Микита Базанюк| РП Біографія
Батьки.
Батько Микита звали Генадій.
Генадій - чоловік середніх років, спортивна статура, чорне волосся, голубі очі, зріст 179 см. Характер - холоднокровний, відповідальний, розсудливий. У 18 років пішов до армії, після строкової служби зістався та став вчитися на пілота. 5 років він вчився та відточував навички пілотування й ось нарешті у 24 роки йому присвоїли власний винищувач. Був професійним пілотом СУ-27, та виступав іноді на авіаційних шоу. Шкідливі звички - куріння та іноді розпиття алкогольних напоїв. У 45 років пішов на пенсію.
А мати Микити звали Наталія.
Наталія, дуже вродлива жінка, золотисте як пшениця яка облита сяйвом променів сонця волосся, голубі очі, завжди носила вишиванку білого кольору з дуже гарним візерунком, зріст 168 см. Характер - добра, альтруїст, спокійна. Шкідливих звичок немає. Закінчила КНУ імені Тараса Шевченка факультет психології. Працювала за спеціальністю все життя, і доволі непогано заробляла.
Батько Микити був кожен день в пошуках роботи і кожен день намагався знайти собі чудову роботу. Через місяць батько Микити знайшов собі роботу в Польщі. А мати Микити працювала сама на себе. Батько почав кожних два місяці їздити на роботу, а мати завжди працювала. Коли Микита підріс, батьки почали шукати для Микити навчальний заклад, в якому він був би весь день і там навчався. Мати та батько знайшли навчальний заклад, але для того, щоб там вчитись, потрібно було кожен місяць платити гроші за нього, щоб Микита зміг там вчитись.
Дитинство.
0-15 років.
Ніч холодного грудня 1992 року, тоді я народився. Мій батько був професійним пілотом ПС України, часто його не було вдома. Мати була звичайною жінкою, готувала їжу, виховувала мене, водила до школи.
Микита вчився у звичайній школі, займався спортом, не полюбляв математику і фізику, загалом він був звичайним підлітком. Увесь час коли я був дома в дитинстві я проводив на вулиці та зі своїм батьком, який майже не мав часу на мене через роботу. У той час мій батько служив у повітряних силах на винищувачі СУ-27, він віддавав всього себе цій роботі. Попри те що батько був пілотом він добре керував автівкою та вчив Єгора керувати з самого дитинства та у 14 років він вже знав основи керування на механіці. У школі він вчився звичайно - деякі предмети були для нього легкі деякі складні, дуже добра була розвинена логіка завдяки математиці не дивлячись не те що він її не полюбляв. Відношення з батьками в дитинстві у Микити були дуже непогані, сім’я розуміла один одного. Сварки звісно були як навіть і у кожній родині, але вони швидко забувалися та вибачалися.
Юність.
16-20 роки
У 16 років Микита закінчив школу й пішов до юридичного коледжу, бо не полюбляв математику та інші науки, а для заступа туди ці предмети просто були не потрібні. Успішно склавши екзамен в Одеський юридичний коледж він почав своє навчання. Вчився він гарно, бо полюбляв коли він був розумніший у цій сфері за всіх. Зі згодом він полюбив свою справу. У 18 років йому усе ж таки прийшлося скласти іспит для вищої освіти - і він його тяжко, але усе ж таки успішно склав. Після цього він вважав що у нього немає достатньо дисципліни та вихованості тому пішов у армію, а не в університет.
У 18 років Микита пішов до армії. У частині було багато практичних і польових занять, включаючи стройову, фізичну та тактичну підготовку, стрільби зі стрілецької зброї. Ми вивчали озброєння та військову техніку, як збирати та розбирати автомати, багато чого було. Спочатку у Микити були проблеми в армії, мабуть, стандартні як і у всіх - двоярусні ліжка та підйом на світанку, швидкі збори багато виснажливих тренувань але, як й усі він звик до цього.
У армії Микита навіть потоваришував з одним з офіцерів який трохи далі відіграє дуже важливу роль у його житті. Як офіцер почав товаришувати зі звичайним хлопцем зі строковиків? У тому й справа що офіцер мав таку саму думку що і Єгор тому вони швидко знайшли спільну мову.
Після закінчення строкової служби я отримав військовий квиток. У цю ніч з тим самим офіцером ми пішли та випили у барі. Коли ми йшли близько о третій годині ночі назад у частину Микита взяв одну з пляшок вина. Їх зупинили працівники поліції, саме тоді Микита отримав перший штраф. Але він розумів що він сам винний.Крапку у своїй кар'єрі військового він не ставив та розповів за подальші плани своєму другові офіцеру.
У 2014 році коли Микита закінчив свою строкову службу, на його рідне місто напав загарбник та руйнував його батьківщину. На жаль у перші дні війни один зі снарядів терористів потрапив у дім сім’ї Микити і вбив його мати та батька. Вони померли від нестачі крові. Цей день для Єгора був дуже важкий, але із-за того що він дуже любив та поважав своїх батьків він не здавався. Після цих подій він хотів тільки одного - помститися. Він перестав відчувати втому та став байдужим до всього і йому більше не була страшна ні смерть, ні поранення. Також почав курити від стресу та перестав зовсім вірити у бога та справедливість цього світу.
Через три місяці обдумувань та страждань він підписав контракт та подав заявку до лав 8-го окремого полку спеціального призначення, тому що якраз до нього були відкриті заявки. Його не хотіли брати через психологічний стан, хоч він і був задовільний. Коли Микита вже хотів йти, він зустрів свого друга офіцера, виявилось що він тепер був керівником цього відділу. Тому поспілкувавшись з Микитою він схвалив його кандидатуру до вступу. Після цього Микита був направлений у передову частину де нікого не знав крім керівника, тому особливо ні з ким не розмовляв. Але попри це до нього самі почали йти люди, заводити діалоги та інше.
Доросле життя.
20-29 років
Після поранення та виписки з госпіталю Микита звільнився зі служби та переїхав до Києва й пішов вчитися в інститут управління і права національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, бо хотів вступити до лав НПУ.
Чому він раптом вирішив змінити свою долю? Це було спонтанне рішення аби забути своє минуле та смерть своїх батьків. Він пройшов виборчий курс потрапив у звичайний відділ нової поліції там він пробув десь місяці чотири. Нічого такого у нього на патрулях не було, звичайна рутина - крадіжки, п’яні водії, пусті погрози засудити та звільнити, виклики про домашнє насилля та інше.
Після того як Микита написав офіційний звіт щодо цього - його життя перетворилося у жах. Усі ЗМІ канали розносили новину про п'яного хлопчика по всім каналам. Люди писали заяви в органи про хабарі, травили Микиту через те що вважали що адвокат дав йому хабаря. Люди обливали його авто фарбою, підкидали фейкові гроші з червоною фарбою та навіть де хто хотів вбити слідчого. Через це Микита хотів звільнитися з НПУ та поїхати з країни, але перед цим він усе ж таки написав заяву до слідчого відділу СБУ та попрохав їх провести розслідування щодо цієї справи може люди повірять хоча б СБУ.
Хоч йому і було складно, але він продовжував працювати іноді виїжджаючи з управління, але через травлю Микита почав усюди таскати з собою табельну та власну зброю, одягав бронежилет коли виходів з управління та дуже пильно ставився до всіх нібито всі його хотіли вбити.
Через місяць СБУ винесло вердикт - рапорт Микити був правдивий та попередили ЗМІ що за фейкову інформацію щодо хабаря вони будуть проводити перевірки та судити всіх хто до цього причетний.
Ще через 2 місяці Єгор усе таки відмовився від ідеї покинути лави НПУ та продовжував працювати. Цькування на той час вже зійшли на ні.
У 2019 році до себе його забрали слідчі органи СБУ. Він почав працювати на них та тепер він міг розслідувати справи щодо корупції чим він і почав користуватися.
У 2020 році він увійшов до програми обміну з детективами США. Українські працівники НАБУ дуже багатому навчились у своїх напарників зі штатів. Єгора навіть неофіційно долучили до однієї зі справ на яку він написав по рапорт. Рапорт не попав у суд, бо усе ж таки він не був офіційним детективом США. Йому дали копію на пам’ять.
У 2021 році він продовжував працювати у слідчому відділу СБУ м. Києва та був одним з найкращих їх детективів. Більшість його справ тепер були про вбивства та іноді про корупцію. За весь час служби слідчим він розкрив понад 50 справ. Вже давно його зовсім перестала цікавити сім’я та звичайне життя, надалі він хотів тільки служити батьківщині та допомагати їх знищувати внутрішніх ворогів України.
Батьки.
Батько Микита звали Генадій.
Генадій - чоловік середніх років, спортивна статура, чорне волосся, голубі очі, зріст 179 см. Характер - холоднокровний, відповідальний, розсудливий. У 18 років пішов до армії, після строкової служби зістався та став вчитися на пілота. 5 років він вчився та відточував навички пілотування й ось нарешті у 24 роки йому присвоїли власний винищувач. Був професійним пілотом СУ-27, та виступав іноді на авіаційних шоу. Шкідливі звички - куріння та іноді розпиття алкогольних напоїв. У 45 років пішов на пенсію.
А мати Микити звали Наталія.
Наталія, дуже вродлива жінка, золотисте як пшениця яка облита сяйвом променів сонця волосся, голубі очі, завжди носила вишиванку білого кольору з дуже гарним візерунком, зріст 168 см. Характер - добра, альтруїст, спокійна. Шкідливих звичок немає. Закінчила КНУ імені Тараса Шевченка факультет психології. Працювала за спеціальністю все життя, і доволі непогано заробляла.
Батько Микити був кожен день в пошуках роботи і кожен день намагався знайти собі чудову роботу. Через місяць батько Микити знайшов собі роботу в Польщі. А мати Микити працювала сама на себе. Батько почав кожних два місяці їздити на роботу, а мати завжди працювала. Коли Микита підріс, батьки почали шукати для Микити навчальний заклад, в якому він був би весь день і там навчався. Мати та батько знайшли навчальний заклад, але для того, щоб там вчитись, потрібно було кожен місяць платити гроші за нього, щоб Микита зміг там вчитись.
Дитинство.
0-15 років.
Ніч холодного грудня 1992 року, тоді я народився. Мій батько був професійним пілотом ПС України, часто його не було вдома. Мати була звичайною жінкою, готувала їжу, виховувала мене, водила до школи.
Микита вчився у звичайній школі, займався спортом, не полюбляв математику і фізику, загалом він був звичайним підлітком. Увесь час коли я був дома в дитинстві я проводив на вулиці та зі своїм батьком, який майже не мав часу на мене через роботу. У той час мій батько служив у повітряних силах на винищувачі СУ-27, він віддавав всього себе цій роботі. Попри те що батько був пілотом він добре керував автівкою та вчив Єгора керувати з самого дитинства та у 14 років він вже знав основи керування на механіці. У школі він вчився звичайно - деякі предмети були для нього легкі деякі складні, дуже добра була розвинена логіка завдяки математиці не дивлячись не те що він її не полюбляв. Відношення з батьками в дитинстві у Микити були дуже непогані, сім’я розуміла один одного. Сварки звісно були як навіть і у кожній родині, але вони швидко забувалися та вибачалися.
Юність.
16-20 роки
У 16 років Микита закінчив школу й пішов до юридичного коледжу, бо не полюбляв математику та інші науки, а для заступа туди ці предмети просто були не потрібні. Успішно склавши екзамен в Одеський юридичний коледж він почав своє навчання. Вчився він гарно, бо полюбляв коли він був розумніший у цій сфері за всіх. Зі згодом він полюбив свою справу. У 18 років йому усе ж таки прийшлося скласти іспит для вищої освіти - і він його тяжко, але усе ж таки успішно склав. Після цього він вважав що у нього немає достатньо дисципліни та вихованості тому пішов у армію, а не в університет.
У 18 років Микита пішов до армії. У частині було багато практичних і польових занять, включаючи стройову, фізичну та тактичну підготовку, стрільби зі стрілецької зброї. Ми вивчали озброєння та військову техніку, як збирати та розбирати автомати, багато чого було. Спочатку у Микити були проблеми в армії, мабуть, стандартні як і у всіх - двоярусні ліжка та підйом на світанку, швидкі збори багато виснажливих тренувань але, як й усі він звик до цього.
У армії Микита навіть потоваришував з одним з офіцерів який трохи далі відіграє дуже важливу роль у його житті. Як офіцер почав товаришувати зі звичайним хлопцем зі строковиків? У тому й справа що офіцер мав таку саму думку що і Єгор тому вони швидко знайшли спільну мову.
Після закінчення строкової служби я отримав військовий квиток. У цю ніч з тим самим офіцером ми пішли та випили у барі. Коли ми йшли близько о третій годині ночі назад у частину Микита взяв одну з пляшок вина. Їх зупинили працівники поліції, саме тоді Микита отримав перший штраф. Але він розумів що він сам винний.Крапку у своїй кар'єрі військового він не ставив та розповів за подальші плани своєму другові офіцеру.
У 2014 році коли Микита закінчив свою строкову службу, на його рідне місто напав загарбник та руйнував його батьківщину. На жаль у перші дні війни один зі снарядів терористів потрапив у дім сім’ї Микити і вбив його мати та батька. Вони померли від нестачі крові. Цей день для Єгора був дуже важкий, але із-за того що він дуже любив та поважав своїх батьків він не здавався. Після цих подій він хотів тільки одного - помститися. Він перестав відчувати втому та став байдужим до всього і йому більше не була страшна ні смерть, ні поранення. Також почав курити від стресу та перестав зовсім вірити у бога та справедливість цього світу.
Через три місяці обдумувань та страждань він підписав контракт та подав заявку до лав 8-го окремого полку спеціального призначення, тому що якраз до нього були відкриті заявки. Його не хотіли брати через психологічний стан, хоч він і був задовільний. Коли Микита вже хотів йти, він зустрів свого друга офіцера, виявилось що він тепер був керівником цього відділу. Тому поспілкувавшись з Микитою він схвалив його кандидатуру до вступу. Після цього Микита був направлений у передову частину де нікого не знав крім керівника, тому особливо ні з ким не розмовляв. Але попри це до нього самі почали йти люди, заводити діалоги та інше.
Доросле життя.
20-29 років
Після поранення та виписки з госпіталю Микита звільнився зі служби та переїхав до Києва й пішов вчитися в інститут управління і права національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, бо хотів вступити до лав НПУ.
Чому він раптом вирішив змінити свою долю? Це було спонтанне рішення аби забути своє минуле та смерть своїх батьків. Він пройшов виборчий курс потрапив у звичайний відділ нової поліції там він пробув десь місяці чотири. Нічого такого у нього на патрулях не було, звичайна рутина - крадіжки, п’яні водії, пусті погрози засудити та звільнити, виклики про домашнє насилля та інше.
Після того як Микита написав офіційний звіт щодо цього - його життя перетворилося у жах. Усі ЗМІ канали розносили новину про п'яного хлопчика по всім каналам. Люди писали заяви в органи про хабарі, травили Микиту через те що вважали що адвокат дав йому хабаря. Люди обливали його авто фарбою, підкидали фейкові гроші з червоною фарбою та навіть де хто хотів вбити слідчого. Через це Микита хотів звільнитися з НПУ та поїхати з країни, але перед цим він усе ж таки написав заяву до слідчого відділу СБУ та попрохав їх провести розслідування щодо цієї справи може люди повірять хоча б СБУ.
Хоч йому і було складно, але він продовжував працювати іноді виїжджаючи з управління, але через травлю Микита почав усюди таскати з собою табельну та власну зброю, одягав бронежилет коли виходів з управління та дуже пильно ставився до всіх нібито всі його хотіли вбити.
Через місяць СБУ винесло вердикт - рапорт Микити був правдивий та попередили ЗМІ що за фейкову інформацію щодо хабаря вони будуть проводити перевірки та судити всіх хто до цього причетний.
Ще через 2 місяці Єгор усе таки відмовився від ідеї покинути лави НПУ та продовжував працювати. Цькування на той час вже зійшли на ні.
У 2019 році до себе його забрали слідчі органи СБУ. Він почав працювати на них та тепер він міг розслідувати справи щодо корупції чим він і почав користуватися.
У 2020 році він увійшов до програми обміну з детективами США. Українські працівники НАБУ дуже багатому навчились у своїх напарників зі штатів. Єгора навіть неофіційно долучили до однієї зі справ на яку він написав по рапорт. Рапорт не попав у суд, бо усе ж таки він не був офіційним детективом США. Йому дали копію на пам’ять.
У 2021 році він продовжував працювати у слідчому відділу СБУ м. Києва та був одним з найкращих їх детективів. Більшість його справ тепер були про вбивства та іноді про корупцію. За весь час служби слідчим він розкрив понад 50 справ. Вже давно його зовсім перестала цікавити сім’я та звичайне життя, надалі він хотів тільки служити батьківщині та допомагати їх знищувати внутрішніх ворогів України.
