Кушнір Андрій Ігорович народився 8 липня 2005 року. Народився він у Києві, у звичайній сім'ї вчительки та далекобійника. Батько, через свою професію, особливо не приймав участі у вихованні хлопчика, залишивши його дружині. Мати була людиною доброю, але вимогливою. Через свою професію, вона сформувала свої вимоги до сина ще до його народження, що зіграє вирішальну роль у подальшому. Андрій був єдиною дитиною в сім'ї, через що з самого народження він багато опікався рідними, особливо мамою та бабусею. Для повного щастя батьків, від нього потребувалась тільки освіченість і хороша поведінка, але з останнім завжди були проблеми. З самих пелюшок, він ріс свавільною і активною дитиною, що часто докучало батьків. В цілому, його раннє дитинство пройшло без надзвичайних випадків, окрім однієї історії: У звичайний літній день, коли Андрію було 18 місяців, бабуся вийшла погуляти з ним. Вона посадила його в коляску і вийшла з дому. Все було добре, як раптом до коляски підлетіла велика оса. Хлопчик, побачивши її, зацікавився і вирішив "подружитись", почавши махати їй і намагаючись її "погладити". В результаті, він розізлив осу і вона вжалила його в руку. Через несподіваність і сильну біль, цей випадок запам'ятався Андрію на все життя і спровокував апіфобію, яка залишилась у нього до сьогодення.
Пішовши в дитсадок, Андрій вперше опинився у великому колективі. Досвід, м'яко кажучи, був невдалим. Через надмірну турботу мами та бабусі, до цього часу він перебував у своєрідному "вакуумі", та не мав уяви про існування злих людей і поганих вчинків. Його наївність та доброта швидко стала зрозумілою, через що його не раз ображали та підставляли інші діти. Не витримавши це, він почав ненавидіти садок і постійно закатував скандали, вимагаючи не відводити його туди. Прислухавшись до сина, мати домовилась з бабусею і почала залишати його разом з нею, коли йшла на роботу. Хлопчик швидко адаптувався до таких умов і дуже добре поладив з бабусею, почавши постійно грати з нею та демонструвати їй свої маленькі досягнення. Так продовжувалось до 6 років, коли Андрій несподівано захотів до школи. Мати, пам'ятаючи сумний досвід садочка, вирішила плавно адаптувати сина до навчання та інших дітей. Вона порадилась з батьком і разом вони вирішили віддати його у спеціальний заклад підготовки до школи. Він був чимось середнім між садочком та першим класом і Андрію там дуже сподобалось. Навчання було непростим, але все компенсувалось добрими викладачами і веселими однокласниками.
1 вересня 2012 року Андрій пішов до школи. Він одразу став одним з любимчиків першої вчительки, бо незважаючи на буйну поведінку, був чесним і добрим. З іншого боку, він непогано поладив з однокласниками, до яких він швидко адаптувався через свою комунікабельність. Йому непогано давалась математика, коли як з іншими предметами в нього іноді бували проблеми. Він спокійно закінчив молодшу школу, здавши ДПА на доволі високі бали. В 6 класі він закохався в одну зі своїх однокласниць, що стало одним з вирішальних поворотів його шкільного життя. Не маючи серйозного авторитету в класі, Андрій був не впевнений в собі і так і не зізнався в почуттях. Тепер, він отримав ціль та почав завойовувати лідерство серед однокласників. Він використовував комунікабельність та гарні стосунки з однокласниками, потихеньку стаючи центром уваги майже всього класу.
У 7 класі він подружився з ще одним хлопцем, який мав лідерські здібності. Цей момент поклав кінець боротьбі за увагу і Андрій почав просто насолоджуватись шкільним життям. В коханні він так і не зізнався, вирішивши відкласти цю справу на майбутнє. Таким чином все продовжувалось до кінця літніх канікул перед 9 класом. За тиждень до початку навчання прийшла раптова новина - з листопада батька переводять працювати у Харків. Батьки довго обговорювали це і прийшли до висновку, що Андрію краще йти в школу у Харкові вже з 1 вересня, щоб не мати потім проблем з оцінками. Але, житла у Харкові у сім'ї не було. Сину знайшли училище, при якому була школа і гуртожиток, куди буквально в останні дні його і заселили. З цього моменту почалось його самостійне життя. В гуртожитку йому не дуже повезло з сусідами, нерідкими були конфлікти та навіть погрози. В такому суспільстві Андрій доволі швидко почав мінятись, став більш дратівливим і агресивним, залишки його дитячої наївності зникли назавжди. Він не витримав такої атмосфери і як тільки батько переїхав - оселився з ним. Мати підселилась до них незадовго до нового року, і серед змін у сині помітила тільки більшу самостійність. Доволі скоро, звичне повсякденне життя наладилось, хлопчик відходив від неприємного досвіду життя в гуртожитку. Але щастя було недовгим, весною його очікувало одне з найбільших потрясінь у його житті. 15 березня 2021 року в Києві сталось жахливе ДТП, в яке попала сім'я тієї самої дівчини, яку колись, ще у школі полюбив Андрій.
Дівчина у важкому стані була терміново госпіталізована, але померла в лікарні через 3 години. Хлопець довго не міг оправитись і постійно шукав інформацію про цей випадок. Від рідних дівчини він дізнався її травми і почав багато читати в інтернеті про них. Він прагнув дізнатись, чи можна було її врятувати тоді і постійно знаходив все більше і більше деталей. Саме тоді почався шлях Андрія як лікаря. Через переживання він зовсім перестав приділяти увагу підготовці до ДПА, через що здав його переважно на середній рівень, маючи достатній тільки по математиці. Але, це не завадило йому поступити в медичний коледж, його врятували здобуті весною знання, які знадобились йому на вступних екзаменах.
В коледжі,Андрій все більше і більше захоплювався медициною і почав вчитись самостійно. Настала зима 2022 року, 24 лютого почалася війна ,,російсько-українська,,. Хлопець довго вагався, що йому робити подальшому,але він вирішив лишити медичний коледж. Та в нього стало бажання бути корисним державі. Він поступив у Військовий ліцей. Дуже добре там навчався та закінчив його дуже добре. Після коледжу Андрій вирішив піти на курси щоб приєднатися до лав НПУ. Вивчивши весь матеріал та пройшов фіз.підготовку він поступив до лав НПУ.м.К. Спочатку він був звичайним Рядовим, але потім підвищився на Сержанта, Андрій пройшов відбір та вступив до спец. підрозділу КОРД. Цей підрозділ виконував такі тяжкі завдання, такі як штурми, затримання небезпечних злочинців. злочинців. Ще через 1,3 роки служби Андрій підвищився до Лейтенанта поліції. За бездоганне виконування своїх службових обов'язків він став інструктором КОРДу, також Андрію присвоїли звання Капітана поліції.Андрію дуже подабається його робота.
Поза службою в поліції, Владислав також активно брав участь у громадській діяльності. Він брав участь у різних благодійних проектах та ініціативах, спрямованих на покращення умов життя для місцевих жителів. Його робота у цьому напрямку допомогла покращити відносини між цією поліцією та громадою.
Якщо на всі досягнення, Андрій продовжував ставити перед собою нові великі цілі. Він планує підвищити свою кваліфікацію, щоб стати експертом у своїй галузі. Крім того, його мрією є також навчання за кордоном, щоб отримати нові знання та досвід у сфері правопорядку та правознавства.
Своєю наполегливістю, відданістю та турботою про свою країну і громадян Кушнір Андрій Ігорович продовжує служити прикладом для інших і надихати на досягнення великих висот. Його історія є відмінним прикладом сили волі та віри у свої можливості.
