Дитинство
Пізня ніч. Надворі дуже темно, зірки світять дуже яскраво і освітлюють кожен куточок вулиці. Під ногами шелестять опале листя, цього року воно випало рано.
Робін! Дивись, там падає зірка! - із захопленням вигукнула моя мама.
Та кохана, це чудово ми можемо загадати бажання, давай на рахунок три, тільки рахуємо про себе. – сказав батько.
Мої батьки дорахували до трьох і загадали одне й теж бажання, про це Роман вже дізнався пізніше, але зараз не про це.
Мої батьки були дуже закохані в один одного, любили часто гуляти нічним Харкові і мріяти про майбутнє. Так і сталося цієї ночі, вони знову гуляли одним з парків Харкова, їли солодку вату з цілодобового магазину, так як на вулиці була глибока ніч і продавці солодкої вати пішли спати. Мама говорила, що в той момент саме я попросив у неї цієї смакоти. Дійшовши до містка закоханих де всі мовили свої замки тим самим показували що їхні почуття щирі та взаємні, мої батьки побачили падаючу зірку та загадали бажання: Щоб Роман народився здоровим і надалі був здоровий та щасливий, мав багато друзів, був творчою людиною та мав лідерські якості.
І був чоловіком! – вигукнув мій батько.
Через 30 хвилин у моєї мами почалися сутички. Роман почув їхнє бажання і зрозумів що вони мене люблять і дуже чекають і Роман вирішив з'явитися на світ - Так мені розповідали мої батьки. Мої батьки не встигли дійти до метро, як усе почалося, батько злякався більше матері і не знав що робити, моя мама сама собі викликала швидку, батько допоміг їй сісти на лаву і вони ж чекали швидку. П'ятий пологовий будинок був недалеко від метро, тому швидку допомогу не довелося довго чекати і вже через 20 хвилин моя мама була в пологовому залі. Пологи йшли не довго, близько 3-4х годин, весь цей час батько не знаходив собі місця, тому випив майже всю пачку валеріанки, яка була у медсестри. І ось коли вийшла мед. сестра і сказала:
Батьку, у вас богатир, 4,600! - сказала мед. сестра.
Мій батько підстрибнув від щастя і обійняв весь медперсонал, який був на поверсі. Так Роман і народився, назвали мене Романом на честь мого пра-пра-діда Роман який був військовим і воював у першій світовій війні.
Себе я пам'ятаю з 3-4 років, та й особливо нічого цікавого до цього віку зі мною не відбувалося, Роман ріс як усі, вчився повзати, ходити і говорити, запам'ятовувати кольори і дуже любив малювати. На початку серпня батьки мене відправили до дитячого садка, мені там дуже подобалося, ми гуляли з хлопцями на вулиці та разом ховалися від виховательки під час тихої години, ну а що ми вже великі – нам спати не треба. Але це тривало недовго, через два місяці хтось захворів на вітрянку і наш сад закрили на карантин. Мої батьки дуже багато працювали, вічно зайняті і мотаються туди сюди. тому під час карантину в дитячому садку батько вирішив залишити Романа з його мамою - моєю бабусею. Вона жила в передмісті Харкова неподалік Ферми бавовни, там було дуже класно, я частенько спостерігав за фермерами а потім бігав купатися в озері біля заводу. У дитинстві Роману важко було всидіти на місці і моя бідна бабуся завжди не встигала за мною, але мені все одно з нею було весело. Ми з нею грали в настільні ігри, дивилися разом мультики, ходили купатися на озеро та годувати її домашніх звірів. Там у бабусі Роман познайомився з одним зі своїх найкращих друзів, з яким ми дружимо досі, його звали Алекс. Алекс теж був непосидий як і я, але на жаль ми могли грати тільки тоді коли я приїжджав до бабусі так як я жив у місті, а він разом із батьками жив у передмісті, через два будинки від моєї бабусі. На зимових канікулах я не зміг приїхати до бабусі, бо захворів на ангіну і потрапив до лікарні і всі зимові свята провалявся в палаті, без мультиків та веселощів.
Я з нетерпінням чекав на літні канікули, щоб знову поїхати до бабусі і покликати на озеро Алекса. Вже на початку червня я дістав батьків з проханням відвести мене до бабусі, вони були постійно зайняті і їм не вистачало часу, щоб приділити мені час на перегляд невеликого мультфільму, в місті гуляти сам на вулиці Роман не міг так як мої батьки дуже переживали за мене, а часу на прогулянку вони теж не мали. Так вони вирішили щоліта та зиму відправляти мене до бабусі щоб Роман грав зі своїм другом та навчався самостійності. Коли Роман прибув цього літа до Алекса я був дуже здивований тому що він був не вдома як завжди, не на фермі та не озері. Роман запитав де ж він. Його батьки відвели мене на кінну ферму яка переїхала з передмістя Дніпра сюди через велику пожежу минулого року. Ще більше я здивувався тому, що Алекс так добре катається на конях і він з квітня цього року займалася кінним спортом, він замовив за Романа слівце у тренера і Романа покатали на одному молодому жеребці, який у майбутньому став моїм. Роману це все так сподобалося, що Роман вмовив батьків віддати мене туди на все літо, Роман там займався і вже до кінця серпня сам їздив і іноді виходило стрибати через бар'єр. Настала осінь, як же бути з моїми заняттями Роман був спантеличений цим питанням, але блага у мого батька були гроші та він найняв мені водія котрий щовівторка та четверга возив мене у передмістя на заняття кінним спортом.
Юність і студенче життя
У перший клас Роман пішов у сім років, до цього моменту Роман вже трохи читав, писав і рахував, підійшовши до школи Роману там дуже сподобалося, Роман ходив туди з великим задоволенням, вчителі бачили як я добре вчився і полюбили Романа за це. Також Роман не забував про свій кінний спорт, тренер Романа постійно хвалив Роман був практично найкращим у групі. У першому та другому класі особливо нічого цікаво зі Романом не відбувалося, тому Роман пропущу ці два роки у своїй біографії. Коли Роман перейшов у третій клас, кількість моїх тренувань збільшилася - ми готувалися до змагання. Як Роман вже сказав Роман був практично найкращим у групі за два роки не те що Роман не втратив свій статус я став ще кращим і тепер я перший по кінному спорт не тільки в нашій групі, а й серед старших дітей. Завдяки довгим і старанним тренуванням мене допустили до обласного змагання, де Роман посів друге місце. Через 2 тижні після цієї події у Романа померла моя бабуся, мене та моїх батьків ця подія вибила з колії, всі ми були дуже нервові та пригнічені. Роман довелося відкласти свої заняття кінним спортом, нам на домашній телефон дзвонив мій тренер і намагався мене підтримати, але Роману було не до цього Роман постійно дивився в порожнечу то ревів у подушку. Через якийсь час Роман почав знову ходити до школи, прийшовши до школи Роман побачив що сильно відстав від інших хлопців за цей місяць всі мої однокласники вже знали таблицю множення та й з інших предметів Роман теж багато пропустив. Роману найняли репетитора і часу на тренування у Романа вже не вистачало потім і зовсім зник інтерес.
Після четвертого класу мої батьки перевели Романа до іншої школи, бо ми переїхали в інший район. Там Роман познайомився з новими друзями, ми часто зависали в один одного в гостях і робили разом уроки, потім грали на вулиці в хованки або наздоганяння і ходили в магазин купувати чіпси з колою, в той момент це було дуже популярно і практично всі їли чіпси пили газовану воду. Роман тоді теж дуже підсів на цю всю гидоту і став усі гроші, які Роману давали батьки на шкільні обіди витрачати саме на чіпси та газовану воду, це тривало не довго, бо вже через півроку щоденного вживання цієї гидоті у Романа з'явився гастрит. Спочатку все починалося від періодичних болів у шлунку, пізніше переросло в постійні болі, але поки ще допомагали чаї на травах, які Романа навчила робити бабуся, як би все не боліло, Роман продовжував їсти чіпси і пити газовану воду. Коли біль перестав йти мені довелося звернутися до батьків вони відвели мене до лікарні і там мені зробили обстеження, лікарі сказали, що Роману потрібно лікування, але перш потрібно здати ще трохи аналізів і ковтнути зонд. Коли настав день цієї гидкою та неприємної процедури Роману було дуже страшно і я тисячу разів пошкодував що їв всю цю шкідливу їжу безмірно, Роман брикався і крутився на ліжку Романа медсестри тримали силою, бо ця процедура була обов'язковою. На три тижні мене лікарі запроторили до лікарні лікувати гастрит, Роману там було дуже нудно до мене практично не приходили батьки знову через цю роботу. Після гастриту у Романа сильно ослаб імунітет і хворів чи не від кожного протягу тому всю середню школу я пролежав або в лікарні із запаленням легенів або ще якоюсь гидотою або вдома з застудою. Через це Роман багато пропускав і в основному не засвоював матеріал взагалі. Тому й скотився у навчанні до самих низів.
Нарешті, то десятий клас, ще три роки і Роман вільний. Раніше Роман писав, що я непосида, за цей час Роман повністю змінився, у Романа з'явилася мета в житті - я хотів стати лікарем офтальмологом, тому вчитися я став набагато стараннішим, після уроків став ходити в шкільний спортзал займатися і почав їсти виключно здорову їжу. Загалом перетворився Роман на самого ботана. Але млинець не виходило у Романа з одним предметом це була фізика, я розумів що в принципі вона Роману і не потрібна в майбутній професії і здавати Роману її не доведеться, але на загальний бал мого атестата ця оцінка сильно вплинула б, мама сказала що не варто так переживати і якщо не виходить то краще зосередитися на основних предметах, які стануть мені в пригоді для вступу. Роман так і зробив, всі ці кілька років Роман вчився, гойдався, вчився і знову гойдався, в класі мене ніхто не задирав, що я добре вчуся, бо отримати таких хороших люлей ніхто не хотів.
Шкільні іспити Роман склав на відмінно, вступні до Медичного Інституту теж. Вчитися на лікаря Роману дуже подобалося, а я така людина якщо мені щось подобатися, то Роман в цьому стаю кращим так і сталося, всі викладачі ставили мене в приклад навіть старшокурсникам. Так як Роман досить швидко засвоював матеріал і практично не витрачав час на повторення Роман вирішив влаштуватися на роботу, тому що освіти у мене не було Романа взяли звичайним кур'єром у службу доставки продуктів, ця професія була досить популярна і затребувана на той момент, оскільки почалася епідемія Коронавірусу і по всій області оголосили карантин, всі жителі настільки боялися підхопити цю болячку, що навіть за продуктами в магазин не ходили. За ці 4 місяці строго карантину Роман заробив досить багато і вирішив з'їхати від батьків і винайняти собі квартиру неподалік університету, з цього моменту Роман почав жити один. Романа робота ніяк не впливала на моє навчання тому Роман також був найкращим на курсі і був улюбленцем викладачів, але було одне велике "АЛЕ" і це "АЛЕ" була Фізика, Роман йшов на червоний диплом а ця фізика Роману все псувала і викладач цієї фізики мені попався боляче вульгарний майже прямо говорив про хабар у розмірі п'яти тисяч гривень. Робити особливо Роману не було чого, Роман подзвонив батькам описав їм всю ситуацію і вони мені дали грошей на хабар викладачеві з фізики, це був мій перший хабар, в момент коли Роман заходив до кабінету, починав розмову і передавав конверт Роман не відчував сорому, і Роману було якось все одно, Роман не побачив у цьому нічого страшного.
Минув час і Роман давай хабарі, щоб мені закрили предмети, бо закинув навчання і влаштувався на другу роботу, але давав уже зі своїх грошей і не просив про це батьків
Завдяки цим хабарам інститут Роман закінчив із червоним дипломом.
Доросле життя
Після інституту Роман пішов працювати в лікарню Харкова, показував себе Роман дуже добре, поки Роман там працював повністю змінилося керівництво прийшов новий головний лікар, який поставив собі інших заступників, старий головний лікар вийшов на пенсію, Роман досі продовжує з ним спілкуватися він не просто був хорошим керівником так ще й чудовою людиною. Новий головний лікар також був дуже добрим і чуйним до свого персоналу, тому коли йому потрібно було йти зі своєї посади після закінчення терміну всі просили його залишитися, він так і зробив, а ось заступники його сильно підвели і пішли тому він терміново шукав нових, Роман взагалі не хотів на цю посаду і думав що це Роману не світить але за щасливим збігом обставин головний лікар вибрав саме Романа у вигляді довіреної особи, всі в Романа не вірили, але Роман довів що я добрий заступник і зараз планую обійняти посаду головного лікаря після Райнхольда .
На посаду Головного лікаря Роману не вдалося встати, це і не дивно Роман занадто молодий встав інший професіонал своєї справи Джеймс Блейд, він приїхав з іншої області і Роман відразу з ним здружився, він любив таку ж музику як і Роман, ми відпочивали в барах. І в один день Джеймс не зміг піти зі мною через тяжке нічне чергування і Роман пішов один, цього дня все і почалося...
У барі Роман познайомився з людиною на ім'я Стів, на той момент я ще не знав те, що він герой новий наркоман на вигляд був дуже доглянутий молодий чоловік, який добре пахнув. Ми що не є загуляли, багато випили та тому що він жив ближче ми поїхали до нього, але це Романа не бентежило, бо Роман був занадто п'яний.
Нас тал наступного дня, у нас похмілля і Роман побачив на він пустив по вені дозу героїну, Роман відразу у нього запитав, що він робить, і він мені відповів.
-Роман, щоб ти не подумав, але це допомагає мені жити.
За його словами він вживає близько 3 років, і може приймати вже дуже більше дози, але я ж лікар за освітою і з наркотичної залежності дуже важко злізти. І тут він мені сказав.
-Роман спробуй, це позбавить тебе труднощів і від похмілля.
Я не знаю, що зі мною тоді сталося, але спробувати свій перший грам героїну і тут помчала.
Зі Стівом я почав рідше спілкуватися, але почав регулярно вживати наркотики, мені було добре з ними і Роман не міг зупинитися, дози ставали все вище і вище. І якось відпочиваючи у Стіва я переборщив з дозою і зловив передоз, я сколів цілих 5 грам за один раз, але Стів досвідчений у цій справі і він відразу зрозумів як мені допомогти.
Вперше все обійшлося.
Пройшло 3 роки після того, як я пішов з лікарні Харкова, я працював багато де, але ніхто не дізнався те, що у мене є героїнова залежність.
І одного дня я отримав листа на пошту, і в ньому говорилося:
- Шановний, Роман Хоффман, у нас відкрито вакансію на посаду Головного лікаря лікарні міста Харків.
-Ми б із задоволенням надаємо вам щанс стати на цю посаду, але вам потрібно пройти співбесіду.
-Якщо, що чекаємо на вас 11.03.2023 у лікарні. З повагою Міністр охорони здоров'я.
І тут Роман подумав, у Романа є шанс, і Роману потрібно боротися із залежністю. Роман пішов на реабілітацію від наркотичної залежності. Роман старанно намагався і Роману вдалося вилікуватися, дякую всім лікарям. З цього моменту Роман зі Стівом не спілкувався.
На подію в Романа вийде стати на цю посаду.
Справжній час
У Романа виникло нове захоплення. почав грати на рок гітарі. Спочатку Роману не подобалося грати на музичних інструментах, але гітара показала Роману протилежне. Роман почав вчитися сам, без жодних музичних шкіл. Ноти, акорди тощо мені давалися важко я нічого не розумів, але бажання грати мене мотивувало. І ось настав цей день і Роман пройшов співбесіду і став головним лікарем в лікарні Харкова
Пізня ніч. Надворі дуже темно, зірки світять дуже яскраво і освітлюють кожен куточок вулиці. Під ногами шелестять опале листя, цього року воно випало рано.
Робін! Дивись, там падає зірка! - із захопленням вигукнула моя мама.
Та кохана, це чудово ми можемо загадати бажання, давай на рахунок три, тільки рахуємо про себе. – сказав батько.
Мої батьки дорахували до трьох і загадали одне й теж бажання, про це Роман вже дізнався пізніше, але зараз не про це.
Мої батьки були дуже закохані в один одного, любили часто гуляти нічним Харкові і мріяти про майбутнє. Так і сталося цієї ночі, вони знову гуляли одним з парків Харкова, їли солодку вату з цілодобового магазину, так як на вулиці була глибока ніч і продавці солодкої вати пішли спати. Мама говорила, що в той момент саме я попросив у неї цієї смакоти. Дійшовши до містка закоханих де всі мовили свої замки тим самим показували що їхні почуття щирі та взаємні, мої батьки побачили падаючу зірку та загадали бажання: Щоб Роман народився здоровим і надалі був здоровий та щасливий, мав багато друзів, був творчою людиною та мав лідерські якості.
І був чоловіком! – вигукнув мій батько.
Через 30 хвилин у моєї мами почалися сутички. Роман почув їхнє бажання і зрозумів що вони мене люблять і дуже чекають і Роман вирішив з'явитися на світ - Так мені розповідали мої батьки. Мої батьки не встигли дійти до метро, як усе почалося, батько злякався більше матері і не знав що робити, моя мама сама собі викликала швидку, батько допоміг їй сісти на лаву і вони ж чекали швидку. П'ятий пологовий будинок був недалеко від метро, тому швидку допомогу не довелося довго чекати і вже через 20 хвилин моя мама була в пологовому залі. Пологи йшли не довго, близько 3-4х годин, весь цей час батько не знаходив собі місця, тому випив майже всю пачку валеріанки, яка була у медсестри. І ось коли вийшла мед. сестра і сказала:
Батьку, у вас богатир, 4,600! - сказала мед. сестра.
Мій батько підстрибнув від щастя і обійняв весь медперсонал, який був на поверсі. Так Роман і народився, назвали мене Романом на честь мого пра-пра-діда Роман який був військовим і воював у першій світовій війні.
Себе я пам'ятаю з 3-4 років, та й особливо нічого цікавого до цього віку зі мною не відбувалося, Роман ріс як усі, вчився повзати, ходити і говорити, запам'ятовувати кольори і дуже любив малювати. На початку серпня батьки мене відправили до дитячого садка, мені там дуже подобалося, ми гуляли з хлопцями на вулиці та разом ховалися від виховательки під час тихої години, ну а що ми вже великі – нам спати не треба. Але це тривало недовго, через два місяці хтось захворів на вітрянку і наш сад закрили на карантин. Мої батьки дуже багато працювали, вічно зайняті і мотаються туди сюди. тому під час карантину в дитячому садку батько вирішив залишити Романа з його мамою - моєю бабусею. Вона жила в передмісті Харкова неподалік Ферми бавовни, там було дуже класно, я частенько спостерігав за фермерами а потім бігав купатися в озері біля заводу. У дитинстві Роману важко було всидіти на місці і моя бідна бабуся завжди не встигала за мною, але мені все одно з нею було весело. Ми з нею грали в настільні ігри, дивилися разом мультики, ходили купатися на озеро та годувати її домашніх звірів. Там у бабусі Роман познайомився з одним зі своїх найкращих друзів, з яким ми дружимо досі, його звали Алекс. Алекс теж був непосидий як і я, але на жаль ми могли грати тільки тоді коли я приїжджав до бабусі так як я жив у місті, а він разом із батьками жив у передмісті, через два будинки від моєї бабусі. На зимових канікулах я не зміг приїхати до бабусі, бо захворів на ангіну і потрапив до лікарні і всі зимові свята провалявся в палаті, без мультиків та веселощів.
Я з нетерпінням чекав на літні канікули, щоб знову поїхати до бабусі і покликати на озеро Алекса. Вже на початку червня я дістав батьків з проханням відвести мене до бабусі, вони були постійно зайняті і їм не вистачало часу, щоб приділити мені час на перегляд невеликого мультфільму, в місті гуляти сам на вулиці Роман не міг так як мої батьки дуже переживали за мене, а часу на прогулянку вони теж не мали. Так вони вирішили щоліта та зиму відправляти мене до бабусі щоб Роман грав зі своїм другом та навчався самостійності. Коли Роман прибув цього літа до Алекса я був дуже здивований тому що він був не вдома як завжди, не на фермі та не озері. Роман запитав де ж він. Його батьки відвели мене на кінну ферму яка переїхала з передмістя Дніпра сюди через велику пожежу минулого року. Ще більше я здивувався тому, що Алекс так добре катається на конях і він з квітня цього року займалася кінним спортом, він замовив за Романа слівце у тренера і Романа покатали на одному молодому жеребці, який у майбутньому став моїм. Роману це все так сподобалося, що Роман вмовив батьків віддати мене туди на все літо, Роман там займався і вже до кінця серпня сам їздив і іноді виходило стрибати через бар'єр. Настала осінь, як же бути з моїми заняттями Роман був спантеличений цим питанням, але блага у мого батька були гроші та він найняв мені водія котрий щовівторка та четверга возив мене у передмістя на заняття кінним спортом.
Юність і студенче життя
У перший клас Роман пішов у сім років, до цього моменту Роман вже трохи читав, писав і рахував, підійшовши до школи Роману там дуже сподобалося, Роман ходив туди з великим задоволенням, вчителі бачили як я добре вчився і полюбили Романа за це. Також Роман не забував про свій кінний спорт, тренер Романа постійно хвалив Роман був практично найкращим у групі. У першому та другому класі особливо нічого цікаво зі Романом не відбувалося, тому Роман пропущу ці два роки у своїй біографії. Коли Роман перейшов у третій клас, кількість моїх тренувань збільшилася - ми готувалися до змагання. Як Роман вже сказав Роман був практично найкращим у групі за два роки не те що Роман не втратив свій статус я став ще кращим і тепер я перший по кінному спорт не тільки в нашій групі, а й серед старших дітей. Завдяки довгим і старанним тренуванням мене допустили до обласного змагання, де Роман посів друге місце. Через 2 тижні після цієї події у Романа померла моя бабуся, мене та моїх батьків ця подія вибила з колії, всі ми були дуже нервові та пригнічені. Роман довелося відкласти свої заняття кінним спортом, нам на домашній телефон дзвонив мій тренер і намагався мене підтримати, але Роману було не до цього Роман постійно дивився в порожнечу то ревів у подушку. Через якийсь час Роман почав знову ходити до школи, прийшовши до школи Роман побачив що сильно відстав від інших хлопців за цей місяць всі мої однокласники вже знали таблицю множення та й з інших предметів Роман теж багато пропустив. Роману найняли репетитора і часу на тренування у Романа вже не вистачало потім і зовсім зник інтерес.
Після четвертого класу мої батьки перевели Романа до іншої школи, бо ми переїхали в інший район. Там Роман познайомився з новими друзями, ми часто зависали в один одного в гостях і робили разом уроки, потім грали на вулиці в хованки або наздоганяння і ходили в магазин купувати чіпси з колою, в той момент це було дуже популярно і практично всі їли чіпси пили газовану воду. Роман тоді теж дуже підсів на цю всю гидоту і став усі гроші, які Роману давали батьки на шкільні обіди витрачати саме на чіпси та газовану воду, це тривало не довго, бо вже через півроку щоденного вживання цієї гидоті у Романа з'явився гастрит. Спочатку все починалося від періодичних болів у шлунку, пізніше переросло в постійні болі, але поки ще допомагали чаї на травах, які Романа навчила робити бабуся, як би все не боліло, Роман продовжував їсти чіпси і пити газовану воду. Коли біль перестав йти мені довелося звернутися до батьків вони відвели мене до лікарні і там мені зробили обстеження, лікарі сказали, що Роману потрібно лікування, але перш потрібно здати ще трохи аналізів і ковтнути зонд. Коли настав день цієї гидкою та неприємної процедури Роману було дуже страшно і я тисячу разів пошкодував що їв всю цю шкідливу їжу безмірно, Роман брикався і крутився на ліжку Романа медсестри тримали силою, бо ця процедура була обов'язковою. На три тижні мене лікарі запроторили до лікарні лікувати гастрит, Роману там було дуже нудно до мене практично не приходили батьки знову через цю роботу. Після гастриту у Романа сильно ослаб імунітет і хворів чи не від кожного протягу тому всю середню школу я пролежав або в лікарні із запаленням легенів або ще якоюсь гидотою або вдома з застудою. Через це Роман багато пропускав і в основному не засвоював матеріал взагалі. Тому й скотився у навчанні до самих низів.
Нарешті, то десятий клас, ще три роки і Роман вільний. Раніше Роман писав, що я непосида, за цей час Роман повністю змінився, у Романа з'явилася мета в житті - я хотів стати лікарем офтальмологом, тому вчитися я став набагато стараннішим, після уроків став ходити в шкільний спортзал займатися і почав їсти виключно здорову їжу. Загалом перетворився Роман на самого ботана. Але млинець не виходило у Романа з одним предметом це була фізика, я розумів що в принципі вона Роману і не потрібна в майбутній професії і здавати Роману її не доведеться, але на загальний бал мого атестата ця оцінка сильно вплинула б, мама сказала що не варто так переживати і якщо не виходить то краще зосередитися на основних предметах, які стануть мені в пригоді для вступу. Роман так і зробив, всі ці кілька років Роман вчився, гойдався, вчився і знову гойдався, в класі мене ніхто не задирав, що я добре вчуся, бо отримати таких хороших люлей ніхто не хотів.
Шкільні іспити Роман склав на відмінно, вступні до Медичного Інституту теж. Вчитися на лікаря Роману дуже подобалося, а я така людина якщо мені щось подобатися, то Роман в цьому стаю кращим так і сталося, всі викладачі ставили мене в приклад навіть старшокурсникам. Так як Роман досить швидко засвоював матеріал і практично не витрачав час на повторення Роман вирішив влаштуватися на роботу, тому що освіти у мене не було Романа взяли звичайним кур'єром у службу доставки продуктів, ця професія була досить популярна і затребувана на той момент, оскільки почалася епідемія Коронавірусу і по всій області оголосили карантин, всі жителі настільки боялися підхопити цю болячку, що навіть за продуктами в магазин не ходили. За ці 4 місяці строго карантину Роман заробив досить багато і вирішив з'їхати від батьків і винайняти собі квартиру неподалік університету, з цього моменту Роман почав жити один. Романа робота ніяк не впливала на моє навчання тому Роман також був найкращим на курсі і був улюбленцем викладачів, але було одне велике "АЛЕ" і це "АЛЕ" була Фізика, Роман йшов на червоний диплом а ця фізика Роману все псувала і викладач цієї фізики мені попався боляче вульгарний майже прямо говорив про хабар у розмірі п'яти тисяч гривень. Робити особливо Роману не було чого, Роман подзвонив батькам описав їм всю ситуацію і вони мені дали грошей на хабар викладачеві з фізики, це був мій перший хабар, в момент коли Роман заходив до кабінету, починав розмову і передавав конверт Роман не відчував сорому, і Роману було якось все одно, Роман не побачив у цьому нічого страшного.
Минув час і Роман давай хабарі, щоб мені закрили предмети, бо закинув навчання і влаштувався на другу роботу, але давав уже зі своїх грошей і не просив про це батьків
Завдяки цим хабарам інститут Роман закінчив із червоним дипломом.
Доросле життя
Після інституту Роман пішов працювати в лікарню Харкова, показував себе Роман дуже добре, поки Роман там працював повністю змінилося керівництво прийшов новий головний лікар, який поставив собі інших заступників, старий головний лікар вийшов на пенсію, Роман досі продовжує з ним спілкуватися він не просто був хорошим керівником так ще й чудовою людиною. Новий головний лікар також був дуже добрим і чуйним до свого персоналу, тому коли йому потрібно було йти зі своєї посади після закінчення терміну всі просили його залишитися, він так і зробив, а ось заступники його сильно підвели і пішли тому він терміново шукав нових, Роман взагалі не хотів на цю посаду і думав що це Роману не світить але за щасливим збігом обставин головний лікар вибрав саме Романа у вигляді довіреної особи, всі в Романа не вірили, але Роман довів що я добрий заступник і зараз планую обійняти посаду головного лікаря після Райнхольда .
На посаду Головного лікаря Роману не вдалося встати, це і не дивно Роман занадто молодий встав інший професіонал своєї справи Джеймс Блейд, він приїхав з іншої області і Роман відразу з ним здружився, він любив таку ж музику як і Роман, ми відпочивали в барах. І в один день Джеймс не зміг піти зі мною через тяжке нічне чергування і Роман пішов один, цього дня все і почалося...
У барі Роман познайомився з людиною на ім'я Стів, на той момент я ще не знав те, що він герой новий наркоман на вигляд був дуже доглянутий молодий чоловік, який добре пахнув. Ми що не є загуляли, багато випили та тому що він жив ближче ми поїхали до нього, але це Романа не бентежило, бо Роман був занадто п'яний.
Нас тал наступного дня, у нас похмілля і Роман побачив на він пустив по вені дозу героїну, Роман відразу у нього запитав, що він робить, і він мені відповів.
-Роман, щоб ти не подумав, але це допомагає мені жити.
За його словами він вживає близько 3 років, і може приймати вже дуже більше дози, але я ж лікар за освітою і з наркотичної залежності дуже важко злізти. І тут він мені сказав.
-Роман спробуй, це позбавить тебе труднощів і від похмілля.
Я не знаю, що зі мною тоді сталося, але спробувати свій перший грам героїну і тут помчала.
Зі Стівом я почав рідше спілкуватися, але почав регулярно вживати наркотики, мені було добре з ними і Роман не міг зупинитися, дози ставали все вище і вище. І якось відпочиваючи у Стіва я переборщив з дозою і зловив передоз, я сколів цілих 5 грам за один раз, але Стів досвідчений у цій справі і він відразу зрозумів як мені допомогти.
Вперше все обійшлося.
Пройшло 3 роки після того, як я пішов з лікарні Харкова, я працював багато де, але ніхто не дізнався те, що у мене є героїнова залежність.
І одного дня я отримав листа на пошту, і в ньому говорилося:
- Шановний, Роман Хоффман, у нас відкрито вакансію на посаду Головного лікаря лікарні міста Харків.
-Ми б із задоволенням надаємо вам щанс стати на цю посаду, але вам потрібно пройти співбесіду.
-Якщо, що чекаємо на вас 11.03.2023 у лікарні. З повагою Міністр охорони здоров'я.
І тут Роман подумав, у Романа є шанс, і Роману потрібно боротися із залежністю. Роман пішов на реабілітацію від наркотичної залежності. Роман старанно намагався і Роману вдалося вилікуватися, дякую всім лікарям. З цього моменту Роман зі Стівом не спілкувався.
На подію в Романа вийде стати на цю посаду.
Справжній час
У Романа виникло нове захоплення. почав грати на рок гітарі. Спочатку Роману не подобалося грати на музичних інструментах, але гітара показала Роману протилежне. Роман почав вчитися сам, без жодних музичних шкіл. Ноти, акорди тощо мені давалися важко я нічого не розумів, але бажання грати мене мотивувало. І ось настав цей день і Роман пройшов співбесіду і став головним лікарем в лікарні Харкова
