Дитинство
Я, Аркаша Акієв, народився 01.02.2002 р. у Дніпрі. Моя мати померла під час пологів, коли мій батько не міг спокійно сидіти на стільці в пологовому відділенні. Ріс я все своє дитинство у бідній родині. Іноді нам не вистачало навіть на оплату комунальних послуг, не кажучи вже про харчі. У мене була сестра Софія… ну як сестра. Софія була дочкою мого батька від першого шлюбу. Вона час від часу приїжджала до нас поговорити та трохи допомогти грошима, бо вона жила заможно, а ми – ні. Але мій батько був гордий і не міг узяти навіть копійки від своєї дочки. Так тривало 14 років.
З Божою допомогою ми змогли пережити той час, коли не було ні копійки, ні знайомств, ні свободи думки. Батько привчав мене до праці з малечку – я допомагав йому прибирати кімнату й навіть любив це робити. Я був спокійним, рідко на когось кричав чи плакав, але наше матеріальне становище змушувало мене постійно себе обмежувати. У мене майже не було іграшок, батько робив їх власноруч. На жаль, у дитинстві я мав дуже мало.
Юність
У 14 років я зрозумів, що все, що ми вважаємо своїм, – лише ілюзія. У цей час я почав підробляти, бо грошей у сім’ї залишалося, як і раніше, дуже мало. Працював багато: на верстаті, вантажником, в офісі прибиральником. А заробленого вистачало лише на пару буханців житнього хліба.
Моє дитинство йшло сумно: я мало з ким спілкувався й можна сказати деградував у цьому плані. З дитинства мав звичку зберігати гроші – так і робив. Я був спокійний, але якщо щось не подобалося, міг розпалити серйозний конфлікт. Мабуть, це навіть вплинуло на мене позитивно, бо після повноліття я вирішив переїхати до Харкова й почати нове життя. Для цього я два роки працював на підробітках. Їх вистачило мені лише на місяць життя в Харкові.
Коли у мене був вихідний, то цей день здавався райським подарунком, адже я майже не відпочивав і постійно працював. Згодом я вирішив виховати в собі сильніший дух і силу. Мій вибір зупинився на освіті, якої мені дуже бракувало. Я вирішив податися у війська й спершу вступити до вищого військового командного навчального закладу.
Довго готувався до іспитів, поставив собі мету – здати їх. Приклавши максимум зусиль, я впорався, хоч це було дуже важко. Настав день від’їзду до гуртожитку – я був сповнений сил. Спершу майже ні з ким не спілкувався, бо не знав цих людей і боявся підходити. Та згодом, послухавши діалоги, почав уливатися в компанію.
В автобусі, коли всі ми зібралися, я познайомився з хлопцем на ім’я Ярослав. Раніше його не зустрічав, але після розмови зрозумів: він так само готовий навчатися й служити. Ми швидко знайшли спільну мову.
Спершу я вчився погано, але через місяць-два зумів налаштуватися й почав добре навчатися. Незабаром закінчив цей навчальний заклад.
Молодість
У 18 років я знову зустрів Софію. Тоді я жив у Харківській області. Ми зустрілися в кафе, й у розмові я зрозумів, що вона стала дуже мудрою й душевною людиною. Ми навіть розпили разом пляшку міцного алкоголю. Софія розповіла мені, що наш батько помер.
Мені було дуже сумно, щось наче катувало зсередини. Я не підтримував із ним зв’язку, але все одно боліло, бо вже нічого не можна було змінити. Після цієї новини я почав курити.
Софія за цей час працювала в різних місцях, навіть мала можливість потрапити в СБУ, але відмовилася. Вона мріяла про купівлю гарної машини. Я ж мріяв піти в правоохоронні органи – ловити злочинців, карати негідників і берегти спокій громадян. І мені це вдалося, хоча довелося докласти чимало зусиль.
Наступного ранку мені зателефонував Ярослав і запропонував переїхати до Київської області та разом працювати в якійсь державній організації. Я погодився. Ми подали заявки на роботу в Головне управління Служби безпеки України у м. Київ та області.
Ми якісно виконували свою роботу, дійшли навіть до керівних посад. Згодом я отримав звання полковника СБУ та став куратором підрозділу НАБУ. Це була величезна відповідальність і водночас великий виклик, адже доводилося працювати з найважливішими справами та контролювати боротьбу з корупцією на високому рівні.
У лавах СБУ я прослужив близько 20 років.
Наші дні
Після багатьох років служби в СБУ я практично вивчив усі закони, чесно й справедливо служив державі. Завів багато знайомств, які згодом могли стати в нагоді. Як полковник і куратор НАБУ, я мав великий досвід у боротьбі з організованою злочинністю та корупцією.
Після багаторічної служби я вирішив перейти до Управління Національної поліції м. Дніпра та обійняв посаду генерала. Моя робота була відповідальною та небезпечною, але водночас дала мені змогу допомагати людям і захищати їхнє життя.
Завдяки досвіду, авторитету та відданості службі я згодом отримав ще одну почесну можливість — працювати в міській раді Дніпра. Там я обіймав посаду заступника мера, займаючись питаннями безпеки міста та взаємодією з правоохоронними структурами. Ця діяльність дозволила мені не лише служити у формі, а й впливати на розвиток рідного міста, ухвалювати важливі рішення для громади.
На службі в мене була ситуація: мати хотіла вбити свою дитину через те, що та мала синдром ****************************а. Диспетчер повідомив мене й мого напарника Матвія, і ми рушили на виклик. Сусіди швидко показали квартиру, де відбувався злочин.
Матвій відчув співчуття до дитини й вибив двері. У першій кімнаті він побачив матір із ножем. Ризикуючи, він підійшов близько та нейтралізував її шокером. Це було небезпечно, адже мати могла зарізати власну дитину, але Матвій не задумуючись проявив сміливість.
Він часто казав друзям, що не боїться смерті, бо хоче звільнити українську землю від наркоманів.
