Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Дарк Владислав Володимирович
Стать: Чоловіча
Мати - Дарк Тетяна Михайлівна
Батько - Дарк Володимир Васильович
Дата народження: 13.08.2000
Вік: 24 роки
Місце народження: Харківська обл.
Місце проживання: м. Бровари
Захоплення: Настільний теніс та плавання
Відмітні знаки: Татуювання змія на правій руці та герб України на животі.
1. Народження Владислава
Народився наш герой в місті Харків у сім'ї досить не бідній, а навіть досить таки заможній.
Батько нашого героя працював у МЧС ще на той момент зараз ДСНС і досить давно вже завершив карьеру, але це буде потім.
Мати нашого героя працювала на момент народження Владислава бухгалтером на цивільній посаді в МЧС в одному місті з чоловіком.
Сім'я Владислава досить таки не маленька в нього є дві сестри та ще один брат. Дитинство в нашого героя досить стандартне хоч малому і довелось поїздити по різним містам Харківської області через досить часті переводи батька до інших частин або загонів. У 4 роки Владислав вже почав ходити до садочку, на цей момент сім'я остаточно зупинилась в самому Харкові і більше не виїжджала. Батько отримав досить таки не погану посаду і очолив Державно пожежно-рятувальний загін м. Харкова. В садку було все більш менш спокійно і нашому герою навіть подобалось туди ходити і він показував досить хороші навички в фізичних здібностях. Коли Владиславу виповнилось шість років в сімї сталося горе і брат нашого героя загинув потрапивши під колеса легкової машини. Батьки сильно переживали втрату і мало звертали на дитину, хоча біль швидко пройшов і все прийшло
2. Школа та життя нашого героя в Університеті
У сім років Владислав пішов до загальноосвітньої школи 1-3 ступенів номер 13 у м. Харків і потрапив в самий стандартний клас, хоча школа й виділялась учнями. Владислав вже тоді почав сумлінно та старанно займатись спортом під наглядом батька, вже тоді він розумів що буде як і батько працювати в ДСНС і також візьме його ношу уже на себе. Хоча батько й хотів, щоб пожежником став старший син, але склалось як склалось.
Життя Владислава було досить важким як для дитини, ранкова обов'язкова зарядка, досить здоровий сніданок і школа, а після школи уроки і потім швиденько бігти на зайняття з легкої атлетики по понеділкам і четвергам, на бокс по вівторкам і суботам і заняття з математики і іноземних мов в середу та п'ятницю. Лише в неділю Владислав міг зробити день для себе і відпочити та підготуватись до понеділка. Взагалі для Владислава неділя це магічний день і він просто обожнює його. Через заняття спортом юнак досить часто забивав на гуманітарні уроки і отримував на горіхи від батька. Мати ж жаліла Владислава і завжди дозволяла йому "перекурити" і відпочити. Але коли батько кудись їхав за його тренуваннями спостерігав дядько котрий само собою працював в ДСНС.
Взагалі вся сім'я починаючи з прадіда нашого героя працювали пожежниками в різні періоди української держави. Все життя було таким до 11 класу і очевидно наш герой відправляється в університет цивільного захисту України в місті Харків. Всі 11 років Владислава були як сіра обгортка і нічим не відрізнялись. Навіть коли Владислав хворів він ходив на тренування і ніколи не пропускав шкільні заняття. Дівчини і друзів само собою у Владислава не було і в кінці 11 класу він активно почав втікати з дому, щоб повеселитися і одного разу навіть вкрав машину в батька. Після цього був дійсно сильний скандал, Владислава затримала "Міліція" але батько все загладив і відкупився. Але покарання було суворіше ніж в'язниця. Батько завдав фізичної та моральної шкоди свому сину і дозволив йому лише одну річ - вчитись, вчитися і знову вчитися. Вже тоді було зрозуміло що Владислав буде як і батько командиром і звяже своє життя з ДСНС назавжди або на максимально довгий час. Взагалі хлопцю подобалась ця ідея, але відношення батька очевидно ні. Владислав не любив і навіть зараз не дуже любить його і вважає що він був дуже агресивним і не добрим до нього. Сестри ж вибирали що хочуть самі і робили що їм завгодно. Студентські роки пройшли швидко і там наш герой знайшов собі дівчину з якою пов'язав своє життя на завжди...
Глава третя. Робота в ДСНС та шлюб.
Після закінчення університету Владислав стає повнолітнім і вирішує працювати в ДСНС за спеціальністю, але вже в другому місті їздить зі своєю дівчиною в Дніпро. Батько очевидно був проти, але вже нічого не міг зробити. Владислав одружується на коханій і починає працювати в пожежно-рятувальному загоні міста Дніпра хоч і не довго. Вже через рік у Владислава появляється донька, а через три роки вже син. За ці роки батько нашого героя покинув роботу і відправився на пенсію. З мамою вони переїхали в Київську область в місто Буча і почали проводити там свої пенсійні дні. Владислав разом з сім'єю переїжджає назад до Харкова і бере на себе пожежно рятувальний пост в не великому районі міста. Діти починають ходити до садочка, а наш герой вчиться і працює. Вже на той момент сім'я Владислава жила досить добре, а він сам розвивався.
З батьком Владислав не говорив і не говорить, а з мамою тримає досить теплі стосунки і відноситься до своїх дітей як до дітей, а не курсантів. За довгий час карьери Владислав працював в Гірсько пошуково-рятувальним підрозділом і працював довго та щасливо....
Стать: Чоловіча
Мати - Дарк Тетяна Михайлівна
Батько - Дарк Володимир Васильович
Дата народження: 13.08.2000
Вік: 24 роки
Місце народження: Харківська обл.
Місце проживання: м. Бровари
Захоплення: Настільний теніс та плавання
Відмітні знаки: Татуювання змія на правій руці та герб України на животі.
1. Народження Владислава
Народився наш герой в місті Харків у сім'ї досить не бідній, а навіть досить таки заможній.
Батько нашого героя працював у МЧС ще на той момент зараз ДСНС і досить давно вже завершив карьеру, але це буде потім.
Мати нашого героя працювала на момент народження Владислава бухгалтером на цивільній посаді в МЧС в одному місті з чоловіком.
Сім'я Владислава досить таки не маленька в нього є дві сестри та ще один брат. Дитинство в нашого героя досить стандартне хоч малому і довелось поїздити по різним містам Харківської області через досить часті переводи батька до інших частин або загонів. У 4 роки Владислав вже почав ходити до садочку, на цей момент сім'я остаточно зупинилась в самому Харкові і більше не виїжджала. Батько отримав досить таки не погану посаду і очолив Державно пожежно-рятувальний загін м. Харкова. В садку було все більш менш спокійно і нашому герою навіть подобалось туди ходити і він показував досить хороші навички в фізичних здібностях. Коли Владиславу виповнилось шість років в сімї сталося горе і брат нашого героя загинув потрапивши під колеса легкової машини. Батьки сильно переживали втрату і мало звертали на дитину, хоча біль швидко пройшов і все прийшло
2. Школа та життя нашого героя в Університеті
У сім років Владислав пішов до загальноосвітньої школи 1-3 ступенів номер 13 у м. Харків і потрапив в самий стандартний клас, хоча школа й виділялась учнями. Владислав вже тоді почав сумлінно та старанно займатись спортом під наглядом батька, вже тоді він розумів що буде як і батько працювати в ДСНС і також візьме його ношу уже на себе. Хоча батько й хотів, щоб пожежником став старший син, але склалось як склалось.
Життя Владислава було досить важким як для дитини, ранкова обов'язкова зарядка, досить здоровий сніданок і школа, а після школи уроки і потім швиденько бігти на зайняття з легкої атлетики по понеділкам і четвергам, на бокс по вівторкам і суботам і заняття з математики і іноземних мов в середу та п'ятницю. Лише в неділю Владислав міг зробити день для себе і відпочити та підготуватись до понеділка. Взагалі для Владислава неділя це магічний день і він просто обожнює його. Через заняття спортом юнак досить часто забивав на гуманітарні уроки і отримував на горіхи від батька. Мати ж жаліла Владислава і завжди дозволяла йому "перекурити" і відпочити. Але коли батько кудись їхав за його тренуваннями спостерігав дядько котрий само собою працював в ДСНС.
Взагалі вся сім'я починаючи з прадіда нашого героя працювали пожежниками в різні періоди української держави. Все життя було таким до 11 класу і очевидно наш герой відправляється в університет цивільного захисту України в місті Харків. Всі 11 років Владислава були як сіра обгортка і нічим не відрізнялись. Навіть коли Владислав хворів він ходив на тренування і ніколи не пропускав шкільні заняття. Дівчини і друзів само собою у Владислава не було і в кінці 11 класу він активно почав втікати з дому, щоб повеселитися і одного разу навіть вкрав машину в батька. Після цього був дійсно сильний скандал, Владислава затримала "Міліція" але батько все загладив і відкупився. Але покарання було суворіше ніж в'язниця. Батько завдав фізичної та моральної шкоди свому сину і дозволив йому лише одну річ - вчитись, вчитися і знову вчитися. Вже тоді було зрозуміло що Владислав буде як і батько командиром і звяже своє життя з ДСНС назавжди або на максимально довгий час. Взагалі хлопцю подобалась ця ідея, але відношення батька очевидно ні. Владислав не любив і навіть зараз не дуже любить його і вважає що він був дуже агресивним і не добрим до нього. Сестри ж вибирали що хочуть самі і робили що їм завгодно. Студентські роки пройшли швидко і там наш герой знайшов собі дівчину з якою пов'язав своє життя на завжди...
Глава третя. Робота в ДСНС та шлюб.
Після закінчення університету Владислав стає повнолітнім і вирішує працювати в ДСНС за спеціальністю, але вже в другому місті їздить зі своєю дівчиною в Дніпро. Батько очевидно був проти, але вже нічого не міг зробити. Владислав одружується на коханій і починає працювати в пожежно-рятувальному загоні міста Дніпра хоч і не довго. Вже через рік у Владислава появляється донька, а через три роки вже син. За ці роки батько нашого героя покинув роботу і відправився на пенсію. З мамою вони переїхали в Київську область в місто Буча і почали проводити там свої пенсійні дні. Владислав разом з сім'єю переїжджає назад до Харкова і бере на себе пожежно рятувальний пост в не великому районі міста. Діти починають ходити до садочка, а наш герой вчиться і працює. Вже на той момент сім'я Владислава жила досить добре, а він сам розвивався.
З батьком Владислав не говорив і не говорить, а з мамою тримає досить теплі стосунки і відноситься до своїх дітей як до дітей, а не курсантів. За довгий час карьери Владислав працював в Гірсько пошуково-рятувальним підрозділом і працював довго та щасливо....
