[l] Дитинство, яке не мало відповідей
Феліція Київська народилась у 1998 році в місті Києві. При народженні їй дали ім’я Фелікс Київський. З самого дитинства вона відчувала, що не вписується у рамки, які для неї визначили. Її внутрішній світ різко контрастував із тим, ким її бачили оточуючі. Батько, інженер рухомого складу Укрзалізниці, був людиною дисципліни, графіків і чітких правил. Мати — спокійна й турботлива бухгалтерка — намагалась згладжувати гострі кути. Фелікс був тихою дитиною, замкнутою, схильною до самоаналізу. Вона рідко говорила про свої почуття, адже не мала слів, щоб їх описати. Залізниця стала для неї місцем тиші — там не було потреби пояснювати, ким ти є. Поїздам було байдуже.[ll] Юність і внутрішній конфлікт
Підліткові роки стали найважчими. Фелікс намагався відповідати очікуванням: стриманість, «чоловічий» характер, відсутність емоцій. Але з кожним роком внутрішній конфлікт лише посилювався. Дзеркало стало ворогом. Навчання у коледжі транспортної інфраструктури давало відчуття контролю над життям, але не над собою. Саме в цей період Фелікс вперше усвідомив і прийняв думку, що живе не у своєму тілі. Це усвідомлення прийшло не різко, а болісно й повільно. Нікому про це не розповідав. Страх осуду, страх втратити родину, страх бути «не таким» змушували мовчати.[lll] Війна, втрата і перелом
2014 рік зламав усе. Батька відправили у відрядження для відновлення залізничної інфраструктури в прифронтових регіонах. Він загинув під час обстрілу. Для Фелікса це стало точкою надлому. Мати тяжко захворіла. Вперше з’явилось відчуття, що життя може закінчитись, так і не почавшись по-справжньому. Саме тоді вона вирішила: якщо виживе — житиме чесно із собою. Фелікс пішов працювати в Укрзалізницю, паралельно консультуючись із лікарями та психологами. Шлях був довгий, складний і самотній. Медичні комісії, папери, сумніви, нічні зриви.[lV] Народження Феліції
У 2019 році, після тривалого процесу, Фелікс офіційно завершив трансгендерний перехід і взяв ім’я Феліція Київська. Це не було втечею — це було поверненням до себе. Частина знайомих відвернулась. Частина колег мовчки прийняла. Укрзалізниця стала для неї рідкісним прикладом системи, де важливі не твої минулі імена, а твоя робота. Феліція працювала черговою по станції в Києві. Вона була зібраною, холодною, професійною. Для більшості — просто співробітницею. Для себе — нарешті живою. Після смерті матері робота стала її єдиною опорою.[V] Минуле не питає дозволу
Під час нічної зміни Феліція отримала службовий сигнал про втручання в систему СЦБ на одній із ділянок колії. Разом із технічними логами надійшов файл — стара фотографія її батька й коротке повідомлення: «Ти змінила ім’я. Але не зміниш правду.» Феліція відчула, як холод проходить по спині. Вона давно навчилась бути сильною. Але це повідомлення було ударом у саме ядро її життя — те, що вона захищала роками. Поїзди йшли за графіком Але для неї знову починався шлях — уже без брехні, без масок і без права на втечу.