Характер: Справедливий, чесний.
Вага: 68.6 кг
Ріст: 180 см
Колір очей: Карі
Народження та дитинство
Томас народився 7 серпня 2004 року в місті Київ у сім'ї Монтьє. Батька звали Адріан Монтьє, а мати звали Елеонора Монтьє. Родина мала власну глибоку історію, адже прізвище Монтьє несло в собі європейське коріння, про яке батько зрідка згадував під час сімейних вечорів. Адріан був людиною стриманою, мав сильний характер та аналітичний склад розуму, тоді як Елеонора дарувала родині затишок, тепло та турботу.
Дитинство в Тома було звичайне, але дуже насичене дитячими фантазіями та забавами. З самого малечку хлопець виявляв особливу цікавість до конструювання та створення чогось нового. Він годинами міг сидіти на килимі у своїй кімнаті, збираючи складні вежі та блоки з кольорового конструктора. Окрім цього, його особливою пристрастю були фігурки динозавриків, з яких він створював цілі вигадані світи, та іграшкова зброя, за допомогою якої він уявляв себе відважним захисником. Батьки завжди підтримували ці захоплення, купуючи синові нові набори та спостерігаючи за тим, як розвивається його уява.
1 вересня 2007 року Томас пішов до дитячого садочку. Для трирічного хлопчика це був перший серйозний крок у доросле та незнайоме життя. У перші дні друзів знайти йому не вдавалося. Малий Томас був дещо сором'язливим, тримався осторонь від галасливих груп дітей і більше часу проводив за своїми улюбленими іграшками в кутку кімнати. Проте все змінилося, коли десь через тиждень в садочку з'явився новенький, звали його Михайло. Він також виглядав розгубленим і не міг знайти друзів серед інших дітлахів. Побачивши це, Томас підійшов до нього і запропонував йому дружити. Хлопці швидко знайшли спільну мову, адже виявилося, що у них багато спільних інтересів. З того дня вони стали нерозлучними: їм дуже подобалось грати разом в квача, бігаючи по дитячому майданчику, та грати в хованки, вигадуючи найскладніші схованки. Роки в дитячому садочку минули непомітно, і незабаром Томас випустився зі садочка та почав готуватися до першого дзвоника у школі.
Шкільне життя 2010 рік
1 вересня 2010 року Томас Монтьє пішов на той момент в сучасну школу в 6 років. Це був новий етап, сповнений великих очікувань, проте початок виявився складним. Друзів там знайти знову не вдавалося, адже колектив формувався важко, а найкращий друг Михайло переїхав з батьками в інше місто. Після того переїзду Томас його з садочку більше не бачив, що стало для хлопчика першим серйозним розчаруванням у житті. Відчуття самотності знову повернулося до нього в шкільних коридорах.
Попри соціальні труднощі, оцінки з 1 по 4 клас були в Тома задовільні, він стабільно отримував по 8–9 балів за всі предмети. Навчання давалося йому відносно легко завдяки природній уважності та старанності, яку в нього заклали батьки.
Коли Тому виповнилося 10 років, його перевели до середньої школи. Разом із переходом до старших класів змінилася й поведінка хлопця. Оцінки в нього трохи впали до 7–8 балів, оскільки інтерес до навчання почав згасати. В цьому віці він більше почав прогулювати уроки, воліючи проводити час на вулиці або за комп'ютерними іграми. Батьки карали його за це, забирали телефон та комп'ютер, сподіваючись повернути сина до навчання, але все це було марно. Томас ставав дедалі більш замкненим. Друзів Томасу теж у середній школі не вдавалося знайти, через що він почувався чужим серед однокласників.
Минали роки, і Том перейшов до старшої школи, де його життя кардинально змінилося. Саме там він познайомився з дівчиною на ім'я Олександра (на тот момент Міллер). Вона була однією з небагатьох, хто зміг знайти підхід до Томаса та зрозуміти його складний внутрішній світ. Вони багато спілкувалися, і між ними виникла справжня щира дружба та взаємна підтримка.
Однак незабаром у житті Томаса сталася жахлива трагедія. В старшій школі він втратив батька. За матусиними словами, його вбили клани — темне минуле Адріана, про яке Томас раніше навіть не здогадувався, раптово нагрянуло в їхню родину. Цей удар став фатальним і для матері: Елеонора не змогла пережити горе від втрати чоловіка та незабаром померла від серцевого нападу. Втративши обох батьків поспіль, Томас пав духом, втратив будь-який сенс продовжувати навчання та покинув школу, закінчивши всьо 8 класів. Оскільки він був ще неповнолітньою дитиною і не мав інших опікунів, державні органи відправили його до дитбудинку. Там Томас залишався аж до свого повноліття — до 18 років, перебуваючи в постійній апатії, замкнутості та сумках за втраченою родиною.
Доросле життя
Після виходу з дитбудинку в 18 років, залишившись абсолютно один у цьому великому світі, Томасу взагалі було на все байдуже. Він занурився у глибокі роздуми про своє минуле, марно намагаючись знайти свій шлях у житті.
Проте через деякий час у ньому прокинулося інше відчуття. Років 2 тому Том згадав, що батько мав свій власний клан. Усередині Томаса спалахнуло бажання відновити справедливість: він захотів продовжити справу батька та помститись за нього тими ж методами. Знайшовши деякі батьківські записи, він вирішив відновити організацію. Проте на той момент в клані людей взагалі нікого не було, і хлопець опинився у глухому куті. Він абсолютно не знав, що робити, аби до нього приєдналися люди, і через це знову пав духом, відчуваючи власну безпорадність.
Але доля дала йому шанс. Наступного дня до нього приходять 2 людей — Саня Кучерявий та Матвій Харісон. Вони знали його батька та поважали його ім'я. Хлопці вирішили підтримати Томаса у його прагненні відновити честь родини. Ми з ними були крута команда: разом розробили план дій, знайшли винуватців трагедії та помстилися за мого батька, поставивши крапку в цій темній історії.
Після виконання цієї мети настала невизначеність. Наступними днями клан стояв на місці та зовсім не розвивався. Зрозумівши, що кримінальний шлях не має майбутнього, Саня та Матвій пішли з клану до ЗСУ, вирішивши захищати країну на офіційному рівні.
Залишившись знову сам, Томас прийняв остаточне рішення змінити своє життя. Я вирішив продати клан і повністю закрити цю сторінку минулого. Томас пішов до НПУ (Національної поліції України), щоб захищати закон і не допустити подібних трагедій у життях інших людей. У поліції він проявив себе як дисциплінований та відповідальний працівник, підвищився на 3 звання та згодом перевівся до ДКВС (Державної кримінально-виконавчої служби).
Теперішнє життя
Тепер Томас являється Заступником Лідера ДКВС. Завдяки своїй стійкості, життєвому досвіду та відповідальному ставленню до служби він здобув повагу серед колег і керівництва, ставши надійною опорою для всієї системи.
Згодом сталася ще одна важлива подія в його житті: він узнав, що Михайло — його найкращий друг із дитячого садочка — повернувся в Київ. Вони знайшли один одного та почали наново спілкуватись, відновлюючи той міцний зв'язок, який був перерваний багато років тому. Зараз Михайло являється Заступником Лідера ЗМІ, тому обидва друзі досягли значних висот у своїх сферах діяльності. Вони часто проводять вільний час разом, щоб відпочити від важких робочих буднів: ми з ним їздемо на діскотеки, спілкуємося та насолоджуємося життям.
Також Томас знає про долі інших важливих людей із минулого. Його шкільна подруга Олександра працює в СБУ, будучи справжнім професіоналом своєї справи. А 2 моїх колишніх соклановця — Саня Кучерявий та Матвій Харісон — працювали в НПУ, проте з ними Том не спілкується вже, оскільки їхні шляхи остаточно розійшлися.
Пройшовши крізь безліч випробувань, втрат та роки у дитбудинку, Томас вже відпустив втрату батьків, зберігши про них лише світлу пам'ять у своєму серці. Він навчився жити далі та цінувати кожну мить. Йому вже виповнилося пару тижнів тому 22 роки, і він із впевненістю дивиться у своє майбутнє.
Вага: 68.6 кг
Ріст: 180 см
Колір очей: Карі
Народження та дитинство
Томас народився 7 серпня 2004 року в місті Київ у сім'ї Монтьє. Батька звали Адріан Монтьє, а мати звали Елеонора Монтьє. Родина мала власну глибоку історію, адже прізвище Монтьє несло в собі європейське коріння, про яке батько зрідка згадував під час сімейних вечорів. Адріан був людиною стриманою, мав сильний характер та аналітичний склад розуму, тоді як Елеонора дарувала родині затишок, тепло та турботу.
Дитинство в Тома було звичайне, але дуже насичене дитячими фантазіями та забавами. З самого малечку хлопець виявляв особливу цікавість до конструювання та створення чогось нового. Він годинами міг сидіти на килимі у своїй кімнаті, збираючи складні вежі та блоки з кольорового конструктора. Окрім цього, його особливою пристрастю були фігурки динозавриків, з яких він створював цілі вигадані світи, та іграшкова зброя, за допомогою якої він уявляв себе відважним захисником. Батьки завжди підтримували ці захоплення, купуючи синові нові набори та спостерігаючи за тим, як розвивається його уява.
1 вересня 2007 року Томас пішов до дитячого садочку. Для трирічного хлопчика це був перший серйозний крок у доросле та незнайоме життя. У перші дні друзів знайти йому не вдавалося. Малий Томас був дещо сором'язливим, тримався осторонь від галасливих груп дітей і більше часу проводив за своїми улюбленими іграшками в кутку кімнати. Проте все змінилося, коли десь через тиждень в садочку з'явився новенький, звали його Михайло. Він також виглядав розгубленим і не міг знайти друзів серед інших дітлахів. Побачивши це, Томас підійшов до нього і запропонував йому дружити. Хлопці швидко знайшли спільну мову, адже виявилося, що у них багато спільних інтересів. З того дня вони стали нерозлучними: їм дуже подобалось грати разом в квача, бігаючи по дитячому майданчику, та грати в хованки, вигадуючи найскладніші схованки. Роки в дитячому садочку минули непомітно, і незабаром Томас випустився зі садочка та почав готуватися до першого дзвоника у школі.
Шкільне життя 2010 рік
1 вересня 2010 року Томас Монтьє пішов на той момент в сучасну школу в 6 років. Це був новий етап, сповнений великих очікувань, проте початок виявився складним. Друзів там знайти знову не вдавалося, адже колектив формувався важко, а найкращий друг Михайло переїхав з батьками в інше місто. Після того переїзду Томас його з садочку більше не бачив, що стало для хлопчика першим серйозним розчаруванням у житті. Відчуття самотності знову повернулося до нього в шкільних коридорах.
Попри соціальні труднощі, оцінки з 1 по 4 клас були в Тома задовільні, він стабільно отримував по 8–9 балів за всі предмети. Навчання давалося йому відносно легко завдяки природній уважності та старанності, яку в нього заклали батьки.
Коли Тому виповнилося 10 років, його перевели до середньої школи. Разом із переходом до старших класів змінилася й поведінка хлопця. Оцінки в нього трохи впали до 7–8 балів, оскільки інтерес до навчання почав згасати. В цьому віці він більше почав прогулювати уроки, воліючи проводити час на вулиці або за комп'ютерними іграми. Батьки карали його за це, забирали телефон та комп'ютер, сподіваючись повернути сина до навчання, але все це було марно. Томас ставав дедалі більш замкненим. Друзів Томасу теж у середній школі не вдавалося знайти, через що він почувався чужим серед однокласників.
Минали роки, і Том перейшов до старшої школи, де його життя кардинально змінилося. Саме там він познайомився з дівчиною на ім'я Олександра (на тот момент Міллер). Вона була однією з небагатьох, хто зміг знайти підхід до Томаса та зрозуміти його складний внутрішній світ. Вони багато спілкувалися, і між ними виникла справжня щира дружба та взаємна підтримка.
Однак незабаром у житті Томаса сталася жахлива трагедія. В старшій школі він втратив батька. За матусиними словами, його вбили клани — темне минуле Адріана, про яке Томас раніше навіть не здогадувався, раптово нагрянуло в їхню родину. Цей удар став фатальним і для матері: Елеонора не змогла пережити горе від втрати чоловіка та незабаром померла від серцевого нападу. Втративши обох батьків поспіль, Томас пав духом, втратив будь-який сенс продовжувати навчання та покинув школу, закінчивши всьо 8 класів. Оскільки він був ще неповнолітньою дитиною і не мав інших опікунів, державні органи відправили його до дитбудинку. Там Томас залишався аж до свого повноліття — до 18 років, перебуваючи в постійній апатії, замкнутості та сумках за втраченою родиною.
Доросле життя
Після виходу з дитбудинку в 18 років, залишившись абсолютно один у цьому великому світі, Томасу взагалі було на все байдуже. Він занурився у глибокі роздуми про своє минуле, марно намагаючись знайти свій шлях у житті.
Проте через деякий час у ньому прокинулося інше відчуття. Років 2 тому Том згадав, що батько мав свій власний клан. Усередині Томаса спалахнуло бажання відновити справедливість: він захотів продовжити справу батька та помститись за нього тими ж методами. Знайшовши деякі батьківські записи, він вирішив відновити організацію. Проте на той момент в клані людей взагалі нікого не було, і хлопець опинився у глухому куті. Він абсолютно не знав, що робити, аби до нього приєдналися люди, і через це знову пав духом, відчуваючи власну безпорадність.
Але доля дала йому шанс. Наступного дня до нього приходять 2 людей — Саня Кучерявий та Матвій Харісон. Вони знали його батька та поважали його ім'я. Хлопці вирішили підтримати Томаса у його прагненні відновити честь родини. Ми з ними були крута команда: разом розробили план дій, знайшли винуватців трагедії та помстилися за мого батька, поставивши крапку в цій темній історії.
Після виконання цієї мети настала невизначеність. Наступними днями клан стояв на місці та зовсім не розвивався. Зрозумівши, що кримінальний шлях не має майбутнього, Саня та Матвій пішли з клану до ЗСУ, вирішивши захищати країну на офіційному рівні.
Залишившись знову сам, Томас прийняв остаточне рішення змінити своє життя. Я вирішив продати клан і повністю закрити цю сторінку минулого. Томас пішов до НПУ (Національної поліції України), щоб захищати закон і не допустити подібних трагедій у життях інших людей. У поліції він проявив себе як дисциплінований та відповідальний працівник, підвищився на 3 звання та згодом перевівся до ДКВС (Державної кримінально-виконавчої служби).
Теперішнє життя
Тепер Томас являється Заступником Лідера ДКВС. Завдяки своїй стійкості, життєвому досвіду та відповідальному ставленню до служби він здобув повагу серед колег і керівництва, ставши надійною опорою для всієї системи.
Згодом сталася ще одна важлива подія в його житті: він узнав, що Михайло — його найкращий друг із дитячого садочка — повернувся в Київ. Вони знайшли один одного та почали наново спілкуватись, відновлюючи той міцний зв'язок, який був перерваний багато років тому. Зараз Михайло являється Заступником Лідера ЗМІ, тому обидва друзі досягли значних висот у своїх сферах діяльності. Вони часто проводять вільний час разом, щоб відпочити від важких робочих буднів: ми з ним їздемо на діскотеки, спілкуємося та насолоджуємося життям.
Також Томас знає про долі інших важливих людей із минулого. Його шкільна подруга Олександра працює в СБУ, будучи справжнім професіоналом своєї справи. А 2 моїх колишніх соклановця — Саня Кучерявий та Матвій Харісон — працювали в НПУ, проте з ними Том не спілкується вже, оскільки їхні шляхи остаточно розійшлися.
Пройшовши крізь безліч випробувань, втрат та роки у дитбудинку, Томас вже відпустив втрату батьків, зберігши про них лише світлу пам'ять у своєму серці. Він навчився жити далі та цінувати кожну мить. Йому вже виповнилося пару тижнів тому 22 роки, і він із впевненістю дивиться у своє майбутнє.
Останнє редагування:
