Дитинство:
Олександер народився в 2005 році бідній сім'ї. Батько був трактористом, а мати працювала медсестрою в одному з дитячих садочків. Пішов в дитячий садок, йому там зразу не сподобалось. Він не любив коли ним хтось керує він не хотів в обід лягати спати. Він в дитячому садку любив побешкетувати, його вихователі що хоч робили, щоб він слухав їх, навіть деякі вихователі ставили в куток, щоб він задумався над своєю поведінкою. Згодом Олександер пішов в перший клас, в школі з самого першого дня Олександер навчався на відмінно, але в класі сьомому восьмому в нього появились ліноші до навчання, він почав задивлятися на дівчаток які навчались в його класі, ходити з хлопцями за школу курити. Олександру вже шістнадцять він почав ходити на підробітки до сусідки та й по селу ходив підробляв, він мріяв купити собі сенсорний телефон, але батьки позволити не могли синові такого. В один день на підробітку Олександер зламав ногу і всі кошти які він так довго збирав він потратив на лікування. Через деякий час Олександер вертаючись з додому найшов по дорозі в кущах чемоданчик з грошима в якомц лежало приблизно 20 000 грн і поруч лежав пакет похожий з наркотичною речовиною, Олександер забрав той чемоданчик прийшов та розповів матері, але мати не повірила, вона казала йому "Та що ти мені розказуєш, ти ці гроші вкрав, поверни ці кошти там де взяв" він ті гроші потратив на телефон він купив собі найдорощий телефон який був на той час. В житі Сашка все було добре, в нього не було ніяких проблем та турбот.
Студенське життя та Доросле життя:
Олександр пішов навчатися в бурсу де нався добре та пішов паралельно на роботу підробляти курєром... Згодом він вирішив подати документи на вступ до Національної Академії Внутрішніх Справ де його взяли на службу.. він навчався в НАВС і йому подобалась його робота, яку він буде виконувати в подальшому. Згодом він пішов працювати в УПП м.Київ де працював лейтенантом поліції.
Згодом Російська Федерація врутилась на землю України. Вже рік як іде війна на Донбасі, тато Олександра з перших днів пішов воювати добровольцем, а маму звільнили з роботи. Ситуація стала гірше ніж було, через рік вже і робота та складне життя. Тут війна, та він хотів піти захищати Україну. Минув рік, війна ще іде, скільки вона буде йти, не відомо. Мама благає Сашка не іди на війну, але він не міг. Його тато вже не відповідав 2 місяця, всі дуже переживали за нього. Єдиний шанс його побачити, це піти до нього у батальйон. Через 5 днів Олександер вже стояв у військовій формі з автоматом. Вже як рік я на війні, ми тримаємо аеропорт, кожен день дуже складно, але це я роблю заради України.
Нам дають наказ відбивати донецькій аеропорт, я про нього читав, але не знав що там гірше ніж писали. Тато Олесандра був під самим містом Донецьк, а я в аеропорту. Коли тато дізнався що я пішов воювати, він дуже почав переживати, та навіть благав щоб його перевели в батальйон до сина.
Там Сашко отримав кульове поранення, його доставили до лікарні, де він лікувався декілька місяців. Його виписали, дуже багато чого зним сталося, саме гірше це коли вбили тата Олександра, та він отримав звання героя України посмертно.
Зараз Олександр працює в поліції впевнено старається вступити у лави СБУ, він відчуває серцем що це його робота мрії, Зараз у нього є дружина та двоє дітей Олександер паралельно займається ремонтом квартири, щоб мати хоча б якісь кошти на життя, тим самим і заробляє на майбутнє весілля.Тричі на тиждень відвідує спортзал і тримає себе у хорошій формі, займається єдиноборствами та спортивною стрільбою. Через деякий час Олександер вступив до академії Служби Безпеки України закінчив її з відзнакою та почав працювати в СБУ м.Київ старшим лейтенантом.
Останнє редагування:
