, але й залишили глибокі психологічні рани.
Розділ IV
Студентські роки та межа виживання
У 2023 році Олексій вступив до коледжу на військову кафедру. Вибір був усвідомлений — його приваблювала тема порядку, сили, дисципліни, державної служби. Але реальність виявилася жорсткою.
Грошей не вистачало. Життя перетворилося на виживання. Через складні обставини Олексій почав красти, неодноразово потрапляв на облік у поліції. Навчання йшло погано, психіка була на межі.
Кульмінацією став інцидент із крадіжкою, який ледь не коштував йому життя. Зіткнення з кримінальним світом, погрози, страх смерті — усе це стало переломним моментом.
Розділ V
Наші дні та нова мета
У 2024 році життя різко змінилося. Олексій отримав спадок — 36,5 мільйона гривень, будинок і автомобіль. Він уперше відчув ґрунт під ногами.
Він кинув пити й курити, звернувся до психолога, переїхав у нове місто. Почав будувати бізнес і вперше по-справжньому цінувати життя.
Його мета тепер — державна служба, а в майбутньому — керівна роль у країні. Не заради влади, а заради змін. Щоб інші діти не проходили той шлях, який пройшов він.
