Дитинство Сашка Куцого
Сашко Куций народився в невеликому селі Пшеничне, що розкинулося серед золотих полів і високих пагорбів. Він був найменшим у сім’ї, де виховували п’ятеро дітей. Його батьки – тато Максим, відомий своїми теслярськими виробами, і мама Ганна, вправна вишивальниця, – працювали від світанку до заходу сонця.Сашко ріс активним і допитливим хлопчиком. Він любив лазити по деревах, вигадувати пригоди і майструвати щось із гілок і каміння. Проте, через свій маленький зріст і щуплу статуру, він часто ставав об’єктом жартів від інших дітей.
– Ого, Сашко, тебе й вітер може здути! – глузували старші хлопці.
– Куций – короткий на зріст, але довгий на вигадки! – сміялися дівчата, побачивши, як він змайстрував човник із коріння дерева і пустив його по струмку.
Сашко Куций: Юність на ринзі
Юність Сашка Куцого була сповнена несподіваних викликів. У своїх п’ятнадцять років він вирішив залишити рідне село й вирушити до міста, щоб знайти себе. Його дратувало, що всі сприймали його лише як "малого" чи "слабкого".Приїхавши до великого міста, Сашко побачив, як люди захоплено говорять про місцевого чемпіона з боксу, Максима "Буревія" Левчука. Його постери висіли на стінах кожної кав’ярні та спортивного залу. Усі захоплювалися, як він нокаутує суперників.
Сашко зацікавився боксом, хоча сам був невисокого зросту й ніколи раніше не займався серйозним спортом.
– Бокс? – сміялися старші хлопці в спортзалі, коли він уперше прийшов туди. – Тобі б радше шахами займатися, малий.
Але Сашко не звертав уваги. Він підійшов до тренера, дядька Пилипа, який був старим, але досвідченим боксером, і сказав: – Я хочу спробувати. Дайте мені шанс.
Сашко Куций і мистецтво стрільби
Юність Сашка Куцого була наповнена різними пригодами, але одна з них стала особливо важливою в його житті. Ця історія почалася, коли йому було шістнадцять років, і він проводив літо в маєтку свого дядька Івана, колишнього мисливця.Дядько Іван був суворим, але добрим чоловіком. У свої найкращі роки він об'їздив пів країни, полюючи на вовків, кабанів і навіть ведмедів. Його мисливська зброя була акуратно розставлена на полицях, а історії про пригоди заворожували Сашка.
– Сашку, – сказав дядько одного разу, коли побачив, як хлопець із захопленням розглядає гвинтівку. – У кожного чоловіка має бути тверда рука й розум.Хочеш навчитися стріляти?Очі Сашка загорілися.– Звичайно хочу
Університет Сашка Куцого: Шлях до знань
Після своїх юнацьких пригод і перших успіхів у спорті та стрільбі, Сашко Куций вирішив, що настав час здобути справжню освіту. У нього була мрія: стати людиною, яка зможе змінювати світ. Його старий друг і наставник, дядько Іван, підтримав це прагнення.– Сашко, ти маєш талант, але знання відкриють перед тобою двері, про які ти навіть не здогадуєшся, – сказав він.
Сашко Куций: Шлях до Генеральної прокуратури
Після закінчення університету з відзнакою Сашко Куций вирішив присвятити своє життя справедливості. Його дитячі мрії про боротьбу з несправедливістю, а також прагнення змінювати світ на краще привели його до думки про кар'єру в правозахисній сфері.Сашко вступив на юридичний факультет, щоб здобути другу вищу освіту. Він знав, що бути юристом – це не лише знати закони, а й уміти їх правильно застосовувати. Його метою стало служіння державі й захист прав простих людей
Перше викриття корупції: історія Сашка Куцого
На початку своєї кар'єри Сашко Куций працював у місцевій прокуратурі невеликого містечка. Як молодший прокурор, він розглядав справи, які інші вважали дрібними: дрібні крадіжки, адміністративні порушення, конфлікти між сусідами. Однак одна справа, на перший погляд звичайна, стала для нього першим серйозним викликом і змінила його життя назавжди.Наші дні
Зараз працюю у лавах НПУ м.Дніпра. Займаю посаду Лийтенанта Моя остання мета це Генерал,найвища посада про яку я мрію.
Для цієї мрії я продовжую працювати не покладаючи рук,підвищую знання, допомагаю колегам і багато іншого...
А також не забуває про шлях здобування грошей для того щоб забезбечити свою сім'ю. Він розуміє що це погана справа але приходе до таких способів. Він вважає що він робе кращим світ але це зовсім друга історія
