I. Народження
Пізня ніч. Надворі дуже темно, але зірки світять яскраво, освітлюючи кожен куточок вулиці. Під ногами тихо шелестіло опале листя — того року воно випало рано.— Артем! Дивись, там падає зірка! — із захопленням вигукнула мама.
— Так, кохана, це чудово. Ми можемо загадати бажання. Давай на рахунок три, тільки рахуємо про себе, — відповів батько.
Мої батьки дорахували до трьох і загадали одне й те саме бажання. Про це я дізнався вже значно пізніше.
Вони дуже кохали один одного, часто гуляли нічним Дніпром і мріяли про майбутнє. Тієї ночі все було так само: прогулянка, солодка вата з цілодобового магазину та довгі розмови.
Дійшовши до мосту закоханих, де пари залишають замки як символ своїх почуттів, вони побачили падаючу зірку й загадали бажання: щоб у них народився здоровий син, який буде щасливим, матиме багато друзів, стане творчою людиною та матиме лідерські якості.
— І щоб був справжнім чоловіком! — додав батько.
Через 30 хвилин у мами почалися перейми. Вони не встигли дійти до метро — усе почалося прямо там. Батько розгубився, а мама сама викликала швидку допомогу. Він допоміг їй сісти на лавку, і вони чекали лікарів.
П’ятий пологовий будинок був недалеко, тому швидка приїхала швидко. Уже через 20 хвилин мама була в пологовому залі. Пологи тривали близько 3–4 годин. Увесь цей час батько не знаходив собі місця і настільки хвилювався, що випив майже всю пачку заспокійливого, яку знайшов у медсестри.
І ось нарешті медсестра вийшла:
— Батьку, у вас богатир — 4,600!
Батько від щастя підстрибнув і обійняв увесь медперсонал.
Так я і народився. Мене назвали Олексієм — на честь мого прадіда Олексія, який був військовим і воював у Другій світовій війні.
II. Дитинство
Себе я пам’ятаю приблизно з 3–4 років. До цього часу нічого особливого не відбувалося — звичайне дитинство: вчився ходити, говорити, запам’ятовував кольори та дуже любив малювати.У дитячому садку мені подобалося. Ми гралися на вулиці, веселилися і навіть ховалися від виховательки під час тихої години, бо вважали себе вже дорослими.
Але через два місяці садок закрили на карантин через вітрянку. Батьки були постійно зайняті: тато — бізнесмен, часто літав за кордон, мама — стоматолог і майже завжди на роботі.
Тому мене відправили до бабусі в село Старі Кодаки.
Там було зовсім інше життя. Я постійно бігав, досліджував усе навколо, спостерігав за фермерами, купався в озері. Саме там я познайомився зі своїм другом Владом. Ми швидко подружилися і проводили разом багато часу.
Одного літа я дізнався, що Влад почав займатися кінним спортом. Він домовився з тренером, і мене вперше посадили на коня. Це було щось нове і дуже захоплююче.
Мені настільки сподобалося, що я вмовив батьків залишити мене там на все літо. До кінця серпня я вже більш-менш впевнено тримався в сідлі і навіть почав пробувати стрибати через бар’єри.
Батько найняв водія, який возив мене на тренування навіть під час навчання.
III. Початкова школа
У перший клас я пішов у сім років. Я вже трохи вмів читати й рахувати, тому навчання давалося легко.Вчителі мене хвалили, а я із задоволенням ходив до школи. Паралельно займався кінним спортом і навіть був одним із кращих у групі.
Але в третьому класі мені довелося зробити паузу в тренуваннях. Це сильно вплинуло на мене — я переживав, втрачав мотивацію і навіть певний час не знав, чим себе зайняти.
До того ж я відстав у навчанні, і довелося наздоганяти програму з репетитором. З часом інтерес до спорту почав зникати.
IV. Середня школа
Після переїзду я перейшов у нову школу, де швидко знайшов друзів.Ми багато часу проводили разом: робили уроки, гуляли, грали на вулиці. Але разом із цим у моє життя прийшли і шкідливі звички — чіпси та газована вода.
З часом у мене почалися проблеми зі здоров’ям. Спочатку це були просто болі в шлунку, але потім лікарі поставили діагноз — гастрит.
Обстеження, лікарня, неприємні процедури — усе це стало для мене серйозним уроком.
Після цього я почав часто хворіти, пропускав навчання і поступово скотився по оцінках.
V. Старша школа
У старшій школі я різко змінився. У мене з’явилася мета — стати поліцейським.Я почав серйозно ставитися до навчання, займатися спортом і слідкувати за своїм здоров’ям. Фактично я перебудував себе з нуля.
Було непросто, особливо з фізикою, але я вирішив зосередитися на тих предметах, які були важливі для мого майбутнього.
VI. Інститут
Я вступив до поліцейської академії. Спочатку все йшло добре — навчання давалося легко.Паралельно я працював кур’єром і навіть зміг зняти власну квартиру, щоб жити окремо від батьків.
Але з часом почалися проблеми з фізикою. Викладач прямо натякав на хабар.
Я погодився. Це був мій перший хабар, і що дивно — я не відчув жодного сорому.
З часом це стало звичкою. Я почав платити за предмети замість того, щоб вчитися.
У результаті я закінчив академію з червоним дипломом.
VII. Доросле життя
Після навчання я пішов працювати в поліцію Дніпра. Я добре показував себе на службі і швидко набирався досвіду.З часом змінилося керівництво, і несподівано для себе я отримав підвищення.
Багато хто не вірив у мене, але я довів, що гідний цієї посади і можу нести відповідальність.
VIII. Наші часи
Після довгої служби в поліції я відчув, що мені не вистачає справжніх викликів і адреналіну.Я почав підробляти помічником пожежника: виїжджав на прості виклики, допомагав людям, набирався нового досвіду.
Але одного дня загорілася ферма, де я колись займався кінним спортом. Не роздумуючи ні секунди, я поїхав на цей виклик.
Саме тоді я зрозумів, що хочу змін у своєму житті.
У мене є досвід, характер і бажання рухатися далі.
І тепер я точно знаю — я готовий до наступного етапу.
Тінь існує лише там, де горить світло.
