Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Баран Іван Олександрович
Стать: чоловіча
Мати - Баран Наталія Сергіївна
Батько - Баран Олександр Миколайович
Зріст та вага: зріст 186, вага 80
Дата народження: 31.07.2006
Вік: 19 років
Місце народження: Запоріжжя
Національність: Українець
Місце проживання: Запоріжжя
Захоплення: Польоти на FPV, тренувальні стрільби, вивчення військової справи, ремонт дронів.
Сімейний стан: Не одружений
Статура: Спортивна статура
Колір очей: Карі
Зачіска: Коротка охайна (згідно відповідно)
Відмітні знаки: Тату Герб України на грудях, шрам на лопатці.
Дитинство:
Народився в Запоріжжі, проживав в області. З ранніх років захоплювався військовою справою, цікавився службою дідуся. Батько з ранніх років вчим бути чесним з людьми, поважати старших та ніколи не здаватися. З друзями в селі будував шалаші та укриття, їздив з ними на риболовлю. Обожнював разом з дідусем дивитися фільми про війну, виїжав зі мною в ліс навчав мене обезаражувати воду щоб вона була пригодна до споживання, інколи говорив мені що витримка це важливо і ми разом з ним виходили на пробіжку, таке відчуття що мій дідусь знав що почнеться війна. Дідусь часто казав, що головне — це не боятися труднощів і завжди рухатися вперед, навіть якщо щось не виходить з першого разу. Ці слова сильно вплинули на мене і залишились у пам’яті на все життя. Батько інколи допомагав і пояснював складні речі простими словами, через що я поступово почав краще розуміти технічні речі. З батьком багато часу проводили за автомобілями він навчав мене їх ремонтувати, я допомагав йому з ремонтом авто, старано з ним вистав Схемотехніку електронних пристроїв. Я почав більше цікавитися як працюють різні механізми, як влаштовані работають автомобілі та електроніка. Зараз коли згадую ті моменти розумію наскільки вони вплинули на формування мого характеру. Я став більш уважним до людей та навчився краще розуміти їх поведінку.
Шкільні роки:
В школі вчився добре, не підводив вчителів, ставав більш дисциплінованим. На батьківських зборах показував себе з гарної сторони, вчителя хвалили за старанність та дисциплінованість. Іноді замість домашнього завдання оберав гру в футбол разом з друзями. Згодом батько на день народження подарував мені мотоцикл після чого моє життя трішки змінилось, відчував що дорослішаю часто разом з друзями виїжав на покатушки! Трішки не так наполегливо почав навчатися, іноді не виконував те що від мене вимагали керівники, але не порушував дисципліну не грубив вчителям. Інколи зависав в комп'ютерних іграх особливо під час COVID-19 на дистанційного навчання. Перед 9 класом ще більше закікавився військовою справою хотів вступити до військового ліцею, тому почав разом зі своїм двоюрідним братом військовим вивчати військову тактику, основи військового управління. Почав активніше займатися спортом, ходив на дзюдо, часто бігав, тренував витримку. Кожного дня з ранку ходив на турник та підтягувався на перекладині, резулятат став помітним буквально через 3 місяця я в рази почав більше підтягуватись. Мама говорила завжди що мені потрібна вища освіта, тому я наполегливо вивчав загальні шкільні дисципліни і готувався до НМТ.
Доросле життя:
Під час навчання почалась війна, з вікна було видно ворожі колони автомобільної техніки, зрозумів що окупація. На початку вторгнення відчував велику напругу, з сім'єю вирішили що далі так продовжуватись не може. Згодом виїхали на підконтрольну Україні територію. Як тільки виповнилось 18 років зрозумів що далі так продовжуватись не може, і рішуче обрав військову справу, а саме служба в ППО, зрозумів що на першому місці життя громадян. Так і почалась моя служба в підрозділі ППО, в перші місяці було складно, новий колектив тяжко засвоїтис, але згодом все нормалізувалось і я зрозумів що зробив правильний вибір. Особливо подобалось працювати з дронами та зв’язком.
Командири бачили що я стараюсь та довіряли мені важливі завдання. Бувало важко морально, особливо коли довго не бачив рідних та друзів, але підтримка побратимів дуже допомагала. Разом проводили багато часу жартували, пили чай вночі під час чергувань та підтримували один одного в складні моменти. Часто виїжджав на бойові чергування та навчання. Там зрозумів наскільки важлива дисципліна. Знайшов дружній колоектив, побратимів які ніколи не кинуть в складний момент. Згодом молодші військові почали брати з мене приклад, питали поради та звертались за допомогою. Це мотивувало мене ставати ще кращим та не зупинятись на досягнутому. Згодом став командиром взводу, заробив авторитет серед особового складу, завжди ставився до них як до своїх близьких родичів.
Висновок: Іван Баран рішуче прагне до своєї мети, не здається, відповідальний, дисциплінований, справедливий. Характер гартувався через виклики війни та відповідальність. Його шлях демонструє ріст допитливої дитини та підлітка до зрілого військового професіонала. Його карєрний зріст свідчить про довіру побратимів до нього. Його шлях показує як він поступово виріс зі звичайного хлопця який цікавився технікою і спортом у дорослу дисципліновану людину яка вміє брати відповідальність і працювати заради спільної мети!!
Стать: чоловіча
Мати - Баран Наталія Сергіївна
Батько - Баран Олександр Миколайович
Зріст та вага: зріст 186, вага 80
Дата народження: 31.07.2006
Вік: 19 років
Місце народження: Запоріжжя
Національність: Українець
Місце проживання: Запоріжжя
Захоплення: Польоти на FPV, тренувальні стрільби, вивчення військової справи, ремонт дронів.
Сімейний стан: Не одружений
Статура: Спортивна статура
Колір очей: Карі
Зачіска: Коротка охайна (згідно відповідно)
Відмітні знаки: Тату Герб України на грудях, шрам на лопатці.
Дитинство:
Народився в Запоріжжі, проживав в області. З ранніх років захоплювався військовою справою, цікавився службою дідуся. Батько з ранніх років вчим бути чесним з людьми, поважати старших та ніколи не здаватися. З друзями в селі будував шалаші та укриття, їздив з ними на риболовлю. Обожнював разом з дідусем дивитися фільми про війну, виїжав зі мною в ліс навчав мене обезаражувати воду щоб вона була пригодна до споживання, інколи говорив мені що витримка це важливо і ми разом з ним виходили на пробіжку, таке відчуття що мій дідусь знав що почнеться війна. Дідусь часто казав, що головне — це не боятися труднощів і завжди рухатися вперед, навіть якщо щось не виходить з першого разу. Ці слова сильно вплинули на мене і залишились у пам’яті на все життя. Батько інколи допомагав і пояснював складні речі простими словами, через що я поступово почав краще розуміти технічні речі. З батьком багато часу проводили за автомобілями він навчав мене їх ремонтувати, я допомагав йому з ремонтом авто, старано з ним вистав Схемотехніку електронних пристроїв. Я почав більше цікавитися як працюють різні механізми, як влаштовані работають автомобілі та електроніка. Зараз коли згадую ті моменти розумію наскільки вони вплинули на формування мого характеру. Я став більш уважним до людей та навчився краще розуміти їх поведінку.
Шкільні роки:
В школі вчився добре, не підводив вчителів, ставав більш дисциплінованим. На батьківських зборах показував себе з гарної сторони, вчителя хвалили за старанність та дисциплінованість. Іноді замість домашнього завдання оберав гру в футбол разом з друзями. Згодом батько на день народження подарував мені мотоцикл після чого моє життя трішки змінилось, відчував що дорослішаю часто разом з друзями виїжав на покатушки! Трішки не так наполегливо почав навчатися, іноді не виконував те що від мене вимагали керівники, але не порушував дисципліну не грубив вчителям. Інколи зависав в комп'ютерних іграх особливо під час COVID-19 на дистанційного навчання. Перед 9 класом ще більше закікавився військовою справою хотів вступити до військового ліцею, тому почав разом зі своїм двоюрідним братом військовим вивчати військову тактику, основи військового управління. Почав активніше займатися спортом, ходив на дзюдо, часто бігав, тренував витримку. Кожного дня з ранку ходив на турник та підтягувався на перекладині, резулятат став помітним буквально через 3 місяця я в рази почав більше підтягуватись. Мама говорила завжди що мені потрібна вища освіта, тому я наполегливо вивчав загальні шкільні дисципліни і готувався до НМТ.
Доросле життя:
Під час навчання почалась війна, з вікна було видно ворожі колони автомобільної техніки, зрозумів що окупація. На початку вторгнення відчував велику напругу, з сім'єю вирішили що далі так продовжуватись не може. Згодом виїхали на підконтрольну Україні територію. Як тільки виповнилось 18 років зрозумів що далі так продовжуватись не може, і рішуче обрав військову справу, а саме служба в ППО, зрозумів що на першому місці життя громадян. Так і почалась моя служба в підрозділі ППО, в перші місяці було складно, новий колектив тяжко засвоїтис, але згодом все нормалізувалось і я зрозумів що зробив правильний вибір. Особливо подобалось працювати з дронами та зв’язком.
Командири бачили що я стараюсь та довіряли мені важливі завдання. Бувало важко морально, особливо коли довго не бачив рідних та друзів, але підтримка побратимів дуже допомагала. Разом проводили багато часу жартували, пили чай вночі під час чергувань та підтримували один одного в складні моменти. Часто виїжджав на бойові чергування та навчання. Там зрозумів наскільки важлива дисципліна. Знайшов дружній колоектив, побратимів які ніколи не кинуть в складний момент. Згодом молодші військові почали брати з мене приклад, питали поради та звертались за допомогою. Це мотивувало мене ставати ще кращим та не зупинятись на досягнутому. Згодом став командиром взводу, заробив авторитет серед особового складу, завжди ставився до них як до своїх близьких родичів.
Висновок: Іван Баран рішуче прагне до своєї мети, не здається, відповідальний, дисциплінований, справедливий. Характер гартувався через виклики війни та відповідальність. Його шлях демонструє ріст допитливої дитини та підлітка до зрілого військового професіонала. Його карєрний зріст свідчить про довіру побратимів до нього. Його шлях показує як він поступово виріс зі звичайного хлопця який цікавився технікою і спортом у дорослу дисципліновану людину яка вміє брати відповідальність і працювати заради спільної мети!!
