Дитинство
Я Андре Хелл народився 01.02.2002 р. у Дніпрі. Моя мати померла при пологах, коли мій батько не міг спокійно сидіти на стільці в пологовому відділенні. Ріс я все своє дитинство у бідній родині. Деколи нам не вистачало навіть на оплату комунальних послуг, що вже говорячи про харчі. Так само в мене була сестра Софія, ну як сказати сестра. Софія була дочкою мого батька від першого шлюбу. Вона іноді до нас приїжджала поговорити та й трохи дати грошей, бо вона була багатою, а ми – ні. Мій батько був гордий і не міг узяти навіть копійки зі своєї дочки. І так усе тривало 14 років. Але з Божою допомогою ми змогли пережити той час, коли не було копійки. Чи якихось знайомих, чи свободи думки. Батько привчав мене до праці з малечі, я йому допомогав з прибиранням нашої кімнати і любив прибирати. Я був спокійним, мало на когось кричав, мало плакав, але матеріальне становище просто змусило мене завжди обмежувати себе. У мене не було практично іграшок, батько їх самостійно робив. У мене мало чого було в дитинстві, на жаль.
Юність
До 14 років я зрозумів, що все, що ми зробили своїм і думаємо, що воно наше - це проста ілюзія. З 14 років я почав підробляти, оскільки грошей у сім'ї залишалося, як і раніше, вкрай мало. Я працював, працював як проклятий, не покладаючи рук. Працював на верстаті, працював вантажником, працював у офісі прибиральником, а грошей нароблених мною вистачало те, що на пару буханців ржаного хліба. Дитинство, що йде, йшло для мене сумно, я дуже мало з ким спілкувався, тому і можна сказати деградував в цьому плані. З дитинства я мав навик зберігати гроші, тому це і робив. Я був спокійний, мало агресував, але якщо мені щось не подобалось, то міг розвести дуже великий конфлікт. Це вплинуло на мене найімовірніше позитивно, бо після повноліття я вирішив переїхати до Харкова і там почати нове життя, для цього працював 2 роки на підробітках. Їх мені вистачило на місяць життя у Харкові. Коли у мене був вихідний, то цей день був схожий на райський дарунок, через те, що я дуже мало відпочивав та постійно працював. Потім я вирішив виховати в собі сильніший дух і силу. Мій вибір зупинився на освіті, бо я її дуже мало отримував. Вирішив я податися у війська. І для початку отримати вищу військову командну освітню установу професійної освіти. Я дуже довго готувався до іспитів, стравася здати їх та поставив собі проходження іспитів як мету. Приклавши максимально зусиль я склав ці іспити, було дуже важко, але я впорався. Настав день від'їзду до гуртожитку, я був сповнений сил. Я дійшов до точки збору і спочатку мало з ким говорив, бо не знав цих людей раніше і просто боявся підійти та почати діалог, але згодом, трішки послухавши тему діалогу почав в нього вливатись. В автобусі, коли всі ми зібралися я зустрів одну людину, його звали Ярослав. Раніше я його не зустрічав, але після діалогу з ним я зрозумів, що він був готовий навчатися, служити, як і я, тому ми швидко знайшли з ним спільну мову. Коли почався освітній процес, то я вчився погано, але через місяць-другий я зміг налаштувати себе на працю і почав добре вчитись. Незабаром я закінчив цю установу.
Молодість
У 18 років я знову зустрів Софію. Жив я на той час у Харківській області. Коли ми зустрілись в кафе, то з діалогу з нею я зрозумів, що вона дуже багата досвідом, дуже душевна людина і ми з нею розпили пляшку міцного алкоголю. Вона розповіла мені, що мій батько помер. Мені було дуже сумно, мене щось ніби катувало в середині, бо раніше я не чув таку інформацію, я ніяк не підтримував зв'язок з батьком, але, на жаль, вже нічого не вдіяти. Після цьої інформації я почав курити. Вона працювала за весь цей час багато де працювала, доходила справа до СБУ, але вона відмовилась. Софія мріяла про покупку якоїсь гарної машини. А я тоді мріяв теж піти в правоохоронні органи, щоб ловити всяких негідників і карати їх, зберігати спокій громадян. Що ж, заліземо вперед, у мене це чудово виходило, але для цього потрібно було придати дужее багато зусиль. Ми з Софією розійшлися по домівках. Наступного ранку мені дзвонить Ярослав і пропонує зустрітися, ми зустрілися і він завів тему переїхати в Київську область і разом працювати в будь-якій державній організації, я погодився. І ми насамперед пішли подавати заявку на роботу до Головного Управлінняя Служби Безпеки України у м.Київ та області. Ми виконували свою роботу якісно, доходила справа до керівних посад. Служили ми у лавах СБУ близько 20 років.
Наші дні
Після багатьох років служби в СБУ він практично вивчив усі закони, чесно та справедливо служив. Багато завів зв'язків, які в майбутньому можуть йому допомогти. Після багато річнної служби в СБУ він вирішив піти працювати в Управління Національної Поліції м.Дніпра, та зайняв посаду Генерала. У нього на службі була ситуація, коли мати хотіла вбити свою дитину через те, що вона має синдром ****************************а. Диспетчер повідомив про цей виклик Матвію і вони з напарником рушили до місця виклика. Сусіди швидко привели їх до квартири, в якій відбувався злочин проти власної дитини. Матвій відчув нотку співчуття до дитини та вибив швидко вхідні двері квартири, зайшовши до першої кімнати він побачив мати з ножем та дитину. Знаючи про небезпеку він підійшов близько до матері та нейтралізував її шокером. Цю дію мало б хто зробив, бо це небезпечно через те, що мати може зарізати свою дитину, але Матвій зробив навіть не задумуючись, проявивши свою сміливість. Багатьом друзям розказував, що він не боїться смерті, бо хоче звільнити українську землю від наркоманів.
Я Андре Хелл народився 01.02.2002 р. у Дніпрі. Моя мати померла при пологах, коли мій батько не міг спокійно сидіти на стільці в пологовому відділенні. Ріс я все своє дитинство у бідній родині. Деколи нам не вистачало навіть на оплату комунальних послуг, що вже говорячи про харчі. Так само в мене була сестра Софія, ну як сказати сестра. Софія була дочкою мого батька від першого шлюбу. Вона іноді до нас приїжджала поговорити та й трохи дати грошей, бо вона була багатою, а ми – ні. Мій батько був гордий і не міг узяти навіть копійки зі своєї дочки. І так усе тривало 14 років. Але з Божою допомогою ми змогли пережити той час, коли не було копійки. Чи якихось знайомих, чи свободи думки. Батько привчав мене до праці з малечі, я йому допомогав з прибиранням нашої кімнати і любив прибирати. Я був спокійним, мало на когось кричав, мало плакав, але матеріальне становище просто змусило мене завжди обмежувати себе. У мене не було практично іграшок, батько їх самостійно робив. У мене мало чого було в дитинстві, на жаль.
Юність
До 14 років я зрозумів, що все, що ми зробили своїм і думаємо, що воно наше - це проста ілюзія. З 14 років я почав підробляти, оскільки грошей у сім'ї залишалося, як і раніше, вкрай мало. Я працював, працював як проклятий, не покладаючи рук. Працював на верстаті, працював вантажником, працював у офісі прибиральником, а грошей нароблених мною вистачало те, що на пару буханців ржаного хліба. Дитинство, що йде, йшло для мене сумно, я дуже мало з ким спілкувався, тому і можна сказати деградував в цьому плані. З дитинства я мав навик зберігати гроші, тому це і робив. Я був спокійний, мало агресував, але якщо мені щось не подобалось, то міг розвести дуже великий конфлікт. Це вплинуло на мене найімовірніше позитивно, бо після повноліття я вирішив переїхати до Харкова і там почати нове життя, для цього працював 2 роки на підробітках. Їх мені вистачило на місяць життя у Харкові. Коли у мене був вихідний, то цей день був схожий на райський дарунок, через те, що я дуже мало відпочивав та постійно працював. Потім я вирішив виховати в собі сильніший дух і силу. Мій вибір зупинився на освіті, бо я її дуже мало отримував. Вирішив я податися у війська. І для початку отримати вищу військову командну освітню установу професійної освіти. Я дуже довго готувався до іспитів, стравася здати їх та поставив собі проходження іспитів як мету. Приклавши максимально зусиль я склав ці іспити, було дуже важко, але я впорався. Настав день від'їзду до гуртожитку, я був сповнений сил. Я дійшов до точки збору і спочатку мало з ким говорив, бо не знав цих людей раніше і просто боявся підійти та почати діалог, але згодом, трішки послухавши тему діалогу почав в нього вливатись. В автобусі, коли всі ми зібралися я зустрів одну людину, його звали Ярослав. Раніше я його не зустрічав, але після діалогу з ним я зрозумів, що він був готовий навчатися, служити, як і я, тому ми швидко знайшли з ним спільну мову. Коли почався освітній процес, то я вчився погано, але через місяць-другий я зміг налаштувати себе на працю і почав добре вчитись. Незабаром я закінчив цю установу.
Молодість
У 18 років я знову зустрів Софію. Жив я на той час у Харківській області. Коли ми зустрілись в кафе, то з діалогу з нею я зрозумів, що вона дуже багата досвідом, дуже душевна людина і ми з нею розпили пляшку міцного алкоголю. Вона розповіла мені, що мій батько помер. Мені було дуже сумно, мене щось ніби катувало в середині, бо раніше я не чув таку інформацію, я ніяк не підтримував зв'язок з батьком, але, на жаль, вже нічого не вдіяти. Після цьої інформації я почав курити. Вона працювала за весь цей час багато де працювала, доходила справа до СБУ, але вона відмовилась. Софія мріяла про покупку якоїсь гарної машини. А я тоді мріяв теж піти в правоохоронні органи, щоб ловити всяких негідників і карати їх, зберігати спокій громадян. Що ж, заліземо вперед, у мене це чудово виходило, але для цього потрібно було придати дужее багато зусиль. Ми з Софією розійшлися по домівках. Наступного ранку мені дзвонить Ярослав і пропонує зустрітися, ми зустрілися і він завів тему переїхати в Київську область і разом працювати в будь-якій державній організації, я погодився. І ми насамперед пішли подавати заявку на роботу до Головного Управлінняя Служби Безпеки України у м.Київ та області. Ми виконували свою роботу якісно, доходила справа до керівних посад. Служили ми у лавах СБУ близько 20 років.
Наші дні
Після багатьох років служби в СБУ він практично вивчив усі закони, чесно та справедливо служив. Багато завів зв'язків, які в майбутньому можуть йому допомогти. Після багато річнної служби в СБУ він вирішив піти працювати в Управління Національної Поліції м.Дніпра, та зайняв посаду Генерала. У нього на службі була ситуація, коли мати хотіла вбити свою дитину через те, що вона має синдром ****************************а. Диспетчер повідомив про цей виклик Матвію і вони з напарником рушили до місця виклика. Сусіди швидко привели їх до квартири, в якій відбувався злочин проти власної дитини. Матвій відчув нотку співчуття до дитини та вибив швидко вхідні двері квартири, зайшовши до першої кімнати він побачив мати з ножем та дитину. Знаючи про небезпеку він підійшов близько до матері та нейтралізував її шокером. Цю дію мало б хто зробив, бо це небезпечно через те, що мати може зарізати свою дитину, але Матвій зробив навіть не задумуючись, проявивши свою сміливість. Багатьом друзям розказував, що він не боїться смерті, бо хоче звільнити українську землю від наркоманів.
