- Ім'я Прізвище: Барт Сімпсон (Ель Барто)
- Стать: Чоловіча
- Вік та дата народження: 28 років, 01.01.1970
- Опис зовнішнього вигляду: Рост: 175 см, Вага: 60 кг. Яскраво-жовта шкіра, фірмова зачіска «їжачок» з дев'ятьма зубцями. Очі великі, круглі. Статура середня, спортивна (завдяки постійній їзді на скейті). Віддає перевагу червоним футболкам, синім шортам та синім кедам.
- Сімейний стан: Не одружений
- Ваше дитинство:
Я народився у Спрінгфілді на самому початку 1970 року. Моє дитинство важко назвати спокійним — батько Гомер постійно душив мене за витівки, а мама Мардж намагалася втримати родину разом. Проте згодом усе зруйнувалося: батьки розлучилися, батько пішов, а мама в пошуках кращої долі та заробітку переїхала, залишивши мене на виховання суворій бабусі Жаклін. Вона мене зовсім не любила, тому я ріс самотнім та наданим самому собі.
До школи я пішов пізно, вчитися терпіти не міг, постійно сидів у кабінеті директора Скіннера, але у 18 років усе ж таки її закінчив. У підлітковому віці я був головним хуліганом міста, розмальовував стіни графіті, через що отримав кримінальне прізвисько «Ель Барто». Після школи я зумів розібратися в IT-технологіях завдяки сестрі Лісі й влаштувався у велику компанію в айти-напрямку. Заробляв добре, на життя цілком вистачало. Але незабаром стався страшний інцидент — під час чергової небезпечної витівки я якимось чином випадково вбив людину. Наступні 4 роки я провів у колонії суворого режиму. - Доросле життя:
Після звільнення з в'язниці я спочатку хотів повернутися до кримінального світу Спрінгфілда і стать правою рукою Жирного Тоні. Проте вчасно схаменувся і вирішив кардинально змінити свій шлях. Я пішов працювати до поліції під керівництвом шефа Віггама, щоб спробувати спокутувати свої старі гріхи та захистити закон. Але колишнє життя просто так не відпускає: іноді мені доводиться допомагати бандитам і заплющувати очі на їхні справи, адже я сам був у їхній шкурі й чудово розумію, як важко вижити у цьому жорстокому світі. - Теперішній час:
Зараз, у свої 28 років, я продовжую службу в поліції та намагаюся розвиватися далі. У вільний від роботи час я все ж таки навідуюся до бабусі, щоб допомогти їй по господарству, а вечорами розслабляюся та граю в Радмир. Я прагну кращого майбутнього і вірю, що зможу стати поважною людиною, попри всі помилки минулого. Отак і минає моє теперішнє життя! Ай Карамба!
