Ім'я: Андрій
Прізвище:Кушнір
Батько Кушнір Роман Іванович ,
Мати Кушнір Марта Василівна
Вік: 18
Національність: українець
Місце народження: Київ
Місце проживання: Бориспіль
Сімейне положення: не одружений
Діти: Немає
Стать: Чоловіча
Зростання: 1.87
Bага: 93
Риси характеру та особисті якості: Добрий,веселий,дружелюбний, працьовитий
Дитинство та юність
Андрій народився 8 липня 2005 року, у місті Київ, в родині підприємців. Батьки мали власний бізнес, багато працювали щоб забезпечити Андрія всім необхідним.
Андрій, був дуже активним мав багато друзів, бо він був дружній. Всі хотіли з ними дружити через його характер. Коли Андрій підріс його відали до школи, він вчився дуже добре та мріяв піти до ДКВС. Юнак відвідував школу, де він заслужено отримував похвальні листи та виконував завдання з високою оцінкою. Його успіхи не залишали байдужими навколишніх, і він заробляв собі повагу вчителів та однокласників.
Окрім академічних досягнень, Андрій також виявляв активність в спортивних заняттях. Він був запальним футболістом і демонстрував вражаючі навички на спортивних майданчиках. Він був невтомним гравцем і ніколи не здавався перед труднощами. Його наполеглива праця та витримка допомогли йому стати одним з найкращих гравців у шкільній футбольній команді. Андрій мав багато друзів з якими міг поділитися спільними інтересами, ідеями,навиками. Вони проводили багато разом часу, підтримували один одного. Але згодом Андрій зіткнувся з викликами та переживаннями які характерні кожному підлітку.
Підліткове життя:
Підліткові роки були періодом інтенсивного самопошуку та формування його характеру, що відбувався в контексті жорсткого та безжалісного середовища Київа. Після таємничого зникнення його батьків, Андрій виявив себе на межі двох світів: технологічного спадку від батька та бойових навичок правозахисника від матері.
Підліткові роки Андрія визначилися стрімким ростом та винятковими здібностями в галузі технологій. Він проводив безліч годин, вивчаючи різноманітні інженерні концепції та удосконалюючи власні навички.
Відчуття втрати та темряви, які оточували Андрія, посилювали його бажання зробити світ кращим. Знущання та безправ'я в його житті стали катализаторами для його рішучості стати захисником тих, хто не міг захистити себе. Підлітковий Андрій вирішив, що для досягнення цієї мети йому потрібно не лише володіти технічною ерудицією,але і розвивати фізичні та тактичні навички. Він вирішив іти до свої мети та цілі яку він поставив в дитинстві.
Доросле життя:
Закінчивши 11 класів в школі,він вирішив поступити в Академія Державної пенітенціарної служби України у м.Чернігові. Навчання було не з легких, але Андрій знав, що якщо дойде до своєї цілі буде працювати на вищому рівні, буде кваліфікованим працівником своєї справи. Він пройшов співбесіду на посаду "Курсант 1 курсу", йому видали ключі від робочого гуртожитку. Там він познайомився зі своїми колегами і розташувався на дальньому ліжку кімнати. Увечері на загальних зборах оголосили розклад тренувань і лекцій, з цього дня почалося важке робоче життя Андрія. Кожен день курсантів напружували до смерті, з кожним днем залишалося все менше і менше бажаючих далі служити.Андрій не збирався здаватися на своєму шляху.
На одному з тренувань при проходженні смуги перешкод Андрій невдало зістрибнув зі стінки і підвернув ногу, не сказавши про це інструктору. Він цілий тиждень тренувався з цією травмою. На одному з наступних тренувань Андрій впав без свідомості. Його відвезли в місцеву лікарню там йому наклали пов'язку і дали відгул на два тижні.
І ось настав той час коли вручили диплом Андрій, в нього було море емоцій які він не міг передати. Він вирішив підписати контракт з ДКВС у м. Харкові. І ось перший робочий день Андрій почав виконувати свої обовʼязки. Спершу він був простим сержантом він наглядав за тереторією прибирав будівлі. І ось настав той момент коли його підвищили на Ст.Сержанта Андрій був радий що помаленьку йде до своєї цілі.
Андрій був хорошим працівником,відданим ніколи не підводить. Допомагав все інструкторам, проводив лекції, тренування, давав премії своїм працівникам за хорошу виконану роботу. Але в Андрія також зʼявилося багато ворогів навіть було винагорода за його голову. Комусь Андрій не догодив на роках своєї служби. Настав той момент коли Андрія взяли на посаду Підполковника. Після цих події Андрій став дорослішим, та досвідченим співпрацівником. Він був за крок від своєї цілі, він розуміє, що ще трохи і його, ще дитяча мрія здійсниться. Він непохильно відстоював посаду Підполковника ДКВС,а працівники казали про нього так: «Це
дуже хороша людина, яка може завжди
розказати щось корисне та смішне, навчити майже всьому»
Наш час :
Після багатьох років служби в ДКВС він практично вивчив усі закони, чесно та справедливо служив. Багато завів звʼязків, які
в майбутньому можуть йому допомогти.
Наразі, з поста підполковника Андрій пішов,важко йому було йти,але він довірив своє керівництво над працівниками іншому хорошому працівнику.
Після цих років служби Андрій захотів перевестись до НПУ К та гідно бути державі. Зобов'язуюсь сумлінно відноситись до виконання своїх службових обов'язків та працюти на користь народу України.
Кінець розповіді, але не кінець історії
Прізвище:Кушнір
Батько Кушнір Роман Іванович ,
Мати Кушнір Марта Василівна
Вік: 18
Національність: українець
Місце народження: Київ
Місце проживання: Бориспіль
Сімейне положення: не одружений
Діти: Немає
Стать: Чоловіча
Зростання: 1.87
Bага: 93
Риси характеру та особисті якості: Добрий,веселий,дружелюбний, працьовитий
Дитинство та юність
Андрій народився 8 липня 2005 року, у місті Київ, в родині підприємців. Батьки мали власний бізнес, багато працювали щоб забезпечити Андрія всім необхідним.
Андрій, був дуже активним мав багато друзів, бо він був дружній. Всі хотіли з ними дружити через його характер. Коли Андрій підріс його відали до школи, він вчився дуже добре та мріяв піти до ДКВС. Юнак відвідував школу, де він заслужено отримував похвальні листи та виконував завдання з високою оцінкою. Його успіхи не залишали байдужими навколишніх, і він заробляв собі повагу вчителів та однокласників.
Окрім академічних досягнень, Андрій також виявляв активність в спортивних заняттях. Він був запальним футболістом і демонстрував вражаючі навички на спортивних майданчиках. Він був невтомним гравцем і ніколи не здавався перед труднощами. Його наполеглива праця та витримка допомогли йому стати одним з найкращих гравців у шкільній футбольній команді. Андрій мав багато друзів з якими міг поділитися спільними інтересами, ідеями,навиками. Вони проводили багато разом часу, підтримували один одного. Але згодом Андрій зіткнувся з викликами та переживаннями які характерні кожному підлітку.
Підліткове життя:
Підліткові роки були періодом інтенсивного самопошуку та формування його характеру, що відбувався в контексті жорсткого та безжалісного середовища Київа. Після таємничого зникнення його батьків, Андрій виявив себе на межі двох світів: технологічного спадку від батька та бойових навичок правозахисника від матері.
Підліткові роки Андрія визначилися стрімким ростом та винятковими здібностями в галузі технологій. Він проводив безліч годин, вивчаючи різноманітні інженерні концепції та удосконалюючи власні навички.
Відчуття втрати та темряви, які оточували Андрія, посилювали його бажання зробити світ кращим. Знущання та безправ'я в його житті стали катализаторами для його рішучості стати захисником тих, хто не міг захистити себе. Підлітковий Андрій вирішив, що для досягнення цієї мети йому потрібно не лише володіти технічною ерудицією,але і розвивати фізичні та тактичні навички. Він вирішив іти до свої мети та цілі яку він поставив в дитинстві.
Доросле життя:
Закінчивши 11 класів в школі,він вирішив поступити в Академія Державної пенітенціарної служби України у м.Чернігові. Навчання було не з легких, але Андрій знав, що якщо дойде до своєї цілі буде працювати на вищому рівні, буде кваліфікованим працівником своєї справи. Він пройшов співбесіду на посаду "Курсант 1 курсу", йому видали ключі від робочого гуртожитку. Там він познайомився зі своїми колегами і розташувався на дальньому ліжку кімнати. Увечері на загальних зборах оголосили розклад тренувань і лекцій, з цього дня почалося важке робоче життя Андрія. Кожен день курсантів напружували до смерті, з кожним днем залишалося все менше і менше бажаючих далі служити.Андрій не збирався здаватися на своєму шляху.
На одному з тренувань при проходженні смуги перешкод Андрій невдало зістрибнув зі стінки і підвернув ногу, не сказавши про це інструктору. Він цілий тиждень тренувався з цією травмою. На одному з наступних тренувань Андрій впав без свідомості. Його відвезли в місцеву лікарню там йому наклали пов'язку і дали відгул на два тижні.
І ось настав той час коли вручили диплом Андрій, в нього було море емоцій які він не міг передати. Він вирішив підписати контракт з ДКВС у м. Харкові. І ось перший робочий день Андрій почав виконувати свої обовʼязки. Спершу він був простим сержантом він наглядав за тереторією прибирав будівлі. І ось настав той момент коли його підвищили на Ст.Сержанта Андрій був радий що помаленьку йде до своєї цілі.
Андрій був хорошим працівником,відданим ніколи не підводить. Допомагав все інструкторам, проводив лекції, тренування, давав премії своїм працівникам за хорошу виконану роботу. Але в Андрія також зʼявилося багато ворогів навіть було винагорода за його голову. Комусь Андрій не догодив на роках своєї служби. Настав той момент коли Андрія взяли на посаду Підполковника. Після цих події Андрій став дорослішим, та досвідченим співпрацівником. Він був за крок від своєї цілі, він розуміє, що ще трохи і його, ще дитяча мрія здійсниться. Він непохильно відстоював посаду Підполковника ДКВС,а працівники казали про нього так: «Це
дуже хороша людина, яка може завжди
розказати щось корисне та смішне, навчити майже всьому»
Наш час :
Після багатьох років служби в ДКВС він практично вивчив усі закони, чесно та справедливо служив. Багато завів звʼязків, які
в майбутньому можуть йому допомогти.
Наразі, з поста підполковника Андрій пішов,важко йому було йти,але він довірив своє керівництво над працівниками іншому хорошому працівнику.
Після цих років служби Андрій захотів перевестись до НПУ К та гідно бути державі. Зобов'язуюсь сумлінно відноситись до виконання своїх службових обов'язків та працюти на користь народу України.
Кінець розповіді, але не кінець історії
Останнє редагування:
